Товстенко М.С., Кретов Є.А.,Татарінов Р.В. Банда мародерів

У зв’язку з дворічним саботажем досудового розслідування кримінального провадження №32016100030000069 від 27.09.2016 року слідчими ВР КП СУ ФР ДПІ у Деснянському районі ГУ ДФС у м.Києві Хіля М.В. і Хілько А.В., а також начальником СУ ФР ДПІ у Деснянському районі ГУ ДФС у м.Києві Кретовим Є.А., заступником начальника СУ ФР ДПІ у Деснянському районі ГУ ДФС у м.Києві Товстенко М.С., начальником СУ ФР ГУ ДФС у м.Києві Новачуком С.А. та заступником начальника СУ ФР ГУ ДФС у м.Києві Саєнко М.О., особа 1 на підставі положення ст.39 КПК України подав 15.03.2018 року клопотання за вих. № 2250/15 на ім’я начальника управління організації досудового розслідування ГСУ ФР ДФС України Татарінова Романа Володимировича.
21.03.2018 року, у відповідності до даних рекомендованого повідомлення про вручення кореспонденції, вказане клопотання отримала уповноважена особа ГСУ ДФС України. Однак, станом на 17.04.2018 року особу 1 у жодний із способів так і не було повідомлено Татаріновим Р.В. про належний розгляд поданого клопотання за вих. № 2250/15 від 15.03.2018 року.
18.04.2018 року особі 1 було вручено рекомендований лист, в якому знаходилася копія Постанови від 13.04.2018 року слідчого ВР КП СУ ФР ДПІ у Деснянському районі ГУ ДФС у м.Києві Хіля М.В. про відмову у задоволенні клопотання за вих. № 2250/15 від 15.03.2018 року. З тексту даної Постанови витікало, що Татарінов Р.В. уповноважив на розгляд отриманого ним клопотання за вих. № 2250/15 від 15.03.2018 року слідчого Хіля М.В.
25.04.2018 року, вважаючи незаконним винесення даної Постанови, особа 1 звернувся до слідчого судді Деснянського районного суду м.Києва з оскарженням за вих. № 2312/25 Постанови від 13.04.2018 року слідчого ВР КП СУ ФР ДПІ у Деснянському районі ГУ ДФС у м.Києві Хіля М.В. про відмову у задоволенні клопотання (№2250/15 від 15.03.2018 року). 20.06.2018 року, Ухвалою у судовій справі № 754/5432/18, суд скасував Постанову від 13.04.2018 року слідчого ВР КП СУ ФР ДПІ у Деснянському районі ГУ ДФС у м.Києві Хіля М.В. про відмову у задоволенні клопотання за вих. № 2250/15 від 15.03.2018 року. Подібне відбулося і з попередньою Постановою від 15.03.2017 року слідчого ВР КП СУ ФР ДПІ у Деснянському районі ГУ ДФС у м.Києві Хілько А.В. про відмову у визнанні особи 1 потерпілим у кримінальному провадженні №32016100030000069 від 27.09.2016 року. У відповідності до положення ст.220, 534, 535 КПК України, а також на підставі ст.129 Конституції України, слідча Хіля М.В. мусила відразу виконати Ухвалу у судовій справі № 754/5432/18, про що повідомити особу 1 і слідчого суддю, чого не зробила.
14.07.2018 року заступник начальника СУ ФР ДПІ у Деснянському районі ГУ ДФС у м.Києві Товстенко Максим Сергійович надіслав особі 1 рекомендований лист за штрихкодовим номером 0222205178433, яким в черговий раз підтвердив свою психічну нездоровість та/або мародерство і державну зраду. А саме, Товстенко М.С. повідомив особу 1 про те, що він відмовляється виконувати Ухвалу у судовій справі № 754/5432/18 від 20.06.2018 року, так як надалі продовжує рахувати особу 1 такою, яка не має статусу у даному провадженні.
І це все попри те, що два окремих судді Деснянського районного суду м.Києва ретельно досліджували матеріали кримінального провадження за №32016100030000069 від 27.09.2016 року і не знайшли в ній жодної заяви особи 1 про залучення його до провадження в якості потерпілого, а відповідно – законної підстави для повторного винесення Постанови про не визнання потерпілим (так як саме на цей момент і посилалася в своїй повторній постанові слідча Хілько А.В.), тим самим виявивши ознаки службового підроблення слідчим Хілько А.В. та слідчим суддею Вінтоняком Р.Я. (за що зараз обоє перебувають у досудовому розслідуванні в окремих кримінальних провадженнях). Попри те, з незрозуміло яких підстав, Товстенко М.С. чомусь проігнорував факт наявної у справі провадження законної Ухвали № 754/3299/17 слідчого судді від 15.03.2017 року про скасування Постанови слідчого Хілько А.В. про відмову у визнанні потерпілим у кримінальному провадженні №32016100030000069 від 27.09.2016 року (з виправленням описки 21.12.2017 року). Більше того, в силу ст.534, 535 КПК України та ст.129 Конституції України, Товстенко М.С. не мав жодного права не виконати будь-якої Ухвали суду, поки вони не є скасованими.
Статтею 534 КПК України (Порядок виконання судових рішень у кримінальному провадженні) передбачено:
“2. Судове рішення, яке набрало законної сили або яке належить виконати негайно, підлягає безумовному виконанню.
5. Процесуальні питання, пов’язані з виконанням судових рішень у кримінальному провадженні, вирішує суддя суду першої інстанції одноособово, якщо інше не передбачено цим Кодексом”.
Статтею 535 КПК України (Звернення судового рішення до виконання) передбачається:
“2.Суд разом із своїм розпорядженням про виконання судового рішення надсилає його копію відповідному органу чи установі, на які покладено обов’язок виконати судове рішення.
4. Органи, що виконують судове рішення, повідомляють суд, який постановив рішення, про його виконання”.
Пунктом 9 ч.2 ст.129 Конституції України передбачено одну з основних засад судочинства — обов’язковість рішень суду. Виконання будь-якого судового рішення є невід’ємною стадією процесу правосуддя. Тому при вирішенні спору про відповідальність держави за невиконання судового рішення суд повинен з’ясувати причини такого невиконання та визначити державний орган, з вини якого це сталося. При цьому необхідно мати на увазі, що Європейський суд з прав людини у рішенні, ухваленому 7 травня 2002 року у справі «Бурдов проти Росії», наголосив, що для держави є неприпустимим виправдання неможливості виконання судового рішення відсутністю належного фінансування.
Однак, слідча Хіля М.В. та Товстенко М.С. досі не скорилися положенню ст.534 і 535 Кримінально процесуальному Кодексу України та п.9 ч.2 ст.129 Конституції України, адже продовжують не виконувати вимог Ухвал суду (№ 754/3299/17 від 15.03.2017 року, № 754/5432/18 від 20.06.2018 року) та перевищувати свої повноваження, вчиняючи злочин, що передбачений ст.382, 364, 368, 396, 256 КК України. Це саме стосується і начальника СУ ФР ДПІ у Деснянському районі ГУ ДФС у м.Києві Кретова Є.А., начальника СУ ФР ГУ ДФС у м.Києві Новачука С.А., заступника начальника СУ ФР ГУ ДФС у м.Києві Саєнко М.О. та начальника управління організації досудового розслідування ГСУ ФР ДФС України Татарінова Р.В., до яких особа 1 неодноразово звертався на підставі положення ст.39 КПК України, однак які їх та численні рішення суду про вчинення процесуальних дій роками не виконують з корупційних і контреволюційних міркувань, з метою послаблення обороноздатності України і добробуту нашого населення (ознака державної зради – ст.111 КК України).
Відповідно до ч.1, ч.2 ст.28 КПК України, під час кримінального провадження кожна процесуальна дія або процесуальне рішення повинні бути виконані або прийняті в розумні строки, проведення досудового розслідування у розумні строки забезпечує прокурор, слідчий суддя (в частині строків розгляду питань, віднесених до його компетенції), а судового провадження – суд. Згідно ч.1 ст.114 КПК України, для забезпечення виконання сторонами кримінального провадження вимог розумного строку слідчий суддя, суд має право встановлювати процесуальні строки у межах граничного строку, передбаченого цим Кодексом, з урахуванням обставин, встановлених під час відповідного кримінального провадження.
Стаття 113 КПК України дає вичерпну характеристику поняття процесуальних строків: це встановлені законом або відповідно до нього прокурором, слідчим суддею або судом проміжки часу, у межах яких учасники кримінального провадження зобов’язані (мають право) приймати процесуальні рішення чи вчиняти процесуальні дії. Будь-яка процесуальна дія або сукупність дій під час кримінального провадження мають бути виконані без невиправданої затримки і в будь-якому разі не пізніше граничного строку, визначеного відповідним положенням цього Кодексу.
Згідно ч.2 ст. 91 КПК України, доказування полягає у збиранні, перевірці та оцінці доказів з метою встановлення обставин, що мають значення для кримінального провадження. Зокрема, практика ЄСПЛ щодо проведення ефективного офіційного розслідування кримінального права є сталою та вказує на те, що згідно з мінімальними критеріями ефективності, які суд визначив у своїй практиці, таке розслідування має бути незалежним, безстороннім і підлягати громадському контролю, а компетентні органи повинні діяти зі зразковою ретельністю та оперативністю. Розслідування має бути ретельним та неупередженим. Слідчі повинні вживати усіх розумних і доступних їм заходів для забезпечення збирання доказів, що стосуються події, включаючи зокрема показання свідків та висновки судових експертиз, яких слідчий Хіля М.В. і її безпосередні керівники умисно уникають з метою приховування вчинених злочинів фігурантами у кримінальному провадженні та отримання хабарів, а для держави – нанесення економічної і оборонної шкоди.
У відповідності до ст.382 КК України, “1.Невиконання судового рішення Умисне невиконання службовою особою вироку, рішення, ухвали, постанови суду, що набрали законної сили, або перешкоджання їх виконанню – карається штрафом від п’ятисот до однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавленням волі на строк до трьох років, з позбавленням права обіймати певні посади Чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років. 2.Ті самі дії, вчинені службовою особою, яка займає відповідальне чи особливо відповідальне становище, або особою, раніше судимою за злочин, передбачений цією статтею, або якщо вони заподіяли істотну шкоду охоронюваним законом правам і свободам громадян, державним чи громадським інтересам або інтересам юридичних осіб,- караються обмеженням волі на строк до п’яти років або позбавленням волі на той самий строк, з позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк до трьох років. 3.Умисне невиконання службовою особою рішення Європейського суду з прав людини – карається позбавленням волі на строк від трьох до восьми років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років. Об’єктом злочину є порядок діяльності суду як органу правосуддя, що передбачає точне і своєчасне виконання його рішень. З об’єктивної сторони невиконання судового рішення може характеризуватися:
1) невиконанням службовою особою вироку, рішення, ухвали чи постанови суду, що набрали законної сили;
2) перешкоджанням службовою особою виконанню вироку, рішення, ухвали чи постанови суду, що набрали законної сили (ч.1 ст.382);
3) невиконанням службовою особою рішення Європейського суду з прав людини (ч.З ст.382).
Невиконання судового рішення полягає у невжитті службовою особою, до якої звернуто виконання вироку, рішення, ухвали або постанови суду, що набрали законної сили, передбачених законом заходів щодо їх виконання. Невиконання може виражатися у прямій відмові виконати судове рішення або в ухиленні від його виконання. Відмова означає явне, відкрите, висловлене усно або письмово небажання службової особи виконати судове рішення (наприклад, керівник підприємства відверто ігнорує рішення суду про заміну споживачеві придбаного ним неякісного товару на аналогічний товар належної якості). Ухилення – та сама відмова, яка має завуальований характер: службова особа відкрито не заявляє про відмову виконати судове рішення, але діє таким чином, що фактично унеможливлює його виконання. Перешкоджання виконанню судового рішення передбачає протидію службової особи, наділеної законом певними повноваженнями щодо реалізації вимог, які у ньому містяться, з метою недопущення його реалізації. Така протидія може виражатися у прямій забороні своїм підлеглим виконувати вимоги державних виконавців державної виконавчої служби, погрозі застосувати до певних осіб, у тому числі і службових, насильства, спробі підкупити чи обманути їх з метою недопущення виконання судового рішення.
Відповідальність за ч.1 і 2 ст.382 настає у випадку невиконання рішення лише одного органу державної влади – суду. Поняттям суд охоплюються всі існуючі в Україні суди, які входять до судової системи України: Конституційний Суд України і суди загальної юрисдикції, у т.ч. спеціалізовані. Як зазначено у диспозиції ч.1 ст.382, відповідальність настає у випадку невиконання чи перешкоджання виконанню службовою особою тільки таких судових рішень, які набрали законної сили. Вказівка на цю обставину є абсолютно обґрунтованою, оскільки судові рішення, що не набрали законної сили, не вважаються остаточними і можуть бути змінені.
Для наявності складу злочину, передбаченого ч.1 і 3 ст.382, не потрібно, щоб невиконання судового рішення було злісним. Злочин є закінченим з моменту відмови виконати судове рішення (з початку ухилення від виконання судового рішення) або з моменту перешкоджання його виконанню. Для визначення моменту закінчення цього злочину важливим є встановлення моменту надходження судового рішення до службової особи, яка повинна його виконувати, і строку виконання судового рішення, який встановлено законом або судом. Так, закон передбачає ряд випадків, коли рішення суду підлягає негайному виконанню (зокрема це стосується справ про поновлення на роботі незаконно Звільненого або переведеного працівника, про присудження працівникові заробітної плати) або коли негайне виконання рішення не допускається (наприклад, це стосується судових рішень у справах про виселення громадян з жилих приміщень). Суб’єктом злочину може бути лише службова особа, яка відповідно до повноважень повинна була вчинити дії по виконанню судового рішення або завдяки своїм повноваженням мала можливість перешкодити останньому. Такими службовими особами можуть бути керівники та службові особи підприємств, установ, організацій, державні виконавці.
Вищенаписане дає підстави вважати, що в діяльності Хіля М.В., Кретова Є.А., Товстенко М.С., Новачука С.А., Саєнко М.О., Татарінова Р.В. є склад кримінального правопорушення, що передбачене ч.2 ст.364, ч.2 ст.366, ч.2 ст.382, ч.2 ст.396, ч.2 ст.256 КК України. Крім того, як для даного випадку, дії Хіля М.В., Кретова Є.А., Товстенко М.С., Новачука С.А., Саєнко М.О., Татарінова Р.В. є явно злочинними та антидержавними, що направлені на підрив довіри громадськості до органів фіскальної служби і керівників держави в цілому, що явно на руку зовнішнім ворогам. Хіля М.В., Кретов Є.А., Товстенко М.С., Новачук С.А., Саєнко М.О. і Татарінов Р.В., явно через підривну співпрацю з зовнішнім ворогом, регулярно перевищують службові повноваження, тим самим саботуючи роботу податкових органів. Саботаж і бойкотування належної роботи податкових органів прирівнюються до шпіонажу і зраді інтересам держави. Хіля М.В., Кретов Є.А., Товстенко М.С., Новачук С.А., Саєнко М.О. і Татарінов Р.В. умисно вчиняють посадові злочини на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності, обороноздатності, а також державній, економічній і інформаційній безпеці України. Перехід на бік ворога в умовах воєнного стану або в період збройного конфлікту, шпигунство, надання іноземній державі, іноземній організації або їхнім представникам допомоги в проведенні підривної діяльності проти України має безжально каратися, поки сепаратисти не розпочали воєнні дії в м.Києві. Навмисна протидія нинішній державній політиці Хіля М.В., Кретовим Є.А., Товстенком М.С., Новачуком С.А., Саєнко М.О. і Татаріновим Р.В. вже розчарувала частину українців у нинішньому курсі нашого уряду та призводить до агресивної настроєності. Зазначене підтверджує, що в діяльності Хіля М.В., Кретова Є.А., Товстенка М.С., Новачука С.А., Саєнка М.О. і Татарінова Р.В. наявний склад додаткового правопорушення, що передбачене ч.2 ст.111 КК України. Таким чином, відомості щодо вчинення кримінальних правопорушень Хіля М.В., Кретовим Є.А., Товстенком М.С., Новачуком С.А., Саєнко М.О. і Татаріновим Р.В. мають всі ознаки злочину, що передбачені ч.2 ст.364, ч.2 ст.366, ч.2 ст.382, ч.2 ст.396, ч.2 ст.256, ч.2 ст.111 КК України та підлягають невідкладному внесенню до Єдиного реєстру досудових розслідувань і є підставою для початку проведення досудового розслідування. З цього приводу були подані відповідні заяви ГПД НАБУ, ГСУ ГПУ і ГСУ СБУ про вчинені кримінальні правопорушення вищевказаними посадовими особами. Очікуємо результатів адекватного реагування ГПД НАБУ, ГСУ ГПУ і ГСУ СБУ, резонансу небайдужої міжнародної і української громадськості, а також належної реакції не корумпованого мас-медіа.