Суддя Воронько В.Д. ВАСУ в облозі сепаратистів і шизофреніків

05.07.2019 року, через приймальну НАБУ, особа 1 подав на ім’я керівника Головного підрозділу детективів Національного антикорупційного бюро України Калужинського А.В. заяву за вих. № 3309/05 про вчинення кримінального правопорушення т.в.о. начальника ГСУ СБУ Тиводаром Богданом Михайловичем і виконуючим обов’язки голови СБУ і начальника Головного управління по боротьбі з корупцією та організованою злочинністю Центрального управління СБУ Бакановим Іваном Геннадійовичем.
У даній заяві особа 1 вказав всі елементи вчиненого злочину: об’єкт, об’єктивна сторона, суб’єкт, суб’єктивна сторона. Також, у своїй заяві особа 1 вказав всі ознаки вчиненого злочину: час, місце, спосіб; ПІП фігуранта, його місце роботи і посаду тощо. Крім цього, особа 1 самостійно кваліфікував вчинення Тиводаром Б.М. і Бакановим І.Г. злочину – за ч.2 ст.256, ч.1 ст.396, ч.2 ст.364, ч.2 ст.365, ч.2 ст.368, ч.3 ст.382, ч.1 ст.111, ст.170, ч.2 ст.15, ч.5 ст.27 КК України. Відповідно, в заяві за вих. № 3309/05 від 05.07.2019 року були всі необхідні дані, які згідно вимог «нового» Кодексу були уже не обов’язковими для того, що б керівник ГПД НАБУ Калужинський А.В. виконав вимоги статті 214 КПК впродовж до 24 годин, у відповідності до положення п.6 ст.39 КПК України, або уповноважив на цю дію підлеглого детектива. При цьому слід особливо зазначити, що для того що б внести відомості до ЄРДР про вчинення кримінального правопорушення, законодавець не вимагає від заявника притримуватися суворої професійної компетенції і територіальної юрисдикції органу досудового розслідування.
Однак, у порушення ч.1 ст.2 КК України, ст.214 КПК України та п.3.3.1 Положення про порядок ведення Єдиного реєстру досудових розслідувань, затвердженого Наказом Генерального прокурора України за № 139 від 06.04.2016 року, станом на 09.07.2019 року особу 1 у жодний із способів так і не було повідомлено керівником ГПД НАБУ або уповноваженим детективом про внесення до ЄРДР відомостей поданої заяви за вих. № 3309/05 від 05.07.2019 року про вчинене кримінальне правопорушення Тиводаром Б.М. і Бакановим І.Г.
Пунктом 1 ч.2 ст.39 КПК України передбачено, що саме керівник органу досудового розслідування уповноважений визначати слідчого (слідчих), який здійснюватиме досудове розслідування, а у випадках здійснення досудового розслідування слідчою групою – визначати старшого слідчої групи, який керуватиме діями інших слідчих. В таку групу слідчих може бути включений і сам керівник органу досудового розслідування. Разом з тим, включення до групи слідчих керівника органу досудового розслідування є необов’язковим, оскільки, в силу наданих процесуальним законом, зокрема п.п. 4,6 ч.2 ст.39 КПК України повноважень, керівник органу досудового розслідування уповноважений вживати заходів щодо усунення порушень вимог законодавства у випадку їх порушення слідчим, здійснювати досудове розслідування, виконувати функції реєстратора кримінальних правопорушень, користуючись при цьому повноваженнями слідчого. А слідчий, відповідно до п.1 ч.1 ст.40 КПК України, уповноважений починати досудове розслідування та розглядати подані йому клопотання. Наведене свідчить про те, що оскаржувана особою 1 бездіяльність начальника органу досудового розслідування, яка полягає у не внесенні до ЄРДР відомостей заяви за вих. № 3309/05 від 05.07.2019 року про вчинене кримінальне правопорушення Тиводаром Б.М. і Бакановим І.Г. у визначений КПК строк, є предметом оскарження у Вищому антикорупційному суді.
09.07.2019 року, що відповідало 5 (п’ятому) процесуальному дню, особа 1 подав через канцелярію Вищого антикорупційного суду скаргу за вих. № 3327/09 на бездіяльність керівника ГПД НАБУ.
У відповідності до ст.35 КПК України, автоматизованою системою документообігу Вищого антикорупційного суду, провадження № 1-кс/910/457/19 було розподілено на слідчого суддю Воронько Володимира Дмитровича.
08.10.2019 року відбулося засідання у провадженні № 1-кс/910/457/19 на бездіяльність керівника ГПД НАБУ під головуванням слідчого судді Вищого антикорупційного суду Воронько В.Д., за результатами якого даний суддя вчинив низку кримінальних і дисциплінарно караємих дій:
— у порушення вимог ч.2 ст.306 КПК навмисно затягнув розгляд скарги особи 1 на вкрай нерозумний строк;
— не викликав у дане судове засідання суб’єкта оскарження — керівника ГПД НАБУ Калужинського А.В.;
— викликав у засідання “уповноважену” особу НАБУ, про призначення якого не мав ані уяви, ані доказів;
— не просив назватися особу 1 в залі суду;
— не просив особу 1 вказати місце свого проживання;
— не запитував в особи 1 думки про проведення судового засідання без участі керівника ГПД НАБУ;
— не зачитав права і обов’язки учасникам судового провадження;
— не запитував в особи 1 про зрозумілість зачитаних прав та обов’язків учасника судового провадження;
— при залученні до судової справи копій документів в якості клопотання, суддя зовсім не вирішував ці питання та не виносив своїх рішень щодо цього;
— не зачитав текст скарги;
— не досліджував матеріали судової справи;
— не оголошував дебатів у даному судовому провадженні;
— залучив до справи провадження письмові заперечення на скаргу особи 1 від працівника з Управління по роботі зі зверненнями громадян НАБУ, бездіяльність якого особою 1 не оскаржувалася;
— залучив до справи провадження письмові заперечення на скаргу особи 1 від працівника з Управління по роботі зі зверненнями громадян НАБУ, який не підтвердив своїх повноважень;
— залучив до справи провадження письмові заперечення на скаргу особи 1 від працівника з Управління по роботі зі зверненнями громадян НАБУ, який його належним чином не оформив;
— залучив до справи провадження письмові заперечення на скаргу особи 1 від працівника з Управління по роботі зі зверненнями громадян НАБУ, який передав його у не дозволений законом спосіб;
— перевищив повноваження, адже протиправно вирішував ті питання, які законом віднесені до повноважень органу досудового розслідування (детектива, процесуального прокурора);
— стверджував обставини справи, не маючи на те жодних підстав і доказів;
— розглядав судову справу за відсутності суб’єкта оскарження — керівника ГПД НАБУ Калужинського А.В.;
— вийшов за межі своїх повноважень, адже взамін розгляду скарги за вих. № 3327/09 від 09.07.2019 року вдався до протиправного розгляду заяви за вих. № 3309/05 від 05.07.2019 року про вчинення кримінального правопорушення по суті справи;
— постановив неправосудне рішення (відмовив у задоволенні скарги на бездіяльність керівника ГПД НАБУ, яка виразилася у невнесенні відомостей заяви особи 1 до ЄРДР, чого не передбачено ст.214 КПК України, Наказами ГПУ за № 125 і 139, а також Узагальненням про практику розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність органів досудового розслідування або прокурора під час досудового розслідування Вищого спеціалізованого суду України з розгляду Цивільних і кримінальних справ (Лист від 12.01.17 № 9-49/0/4-17);
— вчинив службове підроблення, адже переніс судове засідання на 10.10.2019 року, в той час як ухвалу у судовому провадженні постановив 15.10.2019 року;
— при винесенні Ухвали посилався на заперечення працівника з Управління по роботі зі зверненнями громадян НАБУ, який його належним чином не оформив, бездіяльність якого особою 1 не оскаржувалася, який не підтвердив своїх повноважень на участь у даному судовому засіданні та який передав його у не дозволений законом спосіб;
— вчинив службове підроблення, адже не тільки не взяв до уваги заперечення особи 1 щодо не використання матеріалів поданого заперечення представником відділу по роботі зі зверненнями громадян НАБУ, але про це чомусь в своїй ухвалі не зазначив та правової оцінки не надав, з посиланнями на статті Кодексу;
— вчинив службове підроблення, адже приховав від належного дослідження і надання правової оцінки залученим під час судового засідання особою 1 доказам у вигляді не виконання СБУ біля 600 ухвал слідчих суддів (по внесенню до ЄРДР відомостей заяв про вчинення кримінального правопорушення) та не проведення впродовж останніх 4 років досудового розслідування у приблизно 200 кримінальних провадженнях, чого власне в своїй неправосудній ухвалі чомусь не зазначив;
— вчинив службове підроблення, адже стверджує в ухвалі те, що скаржник не приймав участі в судовому засіданні, що спростовується нижчерозміщеним відеозаписом на портативний пристрій особи 1 та наявними у справі провадження комп’ютерними дисками із звукозаписом і відеозаписом судового засідання;
— вчинив службове підроблення, адже приховав від зазначення в ухвалі та від надання правової оцінки тому факту, що Тиводар Б.М. і Баканов І.Г. написали особі 1 лист, що вони не виконуватимуть ухвалу суду за поданою заявою про вчинення злочину, яку нібито вони перекинули для “належного” розгляду до прокуратури м.Києва, в той час як саме такої заяви ніколи не існувало, так як слідчим СБУ було прийнято від особи 1 повідомлення про вчинення злочину у формі протоколу (на судовому засіданні особа 1 залучив до справи в якості належного доказу копії даного листа і протоколу);
— вчинив службове підроблення, адже приховав від зазначення в ухвалі та від надання правової оцінки тому факту, що під час судового засідання особа 1 надав судді для ознайомлення дві пачки повернутих СБУ заяв про виконання судового рішення (з копіями ухвал суду, з копіями заяв про вчинення кримінального правопорушення, кожного по 60 штук) з “відмовними” листами про виконання 60 ухвал суду;
— вчинив службове підроблення, адже приховав від зазначення в ухвалі та від надання правової оцінки тому факту, що під час судового засідання особа 1 залучив до справи провадження сім “відмовних” листів СБУ про виконання 7 “нових” ухвал суду;
— вчинив службове підроблення, стверджуючи в останньому абзаці п’ятого аркушу своєї неправосудної ухвали (Цитата): «В свою чергу, у Заяві відсутні будь-які фактичні дані, які б свідчили про вчинення в.о. голови СБУ Бакановим І.Г. та т.в.о. ГСУ СБУ Тиводаром Б.М. дій або бездіяльності, направлених на перешкоджання законній діяльності професійних спілок, політичних партій, громадських організацій, або їх органів, направлених на приховування злочину, на сприяння учасникам злочинних організацій та укриття їх злочинної діяльності, свідчили б про державну зраду з їх боку та перевищення влади або службових повноважень, яке супроводжувалось застосуванням зброї, болісними і такими, що ображають особисту гідність потерпілого, діями; не зазначено і про обставини, що вказували б на вчинення вищезазначеними особами дій, із зловживанням владою або з використанням службового становища, з метою одержання неправомірної вигоди, не зазначено фактів, які б свідчили про прийняття вищезазначеними особами пропозиції неправомірної вигоди, прийняття обіцянки такої вигоди або одержання неправомірної вигоди, в тому числі і про прохання надати таку вигоду для себе чи третьої особи», а також в четвертому абзаці сьомого аркушу (Цитата) – “Натомість, заява… не містить конкретних фактичних даних, які б свідчили про існування обставин, щоб надавали підстави для кваліфікації відомостей, викладених в його повідомленні про злочин, за ч.2 ст.256, ч.1 ст.396, ч.2 ст.364, ч.2 ст.365, ч.2 ст.368, ч.3 ст.382, ч.1 ст.111, ст.170, ч.2 ст.15, ч.5 ст.27 КК України, та внесення коротких відомостей про них до Єдиного реєстру досудових розслідувань, щоб в подальшому проводити їх досудове розслідування. Вказане позбавляє орган досудового розслідування провести перевірку конкретних фактів на предмет наявності/відсутності у діях/бездіяльності особи складу злочину”, що є бреднею явного шизофреніка;
— вчинив службове підроблення, стверджуючи у другому абзаці сьомого аркушу своєї неправосудної ухвали те, що нібито положенням ст.214 КПК не передбачено обов’язку слідчого внесення до ЄРДР відомостей поданої заяви (повідомлення) про вчинення кримінального правопорушення, а лише зазначається обов’язок слідчого прийняти і зареєструвати таку заяву;
— перевищив повноваження, адже протиправно вирішував ті питання, які законом віднесені до повноважень органу досудового розслідування (детектива, процесуального прокурора, слідчого);
— стверджував обставини справи, не маючи на те жодних підстав і доказів;
— приховав вчинені злочини фігуранта у справі провадження;
— зумисно перешкодив громадській діяльності особи 1;
— грубо порушив присягу судді.
Бездарність і явна неадекватність слідчого судді Вищого антикорупційного суду Воронько В.Д. підкреслюється рішенням за № 11-сс/991/47/19 від 11.10.2019 року колегії суддів з розгляду кримінальних справ Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду, яким уже була скасована його попередня Ухвала у судовій справі за № 910/377/19 від 27.09.2019 року, а матеріали подібної скарги за вих. № 3391/25 від 25.09.2019 року передані до Вищого антикорупційного суду для розгляду її по суті справи. Останнє мимоволі наштовхує на думку про те, що даний суддя явно хворіє на розлади психіки, адже будучи нормальним суддею не вдався б до повторної помилки, яка напередодні була виправленою апеляційною інстанцією, і яка стане приводом для подачі скарги до ВРП. При чому слід окремо зазначити, що Апеляційна палата Вищого антикорупційного суду категорично не поділяє думку слідчого судді Вищого антикорупційного суду Воронько В.Д., а позицію особи 1 вважає слушною щодо недопустимості розгляду слідчим суддею першої інстанції заяви про вчинення кримінального правопорушення по суті справи, а лише вузьконаправлено з’ясовувати обставини: чи було внесено до ЄРДР відомості заяви про вчинення кримінального правопорушення чи ні. Також, Апеляційна палата Вищого антикорупційного суду категорично не поділяє думку слідчого судді Вищого антикорупційного суду Воронько В.Д. стосовно з’ясовування наявності підстав для внесення до ЄРДР відомостей поданої заяви (повідомлення) про вчинення кримінального правопорушення, так як цього новий Кодекс уже не передбачає, а натомість передбачається обов’язковість проведення досудового розслідування по кожній із таких заяв, навіть за відсутності ознак вчиненого злочину.
Явну ненормальність судді Воронько В.Д. можна довести і тим фактом, що він у сьомому абзаці третього аркушу своєї неправосудної ухвали зазначає висновок Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України щодо питання про початок кримінального провадження…, як на підставу своїх доводів, в той час як у першому абзаці сьомого аркушу даної ухвали він спростовує посилання особи 1 на Узагальнення про практику розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність органів досудового розслідування або прокурора під час досудового розслідування Вищого спеціалізованого суду України з розгляду Цивільних і кримінальних справ, яке викладене в Листі за № 9-49/0/4-17 від 12.01.2017 року, оскільки суддя вважає його ненормативним актом, а відповідно, “…слідчий суддя не вважає доцільним його застосування при вирішенні заявленої скарги”?! Цікаво, а “висновок Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України щодо питання про початок кримінального провадження…” – це нормативний акт? І чому він тоді його поклав в основу прийняття свого шизофренічного судового рішення, якщо це також не Кодекс (КПК)?
Статтею 214 КПК України (Початок досудового розслідування) передбачено таке:
“1. Слідчий, прокурор невідкладно, але не пізніше 24 годин після подання заяви, повідомлення про вчинене кримінальне правопорушення або після самостійного виявлення ним з будь-якого джерела обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення, зобов’язаний внести відповідні відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань, розпочати розслідування та через 24 години з моменту внесення таких відомостей надати заявнику витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань. Слідчий, який здійснюватиме досудове розслідування, визначається керівником органу досудового розслідування.
2. Досудове розслідування розпочинається з моменту внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань. Положення про Єдиний реєстр досудових розслідувань, порядок його формування та ведення затверджуються Генеральною прокуратурою України за погодженням з Міністерством внутрішніх справ України, Службою безпеки України, Національним антикорупційним бюро України, органом, що здійснює контроль за додержанням податкового законодавства.
3. Здійснення досудового розслідування до внесення відомостей до реєстру або без такого внесення не допускається і тягне за собою відповідальність, встановлену законом. Огляд місця події у невідкладних випадках може бути проведений до внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань, що здійснюється негайно після завершення огляду. У разі виявлення ознак кримінального правопорушення на морському чи річковому судні, що перебуває за межами України, досудове розслідування розпочинається негайно; відомості про нього вносяться до Єдиного реєстру досудових розслідувань при першій можливості.
4. Слідчий, прокурор, інша службова особа, уповноважена на прийняття та реєстрацію заяв і повідомлень про кримінальні правопорушення, зобов’язані прийняти та зареєструвати таку заяву чи повідомлення. Відмова у прийнятті та реєстрації заяви чи повідомлення про кримінальне правопорушення не допускається.
5. До Єдиного реєстру досудових розслідувань вносяться відомості про:
1) дату надходження заяви, повідомлення про кримінальне правопорушення або виявлення з іншого джерела обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення;
2) прізвище, ім’я, по батькові (найменування) потерпілого або заявника;
3) інше джерело, з якого виявлені обставини, що можуть свідчити про вчинення правопорушення;
4) короткий виклад обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення, наведених потерпілим, заявником чи виявлених з іншого джерела…”.
Отож, з вищенаписаного вбачається, що у ст.214 КПК насправді зазначається обов’язок слідчого внести відомості до ЄРДР, про відсутність чого так брехав наче скажений пес суддя Воронько В.Д. Більше того, як зазначається в пункті 4 частини 5 ст.214 КПК, що в заяві про вчинене кримінальне правопорушення має бути зазначено “…короткий виклад обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення, наведених потерпілим, заявником чи виявлених з іншого джерела…”. Останнє спростовує і те, що суддя намарно намагався звинуватити особу 1 втім, що останній в своїй заяві за вих.№ 3309/05 від 05.07.2019 року про вчинене кримінальне правопорушення нібито не вказав повних даних про вчинення злочину, з детальним викладенням усіх подій злочину.
У відповідності до ст.26 КПК України (Диспозитивність) законодавцем передбачається таке:
“1.Сторони кримінального провадження є вільними у використанні своїх прав у межах та у спосіб, передбачених цим Кодексом. 3. Слідчий суддя, суд у кримінальному провадженні вирішують лише ті питання, що винесені на їх розгляд сторонами та віднесені до їх повноважень цим Кодексом”.
В статті 306 КПК України (Порядок розгляду скарг на рішення, дії чи бездіяльність слідчого чи прокурора під час досудового розслідування) зазначається: «2.Скарги на рішення, дії чи бездіяльність під час досудового розслідування розглядаються не пізніше сімдесяти двох годин з моменту надходження відповідної скарги, крім скарг на рішення про закриття кримінального провадження, які розглядаються не пізніше п’яти днів з моменту надходження скарги. 3.Розгляд скарг на рішення, дії чи бездіяльність під час досудового розслідування здійснюється за обов’язкової участі особи, яка подала скаргу, чи її захисника, представника та слідчого чи прокурора, рішення, дії чи бездіяльність яких оскаржується. Відсутність належним чином повідомленого слідчого (детектива) чи прокурора не є перешкодою для розгляду скарги».
В статті 321 КПК України (Головуючий у судовому засіданні) зазначено: «1.Головуючий у судовому засіданні керує ходом судового засідання, забезпечує додержання послідовності та порядку вчинення процесуальних дій, здійснення учасниками кримінального провадження їхніх процесуальних прав і виконання ними обов’язків, спрямовує судовий розгляд на забезпечення з’ясування всіх обставин кримінального провадження, усуваючи з судового розгляду все, що не має значення для кримінального провадження. 2.Головуючий у судовому засіданні вживає заходів для забезпечення в судовому засіданні порядку».
В статті 342 КПК України (Відкриття судового засідання) Кримінально процесуального Кодексу України вказано: «1.У призначений для судового розгляду час головуючий відкриває судове засідання і оголошує про розгляд відповідного кримінального провадження. 2.Секретар судового засідання доповідає суду, хто з учасників судового провадження, викликаних та повідомлених осіб прибув у судове засідання, встановлює їх особи, перевіряє повноваження захисників і представників, з’ясовує, чи вручено судові виклики та повідомлення тим, хто не прибув, і повідомляє причини їх неприбуття, якщо вони відомі.
В ст.9 (Законність) Кримінально процесуального Кодексу України зазначається:
«1.Під час кримінального провадження суд, слідчий суддя, прокурор, керівник органу досудового розслідування, слідчий, інші службові особи органів державної влади зобов’язані неухильно додержуватися вимог Конституції України, цього Кодексу, міжнародних договорів, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, вимог інших актів законодавства».
Ухвала слідчого судді, у відповідності до ст.370 КПК, за результатами перевірки законності і обгрунтованості рішень, дій чи бездіяльності слідчого, прокурора має бути законною, обгрунтованою та вмотивованою. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обгрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об’єктивно з’ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення. Зміст ухвали за результатами розгляду скарги на рішення, дії чи бездіяльність слідчого, прокурора має відповідати вимогам ч.2 ст.372 КПК. Слідчий суддя при перевірці поданої скарги на рішення, дії чи бездіяльність слідчого, прокурора та при винесенні рішення за результатами розгляду такої скарги не повинен вирішувати питання, що можуть стати предметом судового розгляду в цьому кримінальному провадженні. Одночасно із визнанням рішення, дії чи бездіяльності слідчого, прокурора незаконним або необгрунтованим, в своїй ухвалі слідчий суддя може зазначити про те, що він зобов’язує посадову особу усунути допущене порушення, визначивши, яку саме дію необхідно припинити чи вчинити. Слідчий суддя самостійно не може прийняти те рішення, яке має бути прийняте слідчим чи прокурором на виконання ухвали, прийнятої за результатами розгляду скарги на рішення, дії чи бездіяльність слідчого, прокурора.
У відповідності до Узагальнення про практику розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність органів досудового розслідування або прокурора під час досудового розслідування Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ Листом від 12.01.2017 № 9-49/0/4-17 пояснив наступне: «…Необхідність існування судового порядку оскарження аналізованого виду бездіяльності ґрунтується на закріпленні у ст.214 КПК обов’язку слідчого, прокурора невідкладно, але не пізніше 24 годин після подання заяви, повідомлення про вчинене кримінальне правопорушення або після самостійного виявлення ним з будь-якого джерела обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення, внести відповідні відомості до ЄРДР та розпочати розслідування. Таким чином, на відміну від процесуального порядку реагування на заяви та повідомлення про злочин, який було встановлено в КПК 1960 року, згаданий обов’язок слідчого або прокурора не вимагає оцінки цими суб’єктами такої заяви (повідомлення) на предмет наявності ознак складу злочину для того, щоб вчинити процесуальну дію, яка полягає у внесенні відомостей про кримінальне правопорушення до ЄРДР. Наведене підтверджується імперативними положеннями ч.4 ст.214 КПК, згідно з якою відмова у прийнятті та реєстрації заяви чи повідомлення про кримінальне правопорушення не допускається. Окрім КПК, нормативні засади, пов’язані із вчиненням зазначеної процесуальної дії, регламентовані Положенням про порядок ведення ЄРДР, затвердженим наказом Генеральної прокуратури України від 06.04.2016 N 139, прийнятим на виконання вимог КПК України. Таким чином, з огляду на чіткий обов’язок внесення слідчим чи прокурором відомостей про кримінальне правопорушення до ЄРДР із встановленням обмеженого процесуального строку для його виконання, за наявності лише загальних вимог до заяв чи повідомлення про кримінальне правопорушення, у разі встановлення факту звернення із заявою та констатації факту невнесення відомостей про кримінальне правопорушення в межах регламентованого ст.214 КПК 24-годинного строку, слідчі судді постановляють ухвали про задоволення скарг на бездіяльність слідчого чи прокурора». Відтепер у всіх справах обов’язковим є проведення досудового розслідування (прояв засади публічності), яке розпочинається слідчим, прокурором негайно після внесення заяви потерпілого до Єдиного реєстру досудових розслідувань».
У доктрині Європейського суду з прав людини та його практиці «право на суд» охоплює три основні елементи:
1) наявність «суду», який встановлений відповідно до закону і відповідає вимогам незалежності і неупередженості;
2) наявність у суду достатньої компетенції для вирішення всіх аспектів спору чи обвинувачення, до яких застосовується ст.6 Конвенції;
3) особа повинна мати доступ до такого суду.
Пункт 1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачає наступне:
«Кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов’язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього обвинувачення…».
Відповідно до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» за №3477-IV від 23.02.2016 року, із змінами, суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського Суду як джерело права.
Згідно з ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 pоку, яка закріплює право на справедливий суд, кожна людина має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом.
Хіба не за ці стандарти міжнародного і вітчизняного права щодня і на протязі п’яти років гинуть в АТО найперспективніша, найсвідоміша і найпатріотичніша молодь України? Суддя Воронько В.Д. через свою нахабність, бездарність, протиправність і ненормальність напевно забув про героїзм Небесної Сотні і про десятки тисяч загиблих воїнів АТО, які віддали свої безцінні життя за право решти українського народу жити без ярма і у відповідності до європейських стандартів права. Більше того, суддя Воронько В.Д. саме у такий спосіб сплюндровує добру пам’ять про загиблу Небесну Сотню і бійців АТО, нівелюючи своїми злочинними діями героїчні досягнення нашого народу. Сподіватимемося, що у м.Києві знайдуться виживші ветерани АТО і учасники Майдану, які щодня влаштовуватимуть цій ганебній істоті фекальну люстрацію, якщо ВРП і Президент України не бажають належним чином реагувати на це неподобство у встановлений спосіб.
Вищенаписане дає підстави вважати, що слідчий суддя Вищого антикорупційного суду Воронько В.Д. вчинив кримінальні правопорушення, які передбачені ч.2 ст.364, ч.2 ст.368, ч.2 ст.366, ч.3 ст.375, ч.1 ст.396, ч.2 ст.256, ч.2 ст.15, ч.5 ст.27 КК України. Однак, якщо врахувати ще й те, що провадження № 1-кс/910/457/19 від 15.10.2019 року також витікає з предмету громадської діяльності особи 1, яка делегована йому Міністерством юстиції України, то протиправну діяльність судді Воронько В.Д. слід розцінювати як таку, що направлена на зумисне перешкоджання виконанню його громадських обов’язків і тягне за собою додаткову кримінальну відповідальність, що передбачена ст.170 КК України. Крім цього, як для даного випадку, дії судді Воронько В.Д. є явно антидержавними, що направлені на підрив довіри громадськості до органів судової влади і керівників держави вцілому, що явно на руку зовнішнім ворогам нашої держави. Суддя Воронько В.Д. явно через підривну співпрацю з зовнішнім ворогом перевищує свої службові повноваження, вчиняє службові підроблення, приховує вчинені злочини, надає допомогу злочинним особам і бандитським угрупуванням, виносить неправосудні рішення, порушує присягу судді, перешкоджає діяльності громадських організацій, тим самим саботуючи роботу органів судової влади. Саботаж і бойкотування роботи судових органів прирівнюється до шпіонажу і зраді інтересам держави. Суддя Воронько В.Д. умисно вчиняє посадові злочини на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності, обороноздатності, а також державній, економічній і інформаційній безпеці України. Перехід на бік ворога в умовах воєнного стану або в період збройного конфлікту, шпигунство, надання іноземній державі, іноземній організації або їхнім представникам допомоги в проведенні підривної діяльності проти України має безжально каратися, поки не розпочалися воєнні дії в м.Києві. Навмисна протидія нинішній державній політиці суддею Воронько В.Д. вже розчарувала частину українців у нинішньому курсі нашого уряду та призводить до агресивної настроєності населення. Зазначене підтверджує, що в діяльності судді Воронько В.Д. наявний склад ще одного кримінального правопорушення, що передбачене ч.1 ст.111 КК України. Таким чином, відомості щодо вчинення кримінальних правопорушень суддею Воронько В.Д. містять всі ознаки злочину, що передбачені ч.2 ст.364, ч.2 ст.368, ч.2 ст.366, ч.3 ст.375, ч.1 ст.396, ч.2 ст.256, ч.1 ст.111, ст.170, ч.2 ст.15, ч.5 ст.27 КК України та підлягають невідкладному внесенню до Єдиного реєстру досудових розслідувань і є підставою для початку проведення досудового розслідування. З цього приводу були подані відповідні заяви до ГПД НАБУ, СУ ДБР і ГСУ СБУ про вчинені кримінальні правопорушення суддею Воронько В.Д. Також було прийнято рішення про повідомлення Вищої Ради юстиції України про не належну поведінку судді Воронько В.Д., який регулярно порушує присягу судді. Очікуємо результатів адекватного реагування ГПД НАБУ, СУ ДБР і ГСУ СБУ стосовно внесення відповідних відомостей до ЄРДР, а від Вищої Ради юстиції України — відкриття дисциплінарної справи. Також чекаємо на відповідний резонанс небайдужої міжнародної і української громадськості та належної реакції не корумпованого мас-медіа.