Юденко Т.М., Васильєва М.А., Кияшко О.А. Судді-імбецили

16.07.2021 року, через поштову службу, особа 1 подав на ім’я керівника СУ ДБР заяву за вих. № 4467/16 про вчинення кримінального правопорушення суддею Касаційного цивільного суду Верховного Суду у складі головуючого судді Гулько Б.І. У своїй заяві особа 1 вказав всі елементи вчиненого злочину: об’єкт, об’єктивна сторона, суб’єкт, суб’єктивна сторона. Також, у своїй заяві особа 1 вказав всі ознаки вчиненого злочину: час, місце, спосіб; ПІП фігуранта, його місце роботи і займана посада, короткі відомості про вчинення кримінального правопорушення. Крім цього, особа 1 самостійно кваліфікував вчинення суддею Касаційного цивільного суду Верховного Суду Гулько Б.І. кримінальних правопорушень за – ч.2 ст.366, ч.1 ст.396, ч.2 ст. 256, ч.1 ст.111, ст.170, ч.2 ст.15, ч.5 ст.27 КК України.
Відповідно, в заяві за вих. № 4467/16 від 16.07.2021 року були всі необхідні дані, які згідно вимог нового Кодексу були уже не обов’язковими для того, що б керівник СУ ДБР виконав вимоги ст. 214 КПК та впродовж до 24 годин у відповідності до положення п.6 ст.39 КПК України, або уповноважив на цю дію підлеглого слідчого. При цьому слід особливо зазначити, що для того що б внести відомості до ЄРДР про вчинення кримінального правопорушення, законодавець не вимагає від заявника притримуватися суворої професійної компетенції і територіальної юрисдикції органу досудового розслідування.
Зазначене також узгоджується із офіційною позицією суддів ВССУ, яка викладена в п.п.1.1 Узагальнень «Про практику розгляду скарг на рішення, дії чи бездіяльність органів досудового розслідування чи прокурора під час досудового розслідування», затверджених на засіданні Зборів суддів ВССУ 23.12.2016 року: “…Визначений ч.1 ст.214 КПК обов’язок слідчого або прокурора не вимагає оцінки цими суб’єктами такої заяви (повідомлення) на предмет наявності ознак складу злочину для того, щоб вчинити процесуальну дію, яка полягає у внесенні відомостей про кримінальне правопорушення до ЄРДР.
Такі вимоги не передбачають здійснення оцінки обґрунтованості заяви чи повідомлення про правопорушення, а передбачають лише обов’язок уповноважених органів здійснити фіксацію наданих особою відомостей про кримінальне правопорушення, які вона надає усвідомлено для реалізації відповідними органами завдань кримінального провадження”.
Звертаючись до керівника СУ ДБР із заявою про вчинене правопорушення, заявник посилався на:
1) п.1 ч.1 ст.303 КПК, адже на досудовому провадженні можуть бути оскаржені, зокрема, бездіяльність слідчого, прокурора, яка полягає у не внесенні відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань після отримання заяви чи повідомлення про кримінальне правопорушення;
2) ч.1 ст.306 КПК, адже скарги на рішення, дії чи бездіяльність слідчого чи прокурора розглядаються слідчим суддею місцевого суду;
3) ч.1 ст.214 КПК, адже слідчий, прокурор невідкладно, але не пізніше 24 годин після подання заяви, повідомлення про вчинене кримінальне правопорушення або після самостійного виявлення ним з будь-якого джерела обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення, зобов’язаний внести відповідні відомості до ЄРДР, розпочати розслідування та через 24 години з моменту внесення таких відомостей надати заявнику витяг з ЄРДР. Слідчий, який здійснюватиме досудове розслідування, визначається керівником органу досудового розслідування;
4) ч.2 ст.214 КПК, адже досудове розслідування розпочинається з моменту внесення відомостей до ЄРДР.
При цьому, в реєстрі, згідно з п.4,5 ч.5 ст.214 КПК, зазначається попередня правова кваліфікація правопорушення з зазначенням статті Закону України про кримінальну відповідальність;
5) п.10 ч.1 ст.3 КПК, адже провадження – це досудове розслідування і провадження, процесуальні дії у зв’язку із вчиненням діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність.
Водночас, у випадку розгляду скарг на бездіяльність слідчого, прокурора, яка полягає у невнесенні відомостей про кримінальне правопорушення до ЄРДР, слідчі судді зобов’язані перевірити виконання органом досудового розслідування вимог ст.214 КПК при отриманні заяв та повідомлень про вчинення кримінального правопорушення, не вдаючись на даному етапі в оцінку відповідності повідомлення про злочин всім критеріям підслідності, визначеним п.1-3 ч.5 ст.216 КПК України.
Тим більше, вирішення пов’язаних з цим питань правової кваліфікації та доведення наявності всіх елементів складу кримінального правопорушення, підсудного Шевченківському районному суді м.Києва, не може покладатися суддею на заявника. Навпаки, зі змісту ст.214 КПК слідує, що у разі, якщо у зверненні особа порушує перед органом розслідування питання про вчинення правопорушення, ініціюючи здійснення ним дій, визначених КПК, то навіть за умови, що результати аналізу наведених особою відомостей свідчать про відсутність ознак складу правопорушення, то такі відомості мають бути внесені до ЄРДР з подальшим закриттям кримінального провадження, відповідно до ст.284 КПК України.
Також, положення законодавства не передбачають здійснення суддею оцінки обгрунтованості заяви чи повідомлення про кримінальне правопорушення, а передбачають лише обов’язок уповноважених органів здійснити фіксацію наданих особою відомостей про кримінальне правопорушення, які вона надає усвідомлено для реалізації відповідними органами завдань кримінального провадження. За змістом і логічним аналізом ст.214 КПК слідує, що заява чи повідомлення про вчинене кримінальне правопорушення, що підлягає передачі іншому органу досудового розслідування, (ч.5 ст.36 КПК), за підслідністю (ч.7 ст.214 КПК, ст.215 КПК) або за місцем проведення досудового розслідування (ч.2,4 ст.218 КПК), спочатку мають бути внесеними до Реєстру за місцем первісного подання у встановлений законом строк і лише після цього може бути вирішене питання щодо направлення зазначених заяв чи повідомлень за підслідністю.
Такий алгоритм дій узгоджується і з Положенням про порядок ведення ЄРДР, у п.1 та п.3 розділу 3, з якого йдеться про передачу за підслідністю або за місцем проведення досудового розслідування саме кримінального провадження, а не окремої заяви чи повідомлення.
Наведене свідчить про те, що оскаржувана особою 1 бездіяльність керівника органу досудового розслідування, яка полягала у не внесенні до ЄРДР відомостей поданої заяви за вих. № 4467/16 від 16.07.2021 року про вчинене кримінальне правопорушення суддею Касаційного цивільного суду Верховного Суду Гулько Б.І. у визначений КПК строк, була предметом оскарження у Шевченківському районному суді м.Києва.
Однак, у порушення ч.1 ст.2 КК України, п.8 ч.1 ст.3 та ч.6 ст.39 КПК України, Розділу 2 Положення про порядок ведення Єдиного реєстру досудових розслідувань, затвердженого Наказом Генерального прокурора України за № 298 від 30.06.2020 року у порядку, визначеним п.4,5 ст.214 КПК України, станом на 23.07.2021 року особу 1 у жодний із способів так і не було повідомлено керівником СУ ДБР або уповноваженим слідчим про внесення до ЄРДР відомостей його заяви за вих. № 4467/16 від 16.07.2021 року.
Пунктом 1 ч.2 ст.39 КПК України передбачено, що саме керівник органу досудового розслідування уповноважений визначати слідчого, який здійснюватиме досудове розслідування, а у випадках здійснення досудового розслідування слідчою групою – визначати старшого слідчої групи, який керуватиме діями інших слідчих. В таку групу слідчих може бути включений і сам керівник органу досудового розслідування.
Разом з тим, включення до групи слідчих керівника органу досудового розслідування є необов’язковим, оскільки, в силу наданих процесуальним законом, зокрема п.п.4, ч.2 ст.39 КПК України повноважень, керівник органу досудового розслідування уповноважений вживати заходів щодо усунення порушень вимог законодавства у випадку їх порушення слідчим, здійснювати досудове розслідування, виконувати функції реєстратора кримінальних правопорушень, користуючись при цьому повноваженнями слідчого.
А слідчий, відповідно до п.1 ч.1 ст.40 КПК України, уповноважений починати досудове розслідування та розглядати подані йому клопотання.
23.07.2021 року, що відповідало 3 (третьому) процесуальному дню, особа 1 подав через поштову службу до Шевченківського районного суду м.Києва скаргу за вих. № 4468/23 від 23.07.2021 року на бездіяльність керівника СУ ДБР, яка виразилася у невнесенні до ЄРДР відомостей заяви про вчинення кримінальних правопорушень за вих. № 4467/16 від 16.07.2021 року.
В обгрунтування своїх доводів, особа 1 надав в додатку до своєї скарги такі докази: копію заяви про вчинені кримінальні правопорушення за вих. № 4467/16 від 16.07.2021 року; копію двох фіскальних чеків про відправлення рекомендованого відправлення за штрихкодом 0304910251090 на ім’я керівника СУ ДБР та один банківський чек на транзакцію RRN119813670276; фотокопію монітору при огляді офіційного веб-сайту ДП «Укрпошта» в розділі “Відстеження рекомендованих пересилань”, з номером трекінгу 0304910251090.
У відповідності до ст.35 КПК, автоматизованою системою документообігу Шевченківського районного суду м.Києва, судова справа № 761/27319/21 була розподіленою на слідчого суддю Дунаєвську Дарію Леонідівну.
06.08.2021 року, за результатами розгляду скарги за вих. № 4468/23 від 23.07.2021 року на бездіяльність керівника СУ ДБР слідча суддя Шевченківського районного суду м.Києва
Дунаєвська Д.Л. постановила ухвалу, якою відмовила у її задоволенні.
Обгрунтовуючи своє рішення аферистка Дунаєвська Д.Л. зазначила таку дурню:
“…Уповноважена особа Державного бюро розслідувань, будучи належним чином повідомленою про дату, час та місце розгляду скарги, в судове засідання не з’явилась та про причини неявки суд не повідомила, водночас, як вбачається з листа, який надійшов на адресу суду 05.08.2021 року за підписом начальника відділу організації прийому громадян, розгляду звернень та запитів Управління забезпечення діяльності особи 3, згідно даних систем електронного документообігу, станом на 04.08.2021 заява особи 1 від 16.07.2021 року за № 4467/16 до центрального апарату Державного бюро розслідувань не надходила. Дослідивши скаргу та додані до неї матеріали, слідчий суддя дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення такої скарги з огляду на наступне… Так, згідно з п.1 ч.1 ст.303 КПК України на досудовому провадженні може бути оскаржена бездіяльність слідчого, дізнавача, прокурора, яка полягає у невнесенні відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань після отримання заяви чи повідомлення про кримінальне правопорушення. В обгрунтування скарги наведено такі обставини, що 16.07.2021 особою 1 подано до Державного бюро розслідувань поштовим зв’язком заяву вих. № 4467/16 від 16.07.2021 про вчинення кримінального правопорушення, яка отримана уповноваженою особою Державного бюро розслідувань 19.07.2021, що підтверджується відомостями трекінгу «Укрпошта». Проте, станом на дату подання скарги відомості про кримінальне правопорушення у встановленому порядку та в строки всупереч вимогам ст.214 КПК України до Єдиного реєстру досудових розслідувань не внесені.
Відповідно до ч.1 ст.214 КПК України слідчий, дізнавач, прокурор невідкладно, але не пізніше 24 годин після подання заяви, повідомлення про вчинення кримінального правопорушення або після самостійного виявлення ним з будь-якого джерела обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення, зобов’язаний внести відповідні відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань, розпочати розслідування та через 24 години з моменту внесення таких відомостей надати заявнику витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань. Пунктом 4 ч.5 ст.214 КПК України передбачено, що до Єдиного реєстру досудових розслідувань має бути внесено короткий виклад обставин про вчинення кримінального правопорушення, наведених потерпілим, заявником чи виявлених з іншого джерела.
За таких обставин, бездіяльність, яка полягає у невнесенні відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань, може мати місце лише у разі надходження заяви про вчинення кримінального правопорушення до суб’єкта, який наділений повноваженнями вносити відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань; наявність в такій заяві короткого викладу обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення, наведеного заявником; невнесення відомостей за заявою, яка надійшла уповноваженому суб’єкту і містить короткий виклад обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення, впродовж 24 годин.
З матеріалів скарги вбачається, що заявник просить внести відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань щодо вчинення кримінальних правопорушень суддею Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду особою 2, які ним самостійно кваліфіковані за ч.2 ст.366, ч.1 ст.396, ч.1 ст.111, ст.170, ч.2 ст.15, ч.5 ст.27 КК України. Водночас, заява особи 1 від 16.07.2021 року за вих. № 4467/16 про вчинення кримінального правопорушення за своїм змістом та суттю є висловленням незгоди із судовими рішеннями у конкретній цивільній справі № 754/16191/16-ц та не є повідомленням про злочини, які підслідні Державному бюро розслідувань, оскільки містить інформацію, пов’язану із здійсненням судового провадження і не містить конкретних даних про вчинення вказаною особою кримінальних правопорушень. Отже, виключне право перевірки законності та обґрунтованості судових рішень має відповідний суд згідно з процесуальним законодавством і оскарження у будь-який спосіб судових рішень, діяльності судів та суддів щодо розгляду та вирішення справи поза процесуальним порядком не допускається.
Таким чином, можливе порушення суддею норм матеріального або процесуального права не може виключно кваліфікуватись як кримінальне правопорушення та як підстава для притягнення судді до кримінальної відповідальності. З огляду на встановлені обставини, не оцінюючи обґрунтованість заяви особи 1 на предмет наявності ознак складу злочину, слідчий суддя вважає очевидним, що в ній відсутні відомості, які б свідчили або могли свідчити про вчинення кримінальних правопорушень суддею Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду особою 2. Крім того, слідчий суддя також звертає увагу на ту обставину, що відповідно до листа за підписом начальника відділу організації прийому громадян, розгляду звернень та запитів Управління забезпечення діяльності особа 3, згідно даних систем електронного документообігу, станом на 04.08.2021 року заява особи 1 від 16.07.2021 року за № 4467/16 до центрального апарату Державного бюро розслідувань не надходила. Враховуючи викладене, розглянувши скаргу в межах питань, які були винесені на розгляд заявником, дослідивши надані в обґрунтування його доводів матеріали, прихожу до висновку, що скарга особи 1 є необґрунтованою і такою, що не підлягає задоволенню”.
Якщо уважно проаналізувати усю цю вищенаписану бредню явно психічно нездорової особи то можна прийти висновку, що така особа постійно собі самозаперечує. Аферистка Дунаєвська Д.Л. весь час аналізує заяву за вих. № 4467/16 від 16.07.2021 року про вчинення кримінального правопорушення, а згодом зазначає, що вона саме таку заяву нібито не аналізувала і оцінки їй не надавала. Це також стосується і факту нібито не надсилання особою 1 заяви за вих. № 4467/16 від 16.07.2021 року про вчинення кримінального правопорушення до центрального апарату ДБР, в той час як заявник в своїй скарзі і не зазначав, що він подавав свою заяву до центрального апарату ДБР. Тут мова йде про фантазування придурка, яка називає себе суддею! Насправді ж, особа 1 надсилав рекомендованим листом заяву за вих. № 4467/16 від 16.07.2021 року до слідчого управління ДБР, на ім’я начальника повноважного управління. Відтак, СУ ДБР і ЦА ДБР – це різні речі. У першому випадку, заява за вих. № 4467/16 від 16.07.2021 року про вчинення кримінального правопорушення має розглядатися керівником органу досудового розслідування, у відповідності до норм КПК України, а у другому випадку – повноважними особами центрального апарату ДБР, які працюють у відповідності до вимог ст.22 Закону України “Про звернення громадян”.
Як бачимо, Закону України “Про звернення громадян” і Кримінально процесуальний закон – це зовсім різні речі і зовсім різні поштові адреси, а також зовсім різні посадові особи. Якщо новоспечена суддя-даун Дунаєвська Д.Л. не вбачає в цьому ніякої різниці, то пора брати вірьовку і йти до лісу та вішатися, як її смердючий пращур-єврей Іуда Іскаріотський. В рівній мірі це саме стосується і листа від начальника відділу організації прийому громадян, розгляду звернень та запитів Управління забезпечення діяльності ДБР Катерини Питель, якого дегенератка Дунаєвська Д.Л. не мала права брати до уваги при винесенні судового рішення, так як бездіяльність останньої особою 1 не оскаржувалася та яка, знову ж таки, не має жодного відношення до КПК України, адже керується в своїй роботі виключно законом України “Про звернення громадян”.
Також, дурепа Дунаєвська Д.Л. не мала права брати до уваги листа-відповідь від Катерини Питель через те, що остання не підтвердила своїх повноважень та передала свої заперечення до суду у не дозволений ДСА спосіб – шляхом електронного листування. Згідно відповідних Наказів ДСА, не дозволяється будь-кому надсилати до суду любі документи чи листи, якщо їх суть зводиться до кримінально-процесуального закону. Лише суд наділений правом надсилати документи або звичайні листи, в контексті кримінально-процесуального закону, сторонам провадження. І що найголовніше, кожен електронний лист має засвідчуватися цифровим електронним підписом, у відповідності до Закону України “Про цифровий підпис”. І для цього усього не потрібна була особиста присутність на судовому засіданні особи 1, адже професійний суддя мав бути наділеним відповідними знаннями і навичками.
Крім цього усього, аферистка Дунаєвська Д.Л. зухвало збрехала, коли зазначила в ухвалі що судді є неосудними, так як на сьогоднішній день десятки суддів уже відбувають тюремне покарання за вчинені ними злочини. А що стосується судової практики, то це вже не витримує ніякої критики.
В нашій країні не практикується судова практика, як це широким загалом робиться у Великій Британії.
А відтак, судова практика, як це характеризує в своїх Листах Верховний Суд і ВССУ – це не є норми прямого права, а тому не може бути підставою для винесення судового рішення.
З тексту цієї неправосудної ухвали душевно хворої аферистки Дунаєвської Д.Л. витікає, що вона порушила цілу дюжину законів: ст.214, 55, 56, 26, 135, 136, 137, 284, 306, 318, 370, 372 КПК України, Наказ за № 298 від 30.06.2020 року про порядок ведення Єдиного реєстру досудових розслідувань, затвердженого Генеральним прокурором України, Рекомендації 8 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо допомоги потерпілим від злочинів від 14.06.2006 року, висновки ВССУ, практику ЄСПЛ.
Під час розгляду справи № 761/27319/21 аферистка Дунаєвська Д.Л. також припустилася порушень норм матеріального і процесуального права, які надали підставу для скасування її ганебної ухвали:
— не викликала у судове засідання суб’єкта оскарження — керівника СУ ДБР;
— не викликала у судове засідання особу 1, як скаржника (подання клопотання про проведення судового засідання без участі особи 1 ще не означало, що не потрібно було його викликати в таке засідання;
— викликала у судове засідання “уповноважену особу” ДБР, про призначення якої у справі не було доказів;
— викликала у судове засідання “уповноважену особу” ДБР, бездіяльність якого особою 1 не оскаржувалася;
— проводила судове засідання без участі керівника СУ ДБР;
— проводила судове засідання без участі особи 1;
— всупереч вимогам ст.23 КПК України, не витребовувала від СУ ДБР матеріали заяви особи 1;
— при винесенні рішення знехтувала вимогами Наказу ГПУ за № 298 від 30.06.2020 року, який вимагав від СУ ДБР внести відомості до ЄРДР;
— при винесенні рішення знехтувала вимогами ч.2,3 ст.214 КПК України, яка не дозволяє слідчим суддям “з’ясовувати” наявність складу злочину в діях фігуранта до моменту внесення відомостей до ЄРДР;
— при винесенні рішення знехтувала вимогами ст.26 КПК України, яка не дозволяє слідчим суддям розглядати по суті заяву про вчинення кримінального правопорушення, а лише скаргу;
— протиправно вирішувала ті питання, які законом віднесені до повноважень органу досудового розслідування;
— стверджувала обставини справи, не маючи на те жодних підстав, доказів і повноважень;
— відмовила у задоволенні скарги за вих. № 4468/23 від 23.07.2021 року на бездіяльність керівника СУ ДБР, яка виразилася у невнесенні до ЄРДР відомостей заяви за вих. № 4467/16 від 16.07.2021 року про вчинене кримінальне правопорушення, чого не передбачено ч.1,4,5 ст.214 КПК України, Наказом ГПУ за № 298 від 30.06.2020 року, Узагальненням про практику розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність органів досудового розслідування або прокурора під час досудового розслідування Вищого спеціалізованого суду України з розгляду Цивільних і кримінальних справ за № 9-49/0/4-17 від 12.01.17 року, а також Узагальненням «Про практику розгляду скарг на рішення, дії чи бездіяльність органів досудового розслідування чи прокурора під час досудового розслідування», затвердженого на засіданні Зборів суддів ВССУ 23.12.2016 року;
— постановила ухвалу (відмовила у задоволенні скарги за вих. № 4468/23 від 23.07.2021 року на бездіяльність керівника СУ ДБР, яка виразилася у невнесенні до ЄРДР відомостей заяви за вих. № 4467/16 від 16.07.2021 року про вчинене кримінальне правопорушення), ґрунтуючись лише на результатах судового розгляду даної заяви, чого не передбачено КПК, Конституцією України і практикою ЄСПЛ;
— всупереч вимогам ст.21, 318, 534, 535 КПК України, аферистка Дунаєвська Д.Л., на вимогу особи 1 надала копію ухвали у справі № 761/27319/21 лише через 5 (п’ять) тижнів – 07.09.2021 року.
Крім цього слід зауважити, що недоумкувата Дунаєвська Д.Л. порушила таємницю нарадчої кімнати.
А саме, за наслідками розгляду скарги за вих. № 4468/23 від 23.07.2021 року на бездіяльність повноважного керівника слідчого управління ДБР, яка виразилася у не внесенні до ЄРДР відомостей заяви за вих. № 4467/16 від 16.07.2021 року про вчинені кримінальні правопорушення суддею Касаційного цивільного суду Верховного Суду Гулько Б.І., надіслала хвалу у справі № 761/27319/21 до Єдиного державного реєстру судових рішень лише 11.08.2021 (було зареєстровано 12.08.2021 року, а оприлюднено 13.08.2021 року). За таких підстав весь цей час суддя Дунаєвська Д.Л. мусила готувати та узгоджувати зміст вказаної ухвали в нарадчій кімнаті. Натомість аферистка Дунаєвська Д.Л. в період з 06.08.2021 року по 11.08.2021 року продовжувала приймати участь у всіх інших 14 судових засіданнях з розгляду справ, про що свідчить Реєстр судових рішень.
Як передбачено вимогами ст.214 КПК України, Наказом ГПУ за № 298 від 30.06.2020 року, а також Узагальненнями про практику розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність органів досудового розслідування або прокурора під час досудового розслідування ВССУ з розгляду цивільних і кримінальних справ (Лист від 12.01.2017 № 9-49/0/4-17) та Узагальненнями «Про практику розгляду скарг на рішення, дії чи бездіяльність органів досудового розслідування чи прокурора під час досудового розслідування», затверджених на засіданні Зборів суддів ВССУ від 23.12.2016 року, внесення відомостей до ЄРДР має забезпечитися впродовж 24 годин не дивлячись на те, чи є склад злочину в діях певної особи чи не має.
Якщо немає, тоді кримінальне провадження автоматично закривається слідчим за ст.284 КПК після того, як воно буде відкритим. Про це також говориться і в ч.4 ст.214 КПК України, що “відмова у прийнятті та реєстрації заяви чи повідомлення про правопорушення не допускається”.
Усе вищенаписане, згідно ст.409, 412 КПК України, вимагало в апеляційному порядку скасування такої неправосудної ухвали. Тому, особа 1 подав 08.09.2021 року апеляційну скаргу за вих. № 4494/08 на Ухвалу слідчого судді Шевченківського районного суду м.Києва Дунаєвської Д.Л. у судовій справі № 761/27319/21 від 06.08.2021 року.
У своїй апеляційній скарзі за вих. № 4494/08 від 08.09.2021 року особа 1 зазначав, що дана скарга подається у зв’язку з неправильним застосуванням слідчою суддею Шевченківського районного суду м.Києва Дунаєвською Д.Л. норм матеріального права і порушення норм процесуального права, винесенням неправосудної ухвали у судовій справі № 761/27319/21 від 06.08.2021 року, а також на підставі вимог ст. 55, 57, 60, 64, 68 Конституції України, ст. 21, 23, 26, 55, 56, 117, 214, 220, 284, 303-307, 350, 392, 393, 395, 396, 398, 407, 409, 410, 413, 422, 447, 534, 535 КПК України, на підставі Узагальнення про практику розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність органів досудового розслідування або прокурора під час досудового розслідування ВССУ з розгляду цивільних і кримінальних справ (Лист від 12.01.2017 року за № 9-49/0/4-17) та Узагальнення, викладеному в п.п.1.1 «Про практику розгляду скарг на рішення, дії чи бездіяльність органів досудового розслідування чи прокурора під час досудового розслідування», затверджених на засіданні Зборів суддів ВССУ 23.12.2016 року, а також на підставі висновків ЄСПЛ.
У відповідності до ст.35 КПК, автоматизованою системою документообігу Київського апеляційного суду провадження за № 11-сс/824/5533/2021 було розподілено на колегію суддів з розгляду кримінальних справ у складі головуючого судді Юденко Тамари Миколаївни, суддів колегії Сілкової Ірини Миколаївни і Горб І.М.
27.09.2021 року, у відповідності до прийнятої телефонограми з даного суду, мало відбутися судове засідання у провадженні № 11-сс/824/5533/2021 з розгляду Апеляційної скарги за вих. № 4494/08 від 08.09.2021 року на ухвалу слідчої судді Шевченківського районного суду м.Києва Дунаєвської Д.Л. у судовій справі № 761/27319/21 від 06.08.2021 року. Однак, в замін розгляду даної судової справи, особа 1 в черговий раз зтикнувся із свавіллям і безчинністю суддів Юденко Т.М., Сілкової І.М. та Горб Ірини Михайлівни, які суперечать Бангалорським принципам поведінки судді – з видбірковістю правосуддя, незаконною відмовою у доступі до правосуддя (у тому числі незаконну відмову в розгляді по суті апеляційної скарги) та з іншими істотними порушеннями норм процесуального і матеріального права під час здійснення правосуддя, що унеможливило реалізацію учасниками судового процесу наданих їм процесуальних прав та виконання процесуальних обов’язків, безпідставне затягування та невжиття суддями заходів щодо розгляду провадження № 11-сс/824/5533/2021 протягом строку, встановленого законом. Вказані судді невмотивовано та безпідставно перенесли призначене судове засідання для особи 1 на інший день, в той час як для учасників інших судових процесів, які за графіком були призначені пізніше, такі судові засідання чомусь продовжувалися і надалі.
При чому, заслуговує на окрему увагу допущене порушення даних суддів, що пов’язане з позапроцесуальним повідомленням особи 1 про перенесення судового засідання на іншу дату. Тобто, вказані судді повідомили особу 1 про перенесення його судового засідання на інший день не в залі судового засідання, а в коридорі Київського апеляційного суду, що являється порушенням процесуальних норм.
06.10.2021 року, із затримкою розгляду провадження № 11-сс/824/5533/2021 на 27 днів, відбулося нездорового характеру судове засідання з розгляду Апеляційної скарги за вих. № 4494/08 від 08.09.2021 року на Ухвалу слідчого судді Шевченківського районного суду м.Києва Дунаєвської Д.Л. у судовій справі № 761/27319/21 від 06.08.2021 року, однак чомусь із зовсім іншим складом колегії суддів з розгляду кримінальних справ у складі головуючого судді Юденко Тамари Миколаївни, суддів колегії Васильєвої Маргарити Анатоліївни та Кияшко Олександра Анатолійовича. При чому, на сайті Київського апеляційного суду про заміну цих колегій не значилося ані слова. На запитання з цього приводу до судді Юденко Т.М., остання повідомила, що судді Сілкова І.М. та Горб І.М. нібито перебувають у відпустці, що не відповідало дійсності. Крім цього, відпустка суддів Сілкової І.М. та Горб І.М. не мали стати приводом для самовправства. Для цього в усіх українських судах передбачена процедура повторного авторозподілу судових справ, чого у провадженні № 11-сс/824/5533/2021 чомусь не відбулось, про що свідчить скриншот веб-сайту Київського апеляційного суду.
Врешті-решт, судді Юденко Т.М., Васильєва М.А. та Кияшко О.А. наcтояли на проведенні цього нелегітимного судового засідання, яке розпочали з того, що відразу порушили засади гласності судового процесу. А саме, як про це свідчить відеозапис даного судового засідання, судді Юденко Т.М., Васильєва М.А. та Кияшко О.А. не дозволяли особі 1 здійснювати відеозапис цього судового засідання на свій портативний відеозаписуючий пристрій. Згодом, судді Юденко Т.М., Васильєва М.А. та Кияшко О.А. повністю порушили встановлений КПК порядок ведення судового засідання та належним чином не розглянули заявлене клопотання особи 1 про поновлення процесуального строку на оскарження ухвали слідчого судді (з відлученням до нарадчої кімнати та з винесенням відповідної ухвали). Наприклад, всупереч вимогам статті 321 КПК, не встановлювалася особа апелянта, не було запропоновано апелянту назватися і вказати адресу свого помешкання, не було запропоновано апелянту подати до суду наявні заяви і клопотання, всупереч вимогам ст.23 КПК не було досліджено матеріалів судової справи, не було проголошено дебатів тощо.
Зрештою, коли особа 1 без дозволу суду все-таки заявив про наявність клопотань, то вони напрочуд чомусь не розглядалися по окремо, з врахуванням думки кожного судді, та по них чомусь не виносилися жодних судових рішень. Натомість суддя Юденко Т.М. регулярно перебивала апелянта, позбавляючи його можливості висловитися по кожному із своїх заявлених клопотань та доводів по суті справи. При чому, усі ці перебивання не містили в собі жодних ознак нормальності психічного здоров’я судді Юденко Т.М.
Поза тим, в якості належних і припустимих доказів, особа 1 долучив в залі судового засідання до матеріалів апеляційної скарги копії документів, які повністю обгрунтовували його доводи:
копію листа-відповіді з Управління по роботі зі зверненнями громадян ДБР (яким повідомлялося особу 1 про результати розгляду його заяви та про зміну її підслідності до ТУ ДБР, без попереднього внесення відомостей до ЄРДР); фотокопію монітору при огляді веб-сайту ДБР (розділ “Прийом громадян” Управлінням по роботі зі зверненнями громадян), із зазначенням обмежених повноважень ДБР на розгляд заяв про вчинення злочину, так як Управління по роботі зі зверненнями громадян ДБР керується в своїй діяльності лише ст.22 Закону України “Про звернення громадян”, в той час як особа 1 звертався до керівника СУ ДБР в порядку Кримінально-процесуального закону; копію двох фіскальних чеків про відправлення рекомендованого відправлення за штрихкодом 0304910251090 на ім’я керівника СУ ДБР та один банківський чек на транзакцію RRN119813670276; оригінали двох фіскальних чеків про відправлення рекомендованого відправлення за штрихкодом 0304910251090 на ім’я керівника СУ ДБР та один банківський чек на транзакцію RRN119813670276; фотокопію монітору при огляді офіційного веб-сайту ДП «Укрпошта», розділ відстеження рекомендованих пересилань, за трекінгом № 0304910251090; копію Ухвали у судовій справі № 754/16191/16-ц від 27.09.2018 року про повернення судового збору на підставі ст.22 Закону України “Про захист прав споживачів” та на підставі ст.5 Закону України “Про судовий збір” (пільга учасника бойових дій); копію Ухвали Верховного Суду у провадженні № 61-9905ск21 від 22.06.2021 року, якою було відмовлено суддею Гульком Б.І. у наданні пільг; копія Ухвали у провадженні № 61-9905ск21 від 30.06.2021 року, якою було відмовлено суддею Гульком Б.І. у зменшенні суми сплати судового збору; копію Ухвали у провадженні № 61-9905ск21 від 14.07.2021 року, якою було повторно відмовлено суддею Гульком Ю.І. у зменшенні судового збору; копію дублікату квитанції від 21.07.2021 року про сплату судового збору в повному обсязі; копію Постанови Великої палати Верховного Суду у провадженні № 14-57цс18 від 21.03.2018 року, якою було скасовано рішення апеляційної інстанції, яка відмовляла апелянту у застосуванні ст.22 Закону України “Про захист прав споживачів”; копію роз’яснення ВССУ щодо застосування суддями усіх рівнів судової системи України ст.22 ЗУ «Про захист прав споживачів»; копію Акту ВРП від 07.11.2018 року за № 3361/3дп/15-18, якою було покарано суддю за позбавлення права апелянта на пільгове подання апеляційної скарги, відповідно вимогам ст.22 ЗУ «Про захист прав споживачів»; копії роз’яснень Верховного Суду та Постанови Верховного Суду у провадженні № 61-12842св18 від 28.06.2018 року (судова справа № 572/2088/18) щодо застосування для усіх учасників бойових дій ст.5 Закону України “Про судовий збір”, яка звільняє їх усіх від сплати судового збору”.
Не дивлячись на усі ці вищеперераховані вагомі та навіть вражаючі докази, судді Юденко Т.М., Васильєва М.А. та Кияшко О.А. винесли чергове неправосудне рішення, яким відмовили у задоволенні Апеляційної скарги за вих. № 4494/08 від 08.09.2021 року на Ухвалу слідчої судді Шевченківського районного суду м.Києва Дунаєвської Д.Л. у судовій справі № 761/27319/21 від 06.08.2021 року.
Своє злочинне, безграмотне, безтолкове, неправосудне і нездорового глузду судове рішення судді Юденко Т.М., Васильєва М.А. та Кияшко О.А. пояснили у такий примітивний спосіб: “Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ дійшов висновку в Узагальненні «Про практику розгляду скарг на рішення, дії чи бездіяльність органів досудового розслідування чи прокурора під час досудового розслідування» від 12.01.2017 за № 9-49/0/4-17 з приводу того, що КПК передбачає внесення до Єдиного реєстру досудових розслідувань інформації на підставі заяв та повідомлень про кримінальні правопорушення, а не будь-яких заяв, які надходять до органів досудового розслідування при здійсненні ними своїх повноважень… Залишаючи вказану скаргу особи_1 без задоволення, слідчий суддя послався на те, що всі її доводи пов’язані з незгодою заявника із судовими рішеннями у цивільній справі № 754/16191/16-ц (провадження № 2/754/794/20) та не є повідомленням про злочини, які підслідні Державному бюро розслідувань, оскільки містить інформацію, пов’язану із здійсненням судового провадження і не містить конкретних даних про вчинення вказаною особою кримінальних правопорушень, а тому не може бути підставою для внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань у порядку ст.214 КПК України. Що стосується самого звернення особи_1 із заявою про вчинення кримінального правопорушення, то як вказав слідчий суддя, відповідно до листа начальника відділу організації прийому громадян, розгляду звернень та запитів Управління забезпечення діяльності Питель К. згідно даних систем електронного документообігу, станом на 04.08.2021 заява особи_1 від 16.07.2021 № 4467/16 до центрального апарату Державного бюро розслідувань не надходила. Під час апеляційного розгляду особа_1 вказані обставини не спростував та не довів, що Державним бюро розслідувань дійсно було отримано заяву від 16.07.2021 № 4467/16, оскільки з матеріалів скарги неможливо дійти переконливого висновку, що особа_1 заяву від 16.07.2021 № 4467/16 дійсно направив до Державного бюро розслідувань, яке розташоване за адресою: м.Київ, вул.Симона Петлюри, 15. Отже, доводи особи_1 не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду. З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає, що оскаржувана ухвала винесена з додержанням вимог кримінального процесуального закону і слідчий суддя обґрунтовано відмовив у задоволенні скарги адвоката особи_1, у зв’язку з чим ухвала слідчого судді Шевченківського районного суду міста Києва від 06 серпня 2021 року має бути залишена без зміни, а подана апеляційна скарга – без задоволення”.
Цікаво, як можна було прийти до такого висновку, навіть якщо закон і дозволяв би суддям розглядати по суті справи заяви скаржників (а не скарги), якщо припустити, що дебіли Юденко Т.М., Васильєва М.А. і Кияшко О.А. (а також слідчий суддя) не являються екстрасенсами, а значить не могли дізнатися, які докази має у себе на руках особа 1? Адже у примітці своєї заяви про вчинення кримінального правопорушення особа 1 зазначав таке: “Докази вчинення злочину Гульком Б.І. надам уповноваженому детективу на проведення досудового розслідування у вигляді копій документів”? Отож, виходить так, що ці три судді являються абсолютними недоумками або винятковими екстрасенсами, так як винести такий вердикт без безпосереднього огляду документів було абсолютно неможливим!
Поміж тим, статтею 26 КПК України саме така бредня протипоказана суддям практично усіх інстанцій, натомість вимогою Наказу ГПУ за № 298 від 30.06.2020 року, Положенням про ведення ЄРДР та ч.7 ст.214 КПК України передбачений обов’язок компетентних осіб вносити відомості до ЄРДР при зміні підслідності заяв про вчинені кримінальні правопорушення.
А що стосується доказів про надсилання до СУ ДБР заяви про вчинені кримінальні правопорушення, то в судовому засіданні апеляційної інстанції (як і слідчому судді), саме такі докази особа 1 надавав колегії суддів у вигляді копій і оригіналів фіскального чеку про оплату вартості поштового пересилання рекомендованого листа за штрихкодом 0304910251090 (в якому і була вказана заява), про сплату вартості поштових марок та фіскального чеку про сплату поштових послуг банківською карткою (із авторизаційним номером транзакції RRN119813670276), а також фотокопію монітору при огляді офіційного веб-сайту ДП «Укрпошта» (розділу веб-сайту “Відстеження рекомендованих пересилань”, за трекінгом № 0304910251090). Не витримує критики і посилання суддів-дебілів Юденко Т.М., Васильєвої М.А. і Кияшко О.А. на судову практику, на підставі якої вони і виносили судове рішення, адже остання не являється нормою прямого права.
Отож, за наслідками розгляду апеляційної скарги на Ухвалу слідчої судді Шевченківського районного суду м.Києва Дунаєвської Д.Л. у судовій справі № 761/27319/21 від 06.08.2021 року було винесене божевільно-злочинне рішення, в якому не було враховано жодного із 23 (двадцяти трьох) вищевказаних пунктів заперечення, на які покладався особа 1, та які повністю обгрунтовували його доводи.
Однак, як згодом з’ясувалося, що головуюча суддя Юденко Т.М. навіть не в стані відрізнити КПК від ЦПК, так як заявила в судовому засіданні, що вона розглядала апеляційну скаргу особи 1 в порядку Цивільно-процесуального закону. Більше того, маразматичка Юденко Т.М. сприйняла і в ухвалі зафіксувала громадського діяча особу 1 як адвоката, яким той не являється, а судді колегії Васильєва М.А. і Кияшко О.А. дане твердження підтвердили своїми підписами, тим самим надаючи підставу їх вважати такими ж як Юденко Т.М. божевільними тварюками. Вищенаписане доказує, що маразматичка Юденко Т.М. і судді-дебіли Васильєва М.А. і Кияшко О.А. являються неадекватними особами, які потребують термінової госпіталізації для душевно хворих людей! Якщо так і далі піде, то шизофреніки і аферисти Юденко Т.М., Васильєва М.А. і Кияшко О.А. визнають право на розгляд заяв про вчинені кримінальні правопорушення за безхатченками. Зрештою, великої різниці у повноваженнях працівників Управління по роботі зі зверненнями громадян ДБР і у безхатченків щодо розгляду саме такого типу заяв, немає!
Судді-аферисти Юденко Т.М., Васильєва М.А. і Кияшко О.А. винесли чергове неправосудне рішення, яким повторно нівелювали кропіткі досягнення громадської організації та перешкодили наповненню бюджету держави на декілька десятків мільйонів гривень, тим самим послабивши боєздатність наших військ (військової компанії на сході України) та добробут соціально незахищених верств населення (починаючи від будинків дитини до інтернатів, одиноких, інвалідів, пенсіонерів, ветеранів війни та чорнобильців, перестарілих осіб та осіб, оплата праці яких напряму залежить від наповнення державного бюджету: учні ПТУ та технікумів, студенти ВУЗів, вчителі, бібліотекарі, викладачі державних навчальних закладів, медичні працівники комунальних закладів, прибиральники державних установ, держслужбовці, Армія, силові структури).
Крім цього, бездарні судді Юденко Т.М., Васильєва М.А. і Кияшко О.А. не надали особі 1 копії постановленої Ухвали у провадженні № 11-сс/824/5533/2021, як того вимагає ст.376 КПК України, а ту, яку згодом надали (повного тексту ухвала), зовсім не відповідає вимогам Наказу ДСА за № 814 (із змінами і доповненнями), так як: у правому верхньому куті відсутній напис “З оригіналом згідно”, розмір шрифту рішення значно менший встановленого, наявні міжрядкові відступи, окремі слова рішення чомусь написані прописними літерами та виділені жирним кольором, кожна друга сторона аркушу заповнена текстом рішення (а має бути вільною від тексту), в ухвалі відсутня інформація про місцезнаходження її оригіналу, в даній ухвалі не зазначено, коли вона набрала законної сили, в ухвалі не вказано ПІП секретаря суду, ухвала не підписана секретарем суду, в ухвалі не зазначено дати виготовлення копії рішення, на пломбі ухвали не вказано ПІП секретаря суду, на пломбі ухвали немає підпису секретаря суду, на пломбі не зазначено дати. Дані недоліки надають тверду підставу засумніватися, а чи дійсно мають вищу юридичну освіту Юденко Т.М., Васильєва М.А. і Кияшко О.А.? Адже без належного виконання вимог Наказу ДСА за № 814 (із змінами і доповненнями), дана ухвала не має законної сили та може бути придатною лише для підтирання дупи африканського нігера.
Статтею 23 КПК (Безпосередність дослідження показань, речей і документів) передбачається:
“1. Суд досліджує докази безпосередньо. Показання учасників кримінального провадження суд отримує усно.
2. Не можуть бути визнані доказами відомості, що містяться в показаннях, речах і документах, які не були предметом дослідження суду, крім випадків, передбачених Кодексом. Суд може прийняти як доказ показання осіб, які не дають їх в судовому засіданні, лише у випадках, передбачених Кодексом”.
У відповідності до ст.26 КПК України (Диспозитивність) законодавцем передбачається таке:
“1.Сторони кримінального провадження є вільними у використанні своїх прав у межах та у спосіб, передбачених цим Кодексом. 3. Слідчий суддя, суд у кримінальному провадженні вирішують лише ті питання, що винесені на їх розгляд сторонами та віднесені до їх повноважень цим Кодексом”.
В статті 306 КПК України (Порядок розгляду скарг на рішення, дії чи бездіяльність слідчого чи прокурора під час досудового розслідування) зазначається: «2.Скарги на рішення, дії чи бездіяльність під час досудового розслідування розглядаються не пізніше сімдесяти двох годин з моменту надходження відповідної скарги, крім скарг на рішення про закриття кримінального провадження, які розглядаються не пізніше п’яти днів з моменту надходження скарги. 3.Розгляд скарг на рішення, дії чи бездіяльність під час досудового розслідування здійснюється за обов’язкової участі особи, яка подала скаргу, чи її захисника, представника та слідчого чи прокурора, рішення, дії чи бездіяльність яких оскаржується. Відсутність належним чином повідомленого слідчого (детектива) чи прокурора не є перешкодою для розгляду скарги».
У доктрині Європейського суду з прав людини та його практиці «право на суд» охоплює три основні елементи: 1) наявність «суду», який встановлений відповідно до закону і відповідає вимогам незалежності і неупередженості; 2) наявність у суду достатньої компетенції для вирішення всіх аспектів спору чи обвинувачення, до яких застосовується ст.6 Конвенції; 3) особа повинна мати доступ до такого суду.
Відповідно до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» за № 3477-IV від 23.02.2016 року, із змінами, суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського Суду як джерело права. Згідно з ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка закріплює право на справедливий суд, кожна людина має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом.
Пункт 1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачає наступне:
«Кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов’язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього обвинувачення…».
У відповідності до ст.68 Конституції, кожен зобов’язаний неухильно додержуватися Конституції та законів України, не посягати на права і свободи інших людей. У відповідності до ст.64 Конституції (Конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.
Хіба не за ці стандарти міжнародного і вітчизняного права щодня і на протязі семи років гинуть в АТО (ООС) найперспективніша, найсвідоміша і найпатріотичніша молодь України? Недоумки Юденко Т.М., Васильєва М.А. і Кияшко О.А., явно через свою корумпованість, нахабність, бездарність, протиправність і неадекватність напевно забули про героїзм Небесної Сотні і про десятки тисяч загиблих воїнів АТО, які віддали свої безцінні життя за право решти українського народу жити без ярма на своїх шиях і у відповідності до європейських стандартів прав людини. Більше цього, аферисти Юденко Т.М., Васильєва М.А. і Кияшко О.А. саме у такий спосіб сплюндровують добру пам’ять про загиблу Небесну Сотню і бійців АТО, нівелюючи своїми злочинними діями героїчні досягнення українського народу. Сподіватимемося, що у м.Києві знайдуться виживші ветерани АТО (ООС) і учасники Майдану, які щодня влаштовуватимуть цим ганебним аферистам фекальну люстрацію, якщо ВРП і Президент України не бажають реагувати на це неподобство у встановлений законом спосіб.
Усе вищенаписане дає підстави вважати, що маразматики Юденко Т.М., Васильєва М.А. і Кияшко О.А. вчинили кримінальні правопорушення, які передбачені ч.2 ст.364, ч.2 ст.366, ч.2 ст.368, ч.1 ст.396, ч.2 ст.256, ч.2 ст.15, ч.5 ст.27 КК України. Однак, якщо врахувати ще й те, що провадження № 11-сс/824/5533/2021 також витікає з предмету громадської діяльності особи 1, яка делегована йому Міністерством юстиції України, то протиправну діяльність шизоїдів Юденко Т.М., Васильєвої М.А. і Кияшко О.А. слід розцінювати як таку, що направлена на умисне перешкоджання виконанню його громадських обов’язків і тягне за собою додаткову кримінальну відповідальність, що передбачена ст.170 КК України. Крім цього, як для даного випадку, дії безграмотних козлів Юденко Т.М., Васильєвої М.А. і Кияшко О.А. є явно антидержавними, що направлені на підрив довіри громадськості до органів судової влади і керівників держави вцілому, що явно на руку зовнішнім ворогам нашої держави. Неуки Юденко Т.М., Васильєва М.А. і Кияшко О.А., явно через підривну співпрацю з зовнішнім ворогом, регулярно перевищують свої службові повноваження, вчиняють службові підроблення, імітують розгляд апеляційних скарг, виносять неправосудні рішення, надають допомогу злочинним особам і організованим кримінальним угрупуванням, культивують і поширюють корупцію, перешкоджають доступу до правосуддя, перешкоджають наповненню державного бюджету, загострюють економічну кризу, сприяють поразці української армії у війні, придушують патріотизм у бійців ООС, схиляють бійців ООС до зради і дезертирства, протидіють громадській діяльності, переслідують громадських діячів, порушують присягу судді, тим самим саботуючи роботу органів судової влади. Саботаж і бойкотування роботи судових органів прирівнюється до шпіонажу і зраді інтересам держави. Маразматики Юденко Т.М., Васильєва М.А. і Кияшко О.А. умисно вчиняють посадові злочини на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності, обороноздатності, а також державній, економічній і інформаційній безпеці України. Перехід на бік ворога в умовах воєнного стану або в період збройного конфлікту, шпигунство, надання іноземній державі, іноземній організації або їхнім представникам допомоги в проведенні підривної діяльності проти України має безжально каратися, поки не розпочалися воєнні дії в м.Києві. Навмисна протидія нинішній державній політиці зрадниками Юденко Т.М., Васильєвою М.А. і Кияшко О.А. вже розчарувала частину українців у нинішньому курсі нашого уряду та призводить до агресивної настроєності населення. Зазначене підтверджує, що в діяльності шизоїдів Юденко Т.М., Васильєвої М.А. і Кияшко О.А. наявний склад ще одного кримінального правопорушення, що передбачене ч.1 ст.111 КК України. Таким чином, відомості щодо вчинення кримінальних правопорушень потворами Юденко Т.М., Васильєвою М.А. і Кияшко О.А. містять всі ознаки злочину, які передбачені ч.2 ст.364, ч.2 ст.366, ч.2 ст.368, ч.1 ст.396, ч.2 ст.256, ст.170, ч.1 ст.111, ч.2 ст.15, ч.5 ст.27 КК України та підлягають невідкладному внесенню до Єдиного реєстру досудових розслідувань і є підставою для початку проведення досудового розслідування. З цього приводу були подані відповідні заяви до ГПД НАБУ, СУ ДБР і ГСУ СБУ про вчинені кримінальні правопорушення суддями Юденко Т.М., Васильєвою М.А. і Кияшко О.А. Крім цього, було прийнято рішення про повідомлення Вищої ради правосуддя про не належну поведінку суддів Юденко Т.М., Васильєвої М.А. і Кияшко О.А., які регулярно порушують присягу судді. Очікуємо результатів адекватного реагування ГПД НАБУ, СУ ДБР, ГСУ СБУ стосовно вчасності внесення відповідних відомостей до ЄРДР, а від Вищої ради правосуддя — відкриття дисциплінарних справ. Також очікуємо резонансу небайдужої міжнародної і української громадськості та належної реакції не корумпованого мас-медіа.