Ігнатюк О.В. 300-кілограмова потвора дебютував брехуном

24.12.2021 року, через приймальну НАБУ, особа_1 подав на ім’я керівника ГПД Національного антикорупційного бюро України Калужинського А.В. заяву за вих. № 4440/17 про вчинені суддями судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду Кияшко О.А., Васильєвою М.А. і Юденко Т.М. кримінальних правопорушень за кваліфікацією вчинених злочинів – за ч.2 ст.366, ч.1 ст.396, ч.2 ст.256, ч.1 ст.111, ст.170, ч.2 ст.15, ч.5 ст.27 КК України.
Однак, у порушення ч.1 ст.2 КК України, п.1,4 ст.214 КПК України, Розділу 2 Положення про порядок ведення Єдиного реєстру досудових розслідувань, затвердженого Наказом Генерального прокурора України за № 298 від 30.06.2020 року у порядку, визначеним п.5 ст.214 КПК України, станом на 28.12.2021 року особу_1 у жодний із способів так і не було повідомлено керівником ГПД НАБУ Калужинським А.В. про внесення до ЄРДР відомостей його заяви за вих. № 4672/23 від 24.12.2021 року про вчинення кримінальних правопорушень.
28.12.2021 року, що відповідало 4 (четвертому) процесуальному дню, особа_1 подав через канцелярію Солом’янського районного суду м.Києва скаргу за вих. № 4689/27 на бездіяльність керівника ГПД НАБУ Калужинського А.В., яка виразилася у невнесенні до ЄРДР відомостей його заяви за вих. № 4672/23 від 24.12.2021 року про вчинення кримінальних правопорушень.
У відповідності до вимог ст.35 КПК України, автоматизованою системою документообігу Солом’янського районного суду м.Києва, судова справа № 760/34636/21 була розподіленою на суддю Українець В.В.
21.01.2022 року слідчий суддя Солом’янського районного суду м.Києва Українець В.В. виніс Ухвалу у справі
№ 760/34636/21, якою в черговий раз відмовив у задоволенні скарги за вих. № 4689/27 від 28.12.2021 року.
Враховуючи те, що під час розгляду скарги за вих. № 4689/27 від 28.12.2021 року суддя Українець В.В. припустився порушень норм матеріального і процесуального права, які відповідно ст.409, 412 КПК України надавали підставу для скасування його ухвали, особа_1 подав 01.02.2022 року до Київського апеляційного суду апеляційну скаргу за вих. № 4721/01 на Ухвалу слідчого судді Солом’янського районного суду м. Києва Українця В.В. у судовій справі № 760/34636/21 від 21.01.2022 року.
В своїй апеляційній скарзі за вих. № 4721/01 від 01.02.2022 року особа_1 посилався на такі підстави як для відкриття апеляційного провадження: “Пункт 2 Рішення Конституційного Суду України від 25.12.1997 року по справі № 9-зп, Рішення Конституційного Суду України за № 4-р(II)/2020 від 17.06.2020 року, ст.ст. 55, 57, 60, 64, 68 Конституції України, ст.ст. 2, 7, 9, 11, 22, 23, 26, 32, 34, 55, 56, 117, 214, 303-307, 350, 392, 393, 395, 396, 398, 399, 407, 409, 410, 413, 422, 447 КПК України, Узагальнення про практику розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність органів досудового розслідування або прокурора під час досудового розслідування Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ (Лист від 12.01.2017 року за № 9-49/0/4-17) та Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини”.
В прохальній частині апеляційної скарги за вих. № 4721/01 від 01.02.2022 року особа_1 просив суд:
“1. Постановити ухвалу про передачу матеріалів даної апеляційної скарги до Касаційного кримінального суду Верховного Суду для визначення підсудності провадження. 2. У визначеному підсудним апеляційному суді розглянути дану скаргу впродовж 14 днів або у відповідності до пункту 2.3.36 Засад використання автоматизованої системи документообігу, п.2.3.50 Положення про автоматизовану систему документообігу суду, що затверджений рішенням Ради суддів України від 26.11.2010 року № 30 (зі змінами від 2020 року) передати судову справу для повторного авторозподілу (шляхом винесення відповідного Розпорядження керівником апарату суду та на підставі погодження Головою суду Акту прийняття — передачі судової справи). 3. У визначеному підсудним апеляційному суді провести судове засідання шляхом відеоконференції: з апеляційним судом м.Києва (вул.Солом’янська, 2а, Київ, 03110), або Шевченківським районний судом м.Києва (вул.Дегтярівська, 31А, Київ, 03680), або з Солом’янським районним судом м.Києва (вул.Полковника Шутова,1, Київ, 03113, або по вул.Максима Кривоноса,25, Київ, 03680). 4. Поновити процесуальний строк на оскарження ухвали слідчого судді Солом’янського районного суду м.Києва Українця В.В. у судовій справі № 760/34636/21 від 21.01.2022 року. 5. Скасувати ухвалу слідчого судді Солом’янського районного суду м.Києва Українця В.В. у судовій справі № 760/34636/21 від 21.01.2022 року. 6. Постановити нову ухвалу, якою зобов’язати Солом’янський районний суд м.Києва наново розглянути мою скаргу за вих. № 4689/27 від 28.12.2021 року на бездіяльність керівника ГПД НАБУ в порядку, визначеному 306-307 КПК України. 7. За наслідками розгляду даної апеляційної скарги надіслати на мою поштову адресу копію ухвали”.
В обгрунтування доводів своєї скарги за вих. № 4721/01 від 01.02.2022 року особа_1 надав докази у вигляді копії Ухвали у справі № 760/34636/21 від 21.01.2022 року, копії Постанови Верховного Суду у провадженні № 51-1599км20 від 17.06.2020 року, копії Постанови Об’єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду у провадженні № 51-6470кмо18 від 27.05.2019 року.
При чому, у відповідності до ч.5 ст.13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», особа_1 звертав увагу суддів Київського апеляційного суду на висновки щодо застосування норм права, викладених у постановах Верховного суду України, які є обов’язковими для всіх суб’єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Відповідно до цього, при винесенні свого нового рішення, Київський апеляційний суд мав би врахувати наявні у даній судовій справі дві Постанови Верховного Суду у провадженні № 51-1599км20 від 17.06.2020 року та у провадженні № 51-6470кмо18 від 27.05.2019 року в ідентичних правовідносинах, чого протиправно не зробив.
04.02.2022 року, із затримкою судового розгляду апеляційної скарги на 7 (сім) днів, суддя Київського апеляційного суду Ігнатюк Олег Володимирович одноосібно прийняв рішення, яким відмовив у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою за вих. № 4721/01 від 01.02.2022 року у провадженні
№ 11-сс/824/1459/2022 на ухвалу слідчого судді Солом’янського районного суд м.Києва Українця В.В. у судовій справі № 760/34636/21 від 21.01.2022 року.
Своє злочинне, безграмотне, безтолкове, неправосудне і нездорового глузду судове рішення суддя-потвора (має вроджені вади) Ігнатюк О.В. пояснив у такий дурнуватий спосіб:
“Особа_1 подав апеляційну скаргу на ухвалу слідчого судді Солом`янського районного суду м.Києва від 21 січня 2022 року про відмову у задоволенні скарги на бездіяльність керівника ГПД Національного антикорупційного бюро України, яка полягала у невнесенні відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань за заявою про кримінальне правопорушення. Вивчивши апеляційну скаргу вважаю, що її слід повернути апелянту виходячи із наступного. Відповідно до п.3 ч.2, ч.3 ст.395 КПК України, апеляційну скаргу на ухвалу слідчого судді може бути подано протягом п`яти днів з дня її оголошення.
Якщо ухвалу слідчого судді було постановлено без виклику особи, яка її оскаржує, то строк апеляційного оскарження для такої особи обчислюється з дня отримання нею копії судового рішення.
Як убачається зі змісту ухвали слідчого судді від 21 січня 2022 року, особа_1 у судове засідання не з`явився та просив розглянути подану скаргу у його відсутність. Наведене свідчить про те, що розгляд скарги особа_1 був проведений із його викликом, а тому перебіг строку на апеляційне оскарження ухвали слідчого судді для особи_1 обліковується за загальним правилом, тобто протягом п`яти днів з дня її оголошення. Те, що ухвала слідчого судді від 21.01.2022 року була постановлена у відсутність особи_1, а також те, що копію цієї ухвали особа_1 одержав 31.01.2022 року, не підміняє поняття абз.2 ч.3 ст.395 КПК України щодо початку перебігу строку на подачу апеляційної скарги. Апеляційна скарга на ухвалу слідчого судді від 21 січня 2022 року особою_1 була подана 01 лютого 2022 року, тобто із пропущенням строку, передбаченого п.3 ч.2 ст.395 КПК України. Клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження ухвали слідчого судді із обґрунтуванням причин пропуску цього строку особою_1 не заявлено. Відповідно до вимог п.4 ч.3 ст.399 КПК України апеляційна скарга повертається, якщо вона подана після закінчення строку апеляційного оскарження і особа яка її подала, не порушує питання про поновлення цього строку. За таких обставин, апеляційну скаргу особи_1 необхідно повернути особі, яка її подала разом з усіма доданими до неї матеріалами”.
З вищенаписаного витікає, що суддя-дебіл Ігнатюк О.В. умисно не скорився вимогам ст.ст. 32, 34, 117, 220, 398, 399 КПК України та ч.5 ст.13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів». Більше цього, фізично і морально уже не дієздатний урод Ігнатюк О.В. безсоромно збрехав в своїй ганебній ухвалі, адже насправді таке клопотання про поновлення процесуальних строків на оскарження ухвали слідчого судді було наявним в апеляційній скарзі за вих. № 4721/01 від 01.02.2022 року і значилося під четвертим номером її прохальної частини, рівно як і обгрунтування цього цього клопотання (яке було викладеним на сьомому аркуші скарги).
Що стосується вимог ст.ст.32, 34 КПК України, то суддя-маразматик Ігнатюк О.В. не мав жодного права розглядати по суті ані саму апеляційну скаргу, ані заявлене клопотання, адже фігурантами апеляційної скарги (в тому числі і заяви про вчинені кримінальні правопорушення) являються судді судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду Кияшко Олександр Анатолійович, Васильєва Маргарита Анатоліївна і Юденко Тамара Миколаївна, які являються його колегами. Тому, розглядаючи апеляційну скаргу особи_1 на предмет її відповідності встановленим вимогам ст.396 КПК України, суддя-дегенерат Ігнатюк О.В. мусив взяти самовідвід або постановити ухвалу, якою передати дану апеляційну скаргу до Касаційного кримінального суду для визначення її підсудності, що до тепер широким загалом і практикується у даному суді.
Музейне барахло Ігнатюк О.В. стверджував в своїй неправосудній ухвалі обставини, які не узгоджуються із нормами КПК України. А саме, як запевняє недоумок Ігнатюк О.В., що “…як убачається зі змісту ухвали слідчого судді від 21 січня 2022 року, особа_1 у судове засідання не з`явився та просив розглянути подану скаргу у його відсутність. Наведене свідчить про те, що розгляд скарги особи_1 був проведений із його викликом…”. Останнє є банальним припущенням, чого навіть не досвідченим суддям робити абсолютно не дозволено. І потім, дане твердження – є твердженням абсолютного придурка, так як просити слідчого суддю розглянути скаргу без участі скаржника на етапі подачі цієї скарги повністю виключає можливість дізнатися такі дані, оскільки скарга має пройти декілька встановлених законом процедур (реєстрація скарги в канцелярії суду, заведення судової справи, присвоєння номера справі, авторозподіл справи, передача справи слідчому судді тощо), перед тим як визначиться слідчий суддя, який лише згодом (через 1-20 неділь) визначить дату слухання такої судової справи, про що у відповідності до вимог ст.134, 135 КПК України зобов’язаний повідомити скаржника (чого практично не роблять судді через відсутність конвертів і поштових марок).
У відповідності до положення ст.86 і 94 КПК України, при винесенні судових рішень судді мають покладатися на припустимі і належні докази у справі, а не на свою логіку. А у даній судовій справі за № 760/34636/22 немає належного і припустимого доказу, що суддя Українець В.В. надсилав особі_1 повістку. Суддя-дебіл Ігнатюк О.В. виклав у своєму неправосудному рішенні хибну і нічим не підтверджену думку, яка грунтується лише на припущеннях, що не узгоджується із нормами закону. Саме за такі незаконні твердження декотрих суддів уже було покарано Вищою радою правосуддя за скаргами особи_1.
Крім цього, суддя-маразматик Ігнатюк О.В. ухилився від виконання вимог ч.5 ст.13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та при винесенні свого безграмотного і ганебного рішення не покладалися на Постанову Верховного Суду у провадженні за № 51-1599км20 від 17.06.2020 року, а також на Постанову Об’єднаної палати Верховного Суду у провадженні № 51-6470кмо18 від 27.05.2019 року.
Більше цього, дегенерат Ігнатюк О.В. збрехав про існуючий порядок обчислення процесуальних строків, встановлених для оскарження рішення слідчих суддів. Насправді, як це чітко зазначається в Постанові Об’єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду у провадженні № 51-6470кмо18 від 27.05.2019 року, початком відліку часу на оскарження рішення слідчого судді починається з моменту проголошення судового рішення у присутності скаржника, а не за фактом, чи знав скаржник про призначене судове засідання з розгляду його скарги в першій інстанції. Більше цього, як далі зазначається в Постанові Об’єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду у провадженні № 51-6470кмо18 від 27.05.2019 року, що вчасне не надання скаржнику повного тексту ухвали, є поважною причиною для поновлення пропущених строків на оскарження рішення слідчого судді, на підставі ст.117 КПК України. А що стосується повернення матеріалів апеляційного провадження, навіть якби у даному провадженні не були фігурантами його колеги-судді, то дебіл Ігнатюк О.В. мав зробити це згідно вимог КПК України не через 8 днів, як це є у даному випадку, а відразу – у перший же день ознайомлення зі скаргою.
Останнє регламентується положеннями ст. 398, 399 КПК України.
Натомість, червононоса у приступах часто моргаюча і зажмурююча потвора Ігнатюк О.В. чомусь протримав скаргу особи_1 без належного розгляду клопотання 8 днів (тоді як ст.220 КПК України вимагала розглянути клопотання до 72 годин), а потім заднім числом вніс дані до ЄДРСУ – від 04.02.2022 року, сподіваючись що хтось цього службового підроблення не замітить.
Вищенаписане доказує, що суддя-дебіл Ігнатюк О.В. являється неадекватною особою, який конче потребує госпіталізації для душевно хворих людей, адже іншого пояснення, чому пришелепкуватий маразматик, маючи багаторічний досвід роботи, вдався до розгляду апеляційної скарги, знаючи що ст.32 і 34 КПК України цього йому не дозволяє, просто не існує. Це в рівній мірі стосується і його грубої брехні стосовно нібито не поданого особою_1 клопотання про поновлення пропущених строків на оскарження ухвали слідчого судді, яке насправді було наявним в даній апеляційній скарзі.
Відсутність елементарних юридичних знань у судді-дебіла Ігнатюка О.В. спростовує наявність у нього справжньої юридичної освіти, а також того, що він підтвердив здатність відправляти правосуддя.
Суддя-аферист Ігнатюк О.В. виніс чергове (шістнадцяте) неправосудне рішення, яким повторно нівелював кропіткі досягнення громадської організації та перешкодив наповненню бюджету держави на сотні мільйонів гривень, тим самим послабивши боєздатність наших військ (військової компанії на сході України) та добробут соціально незахищених верств населення (починаючи від будинків дитини до інтернатів, одиноких, інвалідів, пенсіонерів, ветеранів війни та чорнобильців, перестарілих осіб та осіб, оплата праці яких напряму залежить від наповнення державного бюджету: учні ПТУ та технікумів, студенти ВУЗів, вчителі, бібліотекарі, викладачі державних навчальних закладів, медичні працівники комунальних закладів, прибиральники державних установ, держслужбовці, Армія, силові структури).
Крім цього, суддя Ігнатюк О.В. надав особі_1 копію ухвали у провадженні № 11-сс/824/1459/2022, яка повторно не відповідала вимогам Наказу ДСА за № 814 (із змінами), так як: у правому верхньому куті відсутній напис
“З оригіналом згідно”, розмір шрифту ухвали менший дозволеного, наявні міжрядкові відступи, окремі слова рішення чомусь написані прописними літерами, виділені жирним кольором та з наявними пробілами, друга сторона аркушу чомусь заповнена текстом ухвали (має бути вільною від тексту та перекреслена), в ухвалі відсутня інформація про місцезнаходження її оригіналу, в даній ухвалі не зазначено, коли вона набрала законної сили, в ухвалі не зазначено дати виготовленні копії ухвали, не вказано хто створював копію ухвали, ухвала не зшита і не опломбована, ухвала не завірена гербовою печаткою.
У відповідності до ст.32 КПК України (Територіальна підсудність):
“1. Кримінальне провадження здійснює суд, у межах територіальної юрисдикції якого вчинено правопорушення. У разі якщо було вчинено кілька правопорушень, кримінальне провадження здійснює суд, у межах територіальної юрисдикції якого вчинено більш тяжке правопорушення, а якщо вони були однаковими за тяжкістю, – суд, у межах територіальної юрисдикції якого вчинено останнє за часом кримінальне правопорушення. Якщо місце вчинення правопорушення встановити неможливо, кримінальне провадження здійснюється судом, у межах територіальної юрисдикції якого закінчено досудове розслідування.
2. Кримінальне провадження щодо обвинувачення судді у вчиненні кримінального правопорушення не може здійснюватися тим судом, у якому обвинувачений обіймає чи обіймав посаду судді. Якщо згідно з частиною першою цієї статті кримінальне провадження стосовно судді має здійснюватися тим судом, у якому обвинувачений обіймає чи обіймав посаду судді, кримінальне провадження здійснює суд, найбільш територіально наближений до суду, в якому обвинувачений обіймає чи обіймав посаду судді, іншої адміністративно-територіальної одиниці (Автономної Республіки Крим, області, міста Києва чи Севастополя)”.
Ст.34 КПК України (Направлення кримінального провадження з одного суду до іншого) визначає:
“1. Кримінальне провадження передається на розгляд іншого суду, якщо:
1) до початку розгляду виявилося, що провадження надійшло до суду з порушенням правил підсудності;
2) після задоволення відводів чи в інших випадках неможливо утворити склад суду для розгляду;
3) обвинувачений/потерпілий працює/працював у суді, до підсудності якого належить провадження;
4) ліквідовано суд або з визначених підстав припинено роботу суду, який здійснював провадження.
До початку судового розгляду у виняткових випадках кримінальне провадження (крім кримінальних проваджень, що надійшли на розгляд Вищого антикорупційного суду) з метою забезпечення оперативності та ефективності кримінального провадження може бути передано на розгляд іншого суду за місцем проживання обвинуваченого, більшості потерпілих або свідків, а також у разі неможливості здійснювати відповідним судом правосуддя (зокрема, надзвичайні ситуації техногенного або природного характеру, епідемії, епізоотії, режим воєнного, надзвичайного стану, проведення антитерористичної операції).
У разі якщо обвинувачений чи потерпілий є або був суддею чи працівником апарату Вищого антикорупційного суду і кримінальне провадження належить до підсудності цього суду, таке кримінальне провадження у першій інстанції здійснює апеляційний суд, юрисдикція якого поширюється на місто Київ, і в такому разі ухвалені судові рішення оскаржуються в апеляційному порядку до апеляційного суду, який визначається колегією суддів Касаційного кримінального суду Верховного Суду.
2. Питання про направлення кримінального провадження з одного суду до іншого в межах юрисдикції одного суду апеляційної інстанції вирішується колегією суддів відповідного суду апеляційної інстанції за поданням місцевого суду або за клопотанням сторін чи потерпілого не пізніше п’яти днів з дня внесення такого подання чи клопотання, про що постановляється вмотивована ухвала.
3. Питання про направлення кримінального провадження з одного суду до іншого в межах юрисдикції різних апеляційних судів, а також про направлення провадження з одного суду апеляційної інстанції до іншого вирішується колегією суддів Касаційного кримінального суду Верховного Суду за поданням суду апеляційної інстанції або за клопотанням сторін чи потерпілого не пізніше п’яти днів з дня внесення такого подання чи клопотання, про що постановляється вмотивована ухвала.
Питання про направлення кримінального провадження з Вищого антикорупційного суду до іншого суду вирішується колегією у складі п’яти суддів Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду за поданням складу суду, визначеного для розгляду кримінального провадження, або за клопотанням сторін не пізніше п’яти днів з дня внесення такого подання чи клопотання, про що постановляється вмотивована ухвала.
4. Про час та місце розгляду подання чи клопотання про направлення провадження з одного суду до іншого повідомляються учасники провадження, проте їх неприбуття не перешкоджає розгляду питання.
5. Спори про підсудність між судами не допускаються.
6. Суд, якому направлено провадження з іншого суду, розпочинає провадження зі стадії підготовчого засідання незалежно від стадії, на якій в іншому суді виникли обставини, передбачені ч.1 цієї статті”.
Згідно ст.398 КПК України (Прийняття апеляційної скарги судом апеляційної інстанції):
“1. Апеляційна скарга, що надійшла до суду апеляційної інстанції, не пізніше наступного дня передається судді-доповідачу. Отримавши апеляційну скаргу на вирок чи ухвалу суду першої інстанції, суддя-доповідач протягом трьох днів перевіряє її на відповідність вимогам статті 396 цього Кодексу і за відсутності перешкод постановляє ухвалу про відкриття апеляційного провадження”.
Статтею 399 КПК України передбачено (Залишення апеляційної скарги без руху, її повернення або відмова відкриття провадження): “1. Суддя-доповідач, встановивши, що апеляційну скаргу на вирок чи ухвалу суду першої інстанції подано без додержання вимог, передбачених ст.396 цього Кодексу, постановляє ухвалу про залишення апеляційної скарги без руху, в якій зазначаються недоліки скарги і встановлюється достатній строк для їх усунення, який не може перевищувати п’ятнадцяти днів з дня отримання ухвали особою, яка подала апеляційну скаргу. Копія ухвали про залишення апеляційної скарги без руху невідкладно надсилається особі, яка подала апеляційну скаргу.
2. Якщо особа усунула недоліки апеляційної скарги у строк, встановлений суддею-доповідачем, вона вважається поданою у день первинного її подання до суду апеляційної інстанції.
Протягом трьох днів після усунення недоліків апеляційної скарги і за відсутності перешкод суддя-доповідач постановляє ухвалу про відкриття апеляційного провадження.
3. Апеляційна скарга повертається, якщо:
1) особа не усунула недоліки апеляційної скарги, яку залишено без руху, в установлений строк;
2) апеляційну скаргу подала особа, яка не має права подавати апеляційну скаргу;
3) апеляційна скарга не підлягає розгляду в цьому суді апеляційної інстанції;
4) апеляційна скарга подана після закінчення строку апеляційного оскарження і особа, яка її подала, не порушує питання про поновлення цього строку або суд апеляційної інстанції за заявою особи не знайде підстав для його поновлення. 4. Суддя-доповідач відмовляє у відкритті провадження лише, якщо апеляційна скарга подана на судове рішення, яке не підлягає оскарженню в апеляційному порядку, або судове рішення оскаржене виключно з підстав, з яких воно не може бути оскарженим згідно з положеннями ст.394 Кодексу.
5. Копія ухвали про повернення скарги, відмову у відкритті провадження невідкладно надсилається особі, яка подала апеляційну скаргу, разом з скаргою та усіма доданими до неї матеріалами. 6. Ухвала про повернення скарги або відмову у відкритті провадження може оскаржуватися в касаційному порядку.
7. Залишення апеляційної скарги без руху або її повернення не позбавляють права повторного звернення до суду апеляційної інстанції в порядку, у межах строку на апеляційне оскарження”.
Відповідно до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» за №3477-IV від 23.02.2016 року, із змінами і доповненнями, суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського Суду як джерело права.
У доктрині Європейського суду з прав людини «право на суд» охоплює 3 елементи:
1) наявність «суду», який встановлений відповідно до закону і відповідає вимогам незалежності і неупередженості; 2) наявність у суду достатньої компетенції для вирішення всіх аспектів спору чи обвинувачення, до яких застосовується ст.6 Конвенції; 3) особа повинна мати доступ до такого суду.
У рішенні в справі «Голдер проти Сполученого Королівства», 1975 року Європейський суд відзначив:
«Було б неприйнятним, на думку суду, якби ч.1 ст.6 детально визначала процесуальні гарантії
сторонам у судовому провадженні, не забезпечивши, насамперед, того, без чого користування такими гарантіями було б неможливим, а саме: доступу до суду». Характеристики «справедливості, публічності та оперативності судового провадження були б марними за відсутності судового провадження». Тож право на доступ до правосуддя в контексті цивільного провадження має дуже важливе значення, і без сумніву його необхідно вважати засадою. Доступ до правосуддя в контексті кримінального провадження означає надання учасникові провадження можливості звертатися до суду за захистом свого права чи охоронюваного законом інтересу, заявляти клопотання, оскаржувати до судді, суду чи суду вищої інстанції рішення учасників провадження, які наділені владними повноваженнями і вчиняють ці дії чи ухвалюють рішення.
В практиці Європейського суду з прав людини щодо питання права на суд, на доступ до нього чітко визначився підхід, згідно з яким особі має бути забезпечена можливість звернутися до суду для вирішення питання, і держава не повинна вводити правові або чинити нелегітимні перешкоди для здійснення права.
Пункт 1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачає наступне: «Кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов’язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення…».
В ст.9 (Законність) Кримінально процесуального Кодексу України зазначається:
«1. Під час кримінального провадження суд, слідчий суддя, прокурор, керівник органу досудового розслідування, слідчий, інші службові особи органів державної влади зобов’язані неухильно додержуватися вимог Конституції України, цього Кодексу, міжнародних договорів, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, вимог інших актів законодавства».
Статтею 23 КПК (Безпосередність дослідження показань, речей і документів) передбачається:
“1. Суд досліджує докази безпосередньо. Показання учасників кримінального провадження суд отримує усно.
2. Не можуть бути визнані доказами відомості, що містяться в показаннях, речах і документах, які не були предметом дослідження суду, крім випадків, передбачених Кодексом. Суд може прийняти як доказ показання осіб, які не дають їх в судовому засіданні, лише у випадках, передбачених Кодексом”.
У відповідності до ст.26 КПК України (Диспозитивність) законодавцем передбачається таке:
“1.Сторони кримінального провадження є вільними у використанні своїх прав у межах та у спосіб, передбачених цим Кодексом. 3. Слідчий суддя, суд у кримінальному провадженні вирішують лише ті питання, що винесені на їх розгляд сторонами та віднесені до їх повноважень цим Кодексом”.
В статті 306 КПК України (Порядок розгляду скарг на рішення, дії чи бездіяльність слідчого чи прокурора під час досудового розслідування) зазначається: «2.Скарги на рішення, дії чи бездіяльність під час досудового розслідування розглядаються не пізніше сімдесяти двох годин з моменту надходження відповідної скарги, крім скарг на рішення про закриття кримінального провадження, які розглядаються не пізніше п’яти днів з моменту надходження скарги. 3.Розгляд скарг на рішення, дії чи бездіяльність під час досудового розслідування здійснюється за обов’язкової участі особи, яка подала скаргу, чи її захисника, представника та слідчого чи прокурора, рішення, дії чи бездіяльність яких оскаржується.
Відсутність належним чином повідомленого слідчого чи прокурора не є перешкодою для розгляду скарги».
У відповідності до ст.68 Конституції, кожен зобов’язаний неухильно додержуватися Конституції та законів України, не посягати на права і свободи інших людей.
Хіба не за ці стандарти міжнародного і вітчизняного права щодня і на протязі семи років гинуть в АТО (ООС) найперспективніша, найсвідоміша і найпатріотичніша молодь України? Недоумок Ігнатюк О.В., явно через свою корумпованість, нахабність, бездарність, протиправність, маразм і ненормальність напевно уже забув про героїзм Небесної Сотні і про десятки тисяч загиблих воїнів АТО (ОСС), які віддали свої безцінні життя за право решти українського народу жити без ярма на своїх шиях і у відповідності до європейських стандартів прав людини. Більше цього, аферист Ігнатюк О.В. саме у такий спосіб сплюндровує добру пам’ять про загиблу Небесну Сотню і бійців АТО (ООС), нівелюючи своїми злочинними діями героїчні досягнення українського народу. Сподіватимемося, що у м.Києві знайдуться виживші ветерани АТО (ООС) і учасники Майдану, які щодня влаштовуватимуть цьому ганебному аферисту-маразматику фекальну люстрацію, якщо ВРП і Президент України не бажають реагувати на це неподобство у встановлений законом спосіб.
Усе вищенаписане дає підстави вважати, що дебіл Ігнатюк О.В. вчинив кримінальні правопорушення, які передбачені ч.2 ст.364, ч.2 ст.366, ч.2 ст.368, ч.1 ст.396, ч.2 ст.256, ч.2 ст.15, ч.5 ст.27 КК України. Однак, якщо врахувати ще й те, що провадження № 11-сс/824/1459/2022 також витікає з предмету громадської діяльності особи_1, яка делегована йому Міністерством юстиції України, то протиправну діяльність шизоїда Ігнатюка О.В. слід розцінювати як таку, що направлена на умисне перешкоджання виконанню його громадських обов’язків і тягне за собою додаткову кримінальну відповідальність, що передбачена ст.170 КК України. Крім цього, як для даного випадку, дії безграмотної потвори Ігнатюка О.В. є явно антидержавними, що направлені на підрив довіри громадськості до органів судової влади і керівників держави в цілому, що явно на руку зовнішнім ворогам нашої держави. Деградант Ігнатюк О.В., явно через підривну співпрацю з зовнішнім ворогом, перевищує свої службові повноваження, перешкоджає доступу до правосуддя, вчиняє службові підроблення, не розглядає подані клопотання, імітує розгляд апеляційних скарг, виносить неправосудні рішення, незаконно повертає апеляційні скарги, надає допомогу злочинним особам і організованим кримінальним угрупуванням, культивує і поширює корупцію, саботує наповнення державного бюджету, загострює економічну кризу, сприяє поразці української армії у війні на Донбасі, придушує патріотизм у бійців ООС, протидіє громадській діяльності, порушує присягу судді, дискредитує судову систему, тим самим саботуючи роботу органів судової влади. Саботаж і бойкотування роботи судових органів прирівнюється до шпіонажу і зраді інтересам держави. Маразматик Ігнатюк О.В. умисно вчиняє посадові злочини на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності, обороноздатності, а також державній, економічній і інформаційній безпеці України. Перехід на бік ворога в умовах воєнного стану або в період збройного конфлікту, шпигунство, надання іноземній державі, іноземній організації або їхнім представникам допомоги в проведенні підривної діяльності проти України має безжально каратися, поки не розпочалися воєнні дії в м.Києві. Навмисна протидія нинішній державній політиці зрадником Ігнатюком О.В. вже розчарувала частину українців у нинішньому курсі нашого уряду та призводить до агресивної настроєності населення. Зазначене підтверджує, що в діяльності шизоїда Ігнатюка О.В. наявний склад ще одного кримінального правопорушення, що передбачене ч.1 ст.111 КК України. Таким чином, відомості щодо вчинення кримінальних правопорушень потворою Ігнатюком О.В. містять всі ознаки злочину, які передбачені ч.2 ст.364, ч.2 ст.366, ч.2 ст.368, ч.1 ст.396, ч.2 ст.256, ст.170, ч.1 ст.111, ч.2 ст.15, ч.5 ст.27 КК України та підлягають невідкладному внесенню до Єдиного реєстру досудових розслідувань і є підставою для початку проведення досудового розслідування. З цього приводу були подані відповідні заяви до ГПД НАБУ, СУ ДБР і ГСУ СБУ про вчинені кримінальні правопорушення суддею-параноїком Ігнатюком О.В.
Крім цього, було прийнято рішення про повідомлення Вищої ради правосуддя про не належну поведінку судді-дебіла Ігнатюка О.В., який грубо порушує присягу судді. Очікуємо результатів адекватного реагування ГПД НАБУ, СУ ДБР, ГСУ СБУ стосовно вчасності внесення відповідних відомостей до ЄРДР, а від Вищої ради правосуддя — відкриття дисциплінарної справи. Також очікуємо резонансу небайдужої міжнародної і української громадськості та належної реакції не корумпованого мас-медіа.