Щебуняєва Л.Л. Судді-маразматики саботують роботу суду

24.02.2020 року особа 1 подав на ім’я керівника СУ ДБР заяву за вих. № 3817/24 про вчинене кримінальне правопорушення суддею Вищого антикорупційного суду Мовчан Наталією Володимирівною, яка була зареєстрованою в канцелярії ДБР під вхідним номером 1536 ЗКП.
У вказаній заяві особа 1 вказав всі елементи вчиненого злочину: об’єкт, об’єктивна сторона, суб’єкт, суб’єктивна сторона. Також, у своїй заяві особа 1 вказав всі ознаки вчиненого злочину: час, місце, спосіб; ПІП фігуранта, його місце роботи і займана посада, короткі відомості про вчинення кримінального правопорушення. Крім цього, особа 1 самостійно кваліфікував вчинення суддею Мовчан Н.В. злочину за ч.2 ст.364, ч.2 ст.368, ч.2 ст.366, ч.3 ст.375, ч.2 ст.256, ч.1 ст.396, ч.1 ст.111, ст.170, ч.2 ст.15, ч.5 ст.27 КК України.
Відповідно, в заяві за вих. № 3817/24 від 24.02.2020 року були всі необхідні дані, які згідно вимог “нового” Кодексу були уже не обов’язковими для того, що б керівник СУ ДБР виконав вимоги статті 214 КПК впродовж до 24 годин, у відповідності до положення п.6 ст.39 КПК України, або уповноважив на цю дію підлеглого слідчого. При цьому слід особливо зазначити, що для того що б внести відомості до ЄРДР про вчинення кримінального правопорушення, законодавець не вимагає від заявника притримуватися суворої професійної компетенції і територіальної юрисдикції органу досудового розслідування.
Зазначене також узгоджується із офіційною позицією суддів ВССУ, яка викладена в п.п.1.1 Узагальнень «Про практику розгляду скарг на рішення, дії чи бездіяльність органів досудового розслідування чи прокурора під час досудового розслідування», затверджених на засіданні Зборів суддів ВССУ 23.12.2016 року: “…Визначений ч.1 ст.214 КПК обов’язок слідчого або прокурора не вимагає оцінки цими суб’єктами такої заяви (повідомлення) на предмет наявності ознак складу злочину для того, щоб вчинити процесуальну дію, яка полягає у внесенні відомостей про кримінальне правопорушення до ЄРДР.
Такі вимоги не передбачають здійснення оцінки обґрунтованості заяви чи повідомлення про кримінальне правопорушення, а передбачають лише обов’язок уповноважених органів здійснити фіксацію наданих особою відомостей про кримінальне правопорушення, які вона надає усвідомлено для реалізації відповідними органами завдань кримінального провадження”.
Однак, у порушення ч.1 ст.2 КК України, ст.214 КПК України та частини 2 розділу II пункту 8 і частини 3 розділу II пункту 1 Положення про внесення відомостей до ЄРДР, затвердженого Наказом Генерального прокурора України за № 139 від 06.04.2016 року, станом на 27.02.2020 року особу 1 у жодний із способів так і не було повідомлено керівником СУ ДБР або уповноваженим слідчим про внесення до ЄРДР відомостей заяви за вих. № 3817/24 від 24.02.2020 року про вчинене кримінальне правопорушення суддею Мовчан Н.В.
Пунктом 1 ч.2 ст.39 КПК України передбачено, що саме керівник органу досудового розслідування уповноважений визначати слідчого (слідчих), який здійснюватиме досудове розслідування, а у випадках здійснення досудового розслідування слідчою групою – визначати старшого слідчої групи, який керуватиме діями інших слідчих. В таку групу слідчих може бути включений і сам керівник органу досудового розслідування. Разом з тим, включення до групи слідчих керівника органу досудового розслідування є необов’язковим, оскільки, в силу наданих процесуальним законом, зокрема п.п. 4,6 ч.2 ст.39 КПК України повноважень, керівник органу досудового розслідування уповноважений вживати заходів щодо усунення порушень вимог законодавства у випадку їх порушення слідчим, здійснювати досудове розслідування, виконувати функції реєстратора кримінальних правопорушень, користуючись при цьому повноваженнями слідчого. А слідчий, відповідно до п.1 ч.1 ст.40 КПК України, уповноважений починати досудове розслідування та розглядати подані йому клопотання. Наведене свідчить про те, що оскаржувана особою 1 бездіяльність керівника органу досудового розслідування, яка полягала у не внесенні до ЄРДР відомостей поданої заяви за вих. № 3817/24 від 24.02.2020 року про вчинене кримінальне правопорушення суддею Мовчан Н.В. у визначений КПК строк, була предметом оскарження у Шевченківському районному суді м.Києва.
27.02.2020 року, що відповідало 2 (другому) процесуальному дню, особа 1 подав через канцелярію Шевченківського районного суду м.Києва скаргу за вих. № 3830/27 на бездіяльність керівника СУ ДБР. У відповідності до ст.35 КПК України, автоматизованою системою документообігу Шевченківського районного суду м.Києва, судова справа № 761/6579/20 була розподіленою на слідчого суддю Щебуняєву Лідію Леонідівну. Однак, у порушення норм КПК, Конституції України, Закону України “Про судоустрій і статус суддів” і практики ЄСПЛ, суддя Щебуняєва Л.Л., добре знаючи про факти відкриття на неї особою 1 двох кримінальних проваджень (в яких досі тривають окремі досудові розслідування в НАБУ і ДБР), напрочуд відмовилася взяти самовідвід у судовій справі № 761/6579/20.
Більше цього, суддя Щебуняєва Л.Л., у зухвале порушення вимог ч.2 ст.306, ст.21, ст.28, ст.114, ст.318, ч.1 ст.7 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, Положення про автоматизовану систему документообігу суду від 26.11.2010 року за № 30 (із змінами і доповненнями), вирішила піти у щорічну відпустку, а судову справу № 761/6579/20 – не передавати на повторний авторозподіл.
05.05.2020 року відбулося судове засідання у справі № 761/6579/20 на бездіяльність керівника СУ ДБР під головуванням слідчого судді Шевченківського районного суду м.Києва Щебуняєвої Л.Л., за результатами якого дана суддя вчинила низку кримінальних і дисциплінарно караємих дій:
— не взяла самовідвід у даній судовій справі, добре знаючи про наявність у неї підстав для самовідводу;
— не передала дану судову справу на повторний авторозподіл у зв’язку з відпусткою;
— навмисно затримала розгляд скарги на 2,5 (два з половиною) календарних місяці;
— не викликала у дане судове засідання суб’єкта оскарження — начальника СУ ДБР;
— викликала у судове засідання “уповноваженого” слідчого ДБР, бездіяльність якого не оскаржувалася;
— проводила судове засідання у даній справі без участі суб’єкта оскарження — начальника СУ ДБР;
— вийшла за межі своїх повноважень, адже взамін розгляду скарги за вих. № 3830/27 від 27.02.2020 року вдалася до протиправного розгляду заяви по суті справи за вих. № 3817/24 від 24.02.2020 року про вчинення кримінального правопорушення;
— перевищила свої повноваження, адже протиправно вирішувала ті питання, які законом віднесені до повноважень органу досудового розслідування (слідчого, детектива, процесуального керівника);
— стверджувала обставини справи, не маючи на те жодних підстав і належних доказів;
— постановила неправосудне рішення (відмовила у задоволенні скарги за вих. № 3830/27 від 27.02.2020 року на бездіяльність начальника СУ ДБР, яка виразилася у невнесенні відомостей заяви № 3817/24 від 24.02.2020 року до ЄРДР, чого не передбачено ст.214 КПК, Наказами ГПУ за № 125 і 139, Узагальненням про практику розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність органів досудового розслідування або прокурора під час досудового розслідування Вищого спеціалізованого суду України з розгляду Цивільних і кримінальних справ (Лист від 12.01.17 року за № 9-49/0/4-17), а також Узагальненням «Про практику розгляду скарг на рішення, дії чи бездіяльність органів досудового розслідування чи прокурора під час досудового розслідування», затвердженого на засіданні Зборів суддів ВССУ 23.12.2016 року;
— постановила неправосудне рішення (відмовила у задоволенні скарги на бездіяльність начальника СУ ДБР, яка виразилася у невнесенні відомостей до ЄРДР), ґрунтуючись лише на “результатах” власного “бачення” справи та без попереднього внесення відомостей до ЄРДР, у порушення вимог ч.3 ст.214 КПК;
— вчинила службове підроблення, адже у першому абзаці третього аркушу своєї шахрайсько-шизофренічної ухвали зазначає, що “Як вбачається із заяви… у вказаній не викладено обставин, які б свідчили про наявність в діях слідчого судді… ознак кримінальних правопорушень …”, тоді як насправді особа 1 у своїй заяві зазначав, що дана суддя приховала вчинений злочин детектива НАБУ, який роками не виконує рішень суду. Останнє переслідується КК України за ст.382, а відповідно – були підстави для задоволення його скарги;
— вчинила службове підроблення, адже у першому абзаці третього аркушу своєї дурнуватої ухвали зазначає, що “Як вбачається із заяви… у вказаній не викладено обставин, які б свідчили про наявність в діях слідчого судді… ознак кримінальних правопорушень …”, тим самим озвучивши те, що вона розглядала заяву про вчинення злочину, в той час як це ст.26 КПК не дозволяється;
— перевищила повноваження (порушила ст.26 КПК, яка не дозволяла розглядати заяву про вчинення злочину по суті справи, в той час як скаржник звертався до суду з приводу не внесення відомостей до ЄРДР);
— вчинила службове підроблення, адже у першому абзаці третього аркушу своєї неправосудної ухвали зазначає, що позиція особи 1 “…зводиться лише до незгоди… з рішеннями та процесуальними діями слідчого судді…”, що по найменшій мірі є ознакою абсолютного збочення, безграмотності чи психічних розладів, адже насправді дії судді Мовчан Н.В. носять ознаки злочину, передбаченого за ч.3 ст.375 КК України;
— вчинила службове підроблення, адже у другому абзаці третього аркушу своєї нехлюйської ухвали зазначає, що “…слідчий суддя вважає, що відсутність у заяві… викладу обставин про вчинення кримінального правопорушення фактично унеможливлює виконання слідчим, прокурором, вимог п.4,5 ч.5 ст.214 КПК України… якою чітко визначено, що до ЄРДР вносяться відомості про короткий виклад обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення, попередня правова кваліфікація кримінального правопорушення із зазначенням статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність”, що насправді і було наявним у заяві за вих. № 3817/24 від 24.02.2020 року;
— приховала вчинені злочини судді Мовчан Н.В.;
— перешкодила особі 1 доступу до правосуддя;
— зумисно перешкодила громадській діяльності особи 1;
— в черговий раз грубо порушила присягу судді.
При цьому слід окремо зазначити, що станом на 05.05.2020 року суддя Щебуняєва Л.Л. винесла біля 8 (восьми) подібних неправосудних ухвал, якими з однієї сторони повністю нівелювала кропіткі досягнення громадської організації, а з іншої – зумисно перешкодила наповненню державної скарбниці на сотні мільйонів гривень, тим самим суттєво послабивши боєздатність наших військ на сході України та добробут соціально незахищених верств населення (починаючи від будинків дитини до інтернатів, одиноких, інвалідів, пенсіонерів, ветеранів війни та чорнобильців, перестарілих осіб та осіб, оплата праці яких напряму залежить від наповнення державного бюджету: учні ПТУ та технікумів, студенти, вчителі, бібліотекарі, викладачі державних навчальних закладів, медичні працівники комунальних закладів, прибиральники державних установ, держслужбовці тощо).
У п.2.5 «Бангалорських принципів поведінки судді» (схвалені резолюцією 2006/23 від 27.07.2006 року) зазначається, що суддя заявляє самовідвід від участі в розгляді справи у тому випадку, якщо для нього не є можливим винесення об’єктивного рішення у справі, або в тому випадку, коли у стороннього спостерігача могли б виникнути сумніви в неупередженості судді.
Відповідно до практики ЄСПЛ (рішення від 09.11.2006 року у справі «Білуга проти України», від 28.10.1999 року у справі «Ветштайн проти Швейцарії») важливим питанням є довіри, яку суди повинні вселяти у громадськість у демократичному суспільстві. Судді зобов’язані викликати довіру в учасників судового розгляду, а тому будь-який суддя, стосовно якого є підстави для підозри у недостатній неупередженості, повинен брати самовідвід або бути відведений. Наведене свідчить про те, що підставою для відводу/самовідводу не обов’язково має бути беззаперечно доведений факт необєктивності чи зацікавленості судді.
Згідно з цією нормою має бути лише унеможливлена участь судді в розгляді справи за наявності у сторони лише сумніву в його неупередженості. Таким чином, достатньою підставою для відводу/самовідводу є обгрунтоване припущення про існування ризику того, що суддя в силу впливу певних факторів може бути необ’єктивним і упередженим.
Згідно з п.12 висновку №1 (2001) Консультативної Ради Європейських суддів для Комітету Міністрів Ради Європи про стандарти незалежності судових органів та незмінюваність суддів, незалежність судової влади означає повну неупередженість і з боку суддів. При винесенні рішень у судовому розгляді, судді повинні бути безсторонніми, а саме – вільними від будь-яких зв’язків, прихильності чи упередження, що впливає або може сприйматися як таке, що впливає на здатність судді приймати незалежні рішення.
Пунктом 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України за № 8 від 13.06.2007 року «Про незалежність судової влади» встановлено, що відповідно до закону суддя не може брати участь у розгляді справи і підлягає відводу/самовідводу, якщо він заінтересований у результаті розгляду справи або є інші обставини, які виключають сумнів в об’єктивності та неупередженості судді.
Рішенням Європейського Суду у справі «Білуха проти України» (заява № 33949/02 від 09.11.2006 року) встановлено, що відповідно до практики Європейського Суду, наявність безсторонності щодо п.1 ст.6 повинна визначатися за суб’єктивним та об’єктивним критеріями. Відповідно до суб’єктивного критерію, беруться до уваги лише особисті переконання та поведінка окремого судді, тобто чи виявляв суддя упередженість або безсторонність у даній справі. Відповідно до об’єктивного критерію визначається, серед інших аспектів, чи забезпечував суд як такий та його склад, відсутність будь-яких сумнівів у його безсторонності. Стосовно суб’єктивного критерію, то особиста безсторонність суду презюмується, поки не надано доказів протилежного (рішення у справі «Ветштайн проти Швейцарії», пункт 43). Стосовно об’єктивного критерію, то це означає, що при вирішенні того, чи є у цій справі обґрунтовані причини побоюватися, що певний суддя був небезсторонній. Позиція заінтересованої особи є важливою, але не вирішальною. Вирішальним же є те, чи можна вважати такі побоювання об’єктивно обґрунтованими. Важливим питанням є довіра, яку суди повинні вселяти в громадськість у демократичному суспільстві (рішення у справі «Ветштайн проти Швейцарії» та рішення у справі «Кастілло Альгар проти Іспанії», пункт 45 від 28.10.1998 року).
У відповідності до Положення про автоматизовану систему документообігу суду від 26.11.2010 року за № 30 (із змінами і доповненнями, внесеними рішеннями Ради суддів України від 15.09.2016 року № 58, від 02.03.2018 року за № 17, від 12.04.2018 року за № 16):
«п.19. Повторний автоматизований розподіл судової справи може проводитись модулем автоматизованого розподілу в порядку, визначеному п.6 цього Розділу у випадках:
1) коли суддя або суддя-доповідач не може продовжувати розгляд справи більше чотирнадцяти календарних днів, що може перешкодити розгляду справи у строки, встановлені процесуальним законом — на підставі розпорядження керівника апарату, підписаного у відповідності до його посадових обов’язків;
2) у разі наявності протоколу про неможливість проведення автоматизованого розподілу та після усунення обставин, що унеможливлювали його здійснення — на підставі розпорядження керівника апарату суду, підписаного у відповідності до його посадових обов’язків;
3) у випадках порушення пункту 5 Розділу III цього Положення, якщо це призвело до порушення порядку визначення судді — на підставі розпорядження керівника апарату суду (секретаріату)».
В статті 306 КПК України (Порядок розгляду скарг на рішення, дії чи бездіяльність слідчого чи прокурора під час досудового розслідування) зазначається: «2.Скарги на рішення, дії чи бездіяльність під час досудового розслідування розглядаються не пізніше сімдесяти двох годин з моменту надходження відповідної скарги, крім скарг на рішення про закриття кримінального провадження, які розглядаються не пізніше п’яти днів з моменту надходження скарги. 3.Розгляд скарг на рішення, дії чи бездіяльність під час досудового розслідування здійснюється за обов’язкової участі особи, яка подала скаргу, чи її захисника, представника та слідчого чи прокурора, рішення, дії чи бездіяльність яких оскаржується. Відсутність належним чином повідомленого слідчого (детектива) чи прокурора не є перешкодою для розгляду скарги».
У відповідності до ст.26 КПК України (Диспозитивність) законодавцем передбачається таке:
“1.Сторони кримінального провадження є вільними у використанні своїх прав у межах та у спосіб, передбачених цим Кодексом. 3. Слідчий суддя, суд у кримінальному провадженні вирішують лише ті питання, що винесені на їх розгляд сторонами та віднесені до їх повноважень цим Кодексом”.
Відповідно до правової позиції, викладеної в п.п.1.1 Узагальнень «Про практику розгляду скарг на рішення, дії чи бездіяльність органів досудового розслідування чи прокурора під час досудового розслідування», затверджених на засіданні Зборів суддів ВССУ 23.12.2016, визначений ч.1 ст.214 КПК України обов’язок слідчого або прокурора не вимагає оцінки цими суб’єктами такої заяви (повідомлення) на предмет наявності ознак складу злочину для того, щоб вчинити процесуальну дію, яка полягає у внесенні відомостей про кримінальне правопорушення до ЄРДР.
Такі вимоги не передбачають здійснення оцінки обґрунтованості заяви чи повідомлення про кримінальне правопорушення, а передбачають лише обов’язок уповноважених органів здійснити фіксацію наданих особою відомостей про кримінальне правопорушення, які вона надає усвідомлено для реалізації відповідними органами завдань кримінального провадження.
Статтею 214 КПК України (Початок досудового розслідування) передбачено таке:
“1. Слідчий, прокурор невідкладно, але не пізніше 24 годин після подання заяви, повідомлення про вчинене кримінальне правопорушення або після самостійного виявлення ним з будь-якого джерела обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення, зобов’язаний внести відповідні відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань, розпочати розслідування та через 24 години з моменту внесення таких відомостей надати заявнику витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань.
Слідчий, який здійснюватиме досудове розслідування, визначається керівником органу досудового розслідування. 2. Досудове розслідування розпочинається з моменту внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань. Положення про Єдиний реєстр досудових розслідувань, порядок його формування та ведення затверджуються Генеральною прокуратурою України за погодженням з Міністерством внутрішніх справ України, Службою безпеки України, Національним антикорупційним бюро України, органом, що здійснює контроль за додержанням податкового законодавства.
3. Здійснення досудового розслідування до внесення відомостей до реєстру або без такого внесення не допускається і тягне за собою відповідальність, встановлену законом. Огляд місця події у невідкладних випадках може бути проведений до внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань, що здійснюється негайно після завершення огляду. У разі виявлення ознак кримінального правопорушення на морському чи річковому судні, що перебуває за межами України, досудове розслідування розпочинається негайно; відомості про нього вносяться до Єдиного реєстру досудових розслідувань при першій можливості.
4. Слідчий, прокурор, інша службова особа, уповноважена на прийняття та реєстрацію заяв і повідомлень про кримінальні правопорушення, зобов’язані прийняти та зареєструвати таку заяву чи повідомлення. Відмова у прийнятті та реєстрації заяви чи повідомлення про кримінальне правопорушення не допускається.
5. До Єдиного реєстру досудових розслідувань вносяться відомості про:
1) дату надходження заяви, повідомлення про кримінальне правопорушення або виявлення з іншого джерела обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення;
2) прізвище, ім’я, по батькові (найменування) потерпілого або заявника;
3) інше джерело, з якого виявлені обставини, що можуть свідчити про вчинення правопорушення;
4) короткий виклад обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення, наведених потерпілим, заявником чи виявлених з іншого джерела…”.
За змістом ч.1 ст.214 КПК України, бездіяльність слідчого, прокурора, яка полягає у невнесенні відомостей про кримінальне правопорушення до ЄРДР, означає невнесення відомостей про кримінальне правопорушення до ЄРДР впродовж 24 години після отримання заяви чи повідомлення про кримінальне правопорушення. У відповідності до Узагальнення про практику розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність органів досудового розслідування або прокурора під час досудового розслідування Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ Листом від 12.01.2017 № 9-49/0/4-17 пояснив наступне: «…Необхідність існування судового порядку оскарження аналізованого виду бездіяльності ґрунтується на закріпленні у ст.214 КПК обов’язку слідчого, прокурора невідкладно, але не пізніше 24 годин після подання заяви, повідомлення про вчинене кримінальне правопорушення або після самостійного виявлення ним з будь-якого джерела обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення, внести відповідні відомості до ЄРДР та розпочати розслідування. Таким чином, на відміну від процесуального порядку реагування на заяви та повідомлення про злочин, який було встановлено в КПК, згаданий обов’язок слідчого або прокурора не вимагає оцінки цими суб’єктами такої заяви (повідомлення) на предмет наявності ознак складу злочину для того, щоб вчинити процесуальну дію, яка полягає у внесенні відомостей про кримінальне правопорушення до ЄРДР.
Наведене підтверджується імперативними положеннями ч.4 ст.214 КПК, згідно з якою відмова у прийнятті та реєстрації заяви чи повідомлення про кримінальне правопорушення не допускається.
Окрім КПК, нормативні засади, пов’язані із вчиненням зазначеної процесуальної дії, регламентовані Положенням про порядок ведення ЄРДР, затвердженим наказом Генеральної прокуратури України від 06.04.2016 N 139, прийнятим на виконання вимог КПК України.
Таким чином, з огляду на чіткий обов’язок внесення слідчим чи прокурором відомостей про кримінальне правопорушення до ЄРДР із встановленням обмеженого процесуального строку для його виконання, за наявності лише загальних вимог до заяв чи повідомлення про кримінальне правопорушення, у разі встановлення факту звернення із заявою та констатації факту невнесення відомостей про кримінальне правопорушення в межах регламентованого ст.214 КПК 24-годинного строку, слідчі судді постановляють ухвали про задоволення скарг на бездіяльність слідчого чи прокурора». Відтепер у всіх справах обов’язковим є проведення досудового розслідування (прояв засади публічності), яке розпочинається слідчим, прокурором негайно після внесення заяви потерпілого до Єдиного реєстру досудових розслідувань».
У доктрині Європейського суду з прав людини та його практиці «право на суд» охоплює три основні елементи: 1) наявність «суду», який встановлений відповідно до закону і відповідає вимогам незалежності і неупередженості; 2) наявність у суду достатньої компетенції для вирішення всіх аспектів спору чи обвинувачення, до яких застосовується ст.6 Конвенції; 3) особа повинна мати доступ до такого суду.
Пункт 1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачає наступне:
«Кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов’язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього обвинувачення…».
Відповідно до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» за №3477-IV від 23.02.2016 року, із змінами, суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського Суду як джерело права. Згідно з ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка закріплює право на справедливий суд, кожна людина має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом. У відповідності до ст.68 Конституції, кожен зобов’язаний неухильно додержуватися Конституції та законів України, не посягати на права і свободи інших людей. У відповідності до ст.64 Конституції (Конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.
Хіба не за ці стандарти міжнародного і вітчизняного права щодня і на протязі майже п’яти років гинуть в АТО найперспективніша, найсвідоміша і найпатріотичніша молодь України? Суддя Щебуняєва Л.Л. явно через свою корумпованість, нахабність, бездарність, протиправність і ненормальність напевно уже забула про героїзм Небесної Сотні і про десятки тисяч загиблих воїнів АТО, які віддали свої безцінні життя за право решти українського народу жити без ярма на своїх шиях і у відповідності до європейських стандартів прав людини. Більше цього, суддя Щебуняєва Л.Л. саме у такий спосіб сплюндровує добру пам’ять про загиблу Небесну Сотню і бійців АТО, нівелюючи своїми злочинними діями героїчні досягнення українського народу.
Сподіватимемося, що у м.Києві знайдуться виживші ветерани АТО і учасники Майдану, які щодня влаштовуватимуть цій ганебній диверсантці фекальну люстрацію, якщо ВРП і Президент України не бажають реагувати на це неподобство у встановлений законом спосіб.
Усе вищенаписане дає підстави вважати, що суддя Шевченківського районного суду м.Києва Щебуняєва Л.Л. повторно вчинила кримінальне правопорушення, яке передбачене ч.2 ст.364, ч.2 ст.366, ч.2 ст.368, ч.3 ст.375, ч.1 ст.396, ч.2 ст.15, ч.5 ст.27 КК України. Однак, якщо врахувати ще й те, що судова справа № 761/6579/20 також витікає з предмету громадської діяльності особи 1, яка делегована йому Міністерством юстиції України, то протиправну діяльність судді Щебуняєвої Л.Л. слід розцінювати як таку, що направлена на зумисне перешкоджання виконанню його громадських обов’язків і тягне за собою додаткову кримінальну відповідальність, що передбачена ст.170 КК України. Крім цього, як для даного випадку, дії судді Щебуняєвої Л.Л. є явно антидержавними, що направлені на підрив довіри громадськості до органів судової влади і керівників держави вцілому, що явно на руку зовнішнім ворогам нашої держави. Суддя Щебуняєва Л.Л., явно через підривну співпрацю з зовнішнім ворогом, постійно перевищує свої службові повноваження, виносить неправосудні ухвали, вчиняє службові підроблення, приховує вчинені злочини, надає допомогу злочинним особам і організованим злочинним угрупуванням, культивує корупцію, порушує присягу судді, перешкоджає доступу до правосуддя, тим самим саботуючи роботу органів судової влади. Саботаж і бойкотування роботи судових органів прирівнюється до шпіонажу і зраді інтересам держави. Суддя Щебуняєва Л.Л. умисно вчиняє посадові злочини на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності, обороноздатності, а також державній, економічній і інформаційній безпеці України. Перехід на бік ворога в умовах воєнного стану або в період збройного конфлікту, шпигунство, надання іноземній державі, іноземній організації або їхнім представникам допомоги в проведенні підривної діяльності проти України має безжально каратися, поки не розпочалися воєнні дії в м.Києві. Навмисна протидія нинішній державній політиці суддею Щебуняєвою Л.Л. вже розчарувала частину українців у нинішньому курсі нашого уряду та призводить до агресивної настроєності населення. Зазначене підтверджує, що в діяльності судді Щебуняєвої Л.Л. наявний склад ще одного кримінального правопорушення, що передбачене ч.1 ст.111 КК України. Таким чином, відомості щодо вчинення кримінальних правопорушень суддею Щебуняєвою Л.Л. містять всі ознаки злочину, що передбачені ч.2 ст.364, ч.2 ст.368, ч.3 ст.375, ч.2 ст.366, ч.1 ст.396, ч.1 ст.111, ст.170, ч.2 ст.15, ч.5 ст.27 КК України та підлягають невідкладному внесенню до Єдиного реєстру досудових розслідувань і є підставою для початку проведення досудового розслідування. З цього приводу були подані відповідні заяви до ГПД НАБУ, СУ ДБР і ГСУ СБУ про вчинені кримінальні правопорушення суддею Щебуняєва Л.Л. Крім цього, було прийнято рішення про повідомлення Вищої Ради юстиції України про не належну поведінку судді Щебуняєвої Л.Л., яка регулярно порушує присягу судді. Очікуємо результатів адекватного реагування ГПД НАБУ, СУ ДБР, ГСУ СБУ стосовно вчасності внесення відповідних відомостей до ЄРДР, а від Вищої Ради юстиції України — відкриття дисциплінарної справи. Також очікуємо резонансу небайдужої міжнародної і української громадськості та належної реакції не корумпованого мас-медіа.