Суддя Панкулич В.І. будучи нетверезим обісцяв свої штани

У провадженні колегії суддів Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду Панкулич Віктора Івановича, Панаід Ігора Васильовича та Боднар Сергія Богдановича знаходилися на розгляді матеріали судового провадження за № 11-сс/991/486/20 стосовно розгляду Апеляційної скарги за вих. № 3897/01 від 01.06.2020 року на Ухвалу слідчого судді Вищого антикорупційного суду Широкої К.Ю. у судовій справі № 991/3308/20 від 26.05.2020 року, якою було відмовлено у задоволенні скарги за вих. № 3884/23 від 23.04.2020 року на Постанову від 14.04.2020 року про закриття кримінального провадження № 52018000000000883 від 14.09.2018 року детективом ГПД НАБУ Прокопенко Б.О.
Вважаючи, що з етичних, медичних і процесуальних міркувань судді Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду Панкулич В.І., Боднар С.Б. і Панаід І.В. не мають права розглядати Апеляційну скаргу за вих. № 3897/01 від 01.06.2020 року на Ухвалу слідчого судді Вищого антикорупційного суду Широкої К.Ю. у судовій справі № 991/3308/20 від 26.05.2020 року, особа 1 подав перед початком судового засідання 16.06.2020 року усну заяву про відвід суддям Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду Панкулич В.І., Боднар С.Б. і Панаід І.В.
При чому, перед поданням саме такої заяви, особа 1 повідомив суд про те, що підставою для заявлення даного відводу служать документи, які особа 1 частково отримав за одну добу, а частково – за 15 хвилин до початку цього судового засідання, при тому що інших судових засідань за участю даних суддів в інтервалі між отриманням вказаних документів і даним судовим засіданням ще не було, що повністю виключало наявність зловживань правом на відвід.
У доказ цьому особа 1 надав для суддів Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду Панкулич В.І., Боднар С.Б. і Панаід І.В. копії наступних документів:
1) копію Ухвали в апеляційному провадженні за № 11-сс/991/436/20, яку судді Панкулич В.І., Боднар С.Б. і Панаід І.В. надіслали особі 1 лише 15.06.2020 року за наслідками розгляду 09.06.2020 року апеляційної скарги особи 1 за вих. № 3886/07 від 07.05.2020 року на Ухвалу слідчого судді Вищого антикорупційного суду Воронька В.Д. у провадженні № 1-кс/991/2847/20 від 21.04.2020 року;
2) копію конверту із штемпелем дати фактичної відправки особі 1 копії Ухвали в апеляційному провадженні за № 11-сс/991/436/20, яку судді Панкулич В.І., Боднар С.Б. і Панаід І.В. надіслали особі 1 лише 15.06.2020 року за наслідками розгляду 09.06.2020 року Апеляційної скарги за вих. № 3886/07 від 07.05.2020 року на Ухвалу слідчого судді Вищого антикорупційного суду Воронька В.Д. у провадженні № 1-кс/991/2847/20 від 21.04.2020 року за штрихкодовим номером 0101043127250;
3) копію результатів відстеження руху рекомендованого відправлення за штрихкодовим номером 0101043127250 з сайту АТ «Укрпошта»;
4) оригінал Ухвали у провадженні № 11-сс/991/486/20, яку судді Панкулич В.І., Боднар С.Б. і Панаід І.В. надали особі 1 наручно 16.06.2020 року (за 15 хвилин до початку даного судового засідання) за наслідками розгляду 09.06.2020 року його апеляційної скарги за вих. № 3886/07 від 07.05.2020 року на Ухвалу слідчого судді Вищого антикорупційного суду Воронька В.Д. у провадженні № 1-кс/991/2847/20 від 21.04.2020 року;
5) копію заяви за вих. № 3822/24 від 24.02.2020 року про вчинення кримінальних правопорушень суддями Панкулич В.І., Боднар С.Б. і Панаід І.В.;
6) копію Ухвали у справі № 761/6570/20 від 22.04.2020 року про зобов’язання СУ ДБР внести до ЄРДР відомості про вчинення кримінального правопорушення суддями Панкулич В.І., Боднар С.Б. і Панаід І.В.;
7) копію Апеляційної скарги за вих.№ 3897/01 від 01.06.2020 року на на Ухвалу слідчого судді Вищого антикорупційного суду Широкої К.Ю. у провадженні № 1-кс/991/3409/20 від 26.05.2020 року;
8) копію Постанови від 14.04.2020 року про закриття кримінального провадження № 52018000000000883 від 14.09.2018 року детективом ГПД НАБУ Прокопенко Б.О.;
9) копію скарги за вих. № 3884/23 від 23.04.2020 року на Постанову від 14.04.2020 року про закриття провадження № 52018000000000883 від 14.09.2018 року детективом ГПД НАБУ Прокопенко Б.О.;
10) копію Постанови від 29.02.2020 року про закриття кримінального провадження № 52018000000000949 від 02.10.2018 року детективом УВК НАБУ Гайданка А.І.;
11) копію скарги за вих. № 3882/31 від 31.03.2020 року на Постанову від 29.02.2020 року про закриття провадження № 52018000000000949 від 02.10.2018 року детективом УВК НАБУ Гайданка А.І.;
12) копію не виконаної детективом Гайданка А.І. Ухвали у справі № 760/13036/18 від 25.09.2018 року;
13) копію неправосудної Ухвали у судовій справі № 991/2763/20 від 21.04.2020 року судді Воронько В.Д.;
14) копію Апеляційної скарги за вих. № 3886/07 від 07.05.2020 року на на Ухвалу слідчого судді Вищого антикорупційного суду Воронька В.Д. у провадженні № 1-кс/991/2847/20 від 21.04.2020 року;
15) копію Повістки судді Панаід І.В. на 09.06.2020 року, рівно на 15-00;
16) копію Ухвали в апеляційному провадженні № 11-сс/772/579/1018 від 16.08.2018 року (як судова практика: про обов’язковість скасування рішень суддів першої інстанції, які були винесеними із порушенням норм матеріального і процесуального права);
17) копію Ухвали у судовій справі № 761/1199/19 від 25.02.2019 року (як судова практика: про самовідвід суддів у справах, в яких скаржники відкрили на даних суддів кримінальні справи, з посиланням слідчих суддів на норми міжнародного права);
18) копію Ухвали у судовій справі № 761/25888/19 від 12.08.2019 року (як судова практика: про самовідвід суддів у справах, в яких скаржники відкрили на даних суддів кримінальні справи, з посиланням слідчих суддів на норми міжнародного права);
19) копію Ухвали у судовій справі № 761/1199/19 від 12.06.2019 року (як судова практика: про самовідвід суддів у справах, в яких скаржники відкрили на даних суддів кримінальні справи, з посиланням слідчих суддів на норми міжнародного права);
20) копію Ухвали у судовій справі № 761/6570/20 від 10.04.2020 року (як судова практика: про самовідвід суддів у справах, в яких скаржники відкрили на даних суддів кримінальні справи, з посиланням слідчих суддів на норми міжнародного права);
21) копію Ухвали у судовій справі № 760/22271/18 від 24.10.2018 року (як судова практика: про самовідвід суддів у справах, в яких скаржники відкрили на даних суддів кримінальні справи, з посиланням слідчих суддів на норми міжнародного права);
22) копію Ухвали у судовій справі № 761/25890/19 від 20.08.2019 року (як судова практика: про самовідвід суддів у справах, в яких скаржники відкрили на даних суддів кримінальні справи, з посиланням слідчих суддів на норми міжнародного права);
23) копію Ухвали у судовій справі № 571/1368/18 від 09.06.2020 року (як судова практика: про самовідвід суддів у справах, в яких скаржники відкрили на даних суддів кримінальні справи, з посиланням слідчих суддів на норми міжнародного права).
Також, до початку судового засідання у провадженні за № 11-сс/991/486/20, особа 1 подав через канцелярію Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду на ім’я головуючого судді Панкулича В.І. клопотання за вхідним номером 1697/20-ВХ від 16.06.2020 року.
При поданні заяви про відвід суддям Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду Панкуличу В.І., Боднару С.Б. і Панаіду І.В., особа 1 посилався на такі підстави:
– наявність відкритих особою 1 кримінальних справ проти суддів Панкулича В.І., Боднара С.Б. і Панаіда І.В.;
– безграмотність даної колегії суддів, на прикладі ними постановленої Ухвали у провадженні № 11-сс/991/436/20 від 09.06.2020 року, оскільки дане рішення не відповідає вимогам Наказу ДСА за № 173;
– безграмотність даної колегії суддів, на прикладі ними постановленої Ухвали у провадженні № 11-сс/991/486/20 від 10.06.2020 року, оскільки дане рішення не відповідає вимогам Наказу ДСА за № 173;
– незнання суддями Панкулич В.І., Боднаром С.Б. і Панаідом І.В. норм КПК, Конституції і практики ЄСПЛ;
– службові підроблення і неправосудність рішення даної колегії суддів, на прикладі ними постановленої Ухвали у провадженні № 11-сс/991/436/20 від 09.06.2020 року, яким вони неправомірно відмовили у задоволенні скарги на рішення слідчої судді першої інстанції (щодо закриття кримінального провадження, в якому детектив нікого не допитав та не виконав численних ухвал суду);
– службові підроблення і неправосудність рішення даної колегії суддів, на прикладі ними постановленої Ухвали у провадженні № 11-сс/991/486/20 від 10.06.2020 року, яким вони неправомірно відмовили у задоволенні скарги на рішення слідчої судді першої інстанції (щодо закриття кримінального провадження, в якому детектив нікого не допитав та не виконав численних ухвал суду);
– аморальність поведінки судді Панкулича В.І., який гвалтує і насилує дівчат;
– судді Панкулич В.І., Боднар С.Б. і Панаід І.В. вимагають хабарі і уникають сплати податків;
– переслідування суддями Панкуличем В.І., Боднаром С.Б. і Панаідом І.В. особи 1 як громадського діяча за його тверду антикорупційну позицію;
– не зазначення в описовій частині ухвали у провадженні № 11-сс/991/436/20 від 09.06.2020 року жодних підстав про її прийняття та посилань на норми Кодексу;
– не зазначення в описовій частині ухвали у провадженні № 11-сс/991/486/20 від 10.06.2020 року жодних підстав про її прийняття та посилань на норми Кодексу;
– забезпечення президентським законом права на справедливий суд;
– забезпечення Конституцією України та КПК України права на розгляд судової справи грамотним, порядним та неупередженим складом суду;
– саботаж і підривна діяльність суддів Панкулича В.І., Боднара С.Б. і Панаіда І.В.;
– судді Панкулич В.І., Боднар С.Б. і Панаід І.В. перебувають у тривалих неприязних стосунках із особою 1;
– ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод;
– п.2.5 «Бангалорських принципів поведінки судді», схвалених резолюцією №2006/23 Економічної та Соціальної Ради ООН від 27.07.2006 року;
– п.4 ч.1 ст.75 КПК України.
У відповідності до вимог ст. 35, 75-81, 220 КПК, практики ЄСПЛ та Конституції України, судді Панкулич В.І., Боднар С.Б. і Панаід І.В. мусили розглянути по суті клопотання особи 1 за вх. № 1697/20-ВХ від 16.06.2020 року та винести процесуальне рішення, вислухати усну заяву особи 1 про відвід, піти до нарадчу кімнату та постановити законну ухвалу, копію якої вручити заявнику.
Однак, з підстав своєї нетверезості і психічної ненормальності, судді Панкулич В.І., Боднар С.Б. і Панаід І.В. протиправно повернули особі 1 подане ним клопотання за вх. № 1697/20-ВХ від 16.06.2020 року разом із 23-ма документами, якими особа 1 обгрунтував свої доводи. Більше того, судді Панкулич В.І., Боднар С.Б. і Панаід І.В. без виходу у нарадчу кімнату постановили усне рішення – відмовили особі 1 у задоволенні заяви про відвід, з підстав зловживання правом на відвід (через повторність подання заяви, що є неправдою).
При цьому, судді Панкулич В.І., Боднар С.Б. і Панаід І.В. відмовили особі 1 у наданні копії ухвали за наслідками прийнятого ними рішення, тим самим порушивши вимоги ст.376 КПК, Закону України “Про судоустрій і статус суддів”, Закону України “Про забезпечення права на справедливий суд” та вимоги ЄСПЛ.
Після розгляду усної заяви про відвід, судді Панкулич В.І., Боднар С.Б. і Панаід І.В. неправомірно провели розгляд апеляційної скарги особи 1 після закінчення робочого дня: з 18-20 до 20-00, що є окремим дисциплінарним проступком. Більше цього, вказані судді знехтували клопотанням особи 1 і всупереч можливостям його здоров’я безперервно проводили судове засідання понад 3-х годин.
При цьому слід особливо зазначити, що під час розгляду усної заяви про відвід, головуючий суддя Панкулич В.І. у підвищеному тоні спершу погрожував, а згодом – рішуче обмежив у часі доповіді особу 1, виходячи з того, що нібито особа 1 протиправно зазначає норми міжнародного права, як відповідні підстави для відводу суддів Панкулич В.І., Боднар С.Б. і Панаід І.В. від розгляду його Апеляційної скарги за вих. № 3897/01 від 01.06.2020 року на Ухвалу слідчого судді Вищого антикорупційного суду Широкої К.Ю. у судовій справі № 991/3308/20 від 26.05.2020 року, чого нібито не передбачено нормами вітчизняними права. А оскільки це суперечило прийнятим Верховною Радою України законам, якими було надано згоду на виконання міжнародних договорів, а також враховуючи те, що даний склад колегії суддів неодноразово вже застосовував норми міжнародного права у своїх попередніх ухвалах (в тому числі у провадженні № 11-сс/991/436/20 від 09.06.2020 року), то подібну поведінку судді Панкулича В.І., за підтримки суддів Боднара С.Б. і Панаіда І.В., можна розцінити як прояв їх абсолютної божевільності і алкоголізму.
Зрештою, як це було встановлено особою 1 в залі суду, суддя Панкулич В.І. настільки смердів алкогольним перегаром зі свого роту, що навіть на відстані в два метри можна було констатувати його нетверезий стан.
А наявний запах сечі, який тхнув від судді, а також краплі рідини, які стікали на підлогу від цього судді, підтверджували, що суддя Панкулич В.І. обмочився під час засідання.
Відповідно, хіба міг алкоголік, шизофренік, шахрай, неплатник податків, корупціонер, насильник і гвалтівник прийняти грамотне і неупереджене процесуальне рішення?
Тут скоріше за все дане питання потрібно адресувати ВРП і Президенту України Володимиру Зеленському: “Коли вже нарешті почнеться чистка кадрів судової влади? Коли вже на кінець судова влада буде очищена від мародерів, корупціонерів, шизофреніків, алкоголіків, наркоманів, нехлюїв, безграмотних і бездарних кадрів, саботажників і диверсантів, нероб і шахраїв, насильників і гвалтівників, дуроманів і аферистів, неплатників податків, подільників злочинних осіб і організованих кримінальних угрупувань? Коли вже перестануть продавати посвідчення судді ідіотам і бездарам?
Відповідно до ч.1 ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» за №3477-IV від 23.02.2016 року суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського Суду як джерело права.
Постанова Пленуму Вищого спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ за № 13 від 19.12.2014 року “Про застосування судами міжнародних договорів України при здійсненні правосуддя” частиною 1 статті 9 Конституції України констатує, що чинні міжнародні договори, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. Крім того, якщо міжнародним договором України, який набрав чинності в установленому порядку, передбачено інші правила, ніж ті, що визначено у відповідному акті законодавства України, то згідно із частиною 2 статті 19 Закону України від 29 червня 2004 року № 1906-IV “Про міжнародні договори України”, статті 3 Закону України від 23 червня 2005 року № 2709-IV “Про міжнародне приватне право”, застосовуються правила міжнародного договору. Під час розгляду конкретної судової справи вирішення колізії між нормою міжнародного договору України і нормою іншого законодавчого акта України належить до компетенції суду. Міжнародні договори України, які набрали чинності, не лише сприяють розвитку міждержавного співробітництва у різних сферах суспільного життя та належному забезпеченню національних інтересів, здійсненню цілей, завдань і принципів зовнішньої політики України, закріплених у Конституції України, а й можуть завдяки своєму пріоритету над нормами відповідних законодавчих актів України змінювати регулювання правових відносин, установлених законодавством України.
Стаття 200. Надання Верховною Радою згоди на обов’язковість міжнародних договорів України
“1. Законопроект про надання згоди на обов’язковість міжнародного договору України розглядається за процедурою розгляду законопроектів, передбаченою цим Регламентом, з урахуванням особливостей, визначених у цій главі.
2. При наданні згоди на обов’язковість міжнародного договору України Верховна Рада одночасно має офіційно підтвердити застереження, зроблені Україною під час підписання міжнародного договору, зняти їх чи висловити згоду із застереженнями інших держав – учасниць договору або заперечення проти них, а також може самостійно формулювати і висловлювати застереження відповідно до положень Віденської конвенції про право міжнародних договорів від 23 травня 1969 року.
3. У законопроекті про надання згоди на обов’язковість міжнародного договору України зазначаються порядок та умови набрання чинності міжнародним договором на території України відповідно до положень цього міжнародного договору та Віденської конвенції про право міжнародних договорів від 23 травня 1969 року.
4. На підставі закону про надання згоди на обов’язковість міжнародного договору України Голова Верховної Ради України підписує ратифікаційну грамоту, яка засвідчується підписом Міністра закордонних справ України, якщо договором передбачений обмін такими грамотами”.
У п.2.5 «Бангалорських принципів поведінки судді» (схвалені резолюцією 2006/23 від 27.07.2006 року) зазначається, що суддя заявляє самовідвід від участі в розгляді справи у тому випадку, якщо для нього не є можливим винесення об’єктивного рішення у справі, або в тому випадку, коли у стороннього спостерігача могли б виникнути сумніви в неупередженості судді. Відповідно до практики ЄСПЛ (рішення від 09.11.2006 року у справі «Білуга проти України», від 28.10.1999 року у справі «Ветштайн проти Швейцарії») важливим питанням є довіри, яку суди повинні вселяти у громадськість у демократичному суспільстві.
Судді зобов’язані викликати довіру в учасників судового розгляду, а тому будь-який суддя, стосовно якого є підстави для підозри у недостатній неупередженості, повинен брати самовідвід або бути відведений. Наведене свідчить про те, що підставою для відводу/самовідводу не обов’язково має бути беззаперечно доведений факт необ’єктивності чи зацікавленості судді.
Судді зобов’язані викликати довіру в учасників судового розгляду, а тому будь-який суддя, стосовно якого є підстави для підозри у недостатній неупередженості, повинен брати самовідвід або бути відведеним, чого судді Панкулич В.І., Боднар С.Б. і Панаід І.В. регулярно уникають, знаючи що особа 1 відкрив на них декілька кримінальних проваджень за фактами вчинення ними злочину (винесення серії неправосудних ухвал), що в лишній раз підтверджує їх пряму зацікавленість у кінцевих результатах розгляду усіх його скарг.
Отож, “…кожний суддя, у відношенні якого маються щонайменші сумніви в упередженості, зобов’язаний вийти з процесу…”. Останнє було залізним приводом для самовідводу або задоволення заявленого відводу колегії суддів Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду Панкулича В.І., Боднара С.Б. і Панаіда І.В. від розгляду Апеляційної скарги за вих. № 3897/01 від 01.06.2020 року на Ухвалу слідчого судді Вищого антикорупційного суду Широкої К.Ю. у судовій справі № 991/3308/20 від 26.05.2020 року, від чого дані судді злочинно уникли.
Згідно з цією нормою має бути лише унеможливлена участь судді в розгляді справи за наявності у сторони лише сумніву в його неупередженості. Таким чином, достатньою підставою для відводу/самовідводу є обгрунтоване припущення про існування ризику того, що суддя в силу впливу певних факторів може бути необ’єктивним і упередженим.
Згідно з п.12 висновку №1 (2001) Консультативної Ради Європейських суддів для Комітету Міністрів Ради Європи про стандарти незалежності судових органів та незмінюваність суддів, незалежність судової влади означає повну неупередженість і з боку суддів. При винесенні рішень у судовому розгляді, судді повинні бути безсторонніми, а саме – вільними від будь-яких зв’язків, прихильності чи упередження, що впливає або може сприйматися як таке, що впливає на здатність судді приймати незалежні рішення.
Пунктом 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України за № 8 від 13.06.2007 року «Про незалежність судової влади» встановлено, що відповідно до закону суддя не може брати участь у розгляді справи і підлягає відводу/самовідводу, якщо він заінтересований у результаті розгляду справи або є інші обставини, які виключають сумнів в об’єктивності та неупередженості судді.
Рішенням Європейського Суду у справі «Білуха проти України» (заява № 33949/02 від 09.11.2006 року) встановлено, що відповідно до практики Європейського Суду, наявність безсторонності щодо п.1 ст.6 повинна визначатися за суб’єктивним та об’єктивним критеріями. Відповідно до суб’єктивного критерію, беруться до уваги лише особисті переконання та поведінка окремого судді, тобто чи виявляв суддя упередженість або безсторонність у даній справі. Відповідно до об’єктивного критерію визначається, серед інших аспектів, чи забезпечував суд як такий та його склад, відсутність будь-яких сумнівів у його безсторонності.
Стосовно суб’єктивного критерію, то особиста безсторонність суду презюмується, поки не надано доказів протилежного (рішення у справі «Ветштайн проти Швейцарії», пункт 43). Стосовно об’єктивного критерію,
то це означає, що при вирішенні того, чи є у цій справі обґрунтовані причини побоюватися, що певний суддя був небезсторонній. Позиція заінтересованої особи є важливою, але не вирішальною. Вирішальним же є те, чи можна вважати такі побоювання об’єктивно обґрунтованими. Важливим питанням є довіра, яку суди повинні вселяти в громадськість у демократичному суспільстві (рішення у справі «Ветштайн проти Швейцарії» та рішення у справі «Кастілло Альгар проти Іспанії», пункт 45 від 28.10.1998 року).
З огляду на те, що зовнішні прояви можуть мати певну важливість, ЄСПЛ у справі “De Cubber v.Belgium” зазначив, що “правосуддя має не тільки чинитися, але і повинно бути видно, що воно чиниться”. Важливим питанням є довіра, яку суди повинні вселяти в громадськість у демократичному суспільстві (“Wettstein v.Switzerland”, “Castillo Algar v.Spain”, “Білуха проти України”). Отже, достатнім для відводу є обгрунтоване припущення, що суддя у силу дії певних чинників не зможе виглядати в очах незацікавлених спостерігачів безстороннім та неупередженим.
Відповідно до ст.55 Закону України “Про судоустрій і статус суддів”, суддя зобов’язаний своєчасно, справедливо та безсторонньо розглядати і вирішувати справи відповідно до закону з дотриманням засад і правил судочинства, додержуватися присяги судді та правил етики.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, при оцінці безсторонності суду слід розмежовувати суб’єктивний та об’єктивний аспект. Так, у справі “Гаусшильдт проти Данії”, “Мироненко і Мартиненко проти України” зазначається, що наявність безсторонності, для цілей пункту 1 ст.6 Конвенції, має визначатися за допомогою суб’єктивного та об’єктивних критеріїв. Щодо суб’єктивної складової даного поняття, то у справі “Гаусшильдт проти Данії” вказано, що потрібні докази фактичної наявності упередженості судді для відсторонення його від справи. Причому, суддя вважається безстороннім, якщо тільки не з’являться докази протилежного. Таким чином, існує презумпція неупередженості судді, а якщо з’являються сумніви щодо цього, то для його відводу в ході об’єктивної перевірки має бути встановлена наявність певної особистої заінтересованості судді, певних його прихильностей, уподобань стосовно однієї зі сторін у справі.
У кожній окремій справі слід визначити, чи мають стосунки, що розглядаються, таку природу та ступінь, що свідчать про те, що суд не є безстороннім (рішення у справі “Мироненко і Мартиненко проти України”). Зазначену позицію Європейського суду підтримав і Верховний Суд України у справі № 5-15п12 (ухвала Верховного Суду України від 01.03.2012 року у справі № 5-15п12).
Як роз’яснив Європейський суд з прав людини в рішеннях у справах «Білуха проти України» (заява № 33949/02 від 09.11.2006 року), «Ветштайн проти Швейцарії», «Микаллеф проти Мальти», в демократичному суспільстві суди повинні вселяти довіру. Тому, кожний суддя, у відношенні якого маються щонайменші сумніви в упередженості, зобов’язаний вийти з процесу. Правила, що регулюють відвід суддів, є спробою забезпечення неупередженості судді шляхом усунення будь-яких сумнівів в учасників судового процесу. Ці правила направлені також на усунення будь-яких ознак необ’єктивності судді та слугують зміцненню довіри, яку суди повинні асимілювати в демократичному суспільстві.
Відповідно ст.81 КПК України (Порядок вирішення питання про відвід), зазначається:
“1.У разі заявления відводу слідчому судді або судді, який здійснює провадження одноособово, його розглядає інший суддя цього ж суду, визначений у порядку, встановленому ч.3 статті 35 цього Кодексу. У разі заявления відводу одному, кільком або всім суддям, які здійснюють судове провадження колегіально, його розглядає цей же склад суду. 2. Усі інші відводи під час досудового розслідування розглядає слідчий суддя, а під час судового провадження – суд, який його здійснює. 3. При розгляді відводу має бути вислухана особа, якій заявлено відвід, якщо вона бажає дати пояснення, а також думка осіб, які беруть участь у кримінальному провадженні. Питання про відвід вирішується в нарадчій кімнаті вмотивованою ухвалою слідчого судді, судді. Заява про відвід, що розглядається судом колегіально, вирішується більшістю голосів. 4. Якщо повторно заявлений відвід має ознаки зловживання правом на відвід з метою затягування кримінального провадження, суд, який здійснює провадження, має право залишити таку заяву без розгляду”.
Статтею 376 КПК (Проголошення судового рішення) передбачено:
“1. Судове рішення проголошується прилюдно негайно після виходу суду з нарадчої кімнати.
Головуючий у судовому засіданні роз’яснює зміст рішення, порядок і строк його оскарження. 2. Якщо складання судового рішення у формі ухвали вимагає значного часу, суд має право обмежитися складанням і оголошенням його резолютивної частини, яку підписують всі судді. Повний текст ухвали повинен бути складений не пізніше п’яти діб з дня оголошення резолютивної частини і оголошений учасникам судового провадження. Про час оголошення повного тексту ухвали має бути зазначено у раніше складеній її резолютивній частині. 3. Після проголошення вироку головуючий роз’яснює обвинуваченому, захиснику, його законному представнику, потерпілому, його представнику право подати клопотання про помилування, право ознайомитися із журналом судового засідання і подати на нього письмові зауваження.
Обвинуваченому, до якого застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, роз’яснюється право заявляти клопотання про доставку в судове засідання суду апеляційної інстанції. 4. Якщо обвинувачений не володіє державною мовою, то після проголошення вироку перекладач роз’яснює йому зміст резолютивної частини судового рішення.
Копія вироку рідною мовою обвинуваченого або іншою мовою, якою він володіє, у перекладі, що засвідчений перекладачем, вручається обвинуваченому. 5. Ухвали, постановлені в судовому засіданні, оголошуються негайно після їх постановления. 6. Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку чи ухвали суду. Копія вироку негайно після його проголошення вручається обвинуваченому та прокурору. 7. Копія рішення не пізніше наступного дня після ухвалення надсилається учаснику судового провадження, який не був присутнім у засіданні».
Право на справедливий судовий розгляд також закріплено Міжнародним пактом про громадянські і політичні права та Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод (ч.1 ст.6).
В ст.9 (Законність) Кримінально процесуального Кодексу України зазначається:
«ч.1 Під час кримінального провадження суд, слідчий суддя, прокурор, керівник органу досудового розслідування, слідчий, інші службові особи органів державної влади зобов’язані неухильно додержуватися вимог Конституції України, цього Кодексу, міжнародних договорів, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, вимог інших актів законодавства. ч.2 ст.9 КПК України визначено, що прокурор, керівник органу досудового розслідування, слідчий зобов’язані всебічно, повно і неупереджено дослідити обставини кримінального провадження, надати їм належну правову оцінку та забезпечити прийняття законних і неупереджених процесуальних рішень». Відтак, постановлена суддею ухвала є незаконною і необгрунтованою, постановленою з істотним порушенням вимог кримінального і процесуального закону.
У доктрині Європейського суду з прав людини та його практиці «право на суд» охоплює три основні елементи: 1) наявність «суду», який встановлений відповідно до закону і відповідає вимогам незалежності і неупередженості; 2) наявність у суду достатньої компетенції для вирішення всіх аспектів спору чи обвинувачення, до яких застосовується ст.6 Конвенції; 3) особа повинна мати доступ до такого суду. Згідно з ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка закріплює право на справедливий суд, кожна людина має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом.
Отож, хіба не за ці стандарти міжнародного і вітчизняного права щодня і на протязі майже п’яти років гинуть в АТО найперспективніша, найсвідоміша і найпатріотичніша молодь України? Судді Панкулич В.І., Боднар С.Б. і Панаід І.В. явно через свою корумпованість, нахабність, бездарність, протиправність і неадекватність напевно уже забули про героїзм Небесної Сотні і про десятки тисяч загиблих воїнів АТО, які віддали свої безцінні життя за право решти українського народу жити без ярма на своїх шиях і у відповідності до європейських стандартів прав людини. Більше цього, судді Панкулич В.І., Боднар С.Б. і Панаід І.В. саме у такий спосіб сплюндровують добру пам’ять про загиблу Небесну Сотню і бійців АТО, нівелюючи своїми злочинними діями героїчні досягнення українського народу.
Сподіватимемося, що у м.Києві знайдуться виживші ветерани АТО і учасники Майдану, які щодня влаштовуватимуть цим ганебним диверсантам фекальну люстрацію, якщо ВРП і Президент України не бажають реагувати на це неподобство у встановлений законом спосіб.
Усе вищенаписане дає підстави вважати, що судді Панкулич В.І., Боднар С.Б. і Панаід І.В. вчинили кримінальне правопорушення, яке передбачене ч.2 ст.364, ч.2 ст.368, ч.3 ст.375, ч.2 ст.366, ч.1 ст.396, ч.2 ст.256, ч.2 ст.15, ч.5 ст.27 КК України. Однак, якщо врахувати ще й те, що провадження № 11-сс/991/486/20 також витікає з предмету громадської діяльності особи 1, яка делегована йому Міністерством юстиції України, то протиправну діяльність суддів Панкулич В.І., Боднар С.Б. і Панаід І.В. слід розцінювати як таку, що направлена на зумисне перешкоджання виконанню його громадських обов’язків і тягне за собою додаткову кримінальну відповідальність, що передбачена ст.170 КК України. Крім цього, як для даного випадку, дії суддів Панкулич В.І., Боднар С.Б. і Панаід І.В. є явно антидержавними, що направлені на підрив довіри громадськості до органів судової влади і керівників держави вцілому, що явно на руку зовнішнім ворогам нашої держави. Судді Панкулич В.І., Боднар С.Б. і Панаід І.В., явно через підривну співпрацю з зовнішнім ворогом, регулярно перевищують свої службові повноваження, виносять неправосудні рішення, вчиняють службові підроблення, приховують безумовні підстави для відводів, перекручують значення фактів, імітують розгляд заяв про відвід, надають допомогу злочинним особам і організованим кримінальним угрупуванням, порушують присягу судді, перешкоджають доступу до правосуддя, з’являються на судові засідання у нетверезому стані, протидіють громадській діяльності, переслідують громадських діячів, бойкотують розгляд судових справ, тим самим саботуючи роботу органів судової влади. Саботаж і бойкотування роботи судових органів прирівнюється до шпіонажу і зраді інтересам держави. Судді Панкулич В.І., Боднар С.Б. і Панаід І.В. умисно вчиняють посадові злочини на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності, обороноздатності, а також державній, економічній і інформаційній безпеці України. Перехід на бік ворога в умовах воєнного стану або в період збройного конфлікту, шпигунство, надання іноземній державі, іноземній організації або їхнім представникам допомоги в проведенні підривної діяльності проти України має безжально каратися, поки не розпочалися воєнні дії в м.Києві. Навмисна протидія нинішній державній політиці суддями Панкулич В.І., Боднар С.Б. і Панаід І.В. вже розчарувала частину українців у нинішньому курсі нашого уряду та призводить до агресивної настроєності населення. Зазначене підтверджує, що в діяльності суддів Панкулич В.І., Боднар С.Б. і Панаід І.В. наявний склад ще одного кримінального правопорушення, що передбачене ч.1 ст.111 КК України.
Таким чином, відомості щодо вчинення кримінальних правопорушень суддями Панкулич В.І., Боднар С.Б. і Панаід І.В. містять всі ознаки злочину, що передбачені ч.2 ст.364, ч.2 ст.368, ч.3 ст.375, ч.2 ст.366, ч.1 ст.396, ч.2 ст.256, ст.170, ч.1 ст.111, ч.2 ст.15, ч.5 ст.27 КК України та підлягають невідкладному внесенню до Єдиного реєстру досудових розслідувань і є підставою для початку проведення досудового розслідування. З цього приводу були подані відповідні заяви до ГСУ ГПУ, СУ ДБР і ГСУ СБУ про вчинені кримінальні правопорушення суддями Панкулич В.І., Боднар С.Б. і Панаід І.В. Крім цього, було прийнято рішення про повідомлення Вищої Ради юстиції України про не належну поведінку суддів Панкулич В.І., Боднар С.Б. і Панаід І.В., які регулярно порушують присягу судді. Очікуємо результатів адекватного реагування ГСУ ГПУ, СУ ДБР, ГСУ СБУ стосовно вчасності внесення відповідних відомостей до ЄРДР, а від Вищої Ради юстиції України — відкриття дисциплінарної справи. Також очікуємо резонансу небайдужої міжнародної і української громадськості та належної реакції не корумпованого мас-медіа.