Хіля М.В. Дівоча ланка корупційного ланцюга Продана М.В.

15.03.2018 року, враховуючи не проведення впродовж двох років досудового розслідування щодо податкових правопорушень у кримінальному провадженні №32016100030000069 від 27.09.2016 року та особливу зухвалість корупційних дій слідчими ВР КП СУ ФР ДПІ у Деснянському районі ГУ ДФС у м.Києві Хіля Марини Віталіївни і Хілько Алєся Володимирівна, а також заступника начальника та начальника СУ ФР ДПІ у Деснянському районі ГУ ДФС у м.Києві, які тривало вчиняють саботаж, особа 1 на підставі положення ст.39 КПК України 1 подав через поштову службу України клопотання за вих. № 2250/15 на ім’я в.о. начальника ГСУ ДФС України Татарінова Романа Володимировича.
В даному клопотанні йшлося про вчинення біля 45 (сорока п’яти) процесуальних дій (в тому числі про виконання біля десяти Ухвал слідчих суддів про вчинення слідчої дії та про розгляд десятки клопотань, які слідчі і керівники досудового органу роками ігнорують), а також про проведення дисциплінарного (службового) розслідування щодо вказаних вище слідчих, за результатом якого звільнити з роботи (або понизити звання, ранг) даних слідчих.
21.03.2018 року, у відповідності до даних рекомендованого повідомлення про вручення кореспонденції, вказане вище клопотання отримала уповноважена особа ГСУ ДФС України. Однак, станом на 17.04.2018 року особу 1 у жодний із способів так і не було повідомлено в.о. начальника ГСУ ДФС України Татаріновим Р.В. або уповноваженою посадовою особою (того ж самого підрозділу) про належний розгляд клопотання за вих. № 2250/15 від 15.03.2018 року.
05.04.2018 року, з цього приводу, особа 1 звернувся до слідчого судді Шевченківського районного суду м.Києва та оскаржив допущену злочинну бездіяльність в.о. начальника ГСУ ДФС України Татаріновим Р.В., за наслідком чого суд Ухвалою у судовій справі № 761/11586/18 зобов’язав його розглянути впродовж 72 годин клопотання за вих. № 2250/15 від 15.03.2018 року.
18.04.2018 року особі 1 було вручено поштарем рекомендований лист, в якому знаходилася копія Постанови від 13.04.2018 року слідчого ВР КП СУ ФР ДПІ у Деснянському районі ГУ ДФС у м.Києві Хіля М.В. про відмову у задоволенні клопотання за вих. № 2250/15 від 15.03.2018 року.
25.04.2018 року, що відповідало 8 (восьмому) процесуальному дню (з оглядом на ч.5 ст.115 КПК України про обчислення процесуальних строків), вважаючи незаконним винесення даної Постанови (перевищення повноважень) слідчим, особа 1 звернувся до слідчого судді Деснянського районного суду м.Києва з відповідною скаргою.
Слідча Хіля М.В. протизаконно і бездарно винесла Постанову від 13.04.2018 року про відмову у задоволенні клопотання за вих. № 2250/15 від 15.03.2018 року, виходячи з наступного:
1) що особа 1 даного клопотання особисто їй насправді не надсилав;
2) що СУ ФР ДПІ у Деснянському районі ГУ ДФС у м.Києві знаходиться зовсім в іншому адміністративному районі м.Києва, в якому знаходиться справжній об’єкт оскарження (в.о. начальника ГСУ ДФС України Татарінов Р.В., Шевченківський район м.Києва);
3) що бездіяльність була допущеною іншим суб’єктом права і в межах іншої юрисдикції;
4) що питання, які особа 1 виносив в своєму клопотанні на розгляд в.о. начальника ГСУ ДФС України Татарінова Р.В. потребували особливих повноважень, якими слідча не наділена (ст.39 КПКУ);
5) що законами України не передбачено правової норми слідчому призначати для себе дисциплінарні перевірки, проводити їх і за результатами розслідування карати себе саму;
6) що КПК України, Конституція України та адміністративний Кодекс України надають право громадянам безперешкодно оскаржувати бездіяльність (або незаконні дії) службових осіб, в тому числі таких як слідча Хіля Марина Віталіївна на дещо вищому рівні, на якому поки що не перебуває дана слідча.
В своїй Постанові від 13.04.2018 року слідчий Хіля М.В. зазначає, що підставою для відмови у задоволенні клопотання за вих. № 2250/15 від 15.03.2018 року являється відсутність в особи 1 статусу Потерпілого у кримінальному провадженні, що є неправдою.
15.03.2017 року слідчим суддею Деснянського районного суду м.Києва було скасовано незаконну Постанову слідчого ВР КП СУ ФР ДПІ у Деснянському районі ГУ ДФС у м.Києві Хілько А.В. про відмову у визнанні потерпілим у кримінальному провадженні №32016100030000069 від 27.09.2016 року (з виправленням описки 21.12.2017 року, з винесенням окремої Ухвали № 754/3299/17 суду).
Відповідно до Рекомендації 8 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо допомоги потерпілим від злочинів від 14 червня 2006 року під поняттям “потерпілий” слід розуміти фізичну особу, що зазнала шкоди, включаючи фізичні ушкодження або психічні травми, душевні страждання або економічні втрати, спричинені діями або бездіяльністю, які є порушенням норм кримінального права держав-членів. У належних випадках термін “потерпілий” також охоплює найближчих членів сім’ї або утриманців прямо постраждалої особи (п.1.1).
Процесуального статусу потерпілого особа, що подала заяву про вчинене кримінальне правопорушення, набуває:
– з моменту подання заяви до слідчого, прокурора, детектива.
У відповідності до ч.1 ст.214 КПК України, «…при прийнятті заяви про вчинення кримінального правопорушення, слідчий або прокурор вносить відповідні відомості до ЄРДР і розпочинає розслідування, вручивши заявнику Пам’ятку про його процесуальні права та обов’язки.
Відповідно ч.1,2 ст.55 КПК України, законодавець констатує наступне:
«1. Потерпілим у кримінальному провадженні може бути фізична особа, якій кримінальним правопорушенням завдано моральної, фізичної або майнової шкоди, а також юридична особа, якій кримінальним правопорушенням завдано майнової шкоди.
2. Права і обов’язки потерпілого виникають в особи з моменту подання заяви про вчинення щодо неї кримінального правопорушення або заяви про залучення її до провадження як потерпілого.
Потерпілому вручається пам’ятка про процесуальні права та обов’язки особою, яка прийняла заяву про вчинення кримінального правопорушення».
У своїй заяві за вих.№ 376/28 від 28.08.2016 року про вчинене кримінальне правопорушення особа 1 вказував, що вона подається в порядку ст.55 КПК України. Крім того, в даній заяві він зазначив, що крім завданих державі податкових правопорушень «…Діями ФОП Ременнікова Сергія Віталієвича та Олени Кір’янової йому було заподіяно матеріальну шкоду на загальну суму 40 000 (сорок тисяч) гривень, а моральної – ще на 40 000 (сорок тисяч) грн., разом на 80 000 (вісімдесят тисяч) грн.».
Отже, при прийомі від особи 1 вказаної вище заяви, слідчий ВР КП СУ ФР ДПІ у Деснянському районі ГУ ДФС у м.Києві мусив негайно вручити заявнику Пам’ятку про процесуальні права та обов’язки потерпілого у кримінальному провадження, чого досі не зробив.
Винесення слідчим Постанови про визнання особи потерпілим КПК не передбачає. Водночас, у п.1 ч.2 ст.56 КПК наголошується, що потерпілий має право “на негайне прийняття і реєстрацію заяви про кримінальне правопорушення, визнання його потерпілим”.
Пунктом 9 ч.2 ст.129 Конституції України передбачено одну з основних засад судочинства — обов’язковість рішень суду. Виконання будь-якого судового рішення є невід’ємною стадією процесу правосуддя. Тому при вирішенні спору про відповідальність держави за невиконання судового рішення суд повинен з’ясувати причини такого невиконання та визначити державний орган, з вини якого це сталося. При цьому необхідно мати на увазі, що Європейський суд з прав людини у рішенні, ухваленому 7 травня 2002 року у справі «Бурдов проти Росії», наголосив, що для держави є неприпустимим виправдання неможливості виконання судового рішення відсутністю належного фінансування.
Однак, слідча Хіля М.В. досі не скорилася положенню ст.534 Кримінально процесуальному Кодексу України та п.9 ч.2 ст.129 Конституції України, адже продовжує не виконувати вимоги Ухвали суду за № 754/3299/17 від 15.03.2017 року та перевищувати свої повноваження, вчиняючи злочин, що передбачений ст.382 КК України. Більше того, дана слідча з керівниками органу досудового розслідування вступила в змову з фігурантами у справі кримінального провадження та тривало покривають податкові злочини ФОП Ременнікова Сергія Віталієвича
У відповідності до Узагальнення про практику розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність органів досудового розслідування або прокурора під час досудового розслідування Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ Листом від 12.01.2017 № 9-49/0/4-17 пояснив наступне:
«…Однак у наведеному випадку слідчий суддя не врахував, що предметом оскарження є не лише відмова у визнанні потерпілим, а й бездіяльність, яка полягає у не вчиненні процесуальних дій. У свою чергу, в судовій практиці є випадки, коли особа звертається до слідчого судді зі скаргою не на бездіяльність, яка полягає у невизнанні потерпілим, а на бездіяльність, яка виявилась у неврученні пам’ятки про права потерпілого. Так, слідчий суддя Самарського районного суду м.Дніпропетровська ухвалою від 22.07.2015 задовольнив скаргу на бездіяльність щодо невручення пам’ятки про процесуальні права та обов’язки потерпілого. Згідно зі встановленими обставинами особа звернулась до слідчого із заявою про визнання її потерпілою, однак, всупереч ст.55 КПК, на момент розгляду скарги слідчим не було виконано вимог ч.2 ст.55 КПК, відповідно до якої потерпілому вручається Пам’ятка про процесуальні права та обов’язки особою, яка прийняла заяву про вчинення кримінального правопорушення.
Мотивуючи прийняте рішення, слідчий суддя зазначив, що відповідно до ст.55 КПК, вбачається, що обов’язок органів, які здійснюють кримінальне провадження, виносити Постанову є лише у випадку відмови особі про визнання її потерпілою, а при задоволенні такої заяви не є обов’язковим. Таким чином, неповідомлення скаржника щодо невизнання його потерпілим дає підстави вважати, що органи досудового слідства його заяву прийняли та задовольнили, визнавши його потерпілим у кримінальному провадженні N 12012040700000143 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.382 КК України. Як у матеріалах справи, так і в матеріалах досудового розслідування відсутня Постанова про відмову ОСОБА_2 у визнанні її потерпілою. Також відсутні відомості щодо роз’яснення потерпілому його прав та обов’язків. Встановлено, що потерпіла особа вважає, що їй завдано моральну шкоду, а тому вона має право знати про свої права та обов’язки в рамках цього кримінального провадження. Також необхідно зазначити, що досудове слідство у цій кримінальній справі відкрито ще у 2012 році і на сьогодні не закінчено, що є порушенням розумності строків виконання процесуальних дій, передбачених ст.28 КПК. Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що вимоги скаржника є законними та обґрунтованими, у зв’язку з чим підлягають задоволенню в повному обсязі”.
У контексті наведеного слід зазначити, що КПК не передбачає обов’язку посадових осіб органів досудового розслідування приймати процесуальне рішення про визнання особи потерпілою, оскільки згідно з ч.2 ст.55 КПК права та обов’язки потерпілого виникають в особи з моменту подання заяви про вчинення щодо неї кримінального правопорушення. Отже, з цього моменту така особа, за відсутності Постанови про відмову у визнанні потерпілим, відповідно до ст.220 КПК може вносити клопотання про вчинення процесуальних дій, які мають бути розглянуті, зокрема і щодо такої процесуальної дії, як вручення повідомлення про процесуальні права та обов’язки.
Враховуючи наведене, правильною є практика слідчих суддів, які відмовляють у відкритті провадження за скаргами, зумовленими бездіяльністю щодо визнання потерпілим, оскільки КПК не зобов’язує вчиняти такі дії слідчого чи прокурора. Водночас слід зазначити, що потерпілий може звертатись з іншими клопотаннями, пов’язаними з його статусом, до слідчого та прокурора, бездіяльність щодо реагування на які є предметом оскарження відповідно до п.1 ч.1 ст.303 КПК».
У відповідності до ст.220 КПК України, клопотання сторони захисту, потерпілого і його представника чи законного представника про виконання будь-яких процесуальних дій слідчий, прокурор зобов’язані розглянути в строк не більше трьох днів з моменту подання і задовольнити їх за наявності відповідних підстав. Про результати розгляду клопотання повідомляється особа, яка заявила клопотання. Про повну або часткову відмову в задоволенні клопотання виноситься вмотивована постанова, копія якої вручається особі, яка заявила клопотання, а у разі неможливості вручення з об’єктивних причин – надсилається їй поштою».
Клопотання – це звернення в усній або письмовій формі сторони кримінального провадження, потерпілого чи учасників процесу, які наділені таким правом (сторона захисту, потерпілий і його представник чи законний представник), до слідчого, прокурора про виконання будь-яких процесуальних дій під час досудового розслідування.
Клопотання є важливою гарантією захисту прав і законних інтересів громадян, які залучені у сферу кримінального судочинства, повного й об’єктивного дослідження обставин кримінального провадження. Під час кримінального провадження можуть бути заявлені клопотання, які направлені на встановлення фактичних даних, що мають значення для кримінального провадження; на забезпечення прав і законних інтересів особи, яка заявила клопотання. Розгляд клопотання містить в собі діяльність слідчого, прокурора, яку він здійснює відразу ж після прийому клопотання. В ході розгляду аналізу піддається прохання здійснити певні дії чи заперечення щодо здійснення окремих дій, яке міститься у клопотанні, та його обгрунтованість.
З’ясовується, про встановлення яких обставин клопоче заявник, яким способом пропонує встановити їх слідчому, прокурору та чи мають ці обставини значення для цього кримінального провадження.
Клопотання підлягає розгляду і вирішенню безпосередньо після його заяви. У тих випадках, коли негайне прийняття рішення за клопотанням неможливе, воно повинно бути задоволено за наявності відповідних підстав у строк не більше трьох днів з моменту подання. Такий строк встановлено законодавцем для розгляду уповноваженою процесуальною особою клопотання, заявленого учасниками кримінального процесу у ході досудового розслідування. Продовженню такий строк не підлягає. Якщо заявлене слідчому клопотання зумовлює потребу звернення до прокурора, то це не може розглядатись як підстава для відмовлення в задоволенні клопотання, і таке звернення розглядає слідчий, повідомляючи заявника про рішення останнього. Слідчий, прокурор зобов’язані розглянути і вирішити кожне заявлене за кримінальним провадженням клопотання. При цьому вони не вправі відмовити у допиті свідка, проведенні експертизи, в проведенні інших слідчих (розшукових) дій або прийнятті певних процесуальних рішень, якщо вони сприяють об’єктивному і повному дослідженню обставин кримінального провадження, забезпеченню прав і законних інтересів учасників кримінального провадження.
Відповідно до ч.1, ч.2 ст.28 КПК України, під час кримінального провадження кожна процесуальна дія або процесуальне рішення повинні бути виконані або прийняті в розумні строки, проведення досудового розслідування у розумні строки забезпечує прокурор, слідчий суддя (в частині строків розгляду питань, віднесених до його компетенції), а судового провадження – суд. Згідно ч.1 ст.114 КПК України, для забезпечення виконання сторонами кримінального провадження вимог розумного строку слідчий суддя, суд має право встановлювати процесуальні строки у межах граничного строку, передбаченого цим Кодексом, з урахуванням обставин, встановлених під час відповідного кримінального провадження.
Стаття 113 КПК України дає вичерпну характеристику поняття процесуальних строків: це встановлені законом або відповідно до нього прокурором, слідчим суддею або судом проміжки часу, у межах яких учасники кримінального провадження зобов’язані (мають право) приймати процесуальні рішення чи вчиняти процесуальні дії. Будь-яка процесуальна дія або сукупність дій під час кримінального провадження мають бути виконані без невиправданої затримки і в будь-якому разі не пізніше граничного строку, визначеного відповідним положенням цього Кодексу.
Згідно ст. 55 Конституції України, кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Відповідно до ч.1 ст.24 КПК України, кожному гарантується право на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності слідчого в порядку, передбаченого цим Кодексом.
Згідно ч.2 ст.8 та ч.5 ст.9 КПК України, принцип верховенства права у кримінальному провадженні та кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням
практики Європейського суду з прав людини. Ст.13 Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини визначено, що кожен, чиї права та свободи було порушено, має право на засіб юридичного захисту в національному органі. Ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» зобов’язано суди застосовувати при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерела права.
Згідно ч.2 ст.91 КПК України, доказування полягає у збиранні, перевірці та оцінці доказів з метою встановлення обставин, що мають значення для кримінального провадження. Зокрема, практика ЄСПЛ щодо проведення ефективного офіційного розслідування кримінального права є сталою та вказує на те, що згідно з мінімальними критеріями ефективності, які суд визначив у своїй практиці, таке розслідування має бути незалежним, безстороннім і підлягати громадському контролю, а компетентні органи повинні діяти зі зразковою ретельністю та оперативністю. Розслідування має бути ретельним та неупередженим. Слідчі повинні вживати усіх розумних і доступних їм заходів для забезпечення збирання доказів, що стосуються події, включаючи зокрема показання свідків та висновки судових експертиз, яких слідчий Хіля М.В. і її безпосередні керівники умисно уникають з метою приховування вчинених злочинів фігурантами у кримінальному провадженні та отримання хабарів, а для держави – нанесення економічної і оборонної шкоди.
Як це добре видно з фото і з відеозапису, слідча Хіля М.В. демонстративно хизується навішеними на собі наче на новорічній ялинці коштовними речами: в руках у неї знаходиться Apple iPhone 8 плюс, на обох зап’ястях – Apple Watch з дюжиною коштовних ціпків, а на животі – сумочка відомого кутюр’є. При цьому слід зауважити, що в той же самий час її однолітки бійці-смертники не мають в АТО з чого стріляти, щось попоїсти, в що одягатися і де відпочивати в перервах між боями. Це саме стосується і пенсіонерів та безробітних сімей, які щодня своїми гіркими сльозами лікують і годують своїх змарнілих, напівроздітих і хворих дітей.
Вищенаписане дає підстави вважати, що в діяльності Хіля М.В. і Татарінова Р.В. є склад кримінального правопорушення, що передбачене ч.2 ст.364, ч.2 ст.366, ч.2 ст.382, ч.2 ст.396, ч.2 ст.256 КК України. Крім того, як для даного випадку, дії Хіля М.В. і Татарінова Р.В. є явно злочинними та антидержавними, що направлені на підрив довіри громадськості до органів фіскальної служби і керівників держави в цілому, що явно на руку зовнішнім ворогам. Хіля М.В. і Татарінов Р.В. явно через підривну співпрацю з зовнішнім ворогом, регулярно перевищують службові повноваження, тим самим саботуючи роботу податкових органів. Саботаж і бойкотування належної роботи податкових органів прирівнюються до шпіонажу і зраді інтересам держави. Хіля М.В. і Татарінов Р.В. умисно вчиняють посадові злочини на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності, обороноздатності, а також державній, економічній і інформаційній безпеці України. Перехід на бік ворога в умовах воєнного стану або в період збройного конфлікту, шпигунство, надання іноземній державі, іноземній організації або їхнім представникам допомоги в проведенні підривної діяльності проти України має безжально каратися, поки сепаратисти не розпочали воєнні дії в м.Києві. Навмисна протидія нинішній державній політиці Хіля М.В. і Татаріновим Р.В. вже розчарувала частину українців у нинішньому курсі нашого уряду та призводить до агресивної настроєності. Зазначене підтверджує, що в діяльності Хіля М.В. і Татарінова Р.В. наявний склад додаткового правопорушення, що передбачене ч.2 ст.111 КК України. Таким чином, відомості щодо вчинення кримінальних правопорушень Хіля М.В. і Татарінова Р.В. мають всі ознаки злочину, що передбачені ч.2 ст.364, ч.2 ст.366, ч.2 ст.382, ч.2 ст.396, ч.2 ст.256, ч.2 ст.111 КК України та підлягають невідкладному внесенню до Єдиного реєстру досудових розслідувань і є підставою для початку проведення досудового розслідування. З цього приводу були подані відповідні заяви ГПД НАБУ, ГСУ ГПУ і ГСУ СБУ про вчинені кримінальні правопорушення вищевказаними посадовими особами. Очікуємо результатів адекватного реагування ГПД НАБУ, ГСУ ГПУ і ГСУ СБУ, резонансу небайдужої міжнародної і української громадськості, а також належної реакції мас-медіа.