Юзькова О.Л. Дочка екс-голови Конституційного суду аферист

27.08.2020 року, як бенефіціар свого приватного підприємства, особа 1 подав до Шевченківського районного суду м.Києва позовну заяву до КМДА про відшкодування шкоди, заподіяної незаконними рішеннями, діями та бездіяльністю органу державної влади та їх посадовими і службовими особами, оскільки КМДА, в особі голови Віталія Кличка, після вчинення низки протиправних дій по привласненню частини майна приватного підприємства, роками відмовляється виконати Рішення Окружного адміністративного суду по поверненню вилученого майна та компенсації сплати судового збору. Згідно наданої в цивільній канцелярії Шевченківського районного суду м.Києва інформації, авторозподілом було визначено суддю Юзькову Ольгу Леонідівну, а матеріалам справи було присвоєно унікальний номер № 761/26746/20.
У відповідності до вимог ЦПК України, суддя, ознайомившись із поданою позовною заявою, повинен зробити одну із процесуальних дій, передбачених ЦПК України:
1) відкрити провадження у цивільній справі;
2) відмовити у відкритті провадження у справі;
3) залишити позовну заяву без руху;
4) повернути позовну заяву.
Відповідно до закону, питання про відкриття провадження у справі або про відмову у відкритті провадження у справі суддя вирішує не пізніше трьох днів з дня надходження заяви до суду або закінчення строку, встановленого для усунення недоліків, та не пізніше наступного дня після отримання судом у порядку, передбаченому ЦПК, інформації про місце проживання фізичної особи.
Значення дії суду щодо відкриття провадження у справі надзвичайно важливе, оскільки саме з цього моменту настають певні правові наслідки. Суддя приймає заяву та порушує цивільну справу (відкриває провадження) лише в тому випадку, якщо у зацікавленої особи є право на звернення до суду (наявність права на позов) та здійснюється воно в порядку, передбаченому законом.
Про відкриття провадження у справі суддя постановляє ухвалу. Копія ухвали про відкриття провадження надсилається сторонам через поштову службу не пізніше наступного дня.
Право на звернення до суду (право на позов або право на судовий захист) складається із кількох елементів: права на пред’явлення позову як гарантії захисту конституційних прав особи, або як засобу реалізації права на позов, оскільки відмова від права на звернення до суду за судовим захистом є не дійсною. Право на пред’явлення позову реалізується за умов: дієздатності позивача, правильного визначення підсудності справи; дотримання належної форми позовної заяви тощо. Так, у разі порушення вимоги про підсудність справи, суд повертає заяву та вказує, до якого суду слід звернутися позивачеві. Позивач має володіти повним обсягом цивільної процесуальної дієздатності. Якщо заява подана недієздатною особою, суд повертає її заявникові, а якщо недієздатність виявилася в ході розгляду справи, – залишає таку заяву без розгляду.
Однак, не дивлячись на положення ЦПК та Конституції України, суддя Юзькова О.Л. протиправно протримала у себе позовну заяву особи 1 без розгляду майже шість календарних місяців, попри те що він вісім раз поспіль звертався до помічника і секретаря суду з приводу вручення йому копії ухвали про відкриття провадження. Натомість, суддя Юзькова О.Л. через своїх секретаря і помічника передавала особі 1 такі слова: «Позовна заява подана до суду з додатками, а для відповідачів – таких додатків немає, тому слід цей недолік усунути», через що суддя нібито вимушена надати особі 1 строк для усунення цих недоліків. І це попри те, що особа 1 в «шапці» своєї позовної заяви сигнатурно зазначав, що «Додатки до Позовної заяви відповідачу не надаються, відповідно ч.2 ст.177 ЦПК України», на що суддя Юзькова О.Л. чомусь належним чином не відреагувала, що свідчить про очевидність перевищення нею повноважень. Поза тим, копії саме такої ухвали суддя, її помічник чи секретар суду досі особі 1 так і не вручили. Дещо згодом, суддя Юзькова О.Л. передала для особи 1 через свого помічника і секретаря, що вона вважає, що позовна заява належним чином не оформлена, так як з тексту заяви їй однозначно не зрозуміти від кого вона подана: від фізичної особи чи від юридичної. Тому дана суддя просить надати їй виправлену версію позовної заяви, де в в прохальній частині було чітко вказано, від кого ця заява подається. І знову ж таки, особі 1 чомусь не було вручено копії саме такої ухвали. Однак, не бажаючи йти на конфронтацію із даною суддею, яка веде себе не зовсім законно і адекватно, знаючи наперед якими можуть бути від цього наслідки, особа 1 погодився подати до даного суду відредаговану позовну заяву, не знаючи напевне про що в ухвалі саме йдеться, та на підставі чого суддя вирішила що приватне підприємство і її бенефіціар – це не одні і ті ж самі речі. Саме тому особа 1 долучив до своєї відредагованої позовної заяви копію Постанови Київського апеляційного суду у подібній цивільній справі, де чітко зазначається, що позовна заява може бути поданою в суд від імені приватного підприємства так і від імені її бенефіціара, на що також суддя Юзькова О.Л. не звернула своєї уваги.
18.02.2021 року особа 1 в черговий раз звернувся до судді Юзькової О.Л. із проханням надати наручно усі попередні ухвали суду, які було нібито винесено суддею Юзьковою О.Л. у справі № 761/26746/20. Однак, взамін двох «старих» ухвал суду особі 1 було видано наручно одну «нову» ухвалу суду від 15.01.2021 року, якою було відмовлено у відкритті провадження через непідсудність справи.
В обгрунтування своїх доводів суддя Юзькова О.Л. зазначила в третьому та четвертому абзаці першої сторінки своєї ганебної ухвали у судовій справі № 761/26746/20 таке: “…Під час вивчення матеріалів вказаної позовної заяви було встановлено, що вони не відповідають вимогам ст. ст. 175, 177 ЦПК України”. А далі суддя Юзькова О.Л. продовжує такою бредятиною: “Відповідно до ухвали суду від 01.09.2020 року, позовну заяву було залишено без руху і надано строк для усунення недоліків”. А далі, в п’ятому абзаці першої сторінки своєї шахрайської ухвали у судовій справі № 761/26746/20 суддя Юзькова О.Л. пише таке, що доводить не знання нею основ правознавства: “На виконання вимог ухвали, позивачем 28.12.2020 року було надано до суду позовну заяву в новій редакції, в якій позивачем вказано – приватне підприємство…”.
У відповідності до вимог ч.11 ст. 187 ЦПК України (Відкриття провадження у справі), яким передбачено
«11. Суддя, встановивши, після відкриття провадження у справі, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у ст. 175, 177 Кодексу, постановляє ухвалу не пізніше наступного дня, в якій зазначаються підстави залишення заяви без руху, про що повідомляє позивача і надає йому строк для усунення недоліків, який не може перевищувати 5 днів з дня вручення позивачу ухвали».
З цього витікає, що суддя Юзькова О.Л. мусила постановити ухвалу про залишення заяви без руху не 01.09.2020 року, а не пізніше 27.08.2020 року. Крім цього, термін для усунення недоліків мав скласти не 135 (сто тридцять п’ять) днів, а всього-навсього – до 5 (п’яти) діб!
Відповідно, вищеописані дії судді Юзькової О.Л. є наслідком її численних службових підроблень і перевищення службових повноважень, адже не можна було прийняти саме таке рішення хоча б через те, що особі 1 досі не було вручено жодної копії ухвал суду, а відповідно – процесуальний строк щодо їх виконання не міг взагалі розпочатися. Крім цього, особа 1 не міг виконати або належним чином виконати ті вимоги, про які зазначалося в даних двох ухвалах суду, адже цих ухвал особа 1 не бачив на свої очі.
А що стосується незнання суддею Юзьковою О.Л. банальних речей – вимог ст.175, 177 ЦПК України, на які вона і сама в своїй бездарній ухвалі посилалася, то це може характеризувати її як психічно нездорову особу, або особу із відсутністю мізків, або як потвору, яка народилася з вадами розвитку мізків.
Вищенаписане доказується елементарною не здатністю даної судді ухвалювати, складати та формувати судові рішення. А саме, суддя Юзькова О.Л. постановила ухвалу, яка зовсім не відповідає вимогам Наказу ДСА від 20.08.2019 року N 814 (із змінами від 05.08.2020 року N352) “Про затвердження Інструкції з діловодства в місцевих загальних судах, апеляційних судах областей, апеляційних судах міст Києва та Севастополя, Апеляційному суді Автономної Республіки Крим та Вищому спеціалізованому суді України з розгляду цивільних і кримінальних справ”, адже її ухвала віддрукована з двох сторін одного аркушу, назви розділів ухвали виділені жирним кольором, наявні міжрядкові відступи, не вказано де зберігається оригінал ухвали та коли дана ухвала набрала законної сили, не вказано скільки в даному рішенні є листочків (аркушів), ухвала не прошита та не опломбована на звороті, немає на пломбі гербової печатки, не вказано в ухвалі “Копія вірна”.
Усе це заставляє серйозно засумніватися втім, чи даний суддя насправді має юридичну освіту та чи дійсно має дозвіл на здійснення правосуддя?!
В світлі висновку, викладеному у пункті 25 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України», суд зобов’язаний надавати відповідь на кожен із специфічних, доречних та важливих доводів сторін провадження. За змістом рішення Європейського суду з прав людини у справі “Хаджинастасиу проти Греції” національні суди повинні зазначати з достатньою ясністю підстави, на яких ґрунтується їхнє рішення, що, серед іншого, дає стороні можливість ефективно скористатися наявним у неї правом на апеляцію.
Крім цього, аналізуючи порушення судом норм процесуального права практика Європейського суду з прав людини, зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04 відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов’язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.
Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов’язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов’язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі “Руїс Торіха проти Іспанії” від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов’язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі “Суомінен проти Фінляндії”, N 37801/97, п.36, від 1 липня 2003 року).
Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі “Гірвісаарі проти Фінляндії”, № 49684/99, п.30, від 27 вересня 2001 року). Гарантії статті 6 § 1 включають зобов’язання судів надавати достатні підстави для винесення рішень (H.v.Belgium (H.проти Бельгії), § 53). Достатні підстави демонструють сторонам, що їх справа була ретельно розглянута. Принцип справедливості, закріплений у статті 6 Конвенції, порушується, якщо національні суди ігнорують конкретний, доречний та важливий довід, наведений заявником (рішення Суду у справах Мала проти України, no. 4436/07, від 03.07.2014, Богатова проти України, no. 5231/04, від 07.10.2010), ВСУ – 3-194гс16 і 3-271гс16, Петриченко проти України.
У відповідності до ч.1 ст.7 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (Право на справедливий суд) «Кожному гарантується захист його прав, свобод та інтересів у розумні строки незалежним, безстороннім і справедливим судом, утвореним відповідно до закону».
Відповідно до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» за №3477-IV від 23.02.2016 року, із змінами і доповненнями, суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського Суду як джерело права.
Згідно з ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка закріплює право на справедливий суд, кожна людина має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом.
Однією із найважливіших конституційних гарантій забезпечення та захисту прав та свобод особи є закріплення права на судовий захист. Створення міжнародних механізмів гарантій основних прав і свобод людини є одним із найбільших досягнень світового співтовариства у ХХ сторіччі. Ці гарантії знайшли своє вираження та закріплення через загальносвітове визнання міжнародних договорів з прав людини, а також спеціальних органів, уповноважених здійснювати контроль за дотриманням основних прав і свобод людини. Одним із найбільш ефективних серед таких органів є Європейський суд з прав людини (ЄСПЛ). Правовою основою функціонування та діяльності ЄСПЛ є Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод. В Україні Конвенція була ратифікована Законом України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 р., Першого протоколу та протоколів 2, 4, 7, 11 до Конвенції» від 17.07.1997 року.
Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі – Конвенція) гарантує право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, при визначенні цивільних прав і обов’язків особи або при розгляді будь-якого кримінального провадження.
Ключовими принципами статті 6 Конвенції є верховенство права та належне здійснення правосуддя. Ці принципи також є основоположними елементами права на справедливий суд.
Виходячи з конструкції ч.1 ст.6 Конвенції, можна зробити висновок, що у ній закріплено такі елементи права на судовий захист: 1) право на розгляд справи; 2) справедливість судового розгляду; 3) публічність розгляду справи та проголошення рішення; 4) розумний строк розгляду справи; 5) розгляд справи судом, встановленим законом; 6) незалежність і безсторонність суду.
Право на розгляд справи означає право особи звернутися до суду та право на те, що його справа буде розглянута та вирішена судом. При цьому, особі має бути забезпечена можливість реалізувати вказані права без будь-яких перепон чи ускладнень.
Здатність особи безперешкодно отримати судовий захист є змістом поняття доступу до правосуддя. Перешкоди у доступі до правосуддя можуть виникати як через особливості внутрішнього процесуального законодавства, так і через передбачені матеріальним правом обмеження. Для ЄСПЛ природа перешкод у реалізації права на доступ до суду не має принципового значення. Якщо порушується право особи, що підпадає під захист Конвенції, ЄСПЛ визнає порушенням права на доступ до правосуддя обов’язок особи до моменту звернення до суду з позовом вичерпати передбачені законодавством способи досудового врегулювання спору або внутрівідомчу систему подання скарг.
Практика ЄСПЛ засвідчує, що право на доступ до суду включає в себе й право на ухвалення рішення по справі. До конструкції «права на розгляд справи» також включається обов’язковий та остаточний характер судового рішення, а саме: обов’язок держав-учасниць Конвенції забезпечити остаточність судових рішень розуміється як те, що права вищих судів переглядати судові рішення мають використовуватися з метою виправлення допущених помилок, а не для проведення нових слухань. Принцип справедливості судового розгляду в окремих рішеннях ЄСПЛ трактується як належне відправлення правосуддя, право на доступ до правосуддя, рівність сторін, змагальний характер судового розгляду справи, обґрунтованість судового розгляду тощо. Що стосується принципу публічності, то він є важливим елементом права на справедливий суд.
У ст.6 Конвенції передбачається право кожної людини на те, що розгляд її справи буде відбуватися публічно. Публічний характер розгляду справи спрямований на захист особи від таємного, не підконтрольного суспільству відправлення правосуддя. З іншого боку, публічність є важливим інструментом, який сприяє зміцненню довіри до діяльності судової системи.
Вимога публічності поширюється як на процес розгляду справи, так і на проголошення судового рішення. Наступним елементом права на справедливий суд згідно ст. 6 Конвенції є право на розумний строк розгляду справи. ЄСПЛ не визначає жодних конкретних строків, які можна вважати розумними або нерозумними – це питання вирішується в кожній окремій справі з урахуванням усіх особливостей та обставин, а саме, звертається увага на комплексність справи – оцінювання складності справи з урахуванням обставин та фактів, що ґрунтуються на праві та тягнуть за собою певні юридичні наслідки, належну поведінку заявника, яка не повинна становити умисного затягування розгляду справи та належну поведінку органів державної влади – зобов’язання договірних сторін організувати свої правові системи таким чином, щоб дати можливість судам реалізувати п.1 ст.6 Конвенції та неможливість зловживання своїми зобов’язаннями через недоліки судової системи. Крім вищезазначених критеріїв розумного строку розгляду справи, у практиці ЄСПЛ звертається увага на значущість для заявника питання, що є предметом розгляду, або особливе становище сторони в процесі.
У ч.1 ст.6 Конвенції прямо зазначено, що кожен має право на розгляд справи судом, встановленим законом. Термін «встановленим законом» у статті 6 Конвенції спрямований на гарантування того, що судова гілка влади у демократичному суспільстві не залежить від органів виконавчої влади, але керується законом, що приймається парламентом.
Основними критеріями, якими керується ЄСПЛ щодо визначення органу «судом» у розумінні ст.6 Конвенції є:
1) здатність ухвалювати обов’язкові для виконання рішення;
2) обов’язкова законодавча регламентація функціонування та діяльності «суду»;
3) наявність встановленої законом функції щодо розгляду юридично значимих питань;
4) гарантованість незалежності від державної виконавчої влади та інших учасників справи.
Європейський суд з прав людини досить вимогливо підходить і до встановлення того, чи був суд, який розглядав справу, незалежним та чи забезпечена його безсторонність. Практика Європейського суду з прав людини в першу чергу виходить з презумпції незалежності судів.
Незалежність розуміється як здатність суду розглядати справу та ухвалювати рішення, не перебуваючи при цьому у будь-якій залежності від волі сторін чи органів державної влади.
Принцип безсторонності передбачає відсутність у судді особистої заінтересованості у справі та спроможності виконати роль безстороннього арбітра, який вирішує справу незалежно, підпорядковуючись виключно закону. Право на справедливий судовий розгляд є процесуальним правом кожної людини, чиї права порушені, не визнані чи оспорюються. Суть цього права полягає в тому, що, по-перше, воно є правом для захисту інших прав, а по-друге, це право має власну самодостатню цінність як складовий елемент принципу верховенства права. Відповідно до практики ЄСПЛ (рішення від 09.11.2006 року у справі «Білуга проти України», від 28.10.1999 року у справі «Ветштайн проти Швейцарії») важливим питанням є довіри, яку суди повинні вселяти у громадськість у демократичному суспільстві. Судді зобов’язані викликати довіру в учасників судового розгляду, а тому будь-який суддя, стосовно якого є підстави для підозри у недостатній неупередженості, повинен брати самовідвід або бути відведений. Наведене свідчить про те, що підставою для відводу/самовідводу не обов’язково має бути беззаперечно доведений факт необ’єктивності чи зацікавленості судді. Згідно з цією нормою має бути лише унеможливлена участь судді в розгляді справи за наявності у сторони лише сумніву в його неупередженості.
Право на справедливий судовий розгляд охоплює і право кожного на доступ до правосуддя.
У доктрині Європейського суду з прав людини та його практиці “право на суд” охоплює 3 елементи:
1) наявність “суду”, який встановлений відповідно до закону і відповідає вимогам незалежності і неупередженості; 2) наявність у суду достатньої компетенції для вирішення всіх аспектів спору чи обвинувачення, до яких застосовується ст. 6 Конвенції; 3) особа повинна мати доступ до такого суду.
У рішенні в справі “Голдер проти Сполученого Королівства”, 1975 року Європейський суд відзначив: “Було б неприйнятним, на думку суду, якби ч.1 ст.6 детально визначала процесуальні гарантії сторонам у судовому провадженні, не забезпечивши, насамперед, того, без чого користування такими гарантіями було б неможливим, а саме: доступу до суду.
У відповідності до ст.68 Конституції, кожен зобов’язаний неухильно додержуватися Конституції та законів України, не посягати на права і свободи інших людей. У відповідності до ст.64 Конституції (Конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.
Виходячи з вищезазначеного, суддя Юзькова О.Л. умисно чи то через брак мізків, психічні розлади або потенційний бандитизм порушує міжнародні і вітчизняні норми права, приховуючи вчинені злочини голови КМДА Кличка В.В., тим самим плюючи на могили десяток тисяч героїчно загиблих бійців АТО, які віддали свої безцінні життя за право решти українського народу жити без ярма на своїх шиях у відповідності до європейських стандартів права. Більше цього, суддя Юзькова О.Л. саме у такий спосіб сплюндровує добру пам’ять про загиблу Небесну Сотню, нівелюючи своїми диверсійними діями їх героїчні досягнення. Сподіватимемося, що у м.Києві знайдуться виживші ветерани АТО і учасники Майдану, які щодня влаштовуватимуть цій ганебній істоті фекальну люстрацію, якщо ВРП і Президент України не бажають належним чином реагувати на це неподобство у встановлений законом спосіб.
Вищенаписане дає підстави вважати, що суддя Юзькова О.Л. вчинила кримінальні правопорушення, які передбачені ч.2 ст.364, ч.2 ст.368, ч.2 ст.366, ч.1 ст.396, ч.1 ст.256, ч.2 ст.15, ч.5 ст.27 КК України. Однак, якщо врахувати ще й те, що судова справа № 761/26746/20 також витікає з предмету громадської діяльності особи 1, яка делегована йому Міністерством юстиції України, то протиправну діяльність судді Юзькової О.Л. слід розцінювати як таку, що направлена на умисне перешкоджання виконанню його громадських обов’язків і тягне за собою додаткову кримінальну відповідальність, що передбачена ст.170 КК України. Крім цього, як для даного випадку, дії судді Юзькової О.Л. є явно антидержавними, що направлені на підрив довіри громадськості до органів судової влади і керівників держави вцілому, що явно на руку зовнішнім ворогам нашої держави. Суддя Юзькова О.Л., явно через підривну співпрацю з зовнішнім ворогом, перевищує свої службові повноваження, перешкоджає доступу до правосуддя, культивує і поширює корупцію, вчиняє службові підроблення, приховує вчинені злочини, виносить неправосудні ухвали, перешкоджає діяльності громадських організацій, надає допомогу кримінальному угрупуванню, вчиняє саботаж і диверсії, грубо порушує присягу судді, тим самим бойкотуючи роботу органів судової влади. Саботаж і бойкотування роботи судових органів прирівнюється до шпіонажу і зраді інтересам держави. Суддя Юзькова О.Л. умисно вчиняє посадові злочини на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності, обороноздатності, а також державній, економічній і інформаційній безпеці України. Перехід на бік ворога в умовах воєнного стану або в період збройного конфлікту, шпигунство, надання іноземній державі, іноземній організації або їхнім представникам допомоги в проведенні підривної діяльності проти України має безжально каратися, поки не розпочалися воєнні дії в м.Києві. Навмисна протидія нинішній державній політиці суддею Юзьковою О.Л. вже розчарувала частину українців у нинішньому курсі нашого уряду та призводить до агресивної настроєності населення. Зазначене підтверджує, що в діяльності судді Юзькової О.Л. наявний склад ще одного кримінального правопорушення, що передбачене ч.1 ст.111 КК України. Таким чином, відомості щодо вчинення кримінальних правопорушень суддею Юзьковою О.Л. містить всі ознаки злочину, що передбачені ч.2 ст.364, ч.2 ст.368, ч.2 ст.366, ч.1 ст.396, ч.1 ст.256, ч.1 ст.111, ст.170, ч.2 ст.15, ч.5 ст.27 КК України та підлягають невідкладному внесенню до Єдиного реєстру досудових розслідувань і є підставою для початку проведення досудового розслідування. З цього приводу були подані відповідні заяви до СУ ДБР і ГСУ СБУ про вчинені кримінальні правопорушення суддею Юзьковою О.Л. Крім цього, було прийнято рішення про повідомлення Вищої Ради правосуддя про не належну поведінку судді Юзькової О.Л., яка грубо порушує присягу судді. Очікуємо результатів адекватного реагування СУ ДБР і ГСУ СБУ стосовно вчасності внесення відповідних відомостей до ЄРДР, а від Вищої Ради правосуддя — відкриття дисциплінарної справи. Також очікуємо резонансу небайдужої міжнародної і української громадськості та належної реакції не корумпованого мас-медіа.