Калініченко О.Б. Теща депутата Верховної ради збожеволіла

У провадженні відділу внутрішніх розслідувань Управління внутрішнього контролю Національного антикорупційного бюро України перебуває на досудовому розслідуванні кримінальне провадження
№ 52019000000000170 від 26.02.2019 року за ознаками правопорушень, передбачених ч.1 ст.396 КК України.
28.12.2019 року, у злісне порушення ст.55, 56, 21, 214, 220, 284, 318, 534, 535 КПК України, Рекомендацій 8 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо допомоги потерпілим від злочинів від 14.06.2006 року, статті 57 і 129 Конституції України, детектив Гайданка А.І. виніс Постанову про закриття кримінального провадження за № 52019000000000170 від 07.03.2019 року. Вважаючи Постанову від 28.12.2019 року про закриття кримінального провадження № 52019000000000170 від 26.02.2019 року детектива УВК Гайданка А.І. незаконною і передчасною, а відтак – підлягаючою до скасування в судовому порядку, особа_1 подав 13.01.2020 року до Вищого антикорупційного суду скаргу за вих. № 3760/13. Ухвалою слідчого судді Вищого антикорупційного суду Мойсак С.М. у судовій справі № 991/357/20 від 14.01.2020 року було повернуто скаргу за вих. № 3760/13 від 13.01.2020 року на Постанову від 28.12.2019 року детектива УВК Гайданка А.І. про закриття кримінального провадження № 52019000000000170 від 26.02.2019 року.
В обгрунтування прийнятого рішення слідчий суддя Вищого антикорупційного суду Мойсак С.М. зазначив (цитата): “Відповідно до ч.2, 3 ст.33-1 КПК України слідчі судді Вищого антикорупційного суду здійснюють судовий контроль за дотриманням прав, свобод та інтересів осіб у кримінальних провадженнях щодо злочинів, віднесених до підсудності Вищого антикорупційного суду відповідно до частини першої цієї статті.
Згідно з положеннями ст.33-1 КПК України, Вищому антикорупційному суду підсудні кримінальні провадження стосовно корупційних злочинів, передбачених в примітці статті 45 Кримінального кодексу України, статтями 206-2, 209, 211, 366-1 КК України, якщо наявна хоча б одна з умов, передбачених пунктами 1-3 частини п’ятої ст.216 КПК України. У примітці до ст.45 КК України зазначено, що корупційними злочинами вважаються: а) злочини, передбачені ст.191, 262, 308, 312, 313, 320, 357, 410, у випадку їх вчинення шляхом зловживання службовим становищем, б) злочини, передбачені статтями 210, 354, 364, 364-1, 365-2, 366-1, 368-369-2 КК України. Враховуючи наведене, скарга на постанову старшого детектива Національного бюро відділу внутрішніх розслідувань Управління внутрішнього контролю Національного антикорупційного бюро України Гайданка А.І. від 28.12.2019 про закриття кримінального провадження № 52019000000000170 від 26.02.2019 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.396 КК України, не підсудна Вищому антикорупційного суду та має розглядатися слідчим суддею місцевого загального суду, у межах територіальної юрисдикції якого вчинено кримінальне правопорушення. Таким чином, відсутність у слідчого судді Вищого антикорупційного суду процесуальних повноважень розглянути подану скаргу, зумовлює неможливість її розгляду по суті і, відповідно, прийняття рішення про її задоволення або відмову. Відповідно до п.2 ч.2 ст.304 КПК України скарга повертається, якщо вона не підлягає розгляду в цьому суді”.
Не погоджуючись із рішенням слідчого судді Вищого антикорупційного суду Мойсака С.М. у судовій справі № 991/357/20 від 14.01.2020 року, яким було повернуто скаргу за вих. № 3760/13 від 13.01.2020 року на Постанову від 28.12.2019 року детектива УВК Гайданка А.І. про закриття кримінального провадження за номером № 52019000000000170 від 26.02.2019 року, особа_1 подав 20.01.2020 року до Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду скаргу за вих. № 3767/17.
В своїй скарзі за вих. № 3767/17 від 20.01.2020 на Ухвалу слідчого судді Вищого антикорупційного суду Мойсака С.М. у судовій справі № 991/357/20 від 14.01.2020 року особа_1 зазначав:
1) при винесенні Ухвали у судовій справі № 991/357/20 від 14.01.2020 року слідчий суддя Вищого антикорупційного суду Мойсак С.М. упустив той факт, що детектив Гайданка А.І. досі не виконав вимог Ухвали у судовій справі № 760/2951/19 від 11.02.2019 року, якою було зобов’язано керівника УВК НАБУ внести до ЄРДР усі кваліфікуючі статті вчиненого злочину детективом ГПД НАБУ Прокопенко Б.О., які були вказаними в заяві за вих. № 2850/22 від 22.01.2019 року про вчинення кримінального правопорушення та в описовій частині даної ухвали – за ч.2 ст.364, ч.1 ст.365, ч.2 ст.366, ч.2 ст.382, ч.1 ст.396, ч.2 ст.15, ч.4 ст.27 КК України;
2) при винесенні Ухвали у справі № 991/357/20 від 14.01.2020 року суддя Вищого антикорупційного суду Мойсак С.М. знехтував вимогами ст.216 КПК України, якими визначено місце проведення досудового розслідування щодо працівників НАБУ (крім директора і його заступників) – в межах УВК (ГПД) НАБУ;
3) при винесенні Ухвали у судовій справі № 991/357/20 від 14.01.2020 року слідчий суддя Вищого антикорупційного суду Мойсак С.М. проігнорував вимоги Наказу ГПУ за № 298 від 30.06.2020 року (колишній Наказ ГПУ за № 139) та п.4,5 ч.5 ст.214 КПК України щодо обов’язковості внесення до ЄРДР усіх кваліфікаційних статтей вчиненого злочину, зазначених в заяві про вчинене кримінальне правопорушення;
4) при винесенні Ухвали у судовій справі № 991/357/20 від 14.01.2020 року слідчий суддя Вищого антикорупційного суду Мойсак С.М. проігнорував судову практику колегії суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду у провадженнях № 11-сс/824/4221/2019 від 23.07.2019 року, № 11-сс/824/4224/2019 від 25.07.2018 року, № 11-сс/796/1054/2018 від 06.02.2018 року та № 11-сс/796/1527/2018 від 13.03.2018 року, а також судову практику Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду у провадженнях № 11-п/4911/15/19 від 19.09.2019 року, № 11-п/4911/10/19 від 17.09.2019 року та № 1-кс/4910/32/19 від 09.09.2019 року.
19.02.2020 року, Ухвалою колегії суддів Апеляційної палати з розгляду кримінальних справ Вищого антикорупційного суду у провадженні № 11-сс/991/87/20, було відмовлено особі_1 у задоволенні апеляційної скарги за вих. № 3767/17 від 20.01.2020 року, а Ухвалу слідчого судді Вищого антикорупційного суду Мойсака С.М. у судовій справі № 991/357/20 від 14.01.2020 року – було залишено без змін.
Притримуючись попередньої позиції щодо незаконності і передчасності винесення Постанови від 28.12.2019 року детектива Гайданка А.І. про закриття кримінального провадження за № 52019000000000170 від 26.02.2019 року, керуючись ухвалою Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду у провадженні № 11-сс/991/87/20 від 19.02.2020 року, особа_1 повторно подав 03.03.2020 року до Солом’янського районного суду м.Києва скаргу за вих. № 3838/03 на Постанову від 28.12.2019 року детектива УВК НАБУ Гайданка А.І. на закриття кримінального провадження за № 52019000000000170 від 26.02.2019 року. Ухвалою слідчого судді Солом’янського районного суду м.Києва Постанова від 28.12.2019 року детектива Гайданка А.І. про закриття кримінального провадження за № 52019000000000170 від 26.02.2019 року була скасованою.
Після цього, Солом’янським районним судом м.Києва ще один раз розглядалася скарга особи_1 на повторне закриття даного кримінального провадження детективом УВК НАБУ, за результатами якого слідчий суддя Солом’янського районного суду м.Києва знову скасував Постанову детектива НАБУ.
13.05.2021 року, у злісне порушення ст.55, 56, 21, 214, 220, 284, 318, 534, 535 КПК України, Рекомендацій 8 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо допомоги потерпілим від злочинів від 14.06.2006 року, статті 57 і 129 Конституції України, детектив УВК Грабар С.В. виніс повторну (п’яту) Постанову про закриття кримінального провадження за № 52019000000000170 від 26.02.2019 року.
Вважаючи Постанову від 13.05.2021 року детектива УВК Грабара С.В. про повторне закриття кримінального провадження № 52019000000000170 від 26.02.2019 року незаконною і передчасною, а відтак –підлягаючим до скасування в судовому порядку, особа_1 подав 25.05.2021 року до Солом’янського районного суду м.Києва скаргу за вих. № 4364/14 на Постанову від 13.05.2021 року детектива УВК Грабара С.В. на закриття кримінального провадження № 52019000000000170 від 26.02.2019 року.
У своїй скарзі за вих. № 4364/14 від 24.05.2021 року особа_1 зазначив, що детектив Грабар С.В., перед тим як закрити кримінальне провадження № 52019000000000170 від 26.02.2019 року повторно не вчинив наступних обов’язкових слідчих і процесуальних дій:
1) не виконав в повній мірі вимог Ухвали слідчого судді за № 760/2951/19 від 11.02.2019 року;
2) не вніс до ЄРДР відомостей заяви про вчинені правопорушення за ч.2 ст.364, ч.2 ст.366 КК України;
3) не складав плану досудового розслідування та не затверджував його у свого керівника;
4) імітував проведення досудового розслідування, до того ж – не за місцем його підслідності;
5) не звертався до суду з клопотанням про подовження строків досудового розслідування;
6) не проводив досудове розслідування за статтями вчиненого злочину – за ч.2 ст.364, ч.2 ст.366 ККУ;
7) посилається в своїй Постанові від 13.05.2021 року про закриття кримінального провадження за № 52019000000000170 від 26.02.2019 року як на неможливість проведення досудового розслідування через закінчення строків досудового розслідування, в той час як він продовжував весь час це робити після 26.02.2020 року: допитував заявника, приймав і розглядав від нього клопотання за вих. № 3911/02 від 02.07.2020 року, виносив постанови (в тому числі Постанову від 06.07.2020 року про часткову відмову у задоволенні клопотання у кримінальному провадженні № 52019000000000170 від 26.02.2019 року);
8) навмисно не надав судді Вишняку М.В. матеріалів кримінального провадження № 52019000000000170 від 26.02.2019 року, який два місяці поспіль витребовував від нього вказану кримінальну справу у зв’язку з потребою розгляду скарги особи_1 на Постанову від 06.07.2020 року про часткову відмову у задоволенні клопотання у кримінальному провадженні № 52019000000000170 від 26.02.2019 року;
9) не допитав існуючих свідків у провадженні, чим умисно затягував строки досудового розслідування;
10) не допитав фігуранта у справі провадження в межах того кола питань, які особа_1 піднімав у своїй заяві про вчинене кримінальне правопорушення;
11) не повідомив прокурора про потребу зміни підслідності (до ДБР) провадження за кваліфікаціями вчиненого злочину – ч.2 ст.366, ч.1 ст.396 КК України;
12) не розглянув подану заяву за вих. № 3031/21 від 21.02.2019 року в порядку ст.220 КПК України;
13) не надав відповіді в порядку ст.220 КПК на подану заяву за вих. № 3031/21 від 21.02.2019 року;
14) не розглянув подану заяву за вих. № 3263/31 від 31.05.2019 року в порядку ст.220 КПК України;
15) не надав відповіді в порядку ст.220 КПК на подану заяву за вих. № 3263/31 від 31.05.2019 року;
16) відмовив у проведенні слідчих і розшукових дій, зазначених у клопотанні за вих.№ 3911/02 від 02.07.2019 року, які сприяли проведенню об’єктивному розслідуванню та прийняттю належного рішення;
17) не дослідив і не надав правової оцінки кожному із фактів, які особа_1 зазначав у своїй заяві за вих. № 2850/22 від 22.01.2019 року про вчинення кримінального правопорушення;
18) не провів жодного перехресного (одночасного) допиту із фігурантами провадження;
19) не призначив для потерпілого судово-медичної експертизи за фактами отриманого ушкодження здоров’я;
20) не подавав запитів до ВУЗу про отримання вищої юридичної освіти фігурантом;
21) не робив запити у наркодиспансер та в психіатричний диспансер на предмет диспансерного спостереження фігуранта у провадженні;
22) не витребовував матеріали тестів і екзаменів фігуранта, за результатами яких він працевлаштувався до НАБУ та проходив конкурсний відбір;
23) не виконав вимог жодної із 4 (чотирьох) ухвал суду, якими уже скасовувалися його попередні 4 Постанови про закриття цього провадження;
24) не виконав жодної із наданих йому вказівок процесуального прокурора, наданих йому у відповідь на скасування чотирьох попередніх Постанов про закриття даного кримінального провадження тощо.
13.05.2021 року детектив Грабар С.В. уп’яте закрив провадження за № 52019000000000170 від 26.02.2019 року не вчинивши потрібних процесуальних та слідчих дій. Детектив Грабар С.В. своєю протиправною Постановою від 13.05.2021 року про закриття кримінального провадження № 52019000000000170 також порушив вимоги ст.110 КПК України. У відповідності до п.5 ст.110 КПК України, Постанова слідчого мусить складатися з:
1) вступної частини, яка повинна містити відомості про:
а) місце і час прийняття постанови;
в) прізвище, ім’я, по батькові, посаду осіб, що проходять фігурантами по справі;
2) мотивувальної частини, яка повинна містити відомості про:
а) зміст обставин, які є підставами для прийняття Постанови;
б) мотиви прийняття Постанови, їх обгрунтування та посилання на положення Кодексу;
в) резолютивної частини, яка повинна містити відомості про:
– зміст прийнятого процесуального рішення;
– місце та час (строки) його виконання;
– особу, яким належить виконати Постанову тощо,
чого майже не має у Постанові від 13.05.2021 року детектива Грабар С.В. про закриття кримінального провадження № 52019000000000170 від від 26.02.2019 року.
Всупереч вимогам п.5 ст.110 КПК, у Постанові від 13.05.2021 року детектива Грабар С.В. відсутні:
1) реєстраційний номер та дата реєстрації Постанови в канцелярії НАБУ;
2) перелік проведених слідчих дій;
3) причини не проведення допиту свідків фігуранта (в межах того кола питань, які особа_1 піднімав у своїй заяві про вчинені кримінальні правопорушення фігурантом у провадженні);
4) причини не проведення експертизи наявних доказів;
5) правова оцінка діям фігуранта у провадженні;
6) правова оцінка доказам у провадженні;
7) підпис керівника підрозділу;
8) печатка органу досудового розслідування.
В обгрунтування своїх доводів, особа_1 долучив до своєї скарги за вих. № 4364/14 від 24.05.2021 року наступні документальні докази:
1) копію Постанови від 13.05.2021 року про закриття кримінального провадження № 52019000000000170 від 26.02.2019 року детективом УВК НАБУ Грабар С.В.;
2) копію конверту з відтиском дати та номером штрихкоду копії Постанови від 13.05.2021 року;
3) копію заяви про вчинені кримінальні правопорушення за вих. № 2850/22 від 22.01.2019 року;
4) копію заяви за вих. № 3263/31 від 31.05.2019 року в порядку ст.220 КПК України;
5) копію заяви за вих. № 3031/21 від 21.02.2019 року в порядку ст.220 КПК України;
6) копію клопотання за вих. № 3911/02 від 02.07.2019 року в порядку ст.220 КПК України;
7) копію ухвали в апеляційному провадженні № 11-сс/824/382/2020 від 29.01.2020 року;
8) копію ухвали в апеляційному провадженні № 11-сс/824/939/2020 від 13.02.2020 року;
9) копію ухвали Верховного Суду у провадженні № К/9901/68791/18 від 11.01.2019 року;
10) копію Ухвали в апеляційному провадженні № 11-сс/796/1527/2018 від 13.03.2018 року;
11) копію ухвали в апеляційному провадженні № 11-сс/796/1054/2018 від 06.02.2018 року;
12) копію Ухвали в апеляційному провадженні № 11-сс/824/4224/2019 від 25.07.2018 року;
13) копію окремих положень Узагальнення про практику розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність органів досудового розслідування або прокурора під час досудового розслідування Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ (Лист від 12.01.2017 № 9-49/0/4-17).
А в примітці до своєї скарги за вих. № 4364/14 від 24.05.2021 року особа_1 зазначив таке: “Інші докази передчасності закриття даного кримінального провадження будуть мною наданими у судовому засіданні під час розгляду даної скарги”.
Також, особа_1 посилався в своїй скарзі за вих. № 4364/14 від 24.05.2021 року на норми законів, судову практику Київського апеляційного суду, Верховного Суду та ЄСПЛ, які вимагали задоволення його скарги.
А саме, згідно з ч.5 ст.13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» висновки щодо застосування норм права, викладених у постановах Верховного суду України, є обов’язковими для всіх суб’єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Тому, слідчий суддя мусить звернути свою увагу на долучену до провадження копію рішення Верховного Суду № К/9901/68791/18 від 11.01.2019 року, яка в окремому порядку вимагає скасування Постанови від 13.05.2021 року детектива Грабар С.В. про закриття провадження № 52019000000000170 від від 26.02.2019 року, так як остання не відповідає вимогам процесуального документу. А саме, як зазначається Верховним Судом у вказаному рішенні, копія документу не може мати юридичної сили, якщо вона не засвідчена у належний спосіб: «з оригіналом згідно», (або «копія відповідає оригіналу»), зазначення дати створення копії, зазначення ПІП особи та його посаду, що створювала копію, зазначення посади і ПІП керівника підрозділу, що ознайомлювався з документом та візував його, завірення копії документу “мокрою” печаткою установи.
Відповідно вимогам ч.3 ст.415 КПК України, висновки і мотиви, з яких були скасованими судові рішення, є обов’язковими для суду першої інстанції, при новому розгляді. Так само, дані рішення (вказівки) апеляційної інстанції є обов’язковими для виконання будь-яким органом досудового розслідування. За таких обставин, детектив, не виконавши вказівок колегії суддів апеляційної інстанції щодо внесення усіх відомостей до ЄРДР за заявою особи_1 про вчинення декількох кримінальних правопорушень, а не лише одного (за ч.1 ст.396 КК України), призвів до унеможливлення перевірки обставин дотримання слідчим процесуального порядку закриття кримінального провадження, а також дійсність підстав його закриття. Відповідно, останнє не відповідає завданням та засадам кримінального провадження, передбаченим ст.2,9 КПК України, а також практиці ЄСПЛ стосовно ефективності досудового розслідування.
Крім цього, детектив Грабар С.В. також порушив вимоги Наказу Міністра юстиції України за № 1000/5 від 18.06.2015 року «Про затвердження правил організації діловодства та архівного зберігання документів у державних органах, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах і організаціях» (із змінами і доповненнями, внесеними Наказом Міністерства юстиції України від 04.07.2018 року за № 2277/5), а також Постанову Кабінету Міністрів України від 17.01.2018 року за №55 про «Деякі питання документування управлінської діяльності», адже належним чином не завірив Постанову від 13.05.2021 року: у Постанові відсутні реєстраційний номер, печатка органу досудового розслідування, у правому верхньому куті Постанови не зазначено «З оригіналом згідно», немає підпису і ПІП особи, що створювала копію Постанови, відсутній підпис і ПІП керівника органу досудового розслідування, який мусив бути ознайомленим з даною копією Постанови, немає печатки керівника підрозділу.
У відповідності до Наказу ГПУ за № 298 від 30.06.2020 року, Положення про внесення відомостей до ЄРДР та позиції колегії суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду у провадженнях № 11-сс/824/4221/2019 від 23.07.2019 року, де зазначається, що не підлягають обчисленню строки досудового розслідування, в якому до ЄРДР насправді не було внесеними усі кваліфікаційні статті вчиненого злочину, які були перерахованими в заяві про вчинене кримінальне правопорушення та/або в ухвалі слідчого судді (якою було зобов’язано детектива внести до ЄРДР необхідні відомості із заяви про вчинене кримінальне правопорушення).
При винесенні Постанови від 13.05.2021 року про закриття кримінального провадження за номером 52019000000000170 від від 26.02.2019 року детектив Грабар С.В. упустив той момент, що реєстратор УВК НАБУ досі не вніс до ЄРДР усіх відомостей, зазначених в ч.5 ст.214 КПК та в заяві особи_1 про вчинення кримінального правопорушення і в ухвалі слідчого судді, не дивлячись на те що особа_1 з цього приводу подавав керівнику органу досудового розслідування дві заяви (в порядку ст.220 КПК) та просив внести до ЄРДР відповідні зміни, чого останній не зробив, а відповідно – відлік часу щодо перебігу процесуальних строків аж ніяк не міг розпочатися, в світлі вимог ч.1 ст.219 КПК України.
Ідентичною є позиція і колегії суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду у провадженнях № 11-сс/824/4224/2019 від 25.07.2018 року, де зазначається, що суддя при винесенні рішення не керувався положеннями ст.84, 91, 94 КПК України.
Ідентичною є позиція і колегії суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду у провадженнях № 11-сс/796/1054/2018 від 06.02.2018 року та № 11-сс/796/1527/2018 від 13.03.2018 року, де зазначається, що у випадку подання потерпілими клопотань про внесення до ЄРДР усіх відомостей з поданих заяв про вчинення кримінального правопорушення, слідчі вимушені скорятися закону і шляхом внесення змін доповнити ЄРДР повними (достатніми) відомостями про вчинення злочину з наступним проведенням досудового розслідування, а у разі нехтування правами потерпілих – бездіяльність слідчого може бути оскарженою до суду в порядку ст.303 КПК України.
Відповідно Наказу ГПУ за № 298 від 30.06.2020 року, то в 2 частині (Облік кримінальних правопорушень) розділу II (Порядок формування та ведення реєстру), в пункті 8 зазначається (Цитата): «Відомості про декілька вчинених правопорушень, зазначених в одній заяві, повідомленні або виявлених безпосередньо прокурором, слідчим чи працівником іншого підрозділу, незалежно від часу їх учинення, наявності осіб, які вчинили кримінальні правопорушення, вносяться до Реєстру за кожним правопорушенням окремо. При прийнятті рішення про передачу провадження за підслідністю відомості до Реєстру вносяться одночасно з направленням до органу досудового розслідування матеріалів провадження».
Відповідно до ч.6 ст.9 КПК України у випадках, коли положення цього Кодексу не регулюють або неоднозначно регулюють питання кримінального провадження, застосовуються загальні засади кримінального провадження, визначені частиною 1 ст.7 цього Кодексу. Згідно зі ст.8 Кодексу, кримінальне провадження здійснюється з додержанням принципу верховенства права, відповідно до якого людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
У відповідності до ст.220 КПК України, клопотання сторони захисту, потерпілого і його представника чи законного представника про виконання будь-яких процесуальних дій слідчий, прокурор зобов’язані розглянути в строк не більше трьох днів з моменту подання і задовольнити їх за наявності відповідних підстав. Про результати розгляду клопотання повідомляється особа, яка заявила клопотання. Про повну або часткову відмову в задоволенні клопотання виноситься вмотивована постанова, копія якої вручається особі, яка заявила клопотання, а у разі неможливості вручення з об’єктивних причин – надсилається їй поштою». Під час кримінального провадження можуть бути заявлені клопотання, які направлені на встановлення фактичних даних, що мають значення для кримінального провадження; на забезпечення прав і законних інтересів особи, яка заявила клопотання. У статті йдеться про клопотання, які направлені на проведення будь-яких процесуальних дій. Розгляд клопотання містить в собі діяльність слідчого, прокурора, яку він здійснює відразу ж після прийому клопотання. В ході розгляду аналізу піддається прохання здійснити певні дії чи заперечення щодо здійснення окремих дій, яке міститься у клопотанні, та його обгрунтованість. З’ясовується, про встановлення яких обставин клопоче заявник, яким способом пропонує встановити їх слідчому, прокурору та чи мають ці обставини значення для цього кримінального провадження. Клопотання підлягає розгляду і вирішенню безпосередньо після його заяви. У тих випадках, коли негайне прийняття рішення за клопотанням неможливе, воно повинно бути задоволено за наявності відповідних підстав у строк не більше трьох днів з моменту подання. Такий строк встановлено законодавцем для розгляду уповноваженою процесуальною особою клопотання, заявленого учасниками кримінального процесу у ході досудового розслідування. Якщо заявлене слідчому клопотання зумовлює потребу звернення до прокурора, то це не може розглядатись як підстава для відмовлення в задоволенні клопотання, і таке звернення розглядає слідчий, повідомляючи заявника про рішення останнього. Слідчий, прокурор зобов’язані розглянути і вирішити кожне заявлене за кримінальним провадженням клопотання. При цьому вони не вправі відмовити у допиті свідка, проведенні експертизи, в проведенні інших слідчих (розшукових) дій або прийнятті певних процесуальних рішень, якщо вони сприяють об’єктивному і повному дослідженню обставин кримінального провадження, забезпеченню прав і законних інтересів учасників кримінального провадження.
Ухвалою слідчого судді Солом’янського районного суду м.Києва Калініченко Олени Борисівни у судовій справі № 760/13608/21 від 27.05.2021 року було повернуто скаргу за вих. № 4364/14 від 25.05.2021 року на Постанову від 13.05.2021 року детектива УВК НАБУ Грабара С.В. про закриття кримінального провадження № 52019000000000170 від 26.02.2019 року.
В обгрунтування свого незаконного рішення у судовій справі № 760/13608/21 від 27.05.2021 року, будучи явно божевільною особою, суддя-дурепа Калініченко О.Б. зазначила таку бредню (цитата): “25.05.2021 року до Солом`янського районного суду м.Києва надійшла скарга особа_1 на постанову детектива НАБУ про закриття кримінального провадження. З матеріалів скарги вбачається, що заявник просить скасувати постанову детектива УВК НАБУ Грабара С.В. від 13.05.2021 року про закриття кримінального провадження № 52019000000000170 від 26.02.2019 року. Досудове розслідування у зазначеному кримінальному провадженні № 52019000000000170 від 26.02.2019 року за ознаками кримінального правопорушення, відповідальність за яке передбачена ч.1 ст.396 КК України, здійснюється Національним антикорупційним бюро України. Дослідивши подані матеріали, слідчий суддя приходить до висновку, що подана скарга підлягає поверненню з наступних підстав. Положеннями ч.1 ст.306 КПК України передбачено, що скарги на рішення, дії чи бездіяльність слідчого, дізнавача чи прокурора розглядаються слідчим суддею місцевого суду, а в кримінальних провадженнях щодо кримінальних правопорушень, віднесених до підсудності Вищого антикорупційного суду, – слідчим суддею Вищого антикорупційного суду згідно з правилами судового розгляду, передбаченими статтями 318-380 цього Кодексу, з урахуванням положень цієї глави. Обґрунтування подання скарги Солом`янському районному суду м.Києва з посиланням на положення ст.ст.33, 331 КПК України слідчий суддя вважає помилковим з огляду на наступне. Згідно з абз.1 ч.1 ст.4 Закону України «Про Вищий антикорупційний суд» Вищий антикорупційний здійснює правосуддя як суд першої та апеляційної інстанцій у кримінальних провадженнях щодо кримінальних правопорушень, віднесених до його юрисдикції (підсудності) процесуальним законом, а також шляхом здійснення у випадках та порядку, визначених процесуальним законом, судового контролю за дотриманням прав, свобод та інтересів осіб у таких кримінальних провадженнях, здійснює правосуддя як суд першої та апеляційної інстанції у справах про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави в порядку цивільного судочинства. Відповідно до п.1 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про Вищий антикорупційний суд» цей Закон набирає чинності з дня, наступного за днем його опублікування, крім підпункту 3 пункту 2 цього розділу, який набирає чинності з дня початку роботи Вищого антикорупційного суду. 05.09.2019 року Вищий антикорупційний суд почав роботу. 22.09.2019 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо початку роботи Вищого антикорупційного суду».
Підпунктом 1 абз.2 пункту 202 розділу XІ Перехідних положень КПК України визначено, що з дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо початку роботи Вищого антикорупційного суду» у кримінальних провадженнях, досудове розслідування яких здійснюється Національним антикорупційним бюро України або досудове розслідування яких здійснювалося Національним антикорупційним бюро України та закінчено прокурорами Спеціалізованої антикорупційної прокуратури слідчі судді (крім слідчих суддів Вищого антикорупційного суду) припиняють приймати до розгляду клопотання та скарги у кримінальних провадженнях, а суди першої інстанції (крім Вищого антикорупційного суду)- обвинувальні акти, клопотання про застосування примусових заходів медичного характеру та про звільнення від кримінальної відповідальності у таких кримінальних провадженнях. Такі клопотання та обвинувальні акти подаються в установленому порядку відповідно до слідчих суддів Вищого антикорупційного суду, Вищого антикорупційного суду. Таким чином, враховуючи також позицію Київського апеляційного суду, викладену, зокрема в ухвалі від 12.04.2021 року (справа № 760/2403/21, провадження № 11-сс/824/1962/2021), оскільки скаржник оскаржує дії уповноваженої особи Національного антикорупційного бюро України щодо закриття кримінального провадження, то судовий контроль за дотриманням прав, свобод та інтересів осіб у даному випадку має здійснюватися Вищим антикорупційним судом. Відповідно до п.2 ч.2 ст.304 КПК України скарга повертається, якщо скарга не підлягає розгляду в цьому суді. З огляду на наведене, дотримуючись принципу належної підсудності, матеріали скарги слід повернути заявнику”.
З вищенаписаного витікає, що божевільна аферистка Калініченко О.Б. не керувалася при прийнятті свого неправосудного рішення законом, а виносила рішення на припущеннях та на судовій практиці Київського апеляційного суду, яка не являється нормою прямого права.
Даній судді чомусь було начхати на те, що спори між судами не допускаються при вирішенні питання щодо підслідності провадження, адже Ухвалою слідчого судді Вищого антикорупційного суду Мойсака С.М. у судовій справі № 991/357/20 від 14.01.2020 року підсудність кримінального провадження № 52019000000000170 від 26.02.2019 року була визначеною за Солом’янським районним судом м.Києва. А Ухвалою колегії суддів Апеляційної палати з розгляду кримінальних справ Вищого антикорупційного суду у провадженні № 11-сс/991/87/20 Ухвалу слідчого судді Вищого антикорупційного суду Мойсака С.М. у судовій справі № 991/357/20 від 14.01.2020 року було залишено без змін.
Якби дана дурепа виконала вимоги ст.23 КПК України і витребувала матеріали кримінального провадження № 52019000000000170 від 26.02.2019 року з НАБУ, то напевно дізналася, що питання підслідності цього провадження уже було остаточно вирішено за Солом’янським районним судом м.Києва і як наслідок цього – слідчі судді даного суду уже тричі розглядали Постанови детективів НАБУ про закриття цього провадження. Поміж тим, суддя-параноїк Калініченко О.Б. досить примітивно визначає підслідність проваджень, керуючись лише своєю хворою логікою: в чиїх “руках” знаходиться справа, за тим і підслідність. В той же самий час закон передбачає більш тривіальний шлях визначення підслідності проваджень – ст.216 КПК України. Саме цією статтею і передбачено, що підслідність проваджень Вищому антикорупційному суду визначається за наявністю корупційних злочинів в діях детективів НАБУ, якою стаття 396 не являється. А відповідно – підслідність кримінального провадження за № 52019000000000170 від 26.02.2019 року зберігається за Солом’янським районним судоми м.Києва, як судом загальної юрисдикції (за ознакою територіальності).
Тому, перед тим як виносити своє чергове ганебне рішення (адже це вже 4 неправосудне рішення даної судді, стосовно неправильного визначення підслідності), суддя-параноїк Калініченко О.Б. мусила спершу прочитати ст.216 КПК України і на кінець з’ясувати для себе те, що там написано (цитата): «…детективи Національного антикорупційного бюро України здійснюють досудове розслідування злочинів, передбачених статтями 191, 206-2, 209, 210, 211, 354 (стосовно працівників юридичних осіб публічного права), 364, 366-1, 368, 368-5, 369, 369-2, 410 Кримінального кодексу України, якщо наявна хоча б одна з таких умов:
1) злочин вчинено: Президентом України, повноваження якого припинено, народним депутатом України, Прем’єр-міністром України, членом Кабінету Міністрів України, першим заступником та заступником міністра, членом Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення, Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку, Антимонопольного комітету України, Головою Державного комітету телебачення і радіомовлення України, Головою Фонду державного майна України, його першим заступником та заступником, членом Центральної виборчої комісії, Головою Національного банку України, його першим заступником та заступником, Головою Національного агентства з питань запобігання корупції, його заступником, членом Ради Національного банку України, Секретарем Ради національної безпеки і оборони України, його першим заступником та заступником, Постійним Представником Президента України в Автономній Республіці Крим, його першим заступником та заступником, радником або помічником Президента України, Голови Верховної Ради України, Прем’єр-міністра України; державним службовцем, посада якого належить до категорії “А”; депутатом Верховної Ради Автономної Республіки Крим, депутатом обласної ради, міської ради міст Києва та Севастополя, посадовою особою місцевого самоврядування, посаду якої віднесено до першої та другої категорій посад; суддею (крім суддів Вищого антикорупційного суду), суддею Конституційного Суду України, присяжним (під час виконання обов’язків у суді), Головою, заступником Голови, членом, інспектором ВРП, Головою, заступником Голови, членом, інспектором Вищої кваліфікаційної комісії суддів України; прокурорами органів прокуратури, зазначеними у пунктах 1-4, 5-11 ч.1 ст.15 Закону України “Про прокуратуру”; особою вищого начальницького складу державної кримінально-виконавчої служби, органів та підрозділів цивільного захисту, вищого складу Національної поліції, посадовою особою митної служби, якій присвоєно спеціальне звання державного радника митної служби III рангу і вище, посадовою особою органів державної податкової служби, якій присвоєно звання державного радника податкової служби III рангу і вище; військовослужбовцем вищого офіцерського складу Збройних Сил України, СБУ, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, Національної гвардії України та інших військових формувань, утворених відповідно до законів України; керівником суб’єкта великого підприємництва, у статутному капіталі якого частка державної або комунальної власності перевищує 50 процентів;
2) розмір предмета злочину в 500 і більше разів перевищує розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленої законом на час вчинення злочину (якщо злочин вчинено службовою особою державного органу, правоохоронного органу, військового формування, органу місцевого самоврядування, суб’єкта господарювання, у статутному капіталі якого частка державної перевищує 50%);
3) злочин, передбачений ст.369 ККУ, частиною першою статті 369-2 Кримінального кодексу України, вчинено щодо службової особи, визначеної у частині четвертій ст.18 КК України або у п.1 цієї частини.
Прокурор, який здійснює нагляд за досудовими розслідуваннями, які проводяться детективами Національного антикорупційного бюро України, своєю постановою може віднести кримінальне провадження у злочинах, передбачених абзацом першим цієї частини, до підслідності детективів НАБУ, якщо злочином було заподіяно або могло бути заподіяно тяжкі наслідки охоронюваним законом свободам та інтересам фізичної або юридичної особи, а також державним чи суспільним інтересам. Під тяжкими наслідками слід розуміти заподіяння шкоди життєво важливим інтересам суспільства та держави, зокрема державному суверенітету, територіальній цілісності України, реалізації конституційних прав, свобод і обов’язків трьох і більше осіб.
Детективи Національного антикорупційного бюро України з метою попередження, виявлення, припинення та розкриття злочинів, які віднесені цією статтею до його підслідності, за рішенням Директора Національного антикорупційного бюро України та за погодженням із прокурором Спеціалізованої антикорупційної прокуратури можуть також розслідувати злочини, які віднесені до підслідності слідчих інших органів. У разі встановлення підрозділом внутрішнього контролю Національного антикорупційного бюро України злочинів, передбачених статтями 354, 364-370 Кримінального кодексу України, які були вчинені службовою особою Національного антикорупційного бюро України (крім директора НАБУ, його першого заступника та заступника), такі злочини розслідуються детективами зазначеного підрозділу.
7. У кримінальних провадженнях щодо злочинів, передбачених статтями 384, 385, 386, 387, 388, 396 Кримінального кодексу України, досудове розслідування здійснюється слідчим того органу, до підслідності якого відноситься злочин, у зв’язку з яким почато досудове розслідування.
9. У кримінальних провадженнях щодо злочинів, передбачених статтями 209 і 209-1 Кримінального кодексу України, досудове розслідування здійснюється слідчим того органу, який розпочав досудове розслідування або до підслідності якого відноситься суспільно небезпечне протиправне діяння, що передувало легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, крім випадків, коли ці злочини віднесено згідно із цією статтею до підслідності Національного антикорупційного бюро України.
Досудове розслідування у провадженнях із легалізації доходів, одержаних злочинним шляхом, проводиться без попереднього або одночасного притягнення особи до кримінальної відповідальності за вчинення суспільно небезпечного протиправного діяння, що передувало легалізації доходів, одержаних злочинним шляхом, у кримінальних провадженнях за ст.209 КК України у разі, коли, зокрема: суспільно небезпечне протиправне діяння, що передувало легалізації доходів, одержаних злочинним шляхом, вчинено за межами України, а легалізація доходів, одержаних злочинним шляхом, – на території України; факт вчинення суспільно небезпечного протиправного діяння, що передувало легалізації доходів, одержаних злочинним шляхом, встановлений судом у відповідних процесуальних рішеннях.
10. Якщо під час досудового розслідування буде встановлено інші злочини, вчинені особою, щодо якої ведеться розслідування, або іншою особою, якщо вони пов’язані із злочинами, вчиненими особою, щодо якої ведеться розслідування, і які не підслідні тому органу, який здійснює у кримінальному провадженні досудове розслідування, прокурор, який здійснює нагляд за досудовим розслідуванням, у разі неможливості виділення цих матеріалів в окреме провадження своєю постановою визначає підслідність всіх цих злочинів».
З вищенаписаного бачимо, що суддя-дебілка Калініченко О.Б. винесла найдуркуватіше судове рішення, яке тільки можуть винести судді цього суду. А якщо вона не витребовувала з НАБУ матеріалів кримінальної справи, у порушення вимог ст.23 КПК України, то вказана суддя-аферистка не могла знати, чи є у матеріалах кримінального провадження Постанова прокурора про визначення підслідності, а відтак – приймала рішення на припущеннях. Більше цього, суддя-параноїк Калініченко О.Б., всупереч вимогам ч.5 ст.13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та ч.3 ст.415 КПК України, при винесенні свого шахрайського рішення не покладалася на наявні у судовій справі рішення Верховного Суду та рішення з різних апеляційних інстанцій. Психічно нездорова суддя Калініченко О.Б. проігнорувала і рішення Вищого антикорупційного суду та Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду, якими уже була визначена підсудність органу, який контролюватиме проведення досудового розслідування у провадженні № 52019000000000170 від 26.02.2019 року – Солом’янський районний суд м.Києва. Останнє ставить під сумнів наявність у даної судді будь-якої юридичної освіти. За таких підстав, чи вартує нашій обнищалій державі оплачувати і надалі у мільйони гривень таку похабну і злочинну роботу судді-параноїчки?
Суддя-параноїчка Калініченко О.Б. винесла чергове неправосудне рішення, яким частково нівелювала кропіткі досягнення громадської організації та цим самим перешкодила наповненню бюджету країни на декілька десятків мільйонів гривень, суттєво послабивши боєздатність наших військ (військової компанії на сході України) та добробут соціально незахищених верств населення (починаючи від будинків дитини до інтернатів, одиноких, інвалідів, пенсіонерів, ветеранів війни та чорнобильців, перестарілих осіб та осіб, оплата праці яких напряму залежить від наповнення державного бюджету: учні ПТУ та технікумів, студенти ВУЗів, вчителі, бібліотекарі, викладачі державних навчальних закладів, медичні працівники комунальних закладів, прибиральники державних установ, держслужбовці, Армія, силові структури).
Крім цього, суддя-параноїк Калініченко О.Б. надала особі_1 копію Ухвали у судовій справі № 760/13608/21 від 27.05.2021 року, яка не відповідає вимогам Наказу ДСА за № 814 від 20.08.2019 року «Про затвердження Інструкції з діловодства в місцевих загальних судах… з розгляду цивільних і кримінальних справ» та вимогам Закону України “Про судоустрій і статус суддів”, адже:
— ухвала віддрукована з двох сторін одного аркушу;
— текст з другої сторони аркушу не перенесений на додатковий аркуш;
— друга сторона аркушу мусить бути вільною від тексту ухвали та перекресленою;
— ухвала не прошита та не опломбована на звороті;
— декотрі слова віддруковані жирним кольором та прописними літерами;
— текст ухвали значно меншого розміру ніж вимагається;
— ухвала містить міжрядкові відступи;
— ухвала не містить ПІП слідчого судді;
— не зазначено в правому верхньому куті ухвали “Копія відповідає оригіналу”;
— ухвала не містить запису про місцезнаходження оригіналу ухвали тощо.
У доктрині Європейського суду з прав людини «право на суд» охоплює 3 елементи:
1) наявність «суду», який встановлений відповідно до закону і відповідає вимогам незалежності і неупередженості; 2) наявність у суду компетенції для вирішення всіх аспектів спору чи обвинувачення, до яких застосовується ст.6 Конвенції; 3) особа повинна мати доступ до суду. Згідно з ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка закріплює право на справедливий суд, кожна людина має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом.
У відповідності до ст.68 Конституції, кожен зобов’язаний дотримуватися Конституції та законів України, не посягати на права і свободи інших людей.
Отож, хіба не за ці стандарти міжнародного і вітчизняного права щодня і на протязі майже семи років гинуть в АТО (ООС) найперспективніша, найсвідоміша і найпатріотичніша молодь України?
Суддя-недоумок Калініченко О.Б., явно через свою корумпованість, нахабність, бездарність, протиправність і неадекватність напевно уже забула про героїзм Небесної Сотні і про десятки тисяч загиблих воїнів АТО, які віддали свої безцінні життя за право решти українського народу жити без ярма на своїх шиях і у відповідності до європейських стандартів прав людини. Більше цього, аферистка Калініченко О.Б. саме у такий спосіб сплюндровує добру пам’ять про загиблу Небесну Сотню і бійців АТО, нівелюючи своїми злочинними діями героїчні досягнення українського народу.
Сподіватимемося, що у м.Києві знайдуться виживші ветерани АТО (ООС), учасники Майдану, воїни ЗСУ і бійці територіальної оборони, які щодня влаштовуватимуть безмозкій мавпі Калініченко О.Б. фекальну люстрацію, якщо ВРУ, ВРП, ДСА, Президент України і СБУ не бажають реагувати на її підривну діяльність, елементи державної зради і саботаж, відповідно до існуючих протоколів безпеки.
Усе вищенаписане дає підстави вважати, що дебілка Калініченко О.Б. вчинила чергове кримінальне правопорушення, яке передбачене ч.2 ст.364, ч.2 ст.366, ч.2 ст.368, ч.1 ст.396, ч.2 ст.256, ч.2 ст.15, ч.5 ст.27 КК України. Однак, якщо врахувати ще й те, що судова справа № 760/13608/21 від 27.05.2021 року також витікає з предмету громадської діяльності особи_1, яка делегована йому Міністерством юстиції України, то протиправну діяльність недоумка Калініченко О.Б. слід розцінювати як таку, що направлена на умисне перешкоджання виконанню його громадських обов’язків і тягне за собою додаткову кримінальну відповідальність, що передбачена ст.170 КК України. Крім цього, як для даного випадку, дії параноїчки Калініченко О.Б. є явно антидержавними, що направлені на підрив довіри громадськості до органів судової влади і керівників держави в цілому, що явно на руку зовнішнім ворогам нашої держави. Неук Калініченко О.Б., явно через підривну співпрацю з зовнішнім ворогом, перевищує свої службові повноваження, перешкоджає доступу до правосуддя, вчиняє службові підроблення, імітує розгляд скарг, виносить неправосудні рішення, надає допомогу злочинним особам і організованим кримінальним угрупуванням, культивує і поширює корупцію, протидіє громадській діяльності, переслідує громадських діячів, завдає збитку економіці держави, порушує присягу судді, тим самим саботуючи роботу органів судової влади. Саботаж і бойкотування роботи судових органів прирівнюється до шпіонажу і зраді інтересам держави. Нехлюй Калініченко О.Б. умисно вчиняє посадові злочини на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності, обороноздатності, а також державній, економічній і інформаційній безпеці України. Перехід на бік ворога в умовах воєнного стану або в період збройного конфлікту, шпигунство, надання іноземній державі, іноземній організації або їхнім представникам допомоги в проведенні підривної діяльності проти України має безжально каратися, поки не розпочалися воєнні дії в м.Києві. Навмисна протидія нинішній державній політиці параноїчкою Калініченко О.Б. вже розчарувала частину українців у нинішньому курсі нашого уряду та призводить до агресивної настроєності населення. Зазначене підтверджує, що в діяльності шизоїдки Калініченко О.Б. наявний склад ще одного кримінального правопорушення, що передбачене ч.1 ст.111 КК України. Таким чином, відомості щодо вчинення кримінальних правопорушень параноїком Калініченко О.Б. містять всі ознаки злочину, які передбачені ч.2 ст.364, ч.2 ст.366, ч.2 ст.368, ч.1 ст.396, ч.2 ст.256, ст.170, ч.1 ст.111, ч.2 ст.15, ч.5 ст.27 КК України та підлягають невідкладному внесенню до Єдиного реєстру досудових розслідувань і є підставою для початку проведення досудового розслідування. З цього приводу були подані відповідні заяви до ГПД НАБУ, СУ ДБР і ГСУ СБУ про вчинені кримінальні правопорушення аферисткою-недоумком Калініченко О.Б. Крім цього, було прийнято рішення про повідомлення Вищої ради правосуддя про не належну поведінку судді-аферистки Калініченко О.Б., яка грубо та регулярно порушує присягу судді. Очікуємо результатів адекватного реагування ГПД НАБУ, СУ ДБР, ГСУ СБУ стосовно вчасності внесення відповідних відомостей до ЄРДР, а від Вищої ради правосуддя — відкриття дисциплінарних справ. Також очікуємо резонансу небайдужої міжнародної і української громадськості та належної реакції не корумпованого мас-медіа.