Габрієль В.О. Вікові зміни перетворили суддю в ідіота

13.09.2021 року, через поштову службу, особа 1 подав на ім’я начальника СУ ФР ГУ ДФС у м.Києві заяву за вих. № 4508/13 про вчинені адвокатом Низенком В.Ю. кримінальних правопорушень.
У вказаній вище заяві особа 1 зазначив всі елементи вчиненого злочину: об’єкт, об’єктивна сторона, суб’єкт, суб’єктивна сторона. Також, особою 1 було вказано всі ознаки вчиненого злочину: час, місце, спосіб, імена осіб та їх місце роботи і посади тощо. Більше того, особа 1 кваліфікував вчинення адвокатом Низенком В.Ю. злочину – за ч.2 ст.212, ст.212-1 КК України. Відповідно, в заяві за вих. № 4508/13 від 13.09.2021 року були всі дані для внесення її відомостей до ЄРДР впродовж 24 годин начальником СУ ФР ГУ ДФС у м.Києві Новачуком С.А. у відповідності до п.6 ст.39 КПК України.
Зазначене узгоджується із позицією суддів ВССУ, яка викладена в п.1.1 Узагальнень «Про практику розгляду скарг на рішення, дії чи бездіяльність органів досудового розслідування чи прокурора під час досудового розслідування», затверджених на засіданні Зборів суддів ВССУ 23.12.2016 року: “…Визначений ч.1 ст.214 КПК обов’язок слідчого або прокурора не вимагає оцінки цими суб’єктами такої заяви на предмет наявності ознак складу злочину для того, щоб вчинити процесуальну дію, яка полягає у внесенні відомостей про кримінальне правопорушення до ЄРДР. Такі вимоги не передбачають здійснення оцінки обґрунтованості заяви чи повідомлення про правопорушення, а передбачають обов’язок уповноважених органів здійснити фіксацію наданих особою відомостей про правопорушення, які вона надає усвідомлено для реалізації відповідними органами завдань кримінального провадження”.
Звертаючись до СУФР ГУДФС у м.Києві із заявою про вчинене правопорушення, особа 1 посилався на:
1) п.1 ч.1 ст.303 КПК, адже на досудовому провадженні можуть бути оскаржені, зокрема, бездіяльність слідчого, прокурора, яка полягає у не внесенні відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань після отримання заяви чи повідомлення про кримінальне правопорушення;
2) ч.1 ст.306 КПК України, адже скарги на рішення, дії чи бездіяльність слідчого чи прокурора розглядаються слідчим суддею місцевого суду;
3) ч.1 ст.214 КПК, адже слідчий, прокурор невідкладно, але не пізніше 24 годин після подання заяви, повідомлення про вчинене кримінальне правопорушення або після самостійного виявлення ним з будь-якого джерела обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення, зобов’язаний внести відповідні відомості до ЄРДР, розпочати розслідування та через 24 години з моменту внесення таких відомостей надати заявнику витяг з ЄРДР. Слідчий, який здійснюватиме досудове розслідування, визначається керівником органу досудового розслідування;
4) ч.2 ст.214 КПК, адже досудове розслідування розпочинається з моменту внесення відомостей до ЄРДР.
При цьому, в реєстрі, згідно з п.4,5 ч.5 ст.214 КПК, зазначається попередня правова кваліфікація правопорушення з зазначенням статті Закону України про кримінальну відповідальність;
5) п.10 ч.1 ст.3 КПК, адже провадження – це досудове розслідування і провадження, процесуальні дії у зв’язку із вчиненням діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність.
Водночас, у випадку розгляду скарг на бездіяльність слідчого, прокурора, яка полягає у невнесенні відомостей про кримінальне правопорушення до ЄРДР, слідчі судді зобов’язані перевірити виконання органом досудового розслідування вимог ст.214 КПК при отриманні заяв та повідомлень про вчинення кримінального правопорушення, не вдаючись на даному етапі в оцінку відповідності повідомлення про злочин всім критеріям підслідності, визначеним п.1-3 ч.5 ст.216 КПК України.
Тим більше, вирішення пов’язаних з цим питань правової кваліфікації та доведення наявності всіх елементів складу кримінального правопорушення, підсудного Шевченківському районному суді м.Києва, не може покладатися суддею на заявника. Навпаки, зі змісту ст.214 КПК слідує, що у разі, якщо у зверненні особа порушує перед органом розслідування питання про вчинення правопорушення, ініціюючи здійснення ним дій, визначених КПК, то навіть за умови, що результати аналізу наведених особою відомостей свідчать про відсутність ознак складу правопорушення, то такі відомості мають бути внесені до ЄРДР з подальшим закриттям кримінального провадження, відповідно до ст.284 КПК України.
Також, положення законодавства не передбачають здійснення суддею оцінки обгрунтованості заяви чи повідомлення про кримінальне правопорушення, а передбачають лише обов’язок уповноважених органів здійснити фіксацію наданих особою відомостей про кримінальне правопорушення, які вона надає усвідомлено для реалізації відповідними органами завдань кримінального провадження. За змістом і логічним аналізом ст.214 КПК слідує, що заява чи повідомлення про вчинене кримінальне правопорушення, що підлягає передачі іншому органу досудового розслідування, (ч.5 ст.36 КПК), за підслідністю (ч.7 ст.214 КПК, ст.215 КПК) або за місцем проведення досудового розслідування (ч.2,4 ст.218 КПК), спочатку мають бути внесеними до Реєстру за місцем первісного подання у встановлений законом строк і лише після цього може бути вирішене питання щодо направлення зазначених заяв чи повідомлень за підслідністю. Такий алгоритм дій узгоджується і з Положенням про порядок ведення ЄРДР, у п.1 та п.3 розділу 3, з якого йдеться про передачу за підслідністю або за місцем проведення досудового розслідування саме кримінального провадження, а не окремої заяви чи повідомлення.
Однак, у порушення ч.1 ст.2 КК України, п.8 ч.1 ст.3 та ч.6 ст.39 КПК України, Розділу 2 Положення про порядок ведення Єдиного реєстру досудових розслідувань, затвердженого Наказом Генерального прокурора України за № 298 від 30.06.2020 року у порядку, визначеним п.4,5 ч.5 ст.214 КПК України, станом на 21.09.2021 року особу 1 у жодний із способів так і не було повідомлено начальником СУ ФР ГУ ДФС у м.Києві Новачуком С.А. про внесення до ЄРДР відомостей його заяви за вих. № 4508/13 від 13.09.2021 року.
Пунктом 1 ч.2 ст.39 КПК передбачено, що саме керівник органу досудового розслідування уповноважений визначати слідчого, який здійснюватиме досудове розслідування, а у випадках здійснення досудового розслідування слідчою групою – визначати старшого слідчої групи, який керуватиме діями інших слідчих.
В таку групу слідчих може бути включений і сам керівник органу досудового розслідування.
Разом з тим, включення до групи слідчих керівника органу досудового розслідування є необов’язковим, оскільки, в силу наданих процесуальним законом, зокрема п.п.4, ч.2 ст.39 КПК України повноважень, керівник органу досудового розслідування уповноважений вживати заходів щодо усунення порушень вимог законодавства у випадку їх порушення слідчим, здійснювати досудове розслідування, виконувати функції реєстратора кримінальних правопорушень, користуючись при цьому повноваженнями слідчого.
А слідчий, відповідно до п.1 ч.1 ст.40 КПК України, уповноважений починати досудове розслідування та розглядати подані йому клопотання.
21.09.2021 року, що відповідало 4 (четвертому) процесуальному дню, особа 1 подав через поштову службу скаргу слідчому судді Шевченківського районного суду м.Києва за вих. № 4533/21 на бездіяльність начальника СУ ФР ГУ ДФС у м.Києві Новачука С.А., яка виразилася у невнесенні до ЄРДР відомостей заяви за вих. № 4508/13 від 13.09.2021 року про вчинення кримінальних правопорушень.
У відповідності до ст.35 КПК, автоматизованою системою документообігу Шевченківського районного суду м.Києва, скаргу за вих. № 4533/21 від 21.09.2021 року було розподілено на слідчого суддю Мєлєшак О.В.
06.10.2021 року, за результатами розгляду скарги за вих. № 4533/21 від 21.09.2021 року на бездіяльність начальника СУ ФР ГУ ДФС у м.Києві Новачука С.А., слідча суддя Мєлєшак О.В. постановила тридцять восьму підряд неправосудну ухвалу у справі № 761/34727/21, якою в черговий раз відмовила особі 1 у її задоволенні. При чому, під час розгляду скарги № 4533/21 від 21.09.2021 року слідча суддя Мєлєшак О.В. припустилася порушень норм матеріального і процесуального права, які надали підставу для скасування її неправосудної ухвали:
— не викликала у судове засідання суб’єкта оскарження — начальника СУ ФР ГУ ДФС у м.Києві Новачука С.А.;
— не викликала у судове засідання особу 1, як скаржника, згідно вимог ст.134, 135 КПК України;
— викликала у судове засідання “уповноважену особу” СУ ФР ГУ ДФС у м.Києві, про призначення якого у справі суду не було жодних доказів;
— викликала у засідання уповноваженого СУФР ГУДФС у м.Києві, бездіяльність якого не оскаржувалася;
— викликала у судове засідання “уповноважену особу” СУ ФР ГУ ДФС у м.Києві, яка не наділена правами слідчого, адже усі підрозділи ГУ ДФС у м.Києві, крім СУ ФР ГУ ДФС у м.Києві, працюють у відповідності до ст.22 Закону України «Про звернення громадян»;
— проводила судове засідання з розгляду скарги особи 1 без участі начальника СУФР ГУДФС у м.Києві;
— при винесенні рішення знехтувала вимогами Наказу ГПУ за № 298 від 30.06.2020 року, який вимагав внести необхідні відомості із вказаної заяви до ЄРДР при зміні її підслідності;
— не витребовувала і не досліджувала матеріали звернення особи 1 від начальника СУФР ГУДФС у м.Києві;
— в замін розгляду скарги за вих. № 4533/21 від 21.09.2021 року розглядала заяву за вих. № 4508/13 від 13.09.2021 року про вчинене правопорушення, чого не дозволено нормами ст.26 КПК України;
— протиправно вирішувала ті питання, які законом віднесені до повноважень органу досудового розслідування (слідчого, процесуального керівника);
— стверджувала обставини справи, не маючи на те жодних підстав, доказів і повноважень;
— постановила ухвалу (відмовила у задоволенні скарги за вих. № 4533/21 від 21.09.2021 року на бездіяльність начальника СУ ФР ГУ ДФС у м. Києві, яка виразилася у невнесенні до ЄРДР відомостей моєї заяви № 4508/13 від 13.09.2021 року про вчинене правопорушення, що обмежується положенням ч.1,4,5 ст.214 КПК України, Наказом ГПУ за № 298 від 30.06.2020 року, Узагальненням про практику розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність органів досудового розслідування або прокурора під час досудового розслідування ВССУ з розгляду цивільних і кримінальних справ (Лист від 12.01.17 року за № 9-49/0/4-17, а також Узагальненням «Про практику розгляду скарг на рішення, дії чи бездіяльність органів досудового розслідування чи прокурора під час досудового розслідування», затвердженого на засіданні Зборів суддів ВССУ 23.12.2016 року);
— постановила ухвалу (відмовила у задоволенні скарги за вих. № 4533/21 від 21.09.2021 року на бездіяльність начальника СУ ФР ГУ ДФС у м. Києві, яка виразилася у невнесенні до ЄРДР відомостей заяви за вих. № 4508/13 від 13.09.2021 року про вчинені кримінальні правопорушення), ґрунтуючись лише на результатах судового розгляду даної заяви, чого не можна було робити через вимоги ч.3 ст.214 КПК;
— не надала правової оцінки не виконанню уповноваженою особою ГУ ДФС у м.Києві Наказу ГПУ за № 298 від 30.06.2020 року, відсутності повноважень в особи, яка розглядала вказану заяву, не внесення відомостей до ЄРДР при зміні підслідності заяви, розгляду заяви в порядку Закону України «Про звернення громадян, в той час як особа 1 подавав її в порядку Кримінально-процесуального закону.
Слідча суддя під час прийняття рішення за скаргою за вих. № 4533/21 від 21.09.2021 року залишила поза увагою такі засади кримінального провадження як верховенство права, законність, доступ до правосуддя та забезпечення права на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності.
За таких обставин, слідча суддя Мєлєшак О.В., постановивши Ухвалу у судовій справі № 761/34727/21 від 06.10.2021 року, якою відмовила у задоволенні скарги за вих. № 4533/21 від 21.09.2021 року, поданої на підставі ст.303-304 КПК України, фактично істотно порушила вимоги цих самих законів.
27.10.2021 року, на підставі усього вищенаписаного, особа 1 подав до Київського апеляційного суду Апеляційну скаргу на Ухвалу слідчої судді Шевченківського районного суду м.Києва Мєлєшак Олени Вікторівни у судовій справі №761/34732/21 від 06.10.2021 року.
28.10.2021 року суддя Київського апеляційного суду Габрієль Віктор Олександрович одноосібно виніс ухвалу в судовому провадженні № 11-сс/824/6482/2021, якою було відмовлено особі 1 у відкритті апеляційного провадження. При чому, винесена ухвала смердючого єврея Габрієля В.О. суперечить його попереднім судовим рішенням при розгляді ідентичних скарг.
Підставою для відмови у відкритті провадження суддя Київського апеляційного суду Габрієль В.О. зазначив таке, що не узгоджується із нормами закону та здоровістю психіки: “Із тексту апеляційної скарги особи_1 вбачається, що він просить суд апеляційної інстанції поновити процесуальний строк на оскарження ухвали слідчого судді, скасувати ухвалу слідчого судді Шевченківського районного суду м.Києва від 06 жовтня 2021 року та зобов’язати Шевченківський районний суд м.Києва наново розглянути його скаргу за вих. №4533/21 від 21 вересня 2021 року на бездіяльність начальника СУ ФР ГУ ДФС у м.Києві в порядку, визначеному ст.ст.306-307 КПК України. В свою чергу вимоги апеляційної скарги особа_1 викладає не чітко, оскільки його вимоги суперечать положенням кримінального процесуального законодавства щодо повноважень суду апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на ухвалу слідчого судді… Однак, оскільки в апеляційній скарзі особа_1 не дотримано вимог ст.396 КПК України, колегія суддів буде позбавлена можливості розглянути її по суті. Враховуючи правовий висновок, викладений у постанові Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду від 20 грудня 2018 року (справа № 686/1783/18, провадження № 51-5498км18), апеляційну скаргу особа_1 на ухвалу слідчого судді Шевченківського районного суду м.Києва від 06 жовтня 2021 року, слід повернути особі, яка її подала, із усіма доданими до неї матеріалами”.
Насправді ж скарга особи 1 за вих. № 4614/26 від 27.10.2021 року повністю відповідала вимогам ст.396 КПК України. Це саме стосується і “чіткості викладених в апеляційній скарзі вимог”, які насправді є зрозумілими та обгрунтовані відповідними нормами КПК України. Насправді ж, причина відмови у відкритті апеляційного провадження зовсім в іншому – у старечій деменції (безумстві). Єврейське музейне барахло Габрієль В.О. настільки деградував від глибокої старості, що вже не може відрізнити цукру від солі та дня від ночі, не кажучи вже про його незнання норм законів. Хоча є великі сумніви, чи він дійсно має юридичну освіту, адже його бараняча голова не містить ані трохи мізків, ані трохи пам’яті.
Це старече падло абсолютно нічого не знає, а на судових засіданнях фактично спить, що добре видно на відеозаписах. Ця єврейська гидота і мавпячий непотріб отримує з наших податків по півтори мільйони гривень тільки за те, що спить на судових засіданнях, відмовляє у доступі до правосуддя, переслідує громадських діячів, шкодить економічним і військовим інтересам нашої держави!
Фізіологічна і анатомічна деградація дебіла Габрієля В.О. доказується хоча б тим, що у порушення Інструкції з діловодства в місцевих та апеляційних судах України (Наказ ДСА України від 24.12.2019 року за № 1196 «Про внесення змін до Інструкції з діловодства в місцевих та апеляційних судах України» з додатком, відповідно до якого затверджуються зміни до Інструкції з діловодства в місцевих та апеляційних судах України, затвердженої Наказом ДСА за № 814 від 20.08.2019 року), надіслав особі 1 паперову копію ухвали у провадженні № 11-сс/824/6482/2021, яка неправильним чином сформована: ухвала містить текст з двох сторін одного аркушу, в описовій частині ухвали не зазначено підстав для скасування рішення слідчого судді, на які опирався апелянт, друга сторона аркушу не перекреслена, ухвала не зшита і не опломбована, немає позначки в правому верхньому куті “З оригіналом згідно”, ухвала містить міжрядкові відступи, окремі слова виділені жирним кольором, не вказано де зберігається оригінал ухвали, не зазначено, коли дана ухвала набрала законної сили, шрифт ухвали менше дозволеного, не вказано дати виготовлення копії, копія ухвали не містить ПІП інших двох суддів колегії, ухвала не містить підписів інших суддів складу колегії.
Також слід зазначити, що безграмотний аферист і маразматик Габрієль В.О. і раніше уже виносив неправосудні рішення за наслідками розгляду скарг особи 1 на бездіяльність органів досудового розслідування (СУ ДБР, ГПД і УВК НАБУ, СУ ФР ГУ ДФС у м.Києві, органи НП в м.Києві), якими частково нівелював кропіткі досягнення громадської організації та перешкодив наповненню державного бюджету на сотні мільйонів гривень, тим самим послабивши боєздатність наших військ (військової компанії на Сході України) та добробут соціально незахищених верств населення (починаючи від будинків дитини до інтернатів, одиноких, інвалідів, пенсіонерів, ветеранів війни та чорнобильців, перестарілих осіб та осіб, оплата праці яких напряму залежить від наповнення державного бюджету: учні ПТУ та технікумів, студенти ВУЗів, вчителі, бібліотекарі, викладачі державних навчальних закладів, медичні працівники комунальних закладів, прибиральники державних установ, держслужбовці, Армія, силові структури).
В ст.412 КПК (Порушення вимог кримінального процесуального закону) зазначається:
“1. Істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону є такі порушення вимог цього Кодексу, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.
2. Судове рішення у будь-якому разі підлягає скасуванню, якщо:
1) за наявності підстав для закриття судом провадження в кримінальній справі його не було закрито;
2) судове рішення ухвалено незаконним складом суду;
3) судове провадження здійснено за відсутності обвинуваченого, крім випадків, передбачених ч.3 ст.323 чи ст.381 цього Кодексу, або прокурора, крім випадків, коли його участь не є обов’язковою;
4) судове провадження здійснено за відсутності захисника, якщо його участь є обов’язковою;
5) судове провадження здійснено за відсутності потерпілого, належним чином не повідомленого про дату, час і місце судового засідання;
6) порушено правила підсудності…”.
Ст.407 КПК (Апеляційний суд за наслідками розгляду скарги має право) встановлено:
“1. За наслідками розгляду скарги на вирок або ухвалу першої інстанції апеляційний суд має право:
1) залишити вирок або ухвалу без змін;
2) змінити вирок або ухвалу;
3) скасувати вирок повністю чи частково та ухвалити новий вирок;
4) скасувати ухвалу повністю чи частково та ухвалити нову ухвалу;
5) скасувати вирок або ухвалу і закрити кримінальне провадження;
6) скасувати вирок або ухвалу і призначити новий розгляд у суді першої інстанції.
2. За наслідками апеляційного розгляду за скаргою на вирок суду на підставі угоди суд апеляційної інстанції, крім рішень, передбачених пунктами 1-5 частини першої цієї статті, має право скасувати вирок і направити кримінальне провадження:
1) до суду першої інстанції для проведення судового провадження у загальному порядку, якщо угода була укладена під час судового провадження;
2) до органу досудового розслідування для здійснення досудового розслідування в загальному порядку, якщо угода була укладена під час досудового розслідування.
3. За наслідками апеляційного розгляду за скаргою на ухвали слідчого судді суд має право:
1) залишити ухвалу без змін;
2) скасувати ухвалу і постановити нову ухвалу”.
В ст.396 КПК України (Вимоги до апеляційної скарги) зазначено:
“1. Апеляційна скарга подається в письмовій формі.
2. В апеляційній скарзі зазначаються:
1) найменування суду апеляційної інстанції;
2) прізвище, ім’я та по батькові (найменування), місце проживання (перебування) особи, яка подає апеляційну скаргу, а також номер засобу зв’язку, адреса електронної пошти, якщо такі є;
3) судове рішення, яке оскаржується, і назва суду, який його ухвалив;
4) вимоги особи, яка подає апеляційну скаргу, та їх обґрунтування із зазначенням того, у чому полягає незаконність чи необґрунтованість судового рішення;
5) клопотання особи, яка подає апеляційну скаргу, про дослідження доказів;
6) перелік матеріалів, які додаються.
3. Якщо особа не бажає брати участь у апеляційному розгляді, вона зазначає це в апеляційній скарзі.
4. Якщо в апеляційній скарзі зазначаються обставини, які не були досліджені в суді першої інстанції, або докази, які не подавалися суду першої інстанції, то в ній зазначаються причини цього.
5. Апеляційна скарга підписується особою, яка її подає. Якщо апеляційну скаргу подає захисник, представник потерпілого, то до неї додаються оформлені належним чином документи, що підтверджують його повноваження відповідно до вимог цього Кодексу.
6. До апеляційної скарги та доданих до неї письмових матеріалів надаються копії в кількості, необхідній для їх надіслання сторонам кримінального провадження та іншим учасникам судового провадження, інтересів яких стосується апеляційна скарга. Цей обов’язок не поширюється на обвинуваченого, який перебуває під домашнім арештом або тримається під вартою”.
В ст.9 (Законність) КПК України зазначається: «1.Під час кримінального провадження суд, слідчий суддя, прокурор, керівник органу досудового розслідування, слідчий, інші службові особи органів державної влади зобов’язані неухильно додержуватися вимог Конституції України, цього Кодексу, міжнародних договорів, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, вимог інших актів законодавства». Ухвала слідчого судді, у відповідності до ст.370 КПК, за результатами перевірки законності і обгрунтованості рішень, дій чи бездіяльності слідчого, прокурора має бути законною, обґрунтованою та вмотивованою. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об’єктивно з’ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення. Зміст ухвали за результатами розгляду скарги на рішення, дії чи бездіяльність слідчого, прокурора має відповідати вимогам ч.2 ст.372 КПК. Слідчий суддя при перевірці поданої скарги на рішення, дії чи бездіяльність слідчого, прокурора та при винесенні рішення за результатами розгляду такої скарги не повинен вирішувати питання, що можуть стати предметом судового розгляду в цьому кримінальному провадженні. Одночасно із визнанням рішення, дії чи бездіяльності слідчого, прокурора незаконним або необґрунтованим, в своїй ухвалі слідчий суддя може зазначити про те, що він зобов’язує посадову особу усунути допущене порушення, визначивши, яку саме дію необхідно припинити чи вчинити. Слідчий суддя самостійно не може прийняти те рішення, яке має бути прийняте слідчим чи прокурором на виконання ухвали, прийнятої за результатами розгляду скарги на рішення, дії чи бездіяльність слідчого. Враховуючи вимоги ч.6 ст.9 КПК України, за якими у випадках, коли положення цього Кодексу не регулюються або неоднозначно регулюють питання кримінального провадження, застосовуються загальні засади кримінального провадження, визначені ч.1 ст.7 цього Кодексу.
Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується (ч.3 ст.8 Конституції). Право на справедливий судовий розгляд також закріплено Міжнародним пактом про громадянські і політичні права та Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод (ч.1 ст.6).
Право на справедливий судовий розгляд охоплює і право кожного на доступ до правосуддя. У доктрині Європейського суду з прав людини та його практиці “право на суд” охоплює три основні елементи:
1) наявність “суду”, який встановлений відповідно до закону і відповідає вимогам незалежності і неупередженості;
2) наявність у суду достатньої компетенції для вирішення всіх аспектів спору чи обвинувачення, до яких застосовується ст.6 Конвенції;
3) особа повинна мати доступ до такого суду.
У рішенні в справі “Голдер проти Сполученого Королівства”, 1975 року Європейський суд відзначив: “Було б неприйнятним, на думку суду, якби ч.1 ст.6 детально визначала процесуальні гарантії сторонам у судовому провадженні, не забезпечивши, насамперед, того, без чого користування такими гарантіями було б неможливим, а саме: доступу до суду.
Характеристики “справедливості, публічності та оперативності судового провадження були б марними за відсутності судового провадження”. Тож право на доступ до правосуддя в контексті кримінального провадження має дуже важливе значення, і без сумніву його необхідно вважати засадою.
Доступ до правосуддя в контексті кримінального провадження означає надання учасникові провадження можливості (права) звертатися до суду за захистом свого права чи охоронюваного законом інтересу, заявляти різного роду клопотання, оскаржувати до судді, суду чи суду вищої інстанції рішення учасників провадження, які наділені владними повноваженнями і вчиняють ці дії чи ухвалюють рішення.
В практиці Європейського суду з прав людини щодо питання права на суд, на доступ до нього чітко визначився підхід, згідно з яким особі має бути забезпечена можливість звернутися до суду для вирішення певного питання, і держава не повинна вводити правові або чинити нелегітимні перешкоди для здійснення цього права.
Пункт 1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачає наступне: «Кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов’язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення…».
Відповідно до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» за №3477-IV від 23.02.2016 року, із змінами і доповненнями, суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського Суду як джерело права. Згідно з ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка закріплює право на справедливий суд, кожна людина має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом.
У відповідності до ст.68 Конституції України кожен зобов’язаний неухильно додержуватися Конституції та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. У відповідності до ст.64 Конституції України, конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.
Хіба не за ці стандарти міжнародного і вітчизняного права щодня і на протязі семи років гинуть в АТО (ООС) найперспективніша, найсвідоміша і найпатріотичніша молодь України?
Судді-маразматики Габрієль В.О., Дрига А.М. і Полосенко В.С. через свою корумпованість, нахабність, бездарність, протиправність і ненормальність напевно уже забули про героїзм Небесної Сотні і про десятки тисяч загиблих воїнів АТО, які віддали свої безцінні життя за право решти українського народу жити без ярма на шиї і у відповідності до європейських стандартів права.
Більше цього, дебіли Габрієль В.О., Дрига А.М. і Полосенко В.С. саме у такий спосіб сплюндровують добру пам’ять про загиблу Небесну Сотню і бійців АТО (ООС), нівелюючи своїми злочинними діями героїчні досягнення українського народу. Сподіватимемося, що у м.Києві знайдуться виживші ветерани АТО (ООС) і учасники Майдану, які щодня влаштовуватимуть цим трьом ганебним особам фекальну люстрацію, якщо ВРП і Президент України не бажають реагувати на це неподобство у встановлений законом спосіб.
Вищенаписане дає підстави вважати, що суддя Київського апеляційного суду Габрієль Віктор Олександрович, за підтримки суддів Дриги Андрія Миколайовича і Полосенка Василя Степановича, вчинив кримінальне правопорушення, яке передбачене ч.2 ст.364, ч.2 ст.368, ч.2 ст.366, ч.1 ст.396, ч.2 ст.256, ч.2 ст.15, ч.5 ст.27 КК України. Однак, якщо врахувати ще й те, що судова справа № 761/34727/21 також витікає з предмету громадської діяльності особи 1, яка делегована йому Міністерством юстиції України, то протиправну діяльність суддів-маразматиків Габрієля В.О., Дриги А.М. і Полосенко В.С. слід розцінювати як таку, що направлена на умисне перешкоджання виконанню його громадських обов’язків і тягне за собою додаткову кримінальну відповідальність, що передбачена ст.170 КК України. Крім того, дії суддів-аферистів Габрієля В.О., Дриги А.М. і Полосенко В.С. являються антидержавними, що направлені на підрив довіри громадськості до органів судової влади і керівників держави вцілому, що явно на руку зовнішнім ворогам нашої держави. Судді-дебіли Габрієль В.О., Дрига А.М. і Полосенко В.С., явно через підривну співпрацю з зовнішнім ворогом, перевищили свої службові повноваження, вчинили підроблення, приховали вчинені злочини, винесли неправосудне рішення, перешкодили доступу до правосуддя, нанесли збиток економіці держави, перешкодили наповненню бюджету коштами, деморалізують українську армію і бійців ООС, сприяють поразці нашої держави у війні з ДНР, порушили присягу судді, дискредитують судову владу, тим самим саботуючи роботу органів судової влади. Саботаж і бойкотування роботи судових органів прирівнюється до шпіонажу і зраді інтересам держави. Судді-дегенерати Габрієль В.О., Дрига А.М. і Полосенко В.С. умисно вчиняють посадові злочини на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності, обороноздатності, а також державній, економічній і інформаційній безпеці України. Перехід на бік ворога в умовах воєнного стану або в період збройного конфлікту, шпигунство, надання іноземній державі, іноземній організації або їхнім представникам допомоги в проведенні підривної діяльності проти України має безжально каратися, поки не розпочалися воєнні дії в м.Києві. Навмисна протидія нинішній державній політиці суддями-аферистами Габрієлем В.О., Дригою А.М. і Полосенко В.С. вже розчарували частину українців у нинішньому курсі нашого уряду та призводить до агресивної настроєності населення. Зазначене підтверджує, що в діяльності суддів-імбецилів Габрієля В.О., Дриги А.М. і Полосенко В.С. наявний склад окремого кримінального правопорушення, що передбачене ч.2 ст.111 КК України. Таким чином, відомості щодо вчинення кримінальних правопорушень суддями-шахраями Габрієлем В.О., Дригою А.М. і Полосенко В.С. містять всі ознаки злочину, що передбачені ч.2 ст.364, ч.2 ст.368, ч.2 ст.366, ч.1 ст.396, ч.2 ст.256, ч.1 ст.111, ст.170, ч.2 ст.15, ч.5 ст.27 КК України та підлягають невідкладному внесенню до Єдиного реєстру досудових розслідувань і є підставою для початку проведення досудового розслідування. З цього приводу були подані відповідні заяви до ГПД НАБУ, СУ ДБР і ГСУ СБУ про вчинені кримінальні правопорушення суддями-маразматиками Габрієлем В.О., Дригою А.М. і Полосенко В.С. Крім цього, у відповідності до вимог ст.218 Закону України «Про Регламент Верховної Ради України» та ст.480, 482 КПК України, було прийнято рішення про колективне звернення до Генерального прокурора України про подання ним до Верховної Ради України пропозиції про зняття недоторканості з суддів-аферистів Габрієля В.О., Дриги А.М. і Полосенка В.С. з метою подальшого притягнення їх до кримінальної відповідальності.
Також було прийнято рішення про повідомлення Вищої ради правосуддя про не належну поведінку суддів-маразматиків Габрієля В.О., Дриги А.М. і Полосенко В.С., які регулярно і грубо порушують присягу судді. Очікуємо результатів адекватного реагування Генерального прокурора України щодо подання пропозиції до ВРУ, а також від ГПД НАБУ, СУ ДБР, ГСУ СБУ — стосовно внесення відомостей до ЄРДР, а від Вищої ради правосуддя — відкриття дисциплінарної справи. Також очікуємо резонансу небайдужої міжнародної і української громадськості та належної реакції не корумпованого мас-медіа.