Васильєва М.А. Путінський упир, який висмоктує кров у солдат

24.09.2021 року, через приймальну НАБУ, особа_1 подав на ім’я керівника ГПД НАБУ Калужинського А.В.
заяву за вих. № 4551/24 про вчинені суддею цивільного касаційного суду Гульком Б.І. низки кримінальних правопорушень. У вказаній заяві особа_1 зазначив всі елементи вчиненого злочину: об’єкт, об’єктивна сторона, суб’єкт, суб’єктивна сторона. Також, особа_1 вказав всі ознаки вчиненого злочину: час, місце, спосіб, імена осіб та їх місце роботи і посади тощо. Більше того, особа_1 кваліфікував вчинення суддею цивільного касаційного суду Гульком Б.І. низки кримінальних правопорушень за ч.2 ст. 366, ч.1 ст. 396, ч.1 ст.111, ст. 170, ч.2 ст. 15, ч.5 ст. 27 КК України. Відповідно, в заяві за вих. № 4551/24 від 24.09.2021 року були всі необхідні дані для внесення її відомостей до ЄРДР впродовж 24 годин керівником ГПД НАБУ Калужинським А.В. у відповідності до п.6 ст.39 КПК України.
Зазначене узгоджується із позицією суддів ВССУ, яка викладена в п.1.1 Узагальнень «Про практику розгляду скарг на рішення, дії чи бездіяльність органів досудового розслідування чи прокурора під час досудового розслідування», затверджених на засіданні Зборів суддів ВССУ 23.12.2016 року: “…Визначений ч.1 ст.214 КПК обов’язок слідчого або прокурора не вимагає оцінки цими суб’єктами такої заяви на предмет наявності ознак складу злочину для того, щоб вчинити процесуальну дію, яка полягає у внесенні відомостей про кримінальне правопорушення до ЄРДР. Такі вимоги не передбачають здійснення оцінки обґрунтованості заяви чи повідомлення про правопорушення, а передбачають обов’язок уповноважених органів здійснити фіксацію наданих особою відомостей про правопорушення, які вона надає усвідомлено для реалізації відповідними органами завдань кримінального провадження”.
Звертаючись із заявою про вчинене правопорушення, особа_1 посилався на:
1) п.1 ч.1 ст.303 КПК, адже на досудовому провадженні можуть бути оскаржені, зокрема, бездіяльність слідчого, прокурора, яка полягає у не внесенні відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань після отримання заяви чи повідомлення про кримінальне правопорушення;
2) ч.1 ст.306 КПК України, адже скарги на рішення, дії чи бездіяльність слідчого чи прокурора розглядаються слідчим суддею місцевого суду;
3) ч.1 ст.214 КПК, адже слідчий, прокурор невідкладно, але не пізніше 24 годин після подання заяви, повідомлення про вчинене кримінальне правопорушення або після самостійного виявлення ним з будь-якого джерела обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення, зобов’язаний внести відповідні відомості до ЄРДР, розпочати розслідування та через 24 години з моменту внесення таких відомостей надати заявнику витяг з ЄРДР. Слідчий, який здійснюватиме досудове розслідування, визначається керівником органу досудового розслідування;
4) ч.2 ст.214 КПК, адже досудове розслідування розпочинається з моменту внесення відомостей до ЄРДР.
При цьому, в реєстрі, згідно з п.4,5 ч.5 ст.214 КПК, зазначається попередня правова кваліфікація правопорушення з зазначенням статті Закону України про кримінальну відповідальність;
5) п.10 ч.1 ст.3 КПК, адже провадження – це досудове розслідування і провадження, процесуальні дії у зв’язку із вчиненням діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність.
Водночас, у випадку розгляду скарг на бездіяльність слідчого, прокурора, яка полягає у невнесенні відомостей про кримінальне правопорушення до ЄРДР, слідчі судді зобов’язані перевірити виконання органом досудового розслідування вимог ст.214 КПК при отриманні заяв та повідомлень про вчинення кримінального правопорушення, не вдаючись на даному етапі в оцінку відповідності повідомлення про злочин всім критеріям підслідності, визначеним п.1-3 ч.5 ст.216 КПК України.
Тим більше, вирішення пов’язаних з цим питань правової кваліфікації та доведення наявності всіх елементів складу кримінального правопорушення, підсудного Солом’янському районному суді м.Києва, не може покладатися суддею на заявника. Навпаки, зі змісту ст.214 КПК слідує, що у разі, якщо у зверненні особа порушує перед органом розслідування питання про вчинення правопорушення, ініціюючи здійснення ним дій, визначених КПК, то навіть за умови, що результати аналізу наведених особою відомостей свідчать про відсутність ознак складу правопорушення, то такі відомості мають бути внесені до ЄРДР з подальшим закриттям кримінального провадження, відповідно до ст.284 КПК України.
Також, положення законодавства не передбачають здійснення суддею оцінки обгрунтованості заяви чи повідомлення про кримінальне правопорушення, а передбачають лише обов’язок уповноважених органів здійснити фіксацію наданих особою відомостей про кримінальне правопорушення, які вона надає усвідомлено для реалізації відповідними органами завдань кримінального провадження. За змістом і логічним аналізом ст.214 КПК слідує, що заява чи повідомлення про вчинене кримінальне правопорушення, що підлягає передачі іншому органу досудового розслідування, (ч.5 ст.36 КПК), за підслідністю (ч.7 ст.214 КПК, ст.215 КПК) або за місцем проведення досудового розслідування (ч.2,4 ст.218 КПК), спочатку мають бути внесеними до Реєстру за місцем первісного подання у встановлений законом строк і лише після цього може бути вирішене питання щодо направлення зазначених заяв чи повідомлень за підслідністю. Такий алгоритм дій узгоджується і з Положенням про порядок ведення ЄРДР, у п.1 та п.3 розділу 3, з якого йдеться про передачу за підслідністю або за місцем проведення досудового розслідування саме кримінального провадження, а не окремої заяви чи повідомлення.
Однак, у порушення ч.1 ст.2 КК України, п.8 ч.1 ст.3 та ч.6 ст.39 КПК України, Розділу 2 Положення про порядок ведення Єдиного реєстру досудових розслідувань, затвердженого Наказом Генерального прокурора України за № 298 від 30.06.2020 року у порядку, визначеним п.4,5 ч.5 ст.214 КПК України, станом на 29.09.2021 року особу_1 у жодний із способів так і не було повідомлено керівником ГПД НАБУ Калужинським А.В. про внесення до ЄРДР відомостей заяви за вих. № 4551/24 від 24.09.2021 року.
Пунктом 1 ч.2 ст.39 КПК передбачено, що саме керівник органу досудового розслідування уповноважений визначати слідчого, який здійснюватиме досудове розслідування, а у випадках здійснення досудового розслідування слідчою групою – визначати старшого слідчої групи, який керуватиме діями інших слідчих.
В таку групу слідчих може бути включений і сам керівник органу досудового розслідування.
Разом з тим, включення до групи слідчих керівника органу досудового розслідування є необов’язковим, оскільки, в силу наданих процесуальним законом, зокрема п.п.4, ч.2 ст.39 КПК України повноважень, керівник органу досудового розслідування уповноважений вживати заходів щодо усунення порушень вимог законодавства у випадку їх порушення слідчим, здійснювати досудове розслідування, виконувати функції реєстратора кримінальних правопорушень, користуючись при цьому повноваженнями слідчого.
А слідчий, відповідно до п.1 ч.1 ст.40 КПК України, уповноважений починати досудове розслідування та розглядати подані йому клопотання.
29.09.2021 року, що відповідало 3 (третьому) процесуальному дню, особа_1 подав через канцелярію Солом’янського районного суду м.Києва скаргу за вих. № 4481/30 на бездіяльність керівника ГПД НАБУ Калужинського А.В., яка виразилася у невнесенні до ЄРДР відомостей його заяви за вих. № 4551/24 від 24.09.2021 року про вчинення кримінальних правопорушень.
У відповідності до ст.35 КПК, автоматизованою системою документообігу Солом’янського районного суду м.Києва, скаргу за вих. № 4481/30 від 29.09.2021 року було розподілено на слідчого суддю Вишняка М.В.
12.10.2021 року, за результатами розгляду скарги за вих. № 4481/30 від 29.09.2021 року на бездіяльність керівника ГПД НАБУ Калужинського А.В., слідчий суддя Вишняк М.В. виніс неправосудну ухвалу у судовій справі № 760/26333/21, якою відмовив особі_1 у її задоволенні.
При чому, під час розгляду скарги № 4481/30 від 29.09.2021 року слідчий суддя Вишняк М.В. припустився порушень норм матеріального і процесуального права, які надали підставу для скасування його неправосудної ухвали в межах Київського апеляційного суду:
— не викликав у судове засідання суб’єкта оскарження — керівника ГПД НАБУ Калужинського А.В.;
— не викликав у судове засідання особу_1, як скаржника (адже подання клопотання про розгляд скарги без участі скаржника не позбавляло суддю обов’язку виконати вимоги ст.134, 135 КПК України);
— викликав у судове засідання “представника” НАБУ, про призначення якого у справі не було доказів;
— викликав у судове засідання “представника” НАБУ, який працює в Управлінні по роботі зі зверненнями громадян, у відповідності до ст.22 Закону України «Про звернення громадян», в той час як особа_1 звертався до НАБУ в порядку КПК України;
— викликав у судове засідання “представника” НАБУ, бездіяльність якого особою_1 не оскаржувалася;
— долучив до провадження письмові заперечення на скаргу особи_1 від працівника з Управління по роботі зі зверненнями громадян НАБУ, бездіяльність якого особою_1 не оскаржувалася;
— долучив до провадження письмові заперечення на скаргу особи_1 від працівника з Управління по роботі зі зверненнями громадян НАБУ, який не підтвердив своїх повноважень;
— долучив до провадження письмові заперечення на скаргу особи_1 від працівника з Управління по роботі зі зверненнями громадян НАБУ, який його належним чином не оформив;
— долучив до провадження письмові заперечення на скаргу особи_1 від працівника з Управління по роботі зі зверненнями громадян НАБУ, який передав його у не дозволений Наказом ДСА за № 165 спосіб;
— долучив до провадження письмові заперечення на скаргу особи_1 від працівника з Управління по роботі зі зверненнями громадян НАБУ, який передав його до суду в електронній формі без цифрового підпису;
— при винесенні ухвали суддя посилався на пояснення представника Управління по роботі зі зверненнями громадян НАБУ, який навіть не являється детективом НАБУ (адже працює у відповідності до ст. 22 Закону України «Про звернення громадян» та який не має жодного відношення до КПК України та не має доступу до бази ЄРДР), бездіяльність якого особою_1 не оскаржувалася, про уповноваження якого у справі суду не було жодного доказу, який належним чином його не оформив (відповідно до існуючих вимог про виготовлення копій документу), який передав їх у не дозволений ДСА спосіб, та який не завірив їх цифровим підписом у відповідності до Закону України «Про цифровий підпис»;
— проводив судове засідання без участі керівника ГПД НАБУ Калужинського А.В.;
— не витребовував і не досліджував матеріали звернення особи_1 до керівника ГПД НАБУ, відповідно вимогам ст.23 КПК України;
— взамін розгляду скарги за вих. № 4481/30 від 29.09.2021 року вдався до протиправного розгляду заяви
за вих. № 4551/24 від 24.09.2021 року про вчинене кримінальне правопорушення по суті справи, чого не
дозволяється нормами ст.26 КПК України;
— протиправно вирішував ті питання, які законом віднесені до повноважень органу досудового розслідування (слідчого, детектива, процесуального керівника);
— стверджував обставини справи, не маючи на те жодних підстав, доказів і повноважень;
— постановив ухвалу (відмовив у задоволенні скарги за вих. № 4567/29 від 29.09.2021 року на бездіяльність керівника ГПД НАБУ, яка виразилася у невнесенні до ЄРДР відомостей заяви за вих. № 4551/24 від 24.09.2021 року, чого не передбачено ч.1,4,5 ст.214 КПК, Наказом ГПУ за № 298 від 30.06.2020 року, Узагальненням про практику розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність органів досудового розслідування або прокурора під час досудового розслідування Вищого спеціалізованого суду України з розгляду Цивільних і кримінальних справ (Лист від 12.01.17 року за № 9-49/0/4-17, а також Узагальненням «Про практику розгляду скарг на рішення, дії чи бездіяльність органів досудового розслідування чи прокурора під час досудового розслідування», затвердженого на засіданні Зборів суддів ВССУ 23.12.16 року);
— постановив ухвалу (відмовив у задоволенні скарги на бездіяльність керівника ГПД НАБУ, яка виразилася у невнесенні відомостей до ЄРДР), ґрунтуючись лише на результатах судового розгляду, що суперечить положенню ч.3 ст.214 КПК України;
— при винесенні ухвали не надав значення тому, що представник НАБУ змінив підслідність заяви за вих. № 4551/24 від 24.09.2021 року до ТУ ДБР, в той час як ця прерогатива належить виключно прокурору, на підставі ч.7 ст.214 КПК України та Закону України “Про прокуратуру”;
— при винесенні ухвали суддя не врахував, що представник НАБУ змінивши підслідність заяви про вчинені кримінальні правопорушення за вих. № 4551/24 від 24.09.2021 року до ТУ ДБР, попередньо не виконав вимог ч.7 ст.214 КПК України, Закону України “Про прокуратуру” і Наказу ГПУ за № 298 від 30.06.2020 року – не вніс відомості до ЄРДР.
Слідчий суддя Вишняк М.В. під час прийняття рішення за скаргою за вих. № 4567/29 від 29.09.2021 року залишив поза увагою такі засади кримінального провадження як верховенство права, законність, доступ до правосуддя та забезпечення права на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності.
За таких обставин, слідчий суддя Вишняк М.В., постановивши Ухвалу у судовій справі № 760/26333/21 від 12.10.2021 року, якою відмовив у задоволенні скарги за вих. № 4567/29 від 29.09.2021 року, поданої на підставі ст.303-304 КПК України, фактично істотно порушив вимоги цих самих законів.
03.02.2022 року, на підставі усього вищенаписаного, особа_1 подав до Київського апеляційного суду скаргу на Ухвалу слідчого судді Солом’янського районного суду м.Києва Вишняка М.В. у судовій справі № 760/26333/21 від 12.10.2021 року.
20.06.2022 року, із затримкою розгляду судової справи аж на 4 (чотири) календарних місяці, суддя Київського апеляційного суду Васильєва Маргарита Анатоліївна одноосібно винесла ухвалу в апеляційному провадженні № 11-сс/824/1496/2022, якою відмовила у відкритті апеляційного провадження та повернула особі_1 апеляційну скаргу з додатками.
Підставою для відмови у відкритті апеляційного провадження та повернення апеляційної скарги з додатками суддя-дебілка Київського апеляційного суду Васильєва М.А. зазначила таке, що не узгоджується із нормами закону та здоровістю психіки:
“Зі змісту апеляційної скарги… (ас.80-87), а також з ухвали Київського апеляційного суду від 01.11.2021 року (ас.73-78) встановлено, що апеляційною інстанцією вже розглядалась по суті аналогічна за змістом апеляційна скарга (ас.25-31) саме… (цього скаржника) на ухвалу Солом’янського районного суду м.Києва від 12.10.2021 року, і за наслідками апеляційного розгляду… (скаржнику) поновлено строк на апеляційне оскарження ухвали слідчого судді, копію якої він отримав 20.10.2021 року, та відмовлено у задоволенні його апеляційної скарги. Таким чином… (скаржник) скористався своїм правом нас апеляційне оскарження ухвали слідчого судді від 12.10.2021 року, вказане рішення переглядалося по суті в апеляційному порядку і залишене без змін ухвалою апеляційного суду від 01.11.2021 року, а, відтак, набрало законної сили… Отже, таке судове рішення не може, відповідно до викладених вище вимог закону, повторно бути оскаржене одним й тим же суб’єктом апеляційного оскарження, з одних й тих же підстав в апеляційному порядку та повторно переглядатись Київським апеляційним судом. Згідно з положенням ч.4 ст.399 КПК України суддя доповідач відмовляє у відкритті провадження, якщо апеляційна скарга подана на судове рішення, яке не підлягає оскарженню у апеляційному порядку. За наведених обставин у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою… (скаржника) на ухвалу слідчого судді від 12.10.2021 року слід відмовити”.
З написаного витікає, що стара шльондра Васильєва М.А., при винесенні свого безглуздого рішення, яке направлене на перешкоджання доступу до правосуддя, керувалася лише судовою практикою, яка не являється нормами прямого права, та спалахом чергового приступу параноїдальної шизофренії.
З останнім повністю зголошується Постанова Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 15.06.2022 року у провадженні № 51-5883км21 (судова справа №760/29638/21), якою колегія суддів вказаного суду суворо засуджує суддів Київського апеляційного суду за винесене ідентичне рішення, яким було позбавлено особу_1 законного права на доступ до правосуддя.
Відповідно, виходячи з ч.5 ст.13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», висновки щодо застосування норм права, викладених у Постановах Верховного суду України, були обов’язковими для всіх суб’єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить норму права.
Однак, дебілоїда Васильєву М.А. це чомусь зовсім не стосувалося, адже вона не тільки не прислухалася до вимог справжнього закону, шляхом обов’язковості відкриття апеляційного провадження та вчасності розгляду апеляційної справи, але і повністю проігнорувала цей закон, опираючись лише на власні божевільні фантазії.
Приміром, згідно норм ст.399 КПК України, на яку смердюча мерзота невдало опиралася в своїй неправосудній ухвалі, насправді апеляційна скарга повертається апелянту на етапі прийняття її до розгляду (у перші дні), а не після утримування її без належного розгляду впродовж 120 днів. Більше цього, ч.4 ст.399 КПК України насправді не містить такої норми закону, яка б надавала право судді повертати апеляційну скаргу на тлі того, що дещо раніше цей же апелянт подавав схожі скарги і що з цього приводу приймалися апеляційною інстанцією рішення. Да і сам факт повторності подачі апеляційної скарги за вих. № 4723/01 від 02.02.2022 року є абсолютно надуманим, так як досі існує лише в одному поданні. Також являється зухвалою брехнею і те, що нібито КПК України обмежує кількість спроб подачі одних і тих же заяв про вчинені кримінальні правопорушення, рівно як і кількості спроб подачі скарг на рішення слідчого судді та до апеляційної інстанції. І що найцікавіше, ця стара маразматичка Васильєва М.А. уже неодноразово приймала участь у колегіальному розгляді “клонованих” апеляційних скарг особи_1 і ставила свій підпис у колегіальних рішеннях за наслідками їх розгляду по суті справи. Останнє доказує, що єврейська потвора Васильєва М.А. крім шизофренії також хворіє на твердолобість і тупорилість. Хоча, не виключено, що може бути причиною усьому цьому неподобству і її клімактерична деменція (безумство). Єврейське музейне барахло Васильєва М.А. настільки деградувала від свого вікового клімаксу, що вже не може відрізнити дня від ночі, не кажучи вже про її незнання норм елементарних законів. При цьому виникають великі сумніви, чи дебілка Васильєва М.А. дійсно має юридичну освіту, адже її куряча голова не містить ані трохи людської пам’яті та розуму.
Клімактеричне падло Васильєва М.А. не володіє щонайменшими знаннями з правознавства, а на судових засіданнях фактично спить або бавиться своїм пітним смердючим телефоном. Ця єврейська гидота отримує з податків українців по півтори мільйони гривень в рік тільки за те, що спить на судових засіданнях або відмовляє у доступі до правосуддя, переслідує громадських діячів, шкодить економічним і військовим інтересам держави.
Фізіологічна деградація старої триперної шльондри Васильєвої М.А. доказується також і тим, що у порушення Інструкції з діловодства в місцевих та апеляційних судах України (Наказ ДСА України від 24.12.2019 року за № 1196 «Про внесення змін до Інструкції з діловодства в місцевих та апеляційних судах України» з додатком, відповідно до якого затверджуються зміни до Інструкції з діловодства в місцевих та апеляційних судах України, затвердженої Наказом ДСА за № 814 від 20.08.2019 року), остання надіслала поштою особі_1 паперову копію ухвали у провадженні № 11-сс/824/1496/2022, яка неправильним чином сформована: ухвала містить текст з двох сторін одного аркушу, друга сторона аркушу не перекреслена, ухвала не зшита і не опломбована, в правому верхньому куті ухвали немає напису “З оригіналом згідно”, ухвала містить міжрядкові відступи, певні слова виділені жирним кольором, окремі слова надруковані прописними літерами і носять похилий характер, шрифт ухвали менше дозволеного, не вказано де зберігається оригінал ухвали, не зазначено, коли дана ухвала набрала законної сили, копія ухвали не містить ПІП інших двох суддів колегії, ухвала не містить підписів інших суддів складу колегії, що робить з даної ухвали суду шматок недієздатного паперу, який може бути придатним лише для підтирання дупи африканських нігерів.
Також слід зазначити, що безмозка потвора Васильєва М.А. і раніше уже виносила неправосудні ухвали за наслідками розгляду скарг особи_1 на рішення слідчих суддів (СУ ДБР, ГПД і УВК НАБУ, СУ ФР ГУ ДФС у м.Києві), якими частково нівелювала кропіткі досягнення громадської організації та перешкодила наповненню державного бюджету на загальну суму – близько одного мільярда гривень, тим самим послабивши боєздатність ЗСУ і територіальної оборони, добробут соціально незахищених верств населення (починаючи від будинків дитини до інтернатів, одиноких, інвалідів, пенсіонерів, ветеранів війни та чорнобильців, перестарілих осіб та осіб, оплата праці яких напряму залежить від наповнення державного бюджету: учні ПТУ та технікумів, студенти ВУЗів, вчителі, бібліотекарі, викладачі державних навчальних закладів, медичні працівники комунальних закладів, прибиральники державних установ, держслужбовці, Армія, силові структури).
Як передбачено ст.399 КПК України (Залишення апеляційної скарги без руху, її повернення або відмова відкриття провадження):
“1. Суддя-доповідач, встановивши, що апеляційну скаргу на вирок чи ухвалу суду першої інстанції подано без додержання вимог, передбачених ст.396 КПК, постановляє ухвалу про залишення апеляційної скарги без руху, в якій зазначаються недоліки скарги і встановлюється достатній строк для їх усунення, який не може перевищувати п’ятнадцяти днів з дня отримання ухвали особою, яка подала скаргу. Копія ухвали про залишення апеляційної скарги без руху невідкладно надсилається особі, яка подала апеляційну скаргу.
2. Якщо особа усунула недоліки апеляційної скарги у строк, встановлений суддею-доповідачем, вона вважається поданою у день первинного її подання до суду апеляційної інстанції.
Протягом трьох днів після усунення недоліків апеляційної скарги і за відсутності перешкод суддя-доповідач постановляє ухвалу про відкриття апеляційного провадження.
3. Апеляційна скарга повертається, якщо:
1) особа не усунула недоліки апеляційної скарги, яку залишено без руху, в установлений строк;
2) апеляційну скаргу подала особа, яка не має права подавати апеляційну скаргу;
3) апеляційна скарга не підлягає розгляду в цьому суді апеляційної інстанції;
4) скарга подана після закінчення строку на оскарження і особа не порушує питання про поновлення цього строку або суд апеляційної інстанції за заявою особи не знайде підстав для його поновлення.
4. Суддя-доповідач відмовляє у відкритті провадження лише, якщо апеляційна скарга подана на судове рішення, яке не підлягає оскарженню в апеляційному порядку, або судове рішення оскаржене виключно з підстав, з яких воно не може бути оскарженим згідно з положеннями ст.394 цього Кодексу.
5. Копія ухвали про повернення апеляційної скарги, відмову у відкритті провадження невідкладно надсилається особі, яка подала скаргу, разом з апеляційною скаргою та усіма доданими до неї матеріалами.
6. Ухвала про повернення або відмову у відкритті провадження підлягає оскарженню в касаційному порядку.
7. Залишення апеляційної скарги без руху або її повернення не позбавляють права повторного звернення до суду апеляційної інстанції в порядку, передбаченому Кодексом, у межах строку на апеляційне оскарження”.
Ст.407 КПК (Апеляційний суд за наслідками розгляду скарги має право) встановлено:
“1. За наслідками розгляду скарги на вирок або ухвалу першої інстанції апеляційний суд має право:
1) залишити вирок або ухвалу без змін;
2) змінити вирок або ухвалу;
3) скасувати вирок повністю чи частково та ухвалити новий вирок;
4) скасувати ухвалу повністю чи частково та ухвалити нову ухвалу;
5) скасувати вирок або ухвалу і закрити кримінальне провадження;
6) скасувати вирок або ухвалу і призначити новий розгляд у суді першої інстанції.
2. За наслідками апеляційного розгляду за скаргою на вирок суду на підставі угоди суд апеляційної інстанції, крім рішень, передбачених пунктами 1-5 частини першої цієї статті, має право скасувати вирок і направити кримінальне провадження:
1) до суду першої інстанції для проведення судового провадження у загальному порядку, якщо угода була укладена під час судового провадження;
2) до органу досудового розслідування для здійснення досудового розслідування в загальному порядку, якщо угода була укладена під час досудового розслідування.
3. За наслідками апеляційного розгляду за скаргою на ухвали слідчого судді суд має право:
1) залишити ухвалу без змін;
2) скасувати ухвалу і постановити нову ухвалу”.
Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується (ч.3 ст.8 Конституції). Право на справедливий судовий розгляд також закріплено Міжнародним пактом про громадянські і політичні права та Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод (ч.1 ст.6).
Право на справедливий судовий розгляд охоплює і право кожного на доступ до правосуддя. У доктрині Європейського суду з прав людини та його практиці “право на суд” охоплює три основні елементи:
1) наявність “суду”, який встановлений відповідно до закону і відповідає вимогам незалежності і неупередженості; 2) наявність у суду достатньої компетенції для вирішення всіх аспектів спору чи обвинувачення, до яких застосовується ст.6 Конвенції; 3) особа повинна мати доступ до такого суду.
У рішенні в справі “Голдер проти Сполученого Королівства”, 1975 року Європейський суд відзначив: “Було б неприйнятним, на думку суду, якби ч.1 ст.6 детально визначала процесуальні гарантії сторонам у судовому провадженні, не забезпечивши, насамперед, того, без чого користування такими гарантіями було б неможливим, а саме: доступу до суду.
Характеристики “справедливості, публічності та оперативності судового провадження були б марними за відсутності судового провадження”. Тож право на доступ до правосуддя в контексті кримінального провадження має дуже важливе значення, і без сумніву його необхідно вважати засадою.
Доступ до правосуддя в контексті кримінального провадження означає надання учасникові провадження можливості звертатися до суду за захистом свого права чи охоронюваного законом інтересу, заявляти різного роду клопотання, оскаржувати до судді, суду чи суду вищої інстанції рішення учасників провадження, які наділені владними повноваженнями і вчиняють ці дії чи ухвалюють рішення.
В практиці Європейського суду з прав людини щодо питання права на суд, на доступ до нього чітко визначився підхід, згідно з яким особі має бути забезпечена можливість звернутися до суду для вирішення певного питання, і держава не повинна вводити правові або чинити нелегітимні перешкоди для здійснення цього права.
Пункт 1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачає наступне: «Кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов’язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення…».
Відповідно до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» за №3477-IV від 23.02.2016 року, із змінами і доповненнями, суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського Суду як джерело права. Згідно з ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка закріплює право на справедливий суд, кожна людина має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом.
У відповідності до ст.68 Конституції України кожен зобов’язаний неухильно додержуватися Конституції та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.
У відповідності до ст.64 Конституції (Конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.
Хіба не за ці вітчизняні і міжнародні стандарти права щодня і на протязі восьми років гинули в ОСС найперспективніша, найсвідоміша і найпатріотичніша молодь України та продовжують зараз гинути у російсько-українській війні? Суддя-корупціонер і явний шизоїд Васильєва М.А. через свою твердолобість і психічну ненормальність напевно уже забула про посмертний героїзм Небесної Сотні, воїнів АТО (ООС), солдат української армії і бійців територіальної оборони, які уже віддали свої безцінні життя за право решти українського народу жити без ярма на шиї і у відповідності до існуючих стандартів міжнародного права. Більше цього, суддя-виродок Васильєва М.А. саме у такий підлий спосіб навмисно сплюндровує добру пам’ять про загиблу Небесну Сотню, бійців АТО (ООС), солдат української армії і бійців територіальної оборони, нівелюючи своїми диверсійними діями героїчні досягнення українського народу. Сподіватимемося, що у м.Києві знайдуться виживші ветерани АТО (ООС), учасники Майдану, воїни ЗСУ і бійці територіальної оборони, які щодня влаштовуватимуть судді-аутсайдерці Васильєвій М.А. фекальну люстрацію, якщо ВРУ, ВРП, ДСА, Президент України і СБУ не хочуть реагувати на факти її підривної діяльності, саботажу і державної зради.
Вищенаписане дає підстави вважати, що суддя-аферист Васильєва М.А. повторно вчинила кримінальні правопорушення, які передбачені ч.2 ст.364, ч.2 ст.368, ч.2 ст.366, ч.1 ст.396, ч.2 ст.15, ч.5 ст.27 КК України. Однак, якщо врахувати ще й те, що провадження 11-сс/824/1496/2022 також витікає з предмету громадської діяльності особи_1, яка делегована йому Міністерством юстиції України, то протиправну діяльність судді-виродка Васильєвої М.А. слід розцінювати як таку, що направлена на умисне перешкоджання виконанню його громадських обов’язків і тягне за собою додаткову кримінальну відповідальність, що передбачена ст.170 КК України. Крім цього, як для даного випадку, дії судді-шизофреніка Васильєвої М.А. являються антидержавними, що направлені на підрив довіри громадськості до органів судової влади і керівників держави в цілому, що явно на руку зовнішнім ворогам нашої держави. Суддя-ватник Васильєва М.А., через підривну співпрацю з зовнішнім ворогом, регулярно перевищує службові повноваження, перешкоджає доступу до правосуддя, вчиняє підроблення, затримує розгляд судових справ на 4 календарних місяці, протиправно відмовляє у відкритті апеляційних справ, приховує вчинені злочини, надає допомогу кримінальним особам, виносить неправосудні рішення, завдала своїми 28 неправосудними рішеннями шкоду економіці держави на 1 мільярд гривень, підриває міць і безпеку держави, деморалізує бійців ЗСУ і тероборони, вчиняє саботаж і диверсії, веде постійну підривну діяльність проти України, сприяє поразці ЗСУ і тероборони у війні з Росією, перешкоджає діяльності громадських організацій, завдає фізичної, матеріальної і моральної шкоди учасникам судових процесів, культивує і поширює корупцію, регулярно і грубо порушує присягу судді, дискредитує судову владу України, підриває авторитет держави в очах світової громадськості. Саботаж і бойкотування роботи судових органів прирівнюється до шпіонажу і зраді інтересам держави. Суддя-наволоч Васильєва М.А. умисно вчиняє посадові злочини на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності, обороноздатності, а також державній, економічній і інформаційній безпеці України. Перехід на бік ворога в умовах воєнного стану або в період збройного конфлікту, шпигунство, надання іноземній державі, іноземній організації або їхнім представникам допомоги в проведенні підривної діяльності проти України має безжально каратися, поки наша країна ще не зазнала поразки у війні. Навмисна протидія нинішній державній політиці суддею-дегенератом Васильєвою М.А. вже розчарувала частину українців у нинішньому курсі нашого уряду та призводить до агресивної настроєності населення. Зазначене підтверджує, що в діяльності судді-аферистки Васильєвої М.А. наявний склад ще одного кримінального правопорушення, що передбачене ч.1 ст.111 і ч.1 ст.111-1 КК України. Таким чином, відомості щодо вчинення кримінальних правопорушень суддею-зрадником Васильєвою М.А. містять всі ознаки злочину, що передбачені ч.2 ст.364, ч.2 ст.368, ч.2 ст.366, ч.1 ст.396, ч.1 ст.111, ч.1 ст.111-1, ст.170, ч.2 ст.15, ч.5 ст.27 КК України та підлягають невідкладному внесенню до Єдиного реєстру досудових розслідувань і є підставою для початку проведення досудового розслідування.
З цього приводу були подані відповідні заяви до ГПД НАБУ, СУ ДБР і ГСУ СБУ про вчинені кримінальні правопорушення суддею-колаборантом Васильєвою М.А. Крім цього, було прийнято рішення про повідомлення Вищої ради правосуддя України про не належну поведінку судді-дауна Васильєвою М.А., яка грубо та постійно порушує присягу судді. Очікуємо результатів адекватного реагування СУ ДБР, ГПД НАБУ і ГСУ СБУ стосовно вчасності внесення відповідних відомостей до ЄРДР, а від Вищої ради правосуддя України — відкриття дисциплінарної справи. Також очікуємо резонансу небайдужої міжнародної і української громадськості та належної реакції не корумпованого мас-медіа.