Адвокат Галкіна Я.Г. Аферисти орудують під крилом Мін’юсту

14.06.2019 року між особою 1, в подальшому іменується «Замовник» та адвокатом Галкіною Яною Геннадіївною, в подальшому іменується «Виконавець», разом в подальшому іменовані «Сторони», було укладено шантажистський Договір за № 1/14-19 про надання правової допомоги у цивільній справі (під погрози не надавати фактичних адвокатських послуг у тих справах, в яких її було уповноважено Правобережним Київським місцевим центром з надання безоплатної вторинної правової допомоги представляти інтереси особи 1 як учасника бойових дій, зокрема за Дорученням № 04-0001305 від 28.08.2018 року).
У відповідності до пункту 1.1 Договору, адвокат Галкіна Я.Г. взяла на себе зобов’язання з представництва і захисту прав і інтересів; збирання відомостей про факти, які можуть бути використані як докази у зв’язку з виконанням доручення; використання засобів представництва, передбачених ЦПК та іншими законами України; виконання інших дій, передбачених законодавством; без обмеження повноважень.
Згідно пункту 2.10 даного Договору, «Виконавець» взяла на себе зобов’язання з розумною регулярністю інформувати «Замовника» про хід виконання угоди:
1) представництво інтересів «Замовника» в судах;
2) брати участь у судових засіданнях;
3) знайомитися з матеріалами справи;
4) робити витяги та знімати копії з судових справ;
5) отримувати копії судових рішень;
6) подавати докази;
7) брати участь у дослідженні доказів;
8) задавати питання іншим особам, які беруть участь у справі;
9) заявляти клопотання та відводи;
10) давати усні та письмові пояснення суду;
11) подавати свої доводи та міркування щодо питань, які виникають під час судового розгляду;
12) подавати заперечення проти клопотань;
13) подавати заперечення проти доводів і міркувань інших осіб;
14) знайомитися з журналом судового засідання;
15) знімати з журналу судового засідання копії та подавати на нього зауваження;
16) прослуховувати запис фіксування судового засідання технічними записами;
17) робити копії записів фіксування судового засідання технічними записами;
18) подавати письмові зауваження з приводу його неправильності чи неповноти;
19) оскаржувати рішення і ухвали суду;
20) користуватися іншими процесуальними правами, встановленими законом.
21) надання правової інформації;
22) надання консультації і роз’яснень з правових питань тощо.
При чому, даною угодою передбачалося складання і подання до суду позовної заяви в момент надання усіх необхідних для неї матеріалів:
Згідно з пунктом 4.2 даного Договору, «Виконавець» приступає до виконання обов’язків, визначених цим Договором лише після оплати винагороди відповідно до умов п.4.1 Договору.
Згідно з пунктом 6.1 даного Договору, у випадку порушення Договору, Сторона несе відповідальність, визначену цим Договором або чинним законодавством України.
Згідно з п/п 6.1.1 даного Договору, порушенням Договору є його не виконання або не належне виконання, тобто виконання з порушенням умов, визначеним змістом цього Договору.
Згідно з пунктом 7.1 даного Договору, усі спори, що виникають з цього Договору або пов’язані із ним, вирішуються шляхом переговорів між сторонами.
У відповідності до пункту 7.2 даного Договору, якщо відповідний спір не можливо вирішити шляхом переговорів, то він вирішується в судовому порядку за встановленою підвідомчістю та підсудністю такого спору відповідно до чинного законодавства України.
У відповідності до пункту 9.3 даного Договору, Сторони несуть повну відповідальність за правильність вказаних ними у цьому Договорі реквізитів та зобов’язуються своєчасно у письмовій формі повідомляти іншу Сторону про їх зміну, а у разі неповідомлення – несуть ризик настання пов’язаних з ним несприятливих наслідків.
У відповідності до пункту 9.4 даного Договору, відступлення права вимоги або переведення боргу за цим Договором однією із Сторін до третіх осіб допускається виключно за умови письмового погодження цього із іншою Стороною даного Договору. В злочинне порушення вимог Податкового Законодавства України та пункту 4.1 даного Договору, «Виконавець» відмовився виставити особі 1 встановлені законом рахунок-фактуру для оплати гонорару (винагороди), однак змусила його у незаконний спосіб провести взаєморозрахунок за даним Договором шляхом поповнення 02.07.2019 року банківської карти № 4149498*******35 на загальну суму 7035,18 грн. Крім цього, на вимогу «Виконавця» особа_1 додатково оплатив готівковими коштами ще 1500, 00 грн. (в тому числі через особу 2, під час їхньої зустрічі в метро).
Однак, всупереч укладеному Договору, «Виконавець» досі не виконала жодного пункту цього Договору та переховується від особи 1 за іншими адресами орендованого помешкання, не повідомляючи його про це (що вимагається умовами укладеного Договору).
На вказаний в Договорі номер мобільного телефону (050-595-06-28) «Виконавець» не відповідала або ж надсилалися особі 1 СМС-повідомлення на кшталт: «Я на разі зайнята і зв’яжуся з вами пізніше», “я зараз на морі, як приїду то ці проблеми вирішимо”, “як приїду з моря то віддам ваші кошти”.
Як витікає з переписки по Вайберу та СМС мобільного оператора зв’язку “Водафон”, «Виконавець» нібито дійсно в черговий раз поїхала за кордон, тим самим підтвердивши неможливість подальшого виконання умов укладеного Договору. Однак, на подальші вимоги особи 1 повернути назад раніше сплачені кошти, відповідно досягнутим домовленостям (але з відстрочкою на два календарних місяці), “Виконавець” вдалася до залякування і погроз розправою, для чого підключила своїх коханців. Тобто, «Виконавець» повернувшись з відпочинку (з моря) передумала виконати свою обіцянку – повертати наперед отримані кошти. Натомість, її коханці неодноразово телефонували особі 1 та погрожували розправою, на випадок якщо він буде і надалі наполягати на повернення своїх коштів.
Поміж тим слід окремо зазначити, що «Виконавець» отримавши від особи 1 кошти, не оподаткувала їх та не робила відрахувань по встановленим законом фондам (ЄСВ). Подібне даний адвокат вчиняє і з сотнями інших своїх клієнтів, а потім витрачає ці незаконно отримані кошти за кордоном, перебуваючи там на відпочинку мало чи не кожен другий місяць в році.
Більше цього, як згодом стало це відомо, що «Виконавець» взагалі не мала права справляти з особи 1 та з інших осіб грошей, так як вона не перебуває зареєстрованою в органах ДФС України.
Також як особі 1 стало відомо, що «Виконавець» не зареєструвала свою адвокатську діяльність за місцем теперішнього свого проживання – в м.Києві, однак протиправно користується свідоцтвом на заняття адвокатською діяльністю за № 001608 від 29.03.2018 року, яке видане їй Радою адвокатів Запорізької області.
Крім цього зазначимо, що за два роки так званого надання особі 1 правової допомоги за двома окремими дорученнями Правобережного Київського місцевого Центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги (зокрема, за Дорученням № 04-0001305 від 28.08.2018 року), де вона за це отримувала незаконні кошти, остання фактично не представляла його інтереси, адже пропускала (не з’являлася) на судові засідання, не створювала процесуальних документів, не подавала цих документів до суду різних інстанцій, не відстоювала позиції особи 1, натомість протидіяла об’єктивному судовому розгляду, тим самим діючи на користь його Відповідачів, чим порушила етику і присягу адвоката.
Останнє стало причиною того, що судові процеси затягувалися на вкрай нерозумний строк, а результати таких судових розглядів приносили особі 1 одні лише збитки. Одним з таких збиткових для особи 1 судових процесів, по вині даного адвоката, був розгляд справи в Окружному адміністративному суді щодо оскарження незаконних дій ЦВК в процесі дочасних виборів до Верховної ради України, де даний адвокат запізнилася із отриманням копії ухвали та запізнилася із поданням апеляційної скарги на ухвалу вказаного суду, чим завдала особі 1 вкрай великого збитку – на суму в 75000,00 грн.
Місцеві центри з надання безоплатної допомоги відповідно до покладених на них завдань:
1) розповсюджують інформацію у сфері захисту прав, свобод і законних інтересів громадян, надання безоплатної правової допомоги;
2) проводять тематичні семінари, лекції, зокрема у навчальних закладах, закладах позашкільної освіти, в закладах післядипломної освіти, навчально-виховних закладах для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування; для визначених категорій громадян, зокрема пенсіонерів, інвалідів, учасників антитерористичної операції, молоді, громадських активістів, вчителів та педагогічних працівників, медичних працівників, інших вразливих суспільних груп з метою підвищення правової свідомості, культури та освіченості населення, запобігання злочинності;
3) здійснюють особистий прийом та облік осіб, які звертаються до місцевого центру для отримання безоплатної первинної правової допомоги та безоплатної вторинної правової допомоги, роз’яснюють положення законодавства у сфері безоплатної правової допомоги та порядок отримання такої допомоги;
4) розглядають звернення осіб про надання безоплатної первинної правової допомоги протягом десяти днів з дня надходження зазначеного звернення;
5) надають правову інформацію, консультації і роз’яснення з правових питань;
6) забезпечують складення заяв, скарг та інших документів правового характеру;
7) забезпечують роботу бюро правової допомоги;
8) забезпечують роботу мобільних консультаційних пунктів;
9) забезпечують відвідування осіб, зокрема одиноких, похилого віку, з обмеженими фізичними можливостями, за місцем їх перебування, а також осіб, які постраждали від домашнього насильства або насильства за ознакою статі, на базі загальних та спеціальних служб підтримки постраждалих осіб з метою надання зазначеним особам безоплатної правової допомоги;
10) забезпечують розвиток мережі дистанційних пунктів доступу до безоплатної правової допомоги та їх функціонування на постійній основі;
11) забезпечують представництво інтересів осіб, визначених пунктами 1-2-2, 8-13 ч.1 та ч.2 ст. 14 Закону в судах, інших державних органах, органах місцевого самоврядування, перед іншими особами на підставі довіреності, виданої особою, яка звернулася за наданням безоплатної вторинної правової допомоги, а також надання інших видів правових послуг безоплатної вторинної правової допомоги таким особам;
12) забезпечують складання документів процесуального характеру та здійснення представництва інтересів особи, засудженої до покарання у вигляді позбавлення волі, тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців або обмеження волі, за зверненням такої особи або за ухвалою суду в судах, інших органах державної влади, органах місцевого самоврядування, перед іншими особами, залучають у встановленому порядку перекладача (сурдоперекладача), видають доручення адвокатам/уповноважують працівників місцевих центрів для надання безоплатної вторинної правової допомоги таким особам; скасовують у разі необхідності видані адвокатам доручення в установленому порядку;
13) залучають у встановленому порядку перекладача (сурдоперекладача) для забезпечення надання безоплатної вторинної правової допомоги суб’єктам відповідного права, визначеним пунктами 1-2-2, 8-13 частини першої та частиною другою статті 14 Закону, у разі, коли зазначені суб’єкти не володіють державною мовою та/або є глухими, німими або глухонімими;
14) укладають контракти/договори з адвокатами, включеними до Реєстру адвокатів, які надають безоплатну вторинну правову допомогу, відповідно до Порядку і умов укладення контрактів з адвокатами, які надають безоплатну вторинну правову допомогу на постійній основі, та договорів з адвокатами, які надають безоплатну вторинну правову допомогу на тимчасовій основі, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 11 січня 2012 року № 8 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 19 грудня 2012 року № 1214);
15) забезпечують надання доступу до електронних сервісів Міністерства юстиції України, зокрема шляхом надання доступу до комп’ютерів з відповідним програмним забезпеченням; надають консультації, роз’яснюють правила пошуку та порядок отримання відомостей із зазначених сервісів;
16) розглядають звернення суб’єктів права на безоплатну вторинну правову допомогу та перевіряють належність особи до категорій осіб, які мають право на отримання безоплатної вторинної правової допомоги, у встановленому порядку;
17) приймають рішення про надання безоплатної вторинної правової допомоги або про відмову в її наданні;
18) приймають рішення про припинення надання безоплатної вторинної правової допомоги;
19) видають доручення адвокатам для надання безоплатної вторинної правової допомоги суб’єктам відповідного права, визначеним пунктами 1-2-2, 8-13 частини першої та частиною другою статті 14 Закону, скасовують у разі необхідності такі доручення в установленому порядку;
20) уповноважують працівників місцевих центрів для здійснення представництва інтересів осіб, визначених пунктами 1-2-2, 8-13 частини першої та частиною другою статті 14 Закону, в суді у спорах, що виникають з трудових відносин, спорах щодо захисту соціальних прав, щодо виборів та референдумів, у малозначних спорах, а також щодо представництва малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, або для складення документів процесуального характеру;
21) приймають рішення про заміну адвоката / працівника місцевого центру, який надає безоплатну вторинну правову допомогу, у випадках, передбачених Законом;
22) приймають подані адвокатами акти надання безоплатної вторинної правової допомоги з відповідними додатками, здійснюють перевірку їх комплектності, правильності розрахунку розміру винагороди та відшкодування витрат адвокатів, які надають безоплатну вторинну правову допомогу, у разі необхідності спільно з адвокатами приводять їх у відповідність до встановлених вимог, забезпечують підписання і затвердження прийнятих актів надання безоплатної вторинної правової допомоги з відповідними додатками;
23) забезпечують оплату послуг та відшкодування витрат адвокатів, які надають безоплатну вторинну правову допомогу в установленому порядку;
24) посвідчують довіреності, виданих адвокатам/працівникам місцевих центрів суб’єктами права на безоплатну вторинну правову допомогу, за зверненнями яких прийнято рішення про надання допомоги;
25) отримують від адвокатів, які надають безоплатну правову допомогу, інформацію про надання допомоги;
26) взаємодіють з іншими суб’єктами надання безоплатної первинної правової допомоги, здійснюють їх координацію на відповідній території, надають органам місцевого самоврядування консультаційно-методичну допомогу з питань утворення спеціалізованих установ, які надають безоплатну первинну правову допомогу, залучення до її надання юридичних осіб приватного права та фізичних осіб;
27) організовують підвищення кваліфікації адвокатів, які надають безоплатну вторинну правову допомогу, та працівників місцевих центрів;
28) подають клопотання до Координаційного центру про виключення адвоката з Реєстру адвокатів, які надають безоплатну вторинну правову допомогу;
29) взаємодіють з іншими суб’єктами, що здійснюють заходи у сфері запобігання та протидії домашньому насильству, з урахуванням статті 15 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству»;
30) узагальнюють, аналізують та поширюють практику надання безоплатної правової допомоги;
31) збирають за встановленою формою статистичні дані про надання безоплатної правової допомоги, зокрема щодо кількості та категорій осіб, які звернулись по таку допомогу, а також щодо осіб, які скористались електронними сервісами Міністерства юстиції України;
32) забезпечують вивчення потреб та рівня задоволеності осіб, які звертаються щодо надання безоплатної первинної правової допомоги і безоплатної вторинної правової допомоги та/або отримали таку допомогу, у тому числі здійснюють аналіз питань, з якими особи звертаються до місцевого центру, та готують відповідні консультаційні матеріали;
33) готують пропозиції до проектів регіональних планів надання безоплатної правової допомоги та забезпечують їх виконання у межах повноважень місцевого центру;
34) подають щоквартальні та річні звіти про діяльність свого центру.
Частина 2 ст.55 КПК України, передбачає, що права і обов’язки потерпілого виникають в особи з моменту подання заяви про вчинення щодо неї кримінального правопорушення, або заяви про залучення її до провадження як потерпілого. У відповідності до ч.4 ст.214 КПК України, слідчий, прокурор, інша службова особа, уповноважена на прийняття та реєстрацію заяв і повідомлень про кримінальні правопорушення, зобов’язані прийняти та зареєструвати таку заяву чи повідомлення. Як передбачено ч.1 ст.214 КПК України, слідчий невідкладно, але не пізніше 24 годин після подання заяви, повідомлення про вчинене кримінальне правопорушення, зобов’язаний внести відповідні відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань та розпочати розслідування. Досудове розслідування, відповідно до ч.2 ст.214 КПК України, розпочинається з моменту внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань.
Крім того, згідно із положенням п. п. 1.1., 1.4. Розділу ІІ Наказу Генерального прокурора України «Про єдиний реєстр досудових розслідувань» від 06.04.2016 року за № 139, формування Реєстру розпочинається із внесення до нього слідчим, прокурором відповідних відомостей про кримінальне правопорушення, зазначених в заяві чи повідомленні про його вчинення.
Відповідно до п.2 Інформаційного листа Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про деякі питання порядку оскарження рішень, дій чи бездіяльності під час досудового розслідування» від 9 листопада 2012 року за № 1640/0/4-12, у статті 303 КПК визначено порядок оскарження бездіяльності слідчого, прокурора, яка полягає у невнесенні відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань після отримання заяви чи повідомлення про кримінальне правопорушення – впродовж 24 годин!
А саме, що «…Слід мати на увазі, що відповідно до вимог ч.1 ст.214 КПК бездіяльність слідчого, прокурора, яка полягає у невнесенні відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань, означає невнесення відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань впродовж 24 год. після отримання заяви чи повідомлення про кримінальне правопорушення…». Отже, внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань про вчинення кримінального правопорушення, є підставою для проведення слідчим досудового розслідування, вчинення процесуальних (слідчих) дій і прийняття процесуальних рішень з метою встановлення особи, яка вчинила кримінальне правопорушення, та подальшого притягнення такої особи до кримінальної відповідальності.
У відповідності до положення ст.190 КК України, “1. Заволодіння чужим майном або придбання права на майно шляхом обману чи зловживання довірою (шахрайство) – карається штрафом до п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або обмеженням волі на строк до трьох років. 2. Шахрайство, вчинене повторно, або за попередньою змовою групою осіб, або таке, що завдало значної шкоди потерпілому,-карається штрафом від п’ятдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк від одного до двох років, або обмеженням волі на строк до п’яти років, або позбавленням волі на строк до трьох років.
3.Шахрайство, вчинене у великих розмірах, або шляхом незаконних операцій з використанням єлектронно-обчислювальної техніки – карається позбавленням воді на строк від трьох до восьми років. 4. Шахрайство, вчинене в особливо великих розмірах або організованою групою,- карається позбавленням волі на строк від п’яти до дванадцяти років з конфіскацією майна”.
У відповідності до положення ст.366 КК України, “1. Службове підроблення, тобто внесення службовою особою до офіційних документів завідомо неправдивих відомостей, інше підроблення документів, а також складання і видача завідомо неправдивих документів – карається штрафом до п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на строк до трьох років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років. 2. Те саме діяння, якщо воно спричинило тяжкі наслідки, – карається позбавленням волі на строк від двох до п’яти років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років”.
У відповідності до положення ст.185 КК України, “1. Таємне викрадення чужого майна (крадіжка) – карається штрафом до п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або позбавленням волі на строк до трьох років. 2. Крадіжка, вчинена повторно або за попередньою змовою групою осіб,- карається обмеженням волі на строк до п’яти років або позбавленням волі на той самий строк. 3. Крадіжка, поєднана з проникненням у житло, інше приміщення чи сховище або що завдала значної шкоди потерпілому,- карається позбавленням волі на строк від трьох до шести років. 4. Крадіжка, вчинена у великих розмірах,- карається позбавленням волі на строк від п’яти до восьми років. 5. Крадіжка, вчинена в особливо великих розмірах або організованою групою,- карається позбавленням волі на строк від семи до дванадцяти років з конфіскацією майна”.
Особливістю предмета шахрайства є те, що ним може бути як чуже майно, так і право на таке майно. Право на майно може бути закріплене у різних документах, наприклад цінних паперам, довіреностях на право розпорядження майном, боргових зобов’язаннях, заповітах тощо. Про поняття права на майно див. коментар. викладений у Загальних положеннях до цього розділу. Об’єктивна сторона шахрайства полягає у заволодінні майном або придбанні права на майно шляхом обману чи зловживання довірою. В результаті шахрайських дій потерпілий – власник, володілець, особа, у віданні або під охороною якої знаходиться майно, добровільно передає майно або право на майно винній особі. Безпосередня участь потерпілого у передачі майнових благ і добровільність його дій є обов’язковими ознаками шахрайства, які відрізняють його від викрадення майна та інших злочинів проти власності. За ознакою безпосередньої участі потерпілого у процесі незаконного вилучення майна шахрайство схоже з вимаганням, яке також передбачає передачу майна чи права на нього винній особі самим потерпілим. Однак, якщо при вимаганні потерпілий робить це вимушено, то при шахрайстві потерпілий переконаний у тому, що він розпоряджається майном за власною волею, у своїх інтересах або принаймні не на шкоду цим інтересам. Така його переконаність є результатом впливу на нього шахрая, а саме, введенням потерпілого в оману щодо правомірності передачі ним винному майна чи надання йому права на майно. Добровільність при шахрайстві має уявний характер, оскільки вона обумовлена обманом.
Якщо потерпілий у зв’язку з віком, фізичними чи психічними вадами або іншими обставинами не міг правильно оцінити і зрозуміти зміст, характер і значення своїх дій або керувати ними, передачу ним майна чи права на нього не можна вважати добровільною. Заволодіння майном шляхом зловживання цими вадами або віком чи станом потерпілого за наявності для того підстав може кваліфікуватися як крадіжка, а одержання права на майно за таких обставин – розглядатися як недійсна угода (ст.51,52,54,55 ЦК України).
Способами вчинення шахрайства є: 1) обман; 2) зловживання довірою. Обман як спосіб шахрайського заволодіння чужим майном чи придбання права на таке майно полягає у повідомленні потерпілому неправдивих відомостей або приховування певних відомостей, повідомлення яких мало б суттєве значення для поведінки потерпілого, з метою введення в оману потерпілого.
Таким чином, обман може мати як активний (повідомлення потерпілому неправдивих відомостей про певні факти, обставини, події), так і пасивний (умисне замовчування юридичне значимої інформації) характер. У другому випадку для наявності шахрайства необхідно встановити, що бездіяльність винного призвела до помилки потерпілого щодо обов’язковості або вигідності передачі майна (права на майно) шахраєві, була причиною добровільної передачі потерпілим майнових благ. Якщо особа заволодіває чужим майном, свідомо скориставшись чужою помилкою, виникненню якої вона не сприяла, вчинене не може визнаватися шахрайством. За певних обставин (у разі, якщо таке майно має особливу історичну, наукову, художню чи культурну цінність) такі дії можуть бути кваліфіковані за ст.193 КК України. Змістом обману як способу шахрайства можуть бути різноманітні обставини, стосовно яких шахрай вводить в оману потерпілого. Зокрема, це може стосуватися характеристики певних предметів, зокрема їх кількості, тотожності, дійсності (обман у предметі), особистості винного або інших осіб (обман у особі), певних подій, юридичних фактів, дій окремих осіб тощо. За своєю формою обман може бути усним, письмовим, виражатися у певних діях (підміна предмета, його фальсифікація тощо), у тому числі конклюдентних. Різновидом шахрайського обману судова практика визнає фіктивне представництво, за якого винний, створюючи враження про свою належність до того чи іншого підприємства, має на меті укласти договори й отримати гроші без поставки товару або, навпаки, одержати товар без належної його оплати. До найбільш поширених випадків застосування обману як способу шахрайства належать: обманне отримання попередньої оплати (авансу) за надання товарів чи послуг. Зловживання довірою полягає у недобросовісному використанні довіри з боку потерпілого: для заволодіння чужим майном чи правом на нього винний використовує особливі довірчі стосунки, які склалися між ним та власником чи володільцем майна. Такі стосунки можуть виникати внаслідок особистого знайомства, родинних або дружніх зав’язків, рекомендацій інших осіб, зовнішньої обстановки, цивільно-правових або трудових відносин, соціального статусу винного чи інших осіб тощо.
Отримання майна під умовою виконання якого-небудь зобов’язання може кваліфікуватися як шахрайство лише в тому разі, коли винна особа ще в момент заволодіння цим майном мала мету його присвоїти, а зобов’язання – не виконувати. Зокрема, якщо винна особа отримує від іншої особи гроші чи інші цінності нібито для передачі посадовій особі як хабар, маючи намір не передавати їх, а привласнити, вчинене належить кваліфікувати як шахрайство. Якщо при цьому винний схилив хабародавця до замаху на дачу хабара, його дії слід також кваліфікувати за відповідними частинами статей 15, 27 і ст.369 КК України. Обман чи зловживання довірою при шахрайстві застосовуються винним з метою викликати у потерпілого впевненість про вигідність або обов’язковість передачі йому майна чи права на нього. Отже, обов’язковою умовою визнання обману чи зловживання довірою ознакою об’єктивної сторони шахрайства є використання його для заволодіння майном чи придбання права на майно. Якщо обман використовується для досягнення іншої мети, наприклад для створення умов для наступного заволодіння майном усупереч волі потерпілого, полегшення доступу до майна (для проникнення у Відповідне приміщення тощо) і безпосередньо не обумовлює перехід майна або права на нього до винного, він не може визнаватися способом шахрайства. Такі дії слід розцінювати як крадіжку або інший злочин проти власності. Якщо винна особа при шахрайстві з метою обману чи зловживання довір’ям вчиняє інший злочин, її дії слід кваліфікувати за відповідною частиною ст.190 КК України і за статтею, що передбачає відповідальність за цей злочин. Зокрема, самовільне присвоєння владних повноважень або звання службової особи, викрадення або інше протиправне заволодіння офіційними документами, штампами або печатками, їх умисне знищення, пошкодження чи приховування, підроблення документів, печаток, штампів та бланків з метою подальшого їх використання при шахрайстві, а так само використання при шахрайстві завідомо підробленого документа диспозицією ст.190 КК України не охоплюються і повинні окремо кваліфікуватися за ст.353 КК України або за відповідними частинами ст.357, 358 чи 366 КК України. У разі, коли винна особа не змогла використати підроблений нею документ для шахрайського заволодіння майном чи придбання права на майно, її дії слід розцінювати як підроблення документів і готування до шахрайства (за умови, що винний мав намір вчинити шахрайство, передбачене ч.2,3 або 4 ст.190 КК України). Особа, яка підробила документ і передала шахраєві для використання його при вчиненні шахрайських дій, підлягає відповідальності за підробку документів і пособництво у шахрайстві. За способом вчинення (обман або зловживання довірою) шахрайство має велику схожість із заподіянням майнової шкоди шляхом обману або зловживання довірою, відповідальність за яке передбачена ст.192 КК України. Відрізняються ці злочини між собою головним чином тим, що при шахрайстві має місце вилучення майна із фонду власника або іншого володільця, в результаті чого зменшується наявна маса такого майна, тоді як при вчиненні злочину, передбаченого ст.192 КК України, винний отримує майнову вигоду шляхом використання майна, яке лише мало ще перейти у власність тієї чи іншої особи. У останньому випадку має місце так звана не передача належного. Шахрайство вважається закінченим з моменту переходу чужого майна у володіння винного або з моменту отримання ним права розпоряджатися таким майном. Суб’єктивна сторона шахрайства характеризується прямим умислом і корисливим мотивом. Кваліфікованими та особливо кваліфікованими видами злочину є шахрайство: 1) вчинене повторно або 2) за попередньою змовою групою осіб (ч.2 ст.190 КК України), або 3) у великих розмірах, або 4) шляхом незаконних операцій з використанням електронно-обчислювальної техніки (ч.З ст.190 КК України), або 5) в особливо великих розмірах, або 6) організованою групою (ч.4 ст.190 КК України); 7) що заподіяло значної шкоди потерпілому (ч.2 ст.190 КК України).
У відповідності до ст.68 Конституції України, кожен зобов’язаний неухильно додержуватися Конституції та законів України, не посягати на права і свободи інших людей.
У відповідності до ст.64 Конституції України (Конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.
Хіба не за ці стандарти конституційного права щодня і на протязі майже шести років гинуть в АТО (ОСС) найперспективніша, найсвідоміша і найпатріотичніша молодь України? Аферистка Галкіна Я.Г. через свою корумпованість, нахабність, безграмотність, бездарність, твердолобість, протиправність і неадекватність напевно уже забула про героїзм Небесної Сотні і про десятки тисяч загиблих воїнів АТО, які віддали свої безцінні життя за право решти українського народу жити без ярма на своїх шиях і у відповідності до європейських стандартів прав людини. Більше того, шахрайка Галкіна Я.Г. саме у такий спосіб сплюндровує добру пам’ять про загиблу Небесну Сотню і бійців АТО, нівелюючи своїми злочинними діями героїчні досягнення українського народу.
Сподіватимемося, що у м.Києві знайдуться виживші ветерани АТО і учасники Майдану, які щодня влаштовуватимуть цій ганебній істоті фекальну люстрацію, якщо Мін’юст і Офіс Генерального прокурора України не бажають реагувати на це неподобство у встановлений законом спосіб.
Вищенаписане дає підстави вважати, що в діяльності недоумка-адвоката Галкіної Я.Г. є склад кримінального правопорушення, яке передбачене ч.2 ст.189, ч.2 ст.364-1, ч.2 ст.366, ч.3 ст.190, ч.2 ст.185, ч.2 ст.212, ч.2 ст.212-1, ч.2 ст.15, ч.4 ст.27 КК України. Однак, якщо врахувати ще й те, що протиправна діяльність аферистки Галкіної Я.Г. є частиною громадської діяльності особи_1, яка делегована йому Міністерством юстиції України, то любі неправомірні дії дебілки Галкіної Я.Г. по відношенню до нього слід розцінювати як такі, що направлені на умисне перешкоджання виконанню його громадських обов’язків і тягнуть за собою додаткову кримінальну відповідальність, передбачену ст.170 КК України. Аферистка Галкіна Я.Г., явно через підривну співпрацю з зовнішнім ворогом, вчиняє підроблення, імітує надання правової допомоги, займається шахрайством, вимагає гроші від суб’єктів на отримання безкоштовної правової допомоги, наймає кілерів для вчинення розправи над своїми клієнтами, не виконує укладених договорів про надання правової допомоги, не повертає гроші, які отримала наперед за надання адвокатських послуг (в тому числі по укладеним договорам), переховується від своїх обманутих клієнтів, уникає сплати податків та сплати ЄСВ, уникає уникає реєстрації своєї адвокатської діяльності за місцем її фактичного провадження та перешкоджає діяльності громадських організацій, регулярно порушує присягу адвоката, ганьбить звання адвоката. Аферистка Галкіна Я.Г. умисно вчиняє злочини на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності, обороноздатності, а також державній, економічній і інформаційній безпеці України. Перехід на бік ворога в умовах воєнного стану або в період збройного конфлікту, шпигунство, надання іноземній державі, іноземній організації або їхнім представникам допомоги в проведенні підривної діяльності проти України має безжально каратися, поки не розпочалися воєнні дії в м.Києві. Навмисна протидія нинішній державній політиці параноїком Галкіною Я.Г. вже розчарувала частину українців у діяльності КДКА та в нинішньому курсі нашого уряду, що призводить до агресивної настроєності українського населення. Зазначене підтверджує, що в діяльності виродка Галкіної Я.Г. наявний склад додаткового кримінального правопорушення, що передбачене ст. 170 і ч.1 ст.111 КК України. Таким чином, відомості щодо вчинення кримінальних правопорушень аферисткою Галкіною Я.Г. містять всі ознаки злочину, що передбачені ч.2 ст.189, ч.2 ст.364-1, ч.2 ст.366, ч.3 ст.190, ч.2 ст.185, ч.2 ст.212, ч.2 ст.212-1, ч.1 ст.111, ст.170, ч.2 ст.15, ч.5 ст.27 КК України та підлягають невідкладному внесенню до ЄРДР і є підставою для початку проведення досудового розслідування. З цього приводу були подані відповідні заяви до ГПД НАБУ, СУ ФР ГУ ДФС у м.Києві, ГСУ ГПУ і ГСУ СБУ про вчинені кримінальні правопорушення шахрайкою Галкіною Я.Г. Крім цього, було прийнято рішення про повідомлення КДКА про не належну поведінку адвоката Галкіної Я.Г., яка грубо і регулярно порушує присягу адвоката. Очікуємо результатів адекватного реагування ГПД НАБУ, СУ ФР ГУ ДФС у м.Києві, ГСУ ГПУ і ГСУ СБУ стосовно вчасності внесення відповідних відомостей до ЄРДР, а від КДКА — вчасне відкриття дисциплінарної справи. Також очікуємо резонансу небайдужої міжнародної і української громадськості та належної реакції не корумпованого мас-медіа.