Мойсак С.М. Суддя-рецидивіст тривало блокує роботу суду

15.11.2019 року, через приймальну ГПД НАБУ, особа 1 подав на ім’я керівника ГПД НАБУ Калужинського А.В. клопотання за вих. № 3527/15 про виконання вимог ухвали Вищого антикорупційного суду у судовій справі № 910/385/19 від 27.09.2019 року: про надання витягів з ЄРДР і пам’яток про процесуальні права і обов’язки потерпілого у кримінальному провадженні.
Однак, у пряме порушення ч.2 ст.55 та п 1 ч.2 ст.56 КПК України, станом на 19.11.2019 року особі 1 так і не було надано Пам’ятки про процесуальні права та обов’язки потерпілого, а також витягів з ЄРДР.
В статті 57 Конституції України зазначено таке: «Закони та інші нормативно-правові акти, що визначають права і обов’язки громадян, мають бути доведені до відома населення у порядку, встановленому законом. Закони та інші нормативно-правові акти, що визначають права і обов’язки громадян, не доведені до відома населення у порядку, встановленому законом, є нечинними».
Відповідно до Рекомендації 8 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо допомоги потерпілим від злочинів від 14.06.2006 року під поняттям “потерпілий” слід розуміти фізичну особу, що зазнала шкоди, включаючи фізичні ушкодження або психічні травми, душевні страждання або економічні втрати, спричинені діями або бездіяльністю, які є порушенням норм кримінального права держав-членів. У належних випадках термін “потерпілий” також охоплює найближчих членів сім’ї або утриманців прямо постраждалої особи (п. 1.1).
Процесуального статусу потерпілого особа набуває: з моменту подання заяви про вчинення щодо неї кримінального правопорушення до слідчого, прокурора.
У відповідності до ч.1 ст.214 КПК України, «…при прийнятті заяви про вчинення кримінального правопорушення, слідчий або прокурор вносить відповідні відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань і розпочинає розслідування, вручивши потерпілому Пам’ятку про його процесуальні права та обов’язки. Відповідно ч.1, 2 ст.55 КПК, законодавець констатує:
«1. Потерпілим у кримінальному провадженні може бути фізична особа, якій кримінальним правопорушенням завдано моральної, фізичної або майнової шкоди…
2. Права і обов’язки потерпілого виникають в особи з моменту подання заяви про вчинення щодо неї кримінального правопорушення… Потерпілому вручається пам’ятка про процесуальні права та обов’язки особою, яка прийняла заяву про вчинення кримінального правопорушення».
У відповідності до ст.56 КПК України (Права потерпілого), законодавцем передбачене таке:
“1. Протягом кримінального провадження потерпілий має право:
1) бути повідомленим про свої права та обов’язки, передбачені цим Кодексом;
2) знати сутність підозри та обвинувачення, бути повідомленим про обрання, зміну чи скасування щодо підозрюваного, обвинуваченого заходів забезпечення провадження та закінчення досудового розслідування;
3) подавати докази слідчому, прокурору, слідчому судді, суду;
4) заявляти відводи та клопотання;
5) за наявності відповідних підстав – на забезпечення безпеки щодо себе, близьких родичів чи членів своєї сім’ї, майна та житла;
6) давати пояснення, показання або відмовитися їх давати;
7) оскаржувати рішення, дії чи бездіяльність слідчого, прокурора, слідчого судді, суду в порядку, передбаченому цим Кодексом;
8) мати представника та в будь-який момент кримінального провадження відмовитися від його послуг;
9) давати пояснення, показання рідною або іншою мовою, якою він вільно володіє, безоплатно за рахунок держави користуватися послугами перекладача в разі, якщо він не володіє державною мовою чи мовою, якою ведеться кримінальне провадження;
10) на відшкодування завданої кримінальним правопорушенням шкоди в порядку, передбаченому законом;
11) знайомитися з матеріалами, які безпосередньо стосуються вчиненого щодо нього кримінального правопорушення, в порядку, передбаченому цим Кодексом, у тому числі після відкриття матеріалів згідно зі статтею 290 цього Кодексу, а також знайомитися з матеріалами кримінального провадження, які безпосередньо стосуються вчиненого щодо нього кримінального правопорушення, у випадку закриття цього провадження;
12) застосовувати з додержанням вимог цього Кодексу технічні засоби при проведенні процесуальних дій, в яких він бере участь. Слідчий, прокурор, слідчий суддя, суд вправі заборонити потерпілому застосовувати технічні засоби при проведенні окремої процесуальної дії чи на певній стадії кримінального провадження з метою нерозголошення даних, які містять таємницю, що охороняється законом чи стосується інтимних сторін життя людини, про що виноситься (постановляється) вмотивована постанова (ухвала);
13) одержувати копії документів та письмові повідомлення у випадках, передбачених Кодексом;
14) користуватися іншими правами, передбаченими цим Кодексом.
2. Під час досудового розслідування потерпілий має право:
1) на негайне прийняття і реєстрацію заяви про кримінальне правопорушення, визнання його потерпілим;
2) отримувати від органу, до якого він подав заяву, документ, що підтверджує її прийняття і реєстрацію;
3) подавати докази на підтвердження своєї заяви;
4) брати участь у слідчих та інших процесуальних діях, під час проведення яких ставити запитання, подавати свої зауваження та заперечення щодо порядку проведення дії, що заносяться до протоколу, а також знайомитися з протоколами слідчих та інших процесуальних дій, виконаних за його участі;
5) отримувати копії матеріалів, які безпосередньо стосуються вчиненого щодо нього кримінального правопорушення, після закінчення досудового розслідування.
3. Під час судового провадження в будь-якій інстанції потерпілий має право:
1) бути завчасно поінформованим про час і місце судового розгляду;
2) брати участь у судовому провадженні;
3) брати участь у безпосередній перевірці доказів;
4) підтримувати обвинувачення в суді у випадку відмови прокурора від підтримання обвинувачення;
5) висловлювати свою думку під час вирішення питання про призначення покарання, а також висловлювати свою думку при вирішенні питання про застосування примусових заходів;
6) знайомитися з судовими рішеннями, журналом судового засідання і технічним записом в суді;
7) оскаржувати судові рішення в порядку, передбаченому цим Кодексом.
4. На всіх стадіях провадження потерпілий має право примиритися з підозрюваним, обвинуваченим і укласти угоду про примирення. У передбачених законом про кримінальну відповідальність та цим Кодексом випадках примирення є підставою для закриття провадження”.
У своїй заяві за вих.№ 3380/24 від 24.09.2019 року про вчинене кримінальне правопорушення особа 1 вказував, що вона подається в порядку ст.55 КПК України. Крім того, в даній заяві особа 1 зазначав, що «…Діями Язиджи Ісмет і Аревшатян А.С. було заподіяно… (зазначення ПІП особи 1) матеріальну шкоду на суму 800 000,00 грн. (вісімсот тисяч) гривень, а моральної (по проф. Ерделевському) – ще на 200 000 (двісті тисяч) грн., разом на 1000000,00 (один мільйон) грн.
Отже, при прийомі від особи 1 заяви за вих.№ 3380/24 від 24.09.2019 року керівник ГПД НАБУ або уповноважений детектив мусив негайно вручити особі 1 Пам’ятку про процесуальні права та обов’язки потерпілого у кримінальному провадження, чого досі не зробив.
Винесення слідчим постанови про визнання особи потерпілим КПК не передбачає. Водночас, у п.1 ч.2 ст.56 КПК наголошується, що потерпілий має право «на негайне прийняття і реєстрацію заяви про кримінальне правопорушення, визнання його потерпілим».
27.09.2019 року, ухвалою у судовій справі № 910/385/19 слідчим суддею Вищого антикорупційного суду було зобов’язано уповноваженого детектива вручити особі 1 витяги з ЄРДР, чого останній досі не зробив.
Тобто, детектив досі не скорився положенню ст.534 Кримінально процесуальному Кодексу України, адже продовжує не виконувати вимоги Ухвали суду за № 910/385/19 від 27.09.2019 року та перевищувати свої повноваження, вчиняючи злочин, що передбачений ст.382 КПК України.
Крім того, керівник ГПД Національного антикорупційного бюро України Калужинський А.В. досі не виконав вимог Ухвали слідчого судді у справі № 910/385/19 від 27.09.2019 року, адже взамін вказаної у заяві кваліфікації вчиненого злочину (ст.364-1, ч.2 ст. 191, ст.356, ч.2 ст.366, ч.2 ст.190, ч.1 ст.185, ч.1 ст.111, ст.170, ч.2 ст.15, ч.4 ст.27 КК України) лише вніс до ЄРДР ч.2 ст.190 КК України, тим самим послабивши кримінальну відповідальність фігуранта за вчинені ним злочини.
Наказом за № 139 ГПУ частиною 3 передбачено (Облік кримінальних проваджень) розділу II (Порядок формування та ведення реєстру), в пункті 1 таке (Цитата):
1. «1. Облік кримінальних проваджень під час досудового розслідування здійснюється шляхом внесення до Реєстру відомостей щодо руху кримінальних проваджень, а саме про:
– кримінальне правопорушення та номер кримінального провадження;
– передачу кримінального провадження чи матеріалів за підслідністю (ч.7 ст.214, ст.216 КПК України) або за місцем проведення досудового розслідування (ст.218 КПК України);
– об’єднання матеріалів досудових розслідувань (ч.1 ст.217 КПК України), при цьому об’єднаному кримінальному провадженню присвоюється номер раніше розпочатого провадження;
– виділення досудового розслідування в окреме провадження, якому присвоюється новий номер;
– прийняття кримінального провадження для проведення досудового розслідування;
– закінчення досудового розслідування (ст.283 КПК України);
– зупинення досудового розслідування (ст.280 КПК України);
– продовження строку досудового розслідування (ст.219, 294 КПК України);
– доручення прокурором здійснення досудового розслідування іншому органу досудового розслідування, – у тому числі слідчому підрозділу вищого рівня в межах одного органу (ч.5 ст.36 КПК);
– відновлення досудового розслідування;
– відкриття матеріалів досудового розслідування іншій стороні (ст.290 КПК України);
– повернення судом клопотання про звільнення особи від кримінальної відповідальності прокурору в порядку, передбаченому ч.4 ст.288 КПК України;
– повернення судом кримінального провадження у порядку, передбаченому ч.3 ст.289, п. 1 ч.3 ст.314, п.2 ч.2 ст.407 КПК України;
– повернення обвинувального акта, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру прокурору в порядку, передбаченому п.3 ч.3 ст.314 КПК України.
2. У разі повернення судом матеріалів на підставі ч.4 ст.288, ч.3 ст.289, п.1 та п.3 ч.3 ст.314, ст.407 КПК відомості до Реєстру вносить прокурор, який здійснює процесуальне керівництво розслідуванням.
3. Кримінальні провадження, що надходять для проведення досудового розслідування з органів прокуратури до органу досудового розслідування або з органів досудового розслідування до іншого органу досудового розслідування, а також провадження, що надійшли з одного району (міста) в інший район (місто), удруге не обліковуються і закінчуються провадженням за номером первинної реєстрації. При прийнятті рішення про передачу кримінального провадження за підслідністю відомості до Реєстру вносяться одночасно з направленням до органу досудового розслідування матеріалів кримінального провадження».
У відповідності до статті 129-1 Конституції України (Суд ухвалює рішення іменем України.
Судове рішення є обов’язковим до виконання), держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Пунктом 9 ч.2 ст.129 Конституції України передбачено одну з основних засад судочинства — обов’язковість рішень суду. Виконання будь-якого судового рішення є невід’ємною стадією процесу правосуддя. Тому при вирішенні спору про відповідальність держави за невиконання судового рішення суд повинен з’ясувати причини такого невиконання та визначити державний орган, з вини якого це сталося. При цьому необхідно мати на увазі, що Європейський суд з прав людини у рішенні, ухваленому 07.05.2002 року у справі «Бурдов проти Росії», наголосив, що для держави є неприпустимим виправдання неможливості виконання судового рішення відсутністю належного фінансування, некомпетентність слідчого чи через бездіяльність керівника органу досудового розслідування.
У відповідності до Узагальнення про практику розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність органів досудового розслідування або прокурора під час досудового розслідування Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ 12.01.17 року пояснив:
«…Однак у наведеному випадку слідчий суддя не врахував, що предметом оскарження є не лише відмова у визнанні потерпілим, а й бездіяльність, яка полягає у невчиненні процесуальних дій.
У свою чергу, в судовій практиці є випадки, коли особа звертається до слідчого судді зі скаргою не на бездіяльність, яка полягає у невизнанні потерпілим, а на бездіяльність, яка виявилась у неврученні пам’ятки про права потерпілого. Так, слідчий суддя Самарського районного суду м.Дніпропетровська ухвалою від 22.07.2015 задовольнив скаргу на бездіяльність щодо невручення пам’ятки про процесуальні права та обов’язки потерпілого. Згідно зі встановленими обставинами особа звернулась до слідчого із заявою про визнання її потерпілою, однак, всупереч ст. 55 КПК, на момент розгляду скарги слідчим не було виконано вимог ч. 2 ст.55 КПК, відповідно до якої потерпілому вручається пам’ятка про процесуальні права та обов’язки особою, яка прийняла заяву про вчинення кримінального правопорушення. Мотивуючи прийняте рішення, слідчий суддя зазначив, що відповідно до ст.55 КПК, вбачається, що обов’язок органів, які здійснюють кримінальне провадження, виносити постанову є лише у випадку відмови особі про визнання її потерпілою, а при задоволенні такої заяви не є обов’язковим. Таким чином, неповідомлення скаржника щодо невизнання його потерпілим дає підстави вважати, що органи досудового слідства його заяву прийняли та задовольнили, визнавши його потерпілим у кримінальному провадженні N 12012040700000143 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.382 КК України. Як у матеріалах справи, так і в матеріалах досудового розслідування відсутня постанова про відмову ОСОБА_2 у визнанні її потерпілою. Також відсутні відомості щодо роз’яснення потерпілому його прав та обов’язків. Встановлено, що потерпіла особа вважає, що їй завдано моральну шкоду, а тому вона має право знати про свої права та обов’язки в рамках цього кримінального провадження. Необхідно зазначити, що досудове слідство у цій кримінальній справі відкрито ще у 2012 році і на сьогодні не закінчено, що є порушенням розумності строків виконання процесуальних дій, передбачених ст.28 КПК України. Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що вимоги скаржника є законними та обґрунтованими, у зв’язку з чим підлягають задоволенню в повному обсязі».
У контексті наведеного слід зазначити, що КПК не передбачає обов’язку посадових осіб органів досудового розслідування приймати процесуальне рішення про визнання особи потерпілою, оскільки згідно з ч.2 ст.55 КПК права та обов’язки потерпілого виникають в особи з моменту подання заяви про вчинення щодо неї кримінального правопорушення.
Отже, з цього моменту така особа, за відсутності постанови про відмову у визнанні потерпілим, відповідно до ст.220 КПК може вносити клопотання про вчинення процесуальних дій, які мають бути розглянуті, зокрема і щодо такої процесуальної дії, як вручення повідомлення про процесуальні права та обов’язки. Враховуючи наведене, правильною є практика слідчих суддів, які відмовляють у відкритті провадження за скаргами, зумовленими бездіяльністю щодо визнання потерпілим, оскільки КПК не зобов’язує вчиняти такі дії слідчого чи прокурора. Водночас слід зазначити, що потерпілий може звертатись з іншими клопотаннями, пов’язаними з його статусом, до слідчого та прокурора, бездіяльність щодо реагування на які є предметом оскарження відповідно до п.1 ч.1 ст.303 КПК України».
19.11.2019 року, на підставі усього вищенаписаного, особа 1 подав через канцелярію Вищого антикорупційного суду скаргу за вих. № 3530/18 на бездіяльність керівника ГПД НАБУ Калужинського А.В. В якості обгрунтування своїх доводів особа 1 в додатку до своєї скарги за вих. № 3530/18 від 19.11.2019 року надав копії таких документів: “копію клопотання за вих. № 3527/15 від 15.11.2019 року, один аркуш; копію листа за вих. № 0423-188/33976 від 04.10.2019 року детектива Цивінського О.І. про часткове внесення до ЄРДР відомостей про вчинення злочину за ч.2 ст.190 КК України, один аркуш; копію конверту, в якому був лист від детектива Цивінського О.І., один аркуш; копію заяви за вих. № 3380/24 від 24.09.2019 року про вчинене кримінальне правопорушення, шість аркушів; копію Ухвали у судовій справі № 910/385/19 від 27.09.2019 року, три аркуші; копію Ухвали Апеляційного суду м.Києва у провадженні № 11-сс/796/1054/2018 від 06.02.2018 року, два аркуші; копію Ухвали апеляційного суду м.Києва у провадженні № 11-сс/796/1527/2018 від 13.03.2018 року, два аркуші; копію Ухвали апеляційної палати Вищого антикорупційного суду у судовій справі № 910/378/19 від 03.10.2019 року, один аркуш; копію Ухвали апеляційної палати Вищого антикорупційного суду у судовій справі № 910/378/19 від 03.10.2019 року, один аркуш; копію ухвали Шевченківського районного суду м.Києва у справі № 761/15640/19 від 18.04.2019 року, один аркуш; копію ухвали Шевченківського районного суду м.Києва у справі № 761/15644/19 від 22.04.2019 року, два аркуші; фотокопії Узагальнення про практику розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність органів досудового розслідування або прокурора під час досудового розслідування Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ (Лист від 12.01.2017 № 9-49/0/4-17), два аркуші”.
У відповідності до вимог ст.35 КПК України, автоматизованою системою документообігу Вищого антикорупційного суду, провадження № 1-кс/991/2395/19 було розподілено на слідчого суддю Мойсак С.М. 17.12.2019 року, із невиправданою затримкою розгляду даної скарги аж на 4 (чотири) тижні, відбулося засідання у провадженні № 1-кс/991/2395/19 на бездіяльність керівника ГПД НАБУ під головуванням слідчого судді Вищого антикорупційного суду Мойсак С.М., за результатами якого вказаний суддя вчинив низку кримінальних і дисциплінарно караємих дій:
— у порушення вимог ч.2 ст.306 КПК навмисно затягнув розгляд скарги особи 1 на вкрай нерозумний строк;
— не викликав у дане судове засідання суб’єкта оскарження — керівника ГПД НАБУ Калужинського А.В.;
— викликав у засідання “уповноважену” особу НАБУ, про призначення якого у справі суду не було доказів;
— розглядав судову справу за відсутності суб’єкта оскарження — керівника ГПД НАБУ Калужинського А.В.;
— не просив назватися особу 1 в залі суду;
— не просив особу 1 вказати місце свого проживання;
— не запитував в особи 1 думки про проведення судового засідання без участі керівника ГПД НАБУ;
— не зачитав права і обов’язки учасникам судового провадження;
— не запитував в особи 1 про зрозумілість зачитаних прав та обов’язків учасника судового провадження;
— при залученні в якості клопотання до судової справи копій документів, не вирішував ці самі питання в судовому засіданні та не виносив своїх рішень щодо цього;
— не зачитав текст скарги;
— перевищив службові повноваження, адже протиправно вирішував ті питання, які законом віднесені до повноважень органу досудового розслідування (детектива, процесуального прокурора);
— стверджував обставини справи, не маючи на те жодних підстав, доказів і повноважень;
— вийшов за межі повноважень, адже взамін розгляду скарги за вих. № 3530/18 від 19.11.2019 року вдався до розгляду клопотання за вих. № 3527/15 від 15.11.2019 року про вчинення інших процесуальних дій;
— постановив неправосудне рішення (відмовив у задоволенні скарги на бездіяльність керівника ГПД НАБУ, яке суперечить ст.21, 534, 535 КПК України, ст.129, 129-1 Конституції України, Наказами ГПУ за № 125 і 139, а також Узагальненню про практику розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність органів досудового розслідування або прокурора під час досудового розслідування Вищого спеціалізованого суду України з розгляду Цивільних і кримінальних справ (Лист від 12.01.17 № 9-49/0/4-17);
— порушив вимоги Наказу Державної судової адміністрації України від 17 грудня 2013 року № 174 “Про затвердження Інструкції з діловодства в місцевих загальних судах, апеляційних судах областей, апеляційних судах міст Києва та Севастополя, Апеляційному суді Автономної Республіки Крим та Вищому спеціалізованому суді України з розгляду цивільних і кримінальних справ”, адже свою неправосудну ухвалу віддрукував з двох сторін на одному аркуші формату А-4 (тоді як це потрібно було робити на окремих аркушах паперу), не зшив аркуші, не зазначив дати набрання законної сули ухвали, а також місця збереження її оригіналу;
— вчинив службове підроблення, так як свою відмову у задоволенні скарги мотивує лише допущеною опискою в мотивувальній частині ухвали, чого на розгляд суду особою 1 не виносилося;
— вчинив службове підроблення, адже стверджує в своїй неправосудній ухвалі що скаржником не надано “належних доказів”, що не відповідає дійсності (виходячи з доданих у додатку до поданої скарги численних копій належним чином завірених документів);
— перевищив повноваження, адже відмовив у задоволенні скарги в тій частині, яка була даним суддею уже підтверджена: що відомості до ЄРДР все-таки були внесеними за ч.2 ст.190 КК України. Останнє вимагало від детектива, в межах даної статті, надання особі 1 витягу з ЄРДР та Пам’ятки про процесуальні права і обов’язки потерпілого, а від вказаного судді – зобов’язання керівника ГПД НАБУ вчинити цю дію;
— не скорився вимогам ст.21, 534, 535 КПК України, ст.129, 129-1 Конституції України, Наказами ГПУ за № 125 і 139, а також Узагальненню про практику розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність органів досудового розслідування або прокурора під час досудового розслідування Вищого спеціалізованого суду України з розгляду Цивільних і кримінальних справ (Лист від 12.01.17 № 9-49/0/4-17), які вимагали від судді конкретних дій – зобов’язання детектива вчинити визначену законом (КПК) процесуальну дію;
— приховав від дослідження і надання правової оцінки того факту, що слідчий суддя Вищого антикорупційного суду Михайленко В.В. відмовила особі 1 у задоволенні заяви про виправлення описки в описовій частині ухвали в судовій справі № 910/385/19 від 15.11.2019 року;
— приховав від дослідження і надання правової оцінки факту, що резулятивна частина ухвали № 910/385/19 від 27.09.2019 року містить відомості про вихідний номер заяви, яка і стала підставою для внесення відомостей до ЄРДР, який співпадає із вихідним номером заяви, копія якої була надана в додатку;
— приховав від дослідження і надання правової оцінки факту, що резулятивна частина ухвали № 910/385/19 від 27.09.2019 року містить відомості про вихідний номер заяви, яка стала підставою для внесення відомостей до ЄРДР, який співпадає із вихідним номером заяви, який був зазначеним детективом Цивінським О.І. у його листі за вих. № 0423-188/33976 від 04.10.19 року про внесення до ЄРДР відомостей про вчинення злочину за ч.2 ст.190 КК України та копію якого особа 1 надавав у додатку до скарги;
— стверджував обставини справи, не маючи на те жодних підстав і доказів;
— навмисно перешкодив громадській діяльності особи 1;
— грубо і повторно порушив присягу судді.
Крім цього слід озвучити, що станом на 31.12.2019 року суддя Вищого антикорупційного суду Мойсак Сергій Мирославович виніс підряд 24 (двадцять чотири) неправосудних ухвали, якими з однієї сторони повністю нівелював кропіткі досягнення громадської організації, а з іншої – зумисно перешкодив наповненню державної скарбниці на сотні мільйонів гривень, тим самим суттєво послабивши боєздатність наших військ (військової компанії на сході України) та добробут соціально незахищених верств населення (починаючи від будинків дитини до інтернатів, одиноких, інвалідів, пенсіонерів, ветеранів війни та чорнобильців, перестарілих осіб та осіб, оплата праці яких напряму залежить від наповнення державного бюджету: учні ПТУ та технікумів, студенти, вчителі, бібліотекарі, викладачі державних навчальних закладів, медичні працівники комунальних закладів, прибиральники державних установ, держслужбовці тощо).
Останнє надає право стверджувати, що антидержавна діяльність судді Вищого антикорупційного суду Мойсака С.М. є чітко спланованою розвідницько-підривною діяльністю резидента ворогуючих країн, якого кришує екс-президент України Петро Порошенко і діючий Президент України Володимир Зеленський.
Бездарність і явна неадекватність слідчого судді Вищого антикорупційного суду Мойсака С.М., за результатами якого даний суддя вчинив низку кримінальних і дисциплінарно караємих дій, доказується рішеннями № 11-сс/991/96/19 від 24.10.2019 року та № 11-сс/991/69/19 від 24.10.2019 року колегії суддів з розгляду кримінальних справ Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду, яким було скасовано ухвалу слідчого судді Вищого антикорупційного суду Мойсака С.М. у судовій справі № 991/772/19 від 17.10.2019 року та № 760/17670/19 від 09.10.2019 року та зобов’язано Вищий антикорупційний суд виконати вимоги ст.306,307 КПК.
При чому, головним приводом для скасування вказаних вище ухвал слідчого судді Вищого антикорупційного суду Мойсака С.М. стало те, що суддя Мойсак С.М. перевищив свої повноваження та не виконав імперативні вимоги ч.1, 4, 5 ст.214 КПК України. А саме, як зазначає Апеляційна палата Вищого антикорупційного суду, що є неприпустимим розгляд слідчим суддею першої інстанції заяви про вчинення правопорушення по суті справи, “…а лише вузьконаправлено з’ясовувати обставини: чи було внесено до ЄРДР відомості заяви про вчинення кримінального правопорушення чи ні”.
Також, Апеляційна палата Вищого антикорупційного суду категорично не поділяє думку слідчого судді Вищого антикорупційного суду Мойсака С.М. стосовно з’ясовування ним наявності підстав для внесення до ЄРДР відомостей поданої заяви (повідомлення) про вчинення кримінального правопорушення, так як цього новий Кодекс уже не передбачає, а натомість передбачається обов’язковість проведення досудового розслідування по кожній із таких заяв, навіть за відсутності ознак вчиненого злочину.
Якщо врахувати те, що суддя Мойсак С.М., ознайомившись із копіями вказаних вище апеляційних ухвал, якими були скасовані винесені ним неправосудні ухвали, однак продовжував і надалі виносити ідентичні неправосудні рішення, то останнє мимоволі наштовхує на думку про те, що даний суддя явно хворіє на розлади психіки, адже будучи нормальним останній не вдалася б до повторних помилок, які напередодні були виправленими апеляційною інстанцією і які автоматично стали приводом для звернення особи 1 до ВРП і правоохоронних органів із усіма витікаючими для нього наслідками.
При чому слід окремо зазначити, що Апеляційна палата Вищого антикорупційного суду категорично не поділяє думку слідчих суддів Вищого антикорупційного суду щодо допустимості розгляду слідчим суддею першої інстанції заяви про вчинення кримінального правопорушення по суті справи, а лише “…вузьконаправлено з’ясовувати обставини: чи було внесено до ЄРДР відомості заяви про вчинення кримінального правопорушення чи ні”. Також, Апеляційна палата Вищого антикорупційного суду категорично не поділяє думку слідчих суддів Вищого антикорупційного суду стосовно з’ясовування ними наявності підстав для внесення до ЄРДР відомостей поданої заяви (повідомлення) про вчинення кримінального правопорушення, так як цього новий Кодекс уже не передбачає, а натомість передбачає обов’язковість проведення досудового розслідування по кожній із таких заяв, навіть за повної відсутності в них ознак вчиненого злочину.
Усе вищенаписане підкреслює відсутність чіткої правової позиції у слідчого судді Вищого антикорупційного суду Мойсака С.М., а також того, що вкладається в поняття субординації (виконуваності рішень апеляційної інстанції), психічної здоровості, лояльності до закону, адекватності, порядності, компетентності, етиці тощо. Однак, якщо слідчий суддя Вищого антикорупційного суду Мойсак С.М. постійно перевищує свої повноваження та своїми неправосудними рішеннями шкодить державі і народу України, то напевне уже виникли підстави для його звільнення з роботи (позбавлення повноважень) та якнайскорішого притягнення його до кримінальної відповідальності або до примусового психіатричного лікування.
У відповідності до ст.26 КПК України (Диспозитивність) законодавцем передбачається таке:
“1.Сторони кримінального провадження є вільними у використанні своїх прав у межах та у спосіб, передбачених цим Кодексом. 3. Слідчий суддя, суд у кримінальному провадженні вирішують лише ті питання, що винесені на їх розгляд сторонами та віднесені до їх повноважень цим Кодексом”.
В статті 306 КПК України (Порядок розгляду скарг на рішення, дії чи бездіяльність слідчого чи прокурора під час досудового розслідування) зазначається:
«2.Скарги на рішення, дії чи бездіяльність під час досудового розслідування розглядаються не пізніше сімдесяти двох годин з моменту надходження відповідної скарги, крім скарг на рішення про закриття кримінального провадження, які розглядаються не пізніше п’яти днів з моменту надходження скарги. 3.Розгляд скарг на рішення, дії чи бездіяльність під час досудового розслідування здійснюється за обов’язкової участі особи, яка подала скаргу, чи її захисника, представника та слідчого чи прокурора, рішення, дії чи бездіяльність яких оскаржується. Відсутність належним чином повідомленого слідчого (детектива) чи прокурора не є перешкодою для розгляду скарги».
У відповідності до ч.1 ст.7 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (Право на справедливий суд) «Кожному гарантується захист його прав, свобод та інтересів у розумні строки незалежним, безстороннім і справедливим судом, утвореним відповідно до закону».
Право на справедливий судовий розгляд також закріплено Міжнародним пактом про громадянські і політичні права та Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод (ч.1 ст.6 Конвенції.
У доктрині Європейського суду з прав людини та його практиці «право на суд» охоплює три основні елементи:
1) наявність «суду», який встановлений законом і відповідає вимогам незалежності і неупередженості;
2) наявність у суду достатньої компетенції для вирішення всіх аспектів спору чи обвинувачення, до яких застосовується ст.6 Конвенції;
3) особа повинна мати доступ до такого суду.
Відповідно до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» за №3477-IV від 23.02.2016 року, із змінами, суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського Суду як джерело права. У відповідності до ст.68 Конституції України, кожен зобов’язаний неухильно додержуватися Конституції та законів України, не посягати на права і свободи інших людей. У відповідності до ст.64 Конституції України (Конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.
Отож, хіба не за ці стандарти міжнародного і вітчизняного права щодня і на протязі майже п’яти років гинуть в АТО найперспективніша, найсвідоміша і найпатріотичніша молодь України? Суддя Мойсак С.М. явно через свою нахабність, бездарність, протиправність, неадекватність і продажність напевно забув про героїзм Небесної Сотні і про десятки тисяч загиблих воїнів АТО, які віддали свої безцінні життя за право решти українського народу жити без ярма і у відповідності до європейських стандартів права.
Більше того, суддя Мойсак С.М. саме у такий спосіб сплюндровує добру пам’ять про загиблу Небесну Сотню і бійців АТО, нівелюючи своїми злочинними діями героїчні досягнення українського народу. Сподіватимемося, що у м.Києві знайдуться виживші ветерани АТО і учасники Майдану, які щодня влаштовуватимуть цій ганебній істоті фекальну люстрацію, якщо ВРП і Президент України не бажають належним чином реагувати на це неподобство у встановлений законом спосіб.
Вищенаписане дає підстави вважати, що суддя Мойсак С.М. вчинив кримінальне правопорушення, яке передбачене ч.2 ст.368, ч.2 ст.364, ч.3 ст.375, ч.2 ст.366, ч.1 ст.396, ч.2 ст.15, ч.5 ст.27 КК України. Однак, якщо врахувати ще й те, що провадження № 1-кс/991/2395/19 також витікає з предмету громадської діяльності особи 1, яка делегована йому Міністерством юстиції України, то протиправну діяльність судді Мойсак С.М. слід розцінювати як таку, що направлена на зумисне перешкоджання виконанню його громадських обов’язків і тягне за собою додаткову кримінальну відповідальність, що передбачена ст.170 КК України. Крім цього, як для даного випадку, дії судді Мойсак С.М. є явно антидержавними, що направлені на підрив довіри громадськості до органів судової влади і керівників держави вцілому, що явно на руку зовнішнім ворогам нашої держави. Суддя Мойсак С.М., явно через підривну співпрацю з зовнішнім ворогом, перевищує свої службові повноваження, вчиняє підроблення і саботаж, приховує вчинені злочини, виносить неправосудні рішення і порушує присягу судді. Саботаж і бойкотування роботи судових органів прирівнюється до шпіонажу і зраді інтересам держави. Суддя Мойсак С.М. умисно вчиняє посадові злочини на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності, обороноздатності, а також державній, економічній і інформаційній безпеці України. Перехід на бік ворога в умовах воєнного стану або в період збройного конфлікту, шпигунство, надання іноземній державі, іноземній організації або їхнім представникам допомоги в проведенні підривної діяльності проти України має безжально каратися, поки не розпочалися воєнні дії в м.Києві. Навмисна протидія нинішній державній політиці суддею Мойсак С.М. вже розчарувала частину українців у нинішньому курсі нашого уряду та призводить до агресивної настроєності населення. Зазначене підтверджує, що в діяльності судді Мойсак С.М. наявний склад ще одного кримінального правопорушення, що передбачене ч.1 ст.111 КК України. Таким чином, відомості щодо вчинення кримінальних правопорушень суддею Мойсак С.М. містять всі ознаки злочину, що передбачені ч.2 ст.364, ч.2 ст.368, ч.3 ст.375, ч.2 ст.366, ч.1 ст.396, ч.1 ст.111, ст.170, ч.2 ст.15, ч.5 ст.27 КК України та підлягають невідкладному внесенню до Єдиного реєстру досудових розслідувань і є підставою для початку проведення досудового розслідування. З цього приводу були подані відповідні заяви до СУ ДБР і ГСУ СБУ про вчинені кримінальні правопорушення суддею Мойсак С.М. Крім цього, було прийнято рішення про повідомлення Вищої Ради юстиції України про не належну поведінку судді Мойсак С.М., який регулярно порушує присягу судді. Очікуємо результатів адекватного реагування СУ ДБР і ГСУ СБУ стосовно вчасності внесення відповідних відомостей до ЄРДР, а від Вищої Ради юстиції України — відкриття дисциплінарної справи.
Також очікуємо резонансу небайдужої міжнародної і української громадськості та належної реакції не корумпованого мас-медіа.