Щебуняєва Л.Л. працює на ФСБ, а Зеленський надає їй гонорари

11.09.2021 року, через поштову службу, особа_1 подав на ім’я керівника СУ ДБР заяву за вих. № 4508/11 про вчинення кримінального правопорушення суддею Солом’янського районного суду м.Києва Ішуніною Л.М.
У вказаній заяві особа_1 вказав всі елементи вчиненого злочину: об’єкт, об’єктивна сторона, суб’єкт, суб’єктивна сторона. Також, у своїй заяві особа_1 вказав всі ознаки вчиненого злочину: час, місце, спосіб; ПІП фігуранта, його місце роботи і займана посада, короткі відомості про вчинення кримінального правопорушення. Крім цього, особа_1 самостійно кваліфікував вчинення суддею Ішуніною Ларисою Миколаївною кримінального правопорушення за – ч.2 ст.366, ч.2 ст.256, ч.1 ст.396, ч.1 ст.111, ст.170, ч.2 ст.15, ч.5 ст.27 КК України.
Відповідно, в заяві за вих. № 4508/11 від 11.09.2021 року були всі необхідні дані, які згідно вимог нового Кодексу уже були не обов’язковими для того, що б керівник СУ ДБР виконав вимоги ст. 214 КПК України та у відповідності до положення п.6 ст.39 КПК України, впродовж до 24 годин вніс до ЄРДР ці самі дані.
Зазначене також узгоджується із офіційною позицією суддів ВССУ, яка викладена в п.п.1.1 Узагальнень «Про практику розгляду скарг на рішення, дії чи бездіяльність органів досудового розслідування чи прокурора під час досудового розслідування», затверджених на засіданні Зборів суддів ВССУ 23.12.2016 року: “…Визначений ч.1 ст.214 КПК України обов’язок слідчого або прокурора не вимагає оцінки цими суб’єктами такої заяви (повідомлення) на предмет наявності ознак складу злочину для того, щоб вчинити процесуальну дію, яка полягає у внесенні відомостей про кримінальне правопорушення до ЄРДР. Такі вимоги не передбачають здійснення оцінки обґрунтованості заяви чи повідомлення про правопорушення, а передбачають лише обов’язок уповноважених органів здійснити фіксацію наданих особою відомостей про кримінальне правопорушення, які вона надає усвідомлено для реалізації відповідними органами завдань кримінального провадження”.
Звертаючись до керівника СУ ДБР із заявою про вчинене кримінальне правопорушення, особа_1 посилався на такі правові засади:
1) Згідно з п.1 ч.1 ст.303 КПК, на досудовому провадженні можуть бути оскаржені, зокрема, бездіяльність слідчого, прокурора, яка полягає у не внесенні відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань після отримання заяви чи повідомлення про кримінальне правопорушення;
2) Частиною 1 ст.306 КПК визначено, що скарги на рішення, дії чи бездіяльність слідчого чи прокурора розглядаються слідчим суддею місцевого суду;
3) Частиною 1 ст.214 КПК передбачено, що слідчий, прокурор невідкладно, але не пізніше 24 годин після подання заяви, повідомлення про вчинене кримінальне правопорушення або після самостійного виявлення ним з будь-якого джерела обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення, зобов’язаний внести відповідні відомості до ЄРДР, розпочати розслідування та через 24 години з моменту внесення таких відомостей надати заявнику витяг з ЄРДР. Слідчий, який здійснюватиме досудове розслідування, визначається керівником органу досудового розслідування;
4) Ч.2 ст.214 КПК визначено, що досудове розслідування розпочинається з моменту внесення відомостей до ЄРДР. При цьому, в реєстрі, згідно з п.4,5 ч.5 ст.214 КПК, зазначається попередня правова кваліфікація правопорушення з зазначенням статті Закону України про кримінальну відповідальність;
5) П.10 ч.1 ст.3 КПК визначає, провадження–це досудове розслідування і провадження, процесуальні дії у зв’язку із вчиненням діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність.
У випадку розгляду скарг на бездіяльність слідчого, прокурора, яка полягає у невнесенні відомостей про кримінальне правопорушення до ЄРДР, слідчі судді зобов’язані перевірити виконання органом досудового розслідування вимог ст.214 КПК при отриманні заяв та повідомлень про вчинення кримінального правопорушення, не вдаючись на даному етапі в оцінку відповідності повідомлення про злочин всім критеріям підслідності, визначеним п.1-3 ч.5 ст.216 КПК України.
Тим більше, вирішення пов’язаних з цим питань правової кваліфікації та доведення наявності всіх елементів складу кримінального правопорушення, підсудного Шевченківському районному суді м.Києва, не може покладатися суддею на заявника. Навпаки, зі змісту ст.214 КПК слідує, що у разі, якщо у зверненні особа порушує перед органом розслідування питання про вчинення правопорушення, ініціюючи здійснення ним дій, визначених КПК, то навіть за умови, що результати аналізу наведених особою відомостей свідчать про відсутність ознак складу правопорушення, то такі відомості мають бути внесені до ЄРДР з подальшим закриттям кримінального провадження, відповідно до ст.284 КПК України.
Також, положення законодавства не передбачають здійснення суддею оцінки обгрунтованості заяви чи повідомлення про кримінальне правопорушення, а передбачають лише обов’язок уповноважених органів здійснити фіксацію наданих особою відомостей про кримінальне правопорушення, які вона надає усвідомлено для реалізації відповідними органами завдань кримінального провадження. За змістом і логічним аналізом ст.214 КПК слідує, що заява чи повідомлення про вчинене кримінальне правопорушення, що підлягає передачі іншому органу досудового розслідування, (ч.5 ст.36 КПК), за підслідністю (ч.7 ст.214 КПК, ст.215 КПК) або за місцем проведення досудового розслідування (ч.2,4 ст.218 КПК), спочатку мають бути внесеними до Реєстру за місцем первісного подання у встановлений законом строк і лише після цього може бути вирішене питання щодо направлення зазначених заяв чи повідомлень за підслідністю.
Такий алгоритм дій узгоджується і з Положенням про порядок ведення ЄРДР, у п.1 та п.3 розділу 3, з якого йдеться про передачу за підслідністю або за місцем проведення досудового розслідування саме кримінального провадження, а не окремої заяви чи повідомлення.
Наведене свідчить про те, що оскаржувана особою_1 бездіяльність керівника органу досудового розслідування, яка полягає у не внесенні до ЄРДР відомостей заяви за вих. № 4508/11 від 11.09.2021 року про вчинене кримінальне правопорушення суддею Ішуніною Л.М. у визначений КПК строк, була предметом оскарження у Шевченківському районному суді м.Києва.
Однак, у порушення ч.1 ст.2 КК України, п.8 ч.1 ст.3 та ч.6 ст.39 КПК України, Розділу 2 Положення про порядок ведення Єдиного реєстру досудових розслідувань, затвердженого Наказом Генерального прокурора України за № 298 від 30.06.2020 року у порядку, визначеним п.4, 5 ст.214 КПК України, станом на 21.09.2021 року особу_1 у жодний із способів так і не було повідомлено керівником СУ ДБР про внесення до ЄРДР відомостей заяви за вих. № 4508/11 від 11.09.2021 року. Натомість, фотокопія монітору при огляді офіційного веб-сайту ДП «Укрпошта» (розділ відстеження рекомендованих пересилань, трекінг № 03049103507530), доказує, що вищевказана заява була вручена 13.09.2021 року керівнику ДБР, а копія листа від спеціаліста з Управління забезпечення діяльності ДБР Євгенії Кравцової підтверджує, що відомості згаданої вище заяви так і не були внесеними до ЄРДР, а матеріали заяви «перекинутими» до ТУ ДБР, попри те, що перший і другий – не являються органом досудового розслідування, оскільки в своїй діяльності керуються лише вимогами ст.22 Закону України «Про звернення громадян».
Відтак, у відповідності до повідомлення спеціаліста з Управління забезпечення діяльності ДБР Євгенії Кравцової, заява за вих. № 4508/11 від 11.09.2021 року про вчинене кримінальне правопорушення була розглянутою не органом досудового розслідування (тобто, не керівником СУ ДБР, і навіть не уповноваженим слідчим), а Управлінням по роботі зі зверненнями громадян ДБР – в порядку ст.22 Закону України “Про звернення громадян”. В той же час, особа_1 подавав свою заяву про вчинені кримінальні правопорушення в порядку ч.1,4,5 ст.214 КПК України та згідно Наказу ГПУ за № 298 від 30.06.2020 року.
Крім того, підслідність вказаної заяви про вчинені кримінальні правопорушення була зміненою до ТУ ДБР без попереднього внесення відомостей до ЄРДР, як того суворо вимагає Наказ ГПУ за № 298 від 30.06.2020 року. Також, враховуючи те, що уповноважений працівник Управління по зверненню громадян ДБР перебрав на себе не властиві для нього функції прокурора (адже підслідність має право змінювати лише прокурор, у відповідності до ч.7 ст.214 КПК України та Закону України “Про прокуратуру”), то фактично уже ці три речі надавали виключне право на задоволення судом скарги особи_1 та зобов’язання керівника СУ ДБР внести до ЄРДР відомості заяви за вих. № 4508/11 від 11.09.2021 року про вчинене правопорушення Ішуніною Л.М.
Пунктом 1 ч.2 ст.39 КПК України передбачено, що саме керівник органу досудового розслідування уповноважений визначати слідчого, який здійснюватиме досудове розслідування, а у випадках здійснення досудового розслідування слідчою групою – визначати старшого слідчої групи, який керуватиме діями інших слідчих. В таку групу слідчих може бути включений і сам керівник органу досудового розслідування. Разом з тим, включення до групи слідчих керівника органу досудового розслідування є необов’язковим, оскільки, в силу наданих процесуальним законом, зокрема п.п. 4, ч.2 ст.39 КПК України повноважень, керівник органу досудового розслідування уповноважений вживати заходів щодо усунення порушень вимог законодавства у випадку їх порушення слідчим, здійснювати досудове розслідування, виконувати функції реєстратора кримінальних правопорушень, користуючись при цьому повноваженнями слідчого.
А слідчий, відповідно до п.1 ч.1 ст.40 КПК України, уповноважений починати досудове розслідування та розглядати подані йому клопотання.
21.09.2021 року особа_1 подав через поштову службу до Шевченківського районного суду м.Києва скаргу за вих. № 4524/21 на бездіяльність керівника СУ ДБР, яка виразилася у не внесенні до ЄРДР відомостей заяви за вих. № 4508/11 від 11.09.2021 року про вчинення правопорушень.
У відповідності до ст.35 КПК, автоматизованою системою документообігу Шевченківського районного суду м.Києва, судова справа № 761/34734/21 була розподіленою на слідчу суддю Щебуняєву Лідію Леонідівну.
Небезпідставно вважаючи, що з етичних, медичних і процесуальних міркувань суддя Щебуняєва Л.Л. не має права розглядати скаргу за вих. № 4524/21 від 21.09.2021 року на бездіяльність керівника СУ ДБР, особа_1 подав 16.02.2022 року заяву про наявність підстав для самовідводу (відводу) судді Щебуняєвої Л.Л. від розгляду судової справи № 761/34734/21.
У тексті своєї заяви особа_1 зазначав, що підставою для такого самовідводу (відводу) служать дуже багато вагомих причин, серед яких є і такі: зацікавленість судді у результатах розгляду даної судової справи, особиста неприязнь судді до скаржника через його громадську діяльність, неадекватність судді, некомпетентність судді, затягування суддею розгляду судових справ до шести місяців, не надання копій ухвал суду за результатами розгляду попередніх справ, наявність на даний час низки кримінальних справ, які скаржник відкрив на дану суддю за фактами протиправних дій.
А в додатках до своєї заяви про наявність підстав для самовідводу (відводу) особа_1 надав такі докази: копію ухвали колегії суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду за № 11-сс/824/6820/2021 від 22.11.2021 року (щодо потреби взяття самовідводу від розгляду справи у подібних ситуаціях); копію витягу з ЄРДР за № 52019000000000258 від 28.03.2019 року на суддю Щебуняєву Л.Л.; копію повідомлення детектива НАБУ Сав’юк М.І. про початок досудового розслідування у кримінальному провадженні № 52019000000000258 від 28.03.2019 року.
17.02.2022 року, за результатами розгляду заяви від 16.02.2022 року про наявність підстав для самовідводу (відводу) судді Щебуняєвої Л.Л. від розгляду судової справи № 761/34734/21 Щебуняєва Л.Л. постановила безпрецедентну ухвалу, якою відмовила у її розгляді. Обгрунтовуючи своє божевільне рішення аферистка Щебуняєва Л.Л. зазначила таку бредню:
“Вивчивши заяву особи_1 про відвід слідчого судді Щебуняєвої Л.Л., слідчий суддя до висновку про наявність підстав для залишення її без розгляду, виходячи з наступного. З матеріалів скарги, вбачається, що особа_1 неодноразово звертався до Шевченківського районного суду м.Києва про відвід слідчого судді Щебуняєвої Л.Л. від здійснення розгляду скарги особи_1 на бездіяльність уповноваженої особи (слідчого) Державного бюро розслідувань, яка полягає у невнесенні відомостей в Єдиний реєстр досудових розслідувань після отримання заяви про кримінальне правопорушення. Так, ухвалою судді Шевченківського районного суду м.Києва Овсеп’ян Т.В. від 21 жовтня 2021 року було відмовлено в задоволенні заяви особи_1 про відвід слідчого судді Щебуняєвої Л.Л. від здійснення розгляду скарги особи_1 на бездіяльність уповноваженої особи (слідчого) Державного бюро розслідувань, яка полягає у невнесенні відомостей в Єдиний реєстр досудових розслідувань після отримання заяви про кримінальне правопорушення, з аналогічних підстав, зазначених особою_1 в заяві про відвід слідчого судді Щебуняєвої Л.Л. від 17 лютого 2022 року. Крім того, ухвалою судді Шевченківського районного суду м.Києва Кваші А.В. від 20 грудня 2021 року було відмовлено в задоволенні заяви особи_1 про відвід слідчого судді Щебуняєвої Л.Л. від здійснення розгляду скарги особи_1 на бездіяльність уповноваженої особи (слідчого) Державного бюро розслідувань, яка полягає у невнесенні відомостей в Єдиний реєстр досудових розслідувань після отримання заяви про кримінальне правопорушення, з аналогічних підстав, зазначених особою_1 в заяві про відвід слідчого судді Щебуняєвої Л.Л. від 17 лютого 2022 року. Отже, заявником неодноразово подавались заяви про відвід слідчого судді Шевченківського районного суду м.Києва Щебуняєвої Л.Л., які обґрунтовувалися аналогічними доводами. Зазначені дії заявника мають ознаки зловживання процесуальним правом на відвід з метою затягування кримінального провадження, тому відповідно до ч.4 ст.81 КПК України, суд має право залишити таку заяву без розгляду. З огляду на зазначене, заяву особи_1 про відвід слідчого судді Щебуняєвої Л.Л. слід залишити без розгляду”.
Тобто, безмозка клімактерична потвора Щебуняєвої Л.Л. вважає нормою виносити рішення на підставі судової практики (аналогічних судових справ), в той час як це суперечить нормам Конституцій України, КПК України та практиці ЄСПЛ. Останнє є ніщо інше, як перешкоджання доступу до правосуддя, ознаками посадового бандитизму, безмозкості, бездарності, тупізму, шизофренії.
Адже в нашій країні гарантується кожному громадянину об’єктивний судовий розгляд кожної окремої судової справи “незалежним і безстороннім судом”, на підставі норм закону – КПК України.
Смердючий, бридкий клімактеричний сепар Щебуняєва Л.Л. не тільки не взяла належного самовідводу від розгляду судової справи № 761/34734/21, добре знаючи що існують саме такі підстави, але й відмовила у передачі судової справи № 761/34734/21 для автоматичного визначення іншого судді, який би мусив розглянути заяву особи_1, як це і передбачено нормами ст.75-81 КПК України.
Більше цього, після невиправданої затримки розгляду скарги на бездіяльність керівника СУ ДБР за вих. № 4524/21 від 21.09.2021 року на п’ять місяців, рашистська наволоч Щебуняєва Л.Л. постановила 17.02.2022 року ще одну безпрецедентну ухвалу, якою відмовила у її задоволенні. Обгрунтовуючи своє рішення єврейська курва Щебуняєва Л.Л. зазначила таку бредню:
“Дослідивши зміст долученої до скарги заяви про вчинення, на думку особи_1, суддею Солом’янського районного суду м.Києва Ішуніною Л.М. кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.366, ч.2 ст.256. ч.1 ст.396, ч.1 ст.111, ст.170, ч.2 ст.15, ч.5 ст.27 КК України, слідчий суддя дійшов висновку, що вона не містить конкретних обставин, що можуть свідчити про вчинення суддею Солом’янського районного суду м.Києва Ішуніною Л.М. кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.366, ч.2 ст.256. ч.1 ст.396, ч.1 ст.111, ст.170, ч.2 ст.15, ч.5 ст.27 КК України. Фактично, у наведеній заяві особа_1 висловлює свою незгоду з рішеннями судді Солом’янського районного суду м.Києва Ішуніною Л.М., під час здійснення нею розгляду цивільної справи особи_1. Вирішення вказаних питань у спосіб, запропонований скаржником, шляхом внесення відомостей до ЄРДР та початку окремого кримінального провадження, на переконання слідчого судді, вочевидь суперечить загальним засадам та завданням кримінального провадження. За таких обставин, скарга особи_1 на бездіяльність уповноваженої особи (слідчого) Державного бюро розслідувань, яка полягає у невнесенні відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань, є необґрунтованою та в її задоволенні слід відмовити”.
З тексту цієї ганебної ухвали явно душевно хворої аферистки витікає, що вона порушила цілу дюжину законів: ст.214, 55, 56, 26, 135, 136, 137, 284, 306, 318, 370, 372 КПК України, ст.57 Конституції України, Наказ за № 298 від 30.06.2020 року про порядок ведення Єдиного реєстру досудових розслідувань, затвердженого Генеральним прокурором України, Рекомендації 8 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо допомоги потерпілим від злочинів від 14.06.2006 року, висновки ВССУ, практику ЄСПЛ.
Під час розгляду справи № 761/34734/21 курва Щебуняєва Л.Л. припустилася порушень норм матеріального і процесуального права, які надали підставу для скасування її ухвали:
— не викликала у судове засідання суб’єкта оскарження — керівника СУ ДБР;
— не розглянула по суті заяву особи_1 про її самовідвід (відвід);
— не передала судову справу № 761/34734/21 на авторозподіл для визначення судді, який мусив би розглянути в порядку ст.35, 75-81 КПК заяву про самовідвід (відвід) слідчому судді;
— викликала у судове засідання “представника” ДБР, про призначення якого у справі суду не було доказів;
— викликала у судове засідання “представника” ДБР, бездіяльність якого особою_1 не оскаржувалася;
— проводила судове засідання без участі керівника СУ ДБР;
— проводила судове засідання без участі особи_1;
— при розгляді справи № 761/34734/21, всупереч вимогам ст.23 КПК, не витребовувала від ДБР заяви;
— при винесенні рішення знехтувала вимогами Наказу ГПУ за № 298 від 30.06.2020 року, який вимагав від ДБР, паралельно зміні підслідності заяви про вчинене правопорушення, внести відомості до ЄРДР;
— при винесенні рішення не надала правової оцінки тому, що ч.7 ст.214 КПК та Закон України “Про прокуратуру” не дозволяють змінювати підслідність проваджень не прокурорським працівникам;
— при винесенні рішення знехтувала вимогами ч.2,3 ст.214 КПК України, яка не дозволяє слідчим суддям “з’ясовувати” наявність складу злочину в діях фігуранта до моменту внесення відомостей до ЄРДР;
— при винесенні свого безграмотного рішення знехтувала вимогами ст.26 КПК України, яка не дозволяє слідчим суддям розглядати по суті заяву про вчинення кримінального правопорушення, а лише скаргу;
— протиправно вирішувала ті питання, які законом віднесені до повноважень органу досудового розслідування;
— стверджувала обставини справи, не маючи на те жодних підстав, доказів і повноважень;
— відмовила у задоволенні скарги за вих. № 4524/21 від 21.09.2021 року на бездіяльність керівника СУ ДБР, яка виразилася у невнесенні до ЄРДР відомостей заяви за вих. № 4508/11 від 11.09.2021 року про вчинене кримінальне правопорушення, чого не передбачено ч.1,4,5 ст.214 КПК України, Наказом ГПУ за № 298 від 30.06.2020 року, Узагальненням про практику розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність органів досудового розслідування або прокурора під час досудового розслідування Вищого спеціалізованого суду України з розгляду Цивільних і кримінальних справ за № 9-49/0/4-17 від 12.01.17 року, а також Узагальненням «Про практику розгляду скарг на рішення, дії чи бездіяльність органів досудового розслідування чи прокурора під час досудового розслідування», затвердженого на засіданні Зборів суддів ВССУ 23.12.2016 року;
— постановила ухвалу (відмовила у задоволенні скарги за вих. № 4524/21 від 21.09.2021 року на бездіяльність керівника СУ ДБР, яка виразилася у невнесенні до ЄРДР відомостей заяви за вих. № 4508/11 від 11.09.2021 року про вчинене кримінальне правопорушення), ґрунтуючись лише на результатах судового розгляду даної заяви, чого не передбачено КПК, Конституцією України і практикою ЄСПЛ;
— надала належним чином не завірені копії двох ухвал у судовій справі № 761/34734/21, при чому із запізненням на сімдесят днів;
— надала право на оскарження двох ухвал у судовій справі № 761/34734/21 протягом 5 днів з дня їх проголошення, в той час як надіслала дані ухвали із запізненням на сімдесят днів.
Суддя-недоумок Щебуняєва Л.Л. під час прийняття рішення за скаргою на бездіяльність керівника СУ ДБР за вих. № 4524/21 від 21.09.2021 року залишила поза увагою такі засади кримінального провадження як верховенство права, законність, доступ до правосуддя та забезпечення права на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності.
За таких обставин, суддя-дебілка Щебуняєва Л.Л., постановивши Ухвалу у судовій справі № 761/34734/21 від 17.02.2022 року, якою відмовила у задоволенні скарги за вих. № 4524/21 від 21.09.2021 року, поданої на підставі ст.303-304 КПК України, фактично істотно порушила вимоги цих самих законів.
На підставі цього, особа_1 подав до Київського апеляційного суду чергову скаргу на Ухвалу слідчого судді Шевченківського районного суду м.Києва Щебуняєвої Л.Л. у судовій справі № 761/34734/21 від 17.02.2022 року.
Суддя-виродок Щебуняєва Л.Л. постановила чергове неправосудне рішення, яким у черговий раз нівелювала кропіткі досягнення громадської організації та перешкодила наповненню бюджету держави іще на декілька десятків мільйонів гривень (сумарно – більше мільярда грн.), тим самим послабивши боєздатність ЗСУ і територіальної оборони, добробут соціально незахищених верств населення (починаючи від будинків дитини до інтернатів, одиноких, інвалідів, пенсіонерів, ветеранів війни та чорнобильців, перестарілих осіб та осіб, оплата праці яких напряму залежить від наповнення державного бюджету: учні ПТУ та технікумів, студенти ВУЗів, вчителі, бібліотекарі, викладачі державних навчальних закладів, медичні працівники комунальних закладів, прибиральники державних установ, держслужбовці, Армія, силові структури).
Крім цього, смердюча рашистська погань Щебуняєва Л.Л. досі не надала особі_1 паперових копій Ухвал у судовій справі № 761/34734/21, а те що вона надіслала на електронну адресу особи_1 зовсім не відповідає вимогам Наказу ДСА за № 814 (із змінами і доповненнями), так як Ухвали у судовій справі № 761/34734/21: не містять державного знаку (герба), а у правому верхньому куті – відсутній напис “З оригіналом згідно”, розмір шрифту рішення значно менший встановленого, окремі слова рішення написані прописними літерами та виділені жирним кольором, в ухвалі наявні міжрядкові відступи, друга сторона ухвали не перекреслена, в ухвалі відсутня інформація про місцезнаходження її оригіналу, в ухвалі не зазначено, коли вона набрала законної сили, в ухвалі не зазначено дати виготовлення її копії, в ухвалі немає ПІП і підпису секретаря суду, ухвала не зшита і не опломбована, на пломбі ухвали не вказано ПІП секретаря суду, на пломбі немає підпису секретаря суду, на пломбі не вказано дати створення копії ухвали, на пломбі і в ухвалі немає гербової печатки.
У відповідності до Узагальнення про практику розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність органів досудового розслідування або прокурора під час досудового розслідування Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ Листом від 12.01.2017 № 9-49/0/4-17 пояснив наступне: «…Необхідність існування судового порядку оскарження аналізованого виду бездіяльності ґрунтується на закріпленні у ст.214 КПК обов’язку слідчого, прокурора невідкладно, але не пізніше 24 годин після подання заяви, повідомлення про вчинене кримінальне правопорушення або після самостійного виявлення ним з будь-якого джерела обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення, внести відповідні відомості до ЄРДР та розпочати розслідування. Таким чином, на відміну від процесуального порядку реагування на заяви та повідомлення про злочин, який було встановлено в КПК 1960 року, згаданий обов’язок слідчого або прокурора не вимагає оцінки цими суб’єктами такої заяви (повідомлення) на предмет наявності ознак складу злочину для того, щоб вчинити процесуальну дію, яка полягає у внесенні відомостей про кримінальне правопорушення до ЄРДР. Наведене підтверджується імперативними положеннями ч.4 ст.214 КПК, згідно з якою відмова у прийнятті та реєстрації заяви чи повідомлення про кримінальне правопорушення не допускається. Окрім КПК, нормативні засади, пов’язані із вчиненням зазначеної процесуальної дії, регламентовані Положенням про порядок ведення ЄРДР, затвердженим наказом Генерального прокурора України за № 298 від 30.06.2020 року, прийнятим на виконання вимог КПК України. Зазначені нормативні засади, як засвідчили результати проведеного аналізу судової практики, також беруться до уваги слідчими суддями під час розгляду аналізованого в межах цього підрозділу виду скарг. Таким чином, з огляду на чіткий обов’язок внесення слідчим чи прокурором відомостей про кримінальне правопорушення до ЄРДР із встановленням обмеженого процесуального строку для його виконання, за наявності лише загальних вимог до заяв чи повідомлення про кримінальне правопорушення, у переважній більшості випадків у разі встановлення факту звернення із заявою та констатації факту невнесення відомостей про кримінальне правопорушення в межах регламентованого ст.214 КПК 24-годинного строку, слідчі судді постановляють ухвали про задоволення скарг на бездіяльність слідчого чи прокурора. Відтепер у всіх справах обов’язковим є проведення досудового розслідування (прояв засади публічності), яке розпочинається слідчим, прокурором негайно після внесення заяви потерпілого до Єдиного реєстру досудових розслідувань».
У відповідності до ст.26 КПК України (Диспозитивність) законодавцем передбачається таке:
“1.Сторони кримінального провадження є вільними у використанні своїх прав у межах та у спосіб, передбачених цим Кодексом. 3. Слідчий суддя, суд у кримінальному провадженні вирішують лише ті питання, що винесені на їх розгляд сторонами та віднесені до їх повноважень цим Кодексом”.
Статтею 80 КПК України (Заява про відвід) передбачається таке:
“1. За наявності підстав, передбачених статтями 75-79 цього Кодексу, слідчий суддя, суддя, присяжний, прокурор, слідчий, захисник, представник, експерт, представник персоналу органу пробації, спеціаліст, перекладач, секретар судового засідання зобов’язані заявити самовідвід.
2. За цими ж підставами їм може бути заявлено відвід особами, які беруть участь у провадженні.
3. Заяви про відвід можуть бути заявлені як під час досудового розслідування, так і під час провадження.
4. Заяви про відвід під час досудового розслідування подаються одразу після встановлення підстав для такого відводу. Заяви про відвід під час судового провадження подаються до початку судового розгляду. Подання заяви про відвід після початку судового розгляду допускається лише у випадках, якщо підстава для відводу стала відома після початку судового розгляду. 5. Відвід повинен бути вмотивованим”.
Відповідно ст.81 КПК України (Порядок вирішення питання про відвід), зазначається:
“1.У разі заявления відводу слідчому судді або судді, який здійснює провадження одноособово, його розглядає інший суддя цього ж суду, визначений у порядку, встановленому ч.3 статті 35 цього Кодексу. У разі заявления відводу одному, кільком або всім суддям, які здійснюють судове провадження колегіально, його розглядає цей же склад суду. 2. Усі інші відводи під час досудового розслідування розглядає слідчий суддя, а під час судового провадження – суд, який його здійснює. 3. При розгляді відводу має бути вислухана особа, якій заявлено відвід, якщо вона бажає дати пояснення, а також думка осіб, які беруть участь у кримінальному провадженні. Питання про відвід вирішується в нарадчій кімнаті вмотивованою ухвалою слідчого судді, судді. Заява про відвід, що розглядається судом колегіально, вирішується більшістю голосів. 4. Якщо повторно заявлений відвід має ознаки зловживання правом на відвід з метою затягування кримінального провадження, суд, який здійснює провадження, має право залишити таку заяву без розгляду”.
Відповідно до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» за №3477-IV від 23.02.2016 року, із змінами, суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського Суду як джерело права. Згідно з ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка закріплює право на справедливий суд, кожна людина має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом.
У п.2.5 «Бангалорських принципів поведінки судді» (схвалені резолюцією 2006/23 від 27.07.2006 року) зазначається, що суддя заявляє самовідвід від участі в розгляді справи у тому випадку, якщо для нього не є можливим винесення об’єктивного рішення у справі, або в тому випадку, коли у стороннього спостерігача могли б виникнути сумніви в неупередженості судді. Відповідно до практики ЄСПЛ (рішення від 09.11.2006 року у справі «Білуга проти України», від 28.10.1999 року у справі «Ветштайн проти Швейцарії») важливим питанням є довіри, яку суди повинні вселяти у громадськість у демократичному суспільстві.
Судді зобов’язані викликати довіру в учасників судового розгляду, а тому будь-який суддя, стосовно якого є підстави для підозри у недостатній неупередженості, повинен брати самовідвід або бути відведений.
Наведене свідчить про те, що підставою для відводу/самовідводу не обов’язково має бути беззаперечно доведений факт необ’єктивності чи зацікавленості судді.
Судді зобов’язані викликати довіру в учасників судового розгляду, а тому будь-який суддя, стосовно якого є підстави для підозри у недостатній неупередженості, повинен брати самовідвід або бути відведеним, чого безмозка потвора Щебуняєва Л.Л. регулярно уникає, добре знаючи що особа_1 відкрив на неї шість кримінальних справ. Отож, “…кожний суддя, у відношенні якого маються щонайменші сумніви в упередженості, зобов’язаний вийти з процесу…”. Останнє було залізним приводом для самовідводу судді-аферистки Щебуняєвої Л.Л. або для задоволення заяви про її відвід від розгляду судової справи № 761/34734/21, від чого остання у злочинний спосіб уникла. Згідно з вищеописаними нормами має бути лише унеможливлена участь судді в розгляді справи за наявності у сторони лише сумніву в його неупередженості. Таким чином, достатньою підставою для відводу/самовідводу є обгрунтоване припущення про існування ризику того, що суддя в силу впливу певних факторів може бути необ’єктивним і упередженим.
Згідно з п.12 висновку №1 (2001) Консультативної Ради Європейських суддів для Комітету Міністрів Ради Європи про стандарти незалежності судових органів та незмінюваність суддів, незалежність судової влади означає повну неупередженість і з боку суддів. При винесенні рішень у судовому розгляді, судді повинні бути безсторонніми, а саме – вільними від будь-яких зав’язків, прихильності чи упередження, що впливає або може сприйматися як таке, що впливає на здатність судді приймати незалежні рішення.
Пунктом 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України за № 8 від 13.06.2007 року «Про незалежність судової влади» встановлено, що відповідно до закону суддя не може брати участь у розгляді справи і підлягає відводу/самовідводу, якщо він заінтересований у результаті розгляду справи або є інші обставини, які виключають сумнів в об’єктивності та неупередженості судді. Відповідно до Закону України “Про судоустрій і статус суддів” та Закону України “Про забезпечення права на справедливий суд”, суддя зобов’язаний своєчасно, справедливо та безсторонньо розглядати і вирішувати справи відповідно до закону з дотриманням засад і правил судочинства, додержуватися присяги судді та правил етики.
Як роз’яснив Європейський суд з прав людини в рішеннях у справах «Білуха проти України» (заява № 33949/02 від 09.11.2006 року), «Ветштайн проти Швейцарії», «Микаллеф проти Мальти», в демократичному суспільстві суди повинні вселяти довіру. Тому, кожний суддя, у відношенні якого маються щонайменші сумніви в упередженості, зобов’язаний вийти з процесу. Правила, що регулюють відвід суддів, є спробою забезпечення неупередженості судді шляхом усунення будь-яких сумнівів в учасників судового процесу.
Ці правила направлені також на усунення будь-яких ознак необ’єктивності судді та слугують зміцненню довіри, яку суди повинні асимілювати в демократичному суспільстві.
У доктрині Європейського суду з прав людини та його практиці «право на суд» охоплює три основні елементи: 1) наявність «суду», який встановлений відповідно до закону і відповідає вимогам незалежності і неупередженості; 2) наявність у суду достатньої компетенції для вирішення всіх аспектів спору чи обвинувачення, до яких застосовується ст.6 Конвенції; 3) особа повинна мати доступ до такого суду.
Пункт 1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачає наступне:
«Кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов’язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього обвинувачення…».
У відповідності до ст.68 Конституції, кожен зобов’язаний неухильно додержуватися Конституції та законів України, не посягати на права і свободи інших людей. У відповідності до ст.64 Конституції (Конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.
Хіба не за ці вітчизняні і міжнародні стандарти права щодня і на протязі восьми років гинули в ОСС найперспективніша, найсвідоміша і найпатріотичніша молодь України та продовжують гинути 63-й день у російсько-українській війні? Суддя-аферист і зрадник Щебуняєва Л.Л. через свою твердолобість і психічну ненормальність напевно уже забула про посмертний героїзм Небесної Сотні, воїнів АТО (ООС), солдат української армії і бійців територіальної оборони, які віддали свої безцінні життя за право українського народу жити без ярма на шиї і у відповідності до існуючих стандартів міжнародного права. Більше цього, суддя-виродок Щебуняєва Л.Л. саме у такий підлий спосіб навмисно сплюндровує добру пам’ять про загиблу Небесну Сотню, бійців АТО (ООС), солдат української армії і бійців територіальної оборони, нівелюючи своїми диверсійними діями героїчні досягнення українського народу. Сподіватимемося, що у м.Києві знайдуться виживші ветерани АТО (ООС), учасники Майдану, воїни ЗСУ і бійці територіальної оборони, які щодня влаштовуватимуть пустоголовій мавпі Щебуняєвій Л.Л. фекальну люстрацію, якщо ВРУ, ВРП, ДСА, Президент України і СБУ не хочуть реагувати на її підривну діяльність, саботаж і державну зраду, відповідно до існуючих протоколів.
Усе вищенаписане дає підстави вважати, що суддя-колаборант Щебуняєва Л.Л. вчинила кримінальні правопорушення, які передбачені ч.2 ст.364, ч.2 ст.366, ч.2 ст.368, ч.1 ст.396, ч.2 ст.15, ч.5 ст.27 КК України. Однак, якщо врахувати ще й те, що судова справа № 761/34734/21 також витікає з предмету громадської діяльності особи_1, яка делегована йому Міністерством юстиції України, то протиправну діяльність маразматички Щебуняєвої Л.Л. слід розцінювати як таку, що направлена на умисне перешкоджання виконанню його громадських обов’язків і тягне за собою додаткову кримінальну відповідальність, що передбачена ст.170 КК України. Крім цього, як для даного випадку, дії судді-потвори Щебуняєвої Л.Л. є антидержавними, що направлені на підрив довіри громадськості до органів судової влади і керівників держави в цілому, що явно на руку зовнішнім ворогам нашої держави. Суддя-шизофренік Щебуняєва Л.Л., через підривну співпрацю з зовнішнім ворогом, перевищує свої службові повноваження, перешкоджає доступу до правосуддя, вчиняє підроблення, виносить неправосудні рішення, приховує вчинені злочини, надає допомогу кримінальним особам, культивує і поширює корупцію, вчиняє саботаж і диверсії, перешкоджає наповненню державного бюджету, завдає шкоди економіці держави, деморалізує ЗСУ і бійців тероборони, наражає ЗСУ на поразку у війні з Росією, дискредитує український уряд і українську судову систему в очах світової громадськості, перешкоджає діяльності громадських організацій, порушує присягу судді, тим самим бойкотуючи роботу органів судової влади. Саботаж і бойкотування роботи судових органів прирівнюється до шпіонажу і зраді інтересам держави. Суддя-маразматик Щебуняєва Л.Л. умисно вчиняє посадові злочини на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності, обороноздатності, а також державній, економічній і інформаційній безпеці України. Перехід на бік ворога в умовах воєнного стану або в період збройного конфлікту, шпигунство, надання іноземній державі, іноземній організації або їхнім представникам допомоги в проведенні підривної діяльності проти України має безжально каратися, поки наша країна ще не зазнала поразки. Навмисна протидія нинішній державній політиці суддею-аферисткою Щебуняєвою Л.Л. вже розчарувала частину українців у нинішньому курсі нашого уряду та призводить до агресивної настроєності населення. Зазначене підтверджує, що в діяльності судді-параноїчки Щебуняєвої Л.Л. наявний склад ще одного кримінального правопорушення, що передбачене ч.1 ст.111 КК України. Таким чином, відомості щодо вчинення кримінальних правопорушень суддею-аферисткою Щебуняєвою Л.Л. містять всі ознаки злочину, що передбачені ч.2 ст.364, ч.2 ст.368, ч.2 ст.366, ч.1 ст.396, ч.1 ст.111, ст.170, ч.2 ст.15, ч.5 ст.27 КК України та підлягають невідкладному внесенню до Єдиного реєстру досудових розслідувань і є підставою для початку проведення досудового розслідування. З цього приводу були подані відповідні заяви до ГПД НАБУ, СУ ДБР і ГСУ СБУ про вчинені кримінальні правопорушення суддею-виродком Щебуняєвою Л.Л. Крім цього, було прийнято рішення про повідомлення Вищої Ради правосуддя про не належну поведінку судді-дебіла Щебуняєвої Л.Л., яка регулярно та грубо порушує присягу судді. Очікуємо результатів адекватного реагування ГПД НАБУ, СУ ДБР, ГСУ СБУ стосовно вчасності внесення відповідних відомостей до ЄРДР, а від Вищої Ради правосуддя — відкриття дисциплінарної справи. Також очікуємо резонансу небайдужої міжнародної і української громадськості та належної реакції не корумпованого мас-медіа.