Суддя Митрофанова А.О. Аферистка із розладами психіки

19.08.2022 року, через приймальну НАБУ, особа_1 подав на ім’я керівника ГПД НАБУ Калужинського А.В.
заяву за вих. № 4766/19 про вчинені суддями цивільного касаційного суду Луспеником Д.Д., Гульком Б.І., Коломійцем Г.В., Лідовцем Р.А. і Черняком Ю.В. правопорушень. У вказаній заяві особа_1 зазначив всі елементи вчиненого злочину: об’єкт, об’єктивна сторона, суб’єкт, суб’єктивна сторона. Також, особа_1 вказав всі ознаки вчиненого злочину: час, місце, спосіб, імена осіб та їх місце роботи і посади тощо. Більше того, особа_1 кваліфікував вчинення вказаними суддями низки кримінальних правопорушень за ч.2 ст.366, ч.2 ст.256, ч.1 ст.396, ч.1 ст.111, ч.7 ст.111-1, ст.170, ч.2 ст.15, ч.5 ст.27 КК України. Відповідно, в заяві за вих. № 4766/19 від 19.08.2022 року були всі необхідні дані для внесення її відомостей до ЄРДР впродовж 24 годин керівником ГПД НАБУ Калужинським А.В. у відповідності до п.6 ст.39 КПК України.
Зазначене узгоджується із позицією суддів ВССУ, яка викладена в п.1.1 Узагальнень «Про практику розгляду скарг на рішення, дії чи бездіяльність органів досудового розслідування чи прокурора під час досудового розслідування», затверджених на засіданні Зборів суддів ВССУ 23.12.2016 року: “…Визначений ч.1 ст.214 КПК обов’язок слідчого або прокурора не вимагає оцінки цими суб’єктами такої заяви на предмет наявності ознак складу злочину для того, щоб вчинити процесуальну дію, яка полягає у внесенні відомостей про кримінальне правопорушення до ЄРДР. Такі вимоги не передбачають здійснення оцінки обґрунтованості заяви чи повідомлення про правопорушення, а передбачають обов’язок уповноважених органів здійснити фіксацію наданих особою відомостей про правопорушення, які вона надає усвідомлено для реалізації відповідними органами завдань кримінального провадження”.
Звертаючись із заявою про вчинене правопорушення, особа_1 посилався на:
1) п.1 ч.1 ст.303 КПК, адже на досудовому провадженні можуть бути оскаржені, зокрема, бездіяльність слідчого, прокурора, яка полягає у не внесенні відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань після отримання заяви чи повідомлення про кримінальне правопорушення;
2) ч.1 ст.306 КПК України, адже скарги на рішення, дії чи бездіяльність слідчого чи прокурора розглядаються слідчим суддею місцевого суду;
3) ч.1 ст.214 КПК, адже слідчий, прокурор невідкладно, але не пізніше 24 годин після подання заяви, повідомлення про вчинене кримінальне правопорушення або після самостійного виявлення ним з будь-якого джерела обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення, зобов’язаний внести відповідні відомості до ЄРДР, розпочати розслідування та через 24 години з моменту внесення таких відомостей надати заявнику витяг з ЄРДР. Слідчий, який здійснюватиме досудове розслідування, визначається керівником органу досудового розслідування;
4) ч.2 ст.214 КПК, адже досудове розслідування розпочинається з моменту внесення відомостей до ЄРДР.
При цьому, в реєстрі, згідно з п.4,5 ч.5 ст.214 КПК, зазначається попередня правова кваліфікація правопорушення з зазначенням статті Закону України про кримінальну відповідальність;
5) п.10 ч.1 ст.3 КПК, адже провадження – це досудове розслідування і провадження, процесуальні дії у зв’язку із вчиненням діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність.
Водночас, у випадку розгляду скарг на бездіяльність слідчого, прокурора, яка полягає у невнесенні відомостей про правопорушення до ЄРДР, слідчі судді зобов’язані перевірити виконання органом досудового розслідування вимог ст.214 КПК при отриманні заяв та повідомлень про вчинення кримінального правопорушення, не вдаючись на даному етапі в оцінку відповідності повідомлення про злочин.
Тим більше, вирішення пов’язаних з цим питань правової кваліфікації та доведення наявності всіх елементів складу кримінального правопорушення, підсудного Солом’янському районному суді м.Києва, не може покладатися суддею на заявника. Навпаки, зі змісту ст.214 КПК слідує, що у разі, якщо у зверненні особа порушує перед органом розслідування питання про вчинення правопорушення, ініціюючи здійснення ним дій, визначених КПК, то навіть за умови, що результати аналізу наведених особою відомостей свідчать про відсутність ознак складу правопорушення, то такі відомості мають бути внесені до ЄРДР з подальшим закриттям кримінального провадження, відповідно до ст.284 КПК України.
Також, положення законодавства не передбачають здійснення суддею оцінки обґрунтованості заяви чи повідомлення про кримінальне правопорушення, а передбачають лише обов’язок уповноважених органів здійснити фіксацію наданих особою відомостей про кримінальне правопорушення, які вона надає усвідомлено для реалізації відповідними органами завдань кримінального провадження. За змістом і логічним аналізом ст.214 КПК слідує, що заява чи повідомлення про вчинене кримінальне правопорушення, що підлягає передачі іншому органу досудового розслідування, (ч.5 ст.36 КПК), за підслідністю (ч.7 ст.214 КПК, ст.215 КПК) або за місцем проведення досудового розслідування (ч.2,4 ст.218 КПК), спочатку мають бути внесеними до Реєстру за місцем первісного подання у встановлений законом строк і лише після цього може бути вирішене питання щодо направлення зазначених заяв чи повідомлень за підслідністю. Такий алгоритм дій узгоджується і з Положенням про порядок ведення ЄРДР, у п.1 та п.3 розділу 3, з якого йдеться про передачу за підслідністю або за місцем проведення досудового розслідування саме кримінального провадження, а не окремої заяви чи повідомлення.
Однак, у порушення ч.1 ст.2 КК України, п.8 ч.1 ст.3 та ч.6 ст.39 КПК України, Розділу 2 Положення про порядок ведення Єдиного реєстру досудових розслідувань, затвердженого Наказом Генерального прокурора України за № 298 від 30.06.2020 року у порядку, визначеним п.4,5 ч.5 ст.214 КПК України, станом на 22.08.2022 року особу_1 у жодний із способів так і не було повідомлено керівником ГПД НАБУ Калужинським А.В. про внесення до ЄРДР відомостей заяви за вих. № 4766/19 від 19.08.2022 року.
Пунктом 1 ч.2 ст.39 КПК передбачено, що саме керівник органу досудового розслідування уповноважений визначати слідчого, який здійснюватиме досудове розслідування, а у випадках здійснення досудового розслідування слідчою групою – визначати старшого слідчої групи, який керуватиме діями інших слідчих.
В таку групу слідчих може бути включений і сам керівник органу досудового розслідування.
Разом з тим, включення до групи слідчих керівника органу досудового розслідування є необов’язковим, оскільки, в силу наданих процесуальним законом, зокрема п.п.4, ч.2 ст.39 КПК України повноважень, керівник органу досудового розслідування уповноважений вживати заходів щодо усунення порушень вимог законодавства у випадку їх порушення слідчим, здійснювати досудове розслідування, виконувати функції реєстратора кримінальних правопорушень, користуючись при цьому повноваженнями слідчого.
А слідчий, відповідно до п.1 ч.1 ст.40 КПК України, уповноважений починати досудове розслідування та розглядати подані йому клопотання.
22.08.2022 року, що відповідало 2 (другому) процесуальному дню, особа_1 подав через поштову службу скаргу слідчому судді Солом’янського районного суду м.Києва за вих. № 4784/22 на бездіяльність керівника ГПД НАБУ Калужинського А.В., яка виразилася у невнесенні до ЄРДР відомостей заяви за вих. № 4766/19 від 19.08.2022 року про вчинення кримінальних правопорушень.
У відповідності до вимог ст.35 КПК, автоматизованою системою документообігу Солом’янського районного суду м.Києва, справа № 760/10909/22 була розподіленою на слідчого суддю Митрофанову А.О.
13.02.2023 року, із затримкою розгляду судової справи приблизно на 4 (чотири) місяці, слідча суддя Солом’янського районного суду м.Києва Митрофанова А.О. винесла Ухвалу у судовій справі № 760/10909/22, якою відмовила у задоволенні скарги за вих. № 4784/22 від 22.08.2022 року на бездіяльність керівника ГПД НАБУ Калужинського А.В., яка виразилася у невнесенні до ЄРДР відомостей заяви за вих. № 4766/19 від 19.08.2022 року про вчинення кримінальних правопорушень.
Підставою для відмови у задоволенні скарги виродок Митрофанова А.О. зазначила таке, що повністю не узгоджується із нормами закону та здоровістю людської психіки: “Підставами вважати заяву чи повідомлення саме про злочин є наявність в таких заявах або повідомленнях об`єктивних даних, які дійсно свідчать про ознаки злочину. Такими даними є фактичне існування доказів, що підтверджує реальність конкретної події злочину (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення злочину). Якщо у заявах чи повідомленнях таких даних немає, то вони не можуть вважатися такими, які мають бути обов`язково внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань… Суб`єктивна впевненість у неправомірних діях, незгода із рішенням, дією чи бездіяльністю судді самі по собі, за результатами розгляду звернення, не можуть бути підставами для внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань в порядку ст.214 КПК України… Виключне право перевірки законності та обґрунтованості судових рішень має відповідний суд згідно з процесуальним законодавством… Як зазначено в пункті 10 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 13 червня 2007 року № 8 «Про незалежність судової влади» відповідно до частини п’ятої статті 124 Конституції України судові рішення є обов’язковими до виконання на всій території України і тому вважаються законними, доки вони не скасовані в апеляційному чи касаційному порядку або не переглянуті компетентним судом в іншому порядку, визначеному процесуальним законом, в межах провадження справи, в якій вони ухвалені… Оскарження у будь-який спосіб судових рішень, діяльності судів і суддів щодо розгляду та вирішення справи поза передбаченим процесуальним законом порядком у справі не допускається, і суди повинні відмовляти у прийнятті позовів та заяв з таким предметом… Разом з тим, фактично в заяві висловлюється незгода заявника з судовим рішенням і вона не містить жодних даних про вчинення таких дій, у зв`язку з чим слідчий суддя не бере до уваги доводи заявника про те, що в заяві ним було вказано всі елементи, ознаки та обставини вчинених злочинів… Заявник, звернувшись до Національного бюро з заявою, у якій не викладено конкретних обставин, що можуть свідчити про вчинення суддею кримінального корупційного правопорушення, та в подальшому оскаржуючи бездіяльність детективів Національного бюро, намагається оскаржити судові рішення та відповідні дії судді, вчинені при здійсненні правосуддя, поза передбаченим процесуальним законом порядком, що може мати наслідком втручання у діяльність судді з використанням механізму оскарження бездіяльності слідчого, передбаченого ст.303 КПК України…
У випадку порушення суддею під час розгляду справи вимог законодавства України, особа має право звернутися з відповідною скаргою до Вищої ради правосуддя. З урахуванням викладеного, слідчий суддя вважає скаргу необґрунтованою та такою, що задоволенню не підлягає”.
З написаного витікає, що триперна шльондра Митрофанова А.О., при винесенні свого безглуздого рішення, яке має за мету перешкодити доступу до правосуддя, керувалася лише судовою практикою, яка не являється нормами прямого права, однак явним проявом чергового приступу параноїдальної шизофренії та тваринної твердолобості. Останнє доказується хоча б тим, що смердюча єврейська курва Митрофанова А.О. досі не знає того, що рішення слідчого судді підлягають оскарженню лише в апеляційному порядку, де судді першої інстанції завжди (або майже завжди) домовляються із суддями другої інстанції не скасовувати їх неправосудних рішень. Це саме стосується і того, що недороблена курва Митрофанова А.О. насправді розглядала не скаргу особи_1, а заяву, а відтак, як це і витікає з написаного в її ганебній неправосудній ухвалі, виносила рішення по заяві, що категорично не дозволяється положенням ст.26 КПК України.
А якщо неуч Митрофанова А.О. виносила своє неправосудне рішення все-таки по заявах (одразу по старій і новій) про вчинені кримінальні правопорушення, то як можна було у своїй ухвалі, при наявному у себе нібито суддівському розумі, назвати вчинені її колегами кримінальні правопорушення діями, що нібито не містять складу злочину та як максимум можуть підлягати дисциплінарному оскарженню до ВРП (цитата):
“Заявник, звернувшись до Національного бюро з заявою, у якій не викладено конкретних обставин, що можуть свідчити про вчинення суддею кримінального корупційного правопорушення, та в подальшому оскаржуючи бездіяльність детективів Національного бюро, намагається оскаржити судові рішення та відповідні дії судді, вчинені при здійсненні правосуддя, поза передбаченим процесуальним законом порядком… У випадку порушення суддею під час розгляду справи вимог законодавства України, особа має право звернутися з відповідною скаргою до Вищої ради правосуддя. З урахуванням викладеного, слідчий суддя вважає скаргу необґрунтованою та такою, що задоволенню не підлягає”.
І дійсно, як можна було цій явній жертві аборту Митрофановій А.О. перебрати на себе функції детектива (або прокурора) і стверджувати, що не є злочином підробляти суддями цивільного касаційного суду Луспеником Д.Д., Гульком Б.І., Коломійцем Г.В., Лідовцем Р.А. і Черняком Ю.В. документи, позбавляти права громадян на пільги по судовому збору, приховувати вчинені злочини, надавати допомогу кримінальним угрупуванням?
Хіба не про це сказано в ч.3 ст.214 КПК України (що встановлення злочину має розпочинатися повноважними особами тільки після внесення до ЄРДР відомостей заяв про вчинені кримінальні правопорушення, визначених ч. 4,5 ст.214 КПК України?
Більше цього, безмозке курвище Митрофанова А.О. збрехала, що в заяві особи_1 мусило бути щось зазначено про корупційні злочини, аби НАБУ внесло відомості до ЄРДР. А раз немає такого, то і немає вчиненого злочину, а значить – скарга особи_1 не підлягає задоволенню. Насправді ж, закон не вимагає від громадян на стадії внесення відомостей до ЄРДР визначати підслідність заяв про вчинені кримінальні правопорушення.
І це чітко прописано в ст.55, 56, 214 КПК України, а також в Наказі ГПУ за № 298 від 30.06.2020 року, що потрібно було знати дауну Митрофановій А.О. ще задовго до того, як вона купила собі ксиву судді та почала співпрацювати на ДНР і ЛНР. Відтак, НАБУ був просто зобов’язаним внести відомості від отриманої заяви про вчинені кримінальні правопорушення до ЄРДР за вказаними особою_1 кваліфікаціями та одразу повідомити САП про не підслідність даного кримінального провадження НАБУ. Також являється зухвалою брехнею і те, що нібито КПК України обмежує кількість спроб подачі до правоохоронних органів подібного тексту заяв про вчинені кримінальні правопорушення.
При цьому зауважити, що під час розгляду справи № 760/10909/22 неуч Митрофанова А.О. порушила норми матеріального і процесуального права, які надали підставу для скасування її ухвали:
— не викликала у судове засідання суб’єкта оскарження — керівника ГПД НАБУ Калужинського А.В.;
— не викликала у судове засідання особу_1, як скаржника (адже подання клопотання про розгляд скарги без участі скаржника не позбавляло суддю обов’язку виконати вимоги ст.134, 135 КПК України);
— викликала у судове засідання “представника” НАБУ, про призначення якого у справі не було доказів;
— викликала у судове засідання “представника” НАБУ, який працює в Управлінні по роботі зі зверненнями громадян, у відповідності до ст.22 Закону України «Про звернення громадян», в той час як особа_1 звертався до НАБУ в порядку КПК України;
— викликала у судове засідання “представника” НАБУ, бездіяльність якого особою_1 не оскаржувалася;
— долучила до провадження письмові заперечення на скаргу особи_1 від працівника з Управління по роботі зі зверненнями громадян НАБУ, бездіяльність якого особою_1 не оскаржувалася;
— долучила до провадження письмові заперечення на скаргу особи_1 від працівника з Управління по роботі зі зверненнями громадян НАБУ, який не підтвердив своїх повноважень;
— долучила до провадження письмові заперечення на скаргу особи_1 від працівника з Управління по роботі зі зверненнями громадян НАБУ, який належним чином їх не оформив;
— долучила до провадження письмові заперечення на скаргу особи_1 від працівника з Управління по роботі зі зверненнями громадян НАБУ, який передав їх у не дозволений Наказом ДСА за № 165 спосіб;
— долучила до провадження заперечення на скаргу особи_1 від працівника з Управління по роботі зі зверненнями громадян НАБУ, який передав їх до суду в електронній формі (навіть без цифрового підпису);
— при винесенні ухвали суддя посилалася на пояснення представника з Управління по роботі зі зверненнями громадян НАБУ, який навіть не являється детективом НАБУ (адже працює у відповідності до ст.22 Закону України «Про звернення громадян», який не має жодного відношення до КПК України (а відтак – не має доступу до бази ЄРДР), бездіяльність якого особою_1 не оскаржувалася, про наявність повноважень у якого у справі суду не було доказів, який належним чином своїх заперечень не оформив (у відповідності до вимог Наказу Міністра юстиції України за № 1000/5 від 18.06.2015 року «Про затвердження правил організації діловодства та архівного зберігання документів у державних органах, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах і організаціях» (із змінами і доповненнями, внесеними наказом Міністерства юстиції України від 04.07.2018 року за № 2277/5), а також на підставі Постанови Кабінету Міністрів України від 17.01.2018 року за № 55 про «Деякі питання документування управлінської діяльності»), та який передав їх у не дозволений Наказом ДСА за № 165 спосіб, та який навіть не завірив своїх заперечень цифровим підписом у відповідності до Закону України «Про цифровий підпис»;
— проводила судове засідання без участі керівника ГПД НАБУ Калужинського А.В.;
— не витребувала і не досліджувала матеріали звернення особи_1 до керівника ГПД НАБУ, відповідно вимогам ст.23 КПК України;
— взамін розгляду скарги за вих. № 4784/22 від 22.08.2022 року протиправно розглядала заяву за вих. № 4766/19 від 19.08.2022 року про вчинене кримінальне правопорушення по суті справи, чого не
дозволяється нормами ст.26 КПК України;
— протиправно вирішувала ті питання, які законом віднесені до повноважень органу досудового розслідування (слідчого, детектива, процесуального керівника);
— стверджувала обставини справи, не маючи на те жодних підстав, доказів і повноважень;
— постановила ухвалу (відмовила у задоволенні скарги за вих. № 4784/22 від 22.08.2022 року на бездіяльність керівника ГПД НАБУ, яка виразилася у невнесенні до ЄРДР відомостей заяви за вих. № 4766/19 від 19.08.2022 року, чого не передбачено ч.1,4,5 ст.214 КПК України, Наказом ГПУ за № 298 від 30.06.2020 року, Узагальненням про практику розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність органів досудового розслідування або прокурора під час досудового розслідування Вищого спеціалізованого суду України з розгляду Цивільних і кримінальних справ (Лист від 12.01.17 року за № 9-49/0/4-17, а також Узагальненням «Про практику розгляду скарг на рішення, дії чи бездіяльність органів досудового розслідування чи прокурора під час досудового розслідування», затвердженого на засіданні Зборів суддів ВССУ 23.12.16 року);
— постановила ухвалу (відмовила у задоволенні скарги на бездіяльність керівника ГПД НАБУ, яка виразилася у невнесенні відомостей до ЄРДР), ґрунтуючись лише на результатах судового розгляду, що суперечить положенню ч.3 ст.214 КПК України;
— при винесенні ухвали не надала значення тому, що представник НАБУ змінив підслідність заяви за вих. № 4766/19 від 19.08.2022 року до ТУ ДБР, в той час як ця прерогатива належить виключно прокурору, на підставі ч.7 ст.214 КПК України та Закону України “Про прокуратуру”;
— при винесенні ухвали суддя не врахувала, що представник НАБУ, змінивши підслідність заяви про вчинені кримінальні правопорушення за вих. № 4766/19 від 19.08.2022 року до ТУ ДБР, попередньо не виконав вимог ч.7 ст.214 КПК України, Закону України “Про прокуратуру” і Наказу ГПУ за № 298 від 30.06.2020 року – не вніс до ЄРДР відомостей заяви про вчинені злочини.
Слідча суддя Митрофанова А.О. під час прийняття рішення за скаргою за вих. № 4784/22 від 22.08.2022 року залишила поза увагою такі засади кримінального провадження як верховенство права, законність, доступ до правосуддя, справедливість, об’єктивність, рівність усіх сторін провадження тощо.
За таких обставин, слідча суддя Митрофанова А.О., постановивши Ухвалу у судовій справі № 760/10909/22 від 13.02.2023 року, якою відмовила у задоволенні скарги за вих. № 4784/22 від 22.08.2022 року, поданої на підставі ст.303-304 КПК України, фактично істотно порушила вимоги цих самих законів.
21.02.2023 року, на підставі усього вищенаписаного, особа_1 подав до Київського апеляційного суду повторну скаргу за вих. № 4796/21 на Ухвалу божевільної слідчого судді Солом’янського районного суду м.Києва Митрофанової А.О. у судовій справі № 760/10909/22 від 13.02.2023 року.
Крім усього цього, якщо як слід звернути свою увагу на форму і стиль неправосудної ухвали колаборантки Митрофанової А.О., то вона зовсім не відповідає вимогам Наказу ДСА за № 814 (із змінами і доповненнями від 24.03.2021 року за № 92) “Про затвердження інструкції з діловодства в місцевих і загальних судах, апеляційних судах та у ВССУ з розгляду цивільних і кримінальних справ”, а значить є доказ наявної суддівської безграмотності та/або протиправності.
Отож, дурість і тупість судді Митрофанової А.О. доказується тим, що у порушення “Інструкції з діловодства в місцевих і загальних судах, апеляційних судах та у ВССУ з розгляду цивільних і кримінальних справ”, остання надіслала електронною поштою особі_1 копію ухвали у судовій справі № 760/10909/22 від 13.02.2023 року, яка неправильним чином підготовлена: в правому верхньому куті першої сторінки ухвали немає напису “З оригіналом згідно”, ухвала містить міжрядкові відступи, певні слова виділені жирним кольором, окремі слова надруковані великими літерами, шрифт ухвали менше дозволеного, в ухвалі не вказано де зберігається її оригінал, в ухвалі не зазначено, коли вона набрала законної сили, копія ухвали не містить ПІП і підпису секретаря суду, ухвала не містить підпису судді, ухвала не зшита і не опломбована, на пломбі не зазначено дати створення копії ухвали, на пломбі немає ПІП і підпису секретаря суду, на пломбі немає ПІП і підпису судді, на пломбі немає гербової печатки, що робить з даної ухвали суду шматок недієздатного паперу, який може бути придатним лише для підтирання дупи тупим євреям.
Недоумок Митрофанова А.О. досі не володіє щонайменшими знаннями з правознавства, однак ця параноїдальна сучка чомусь отримує з наших податків по півтори мільйони гривень на рік тільки за те, що фальсифікує судові рішення, приховує вчинені злочини, надає допомогу організованим злочинним угрупуванням, шкодить економічним і військовим інтересам держави, зраджує державу і присягу судді, перешкоджає діяльності громадських організацій, переслідує громадських діячів, сприяє поразці ЗСУ у війні.
При цьому слід особливо зазначити, що безмозка курва Митрофанова А.О. своїм неправосудним рішенням частково нівелювала кропіткі досягнення громадської організації та перешкодила наповненню державного бюджету на декілька десятків мільйонів гривень, тим самим послабивши боєздатність ЗСУ і територіальної оборони, добробут соціально незахищених верств населення (починаючи від будинків дитини до інтернатів, одиноких, інвалідів, пенсіонерів, ветеранів війни та чорнобильців, перестарілих осіб та осіб, оплата праці яких напряму залежить від наповнення державного бюджету: учні ПТУ та технікумів, студенти ВУЗів, вчителі, бібліотекарі, викладачі державних навчальних закладів, медичні працівники комунальних закладів, прибиральники державних установ, держслужбовці, Армія, силові структури).
Відповідно вимогам ч.3 ст.415 КПК України, висновки і мотиви, з яких були скасованими судові рішення, є обов’язковими для суду першої інстанції, при новому розгляді. Так само, дані рішення (вказівки) апеляційної інстанції є обов’язковими для виконання будь-яким органом досудового розслідування. За таких обставин, аутсайдерка Митрофанова А.О., не виконавши вказівок колегії суддів апеляційної інстанції, винесла повторне неправосудне рішення. Останнє не відповідає завданням та засадам судового провадження, передбаченим ст.2,9 КПК України, а також практиці ЄСПЛ стосовно ефективності досудового розслідування.
У відповідності до Наказу за № 298 ГПУ від 30.06.2020 року, в ч.2 (Облік кримінальних правопорушень) розділу II (Порядок формування та ведення реєстру), в п.8 зазначається (Цитата): «Відомості про декілька вчинених кримінальних правопорушень, зазначених в одній заяві, повідомленні або виявлених безпосередньо прокурором, слідчим чи працівником іншого підрозділу, незалежно від часу їх учинення, наявності осіб, які вчинили кримінальні правопорушення, вносяться до Реєстру за кожним правопорушенням окремо. 3. Кримінальні провадження, що надходять для проведення досудового розслідування з органів прокуратури до органу досудового розслідування або з органів досудового розслідування до іншого органу досудового розслідування, а також провадження, що надійшли з одного району в інший район, удруге не обліковуються і закінчуються провадженням за номером первинної реєстрації. При прийнятті рішення про передачу кримінального провадження за підслідністю відомості до Реєстру вносяться одночасно з направленням до органу досудового розслідування матеріалів кримінального провадження».
Відповідно ст.412 КПК України (Істотні порушення вимог кримінального процесуального закону):
“1. Істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону є такі порушення вимог цього Кодексу,
які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.
2. Судове рішення у будь-якому разі підлягає скасуванню, якщо:
1) за наявності підстав для закриття судом провадження в кримінальній справі його не було закрито;
2) судове рішення ухвалено незаконним складом суду;
3) судове провадження здійснено за відсутності обвинуваченого, крім випадків, передбачених частиною третьою статті 323 чи статтею 381 цього Кодексу, або прокурора, крім випадків, коли його участь не є обов’язковою; 4) судове провадження здійснено за відсутності захисника, якщо його участь є обов’язковою;
5) судове провадження здійснено за відсутності потерпілого, належним чином не повідомленого про дату, час і місце судового засідання; 6) порушено правила підсудності…”.
Відповідно вимогам ст.214 КПК України, передбачено:
«1. Слідчий, прокурор невідкладно, але не пізніше 24 годин після подання заяви, повідомлення про вчинене кримінальне правопорушення або після самостійного виявлення ним з будь-якого джерела обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення, зобов’язаний внести відповідні відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань, розпочати розслідування та через 24 години з моменту внесення таких відомостей надати заявнику витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань.
2. Досудове розслідування розпочинається з моменту внесення відомостей до ЄРДР.
3. Здійснення досудового розслідування до внесення відомостей до реєстру або без такого внесення не допускається і тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
4. Слідчий, прокурор, інша службова особа, уповноважена на прийняття та реєстрацію заяв і повідомлень про кримінальні правопорушення, зобов’язані прийняти та зареєструвати таку заяву чи повідомлення. Відмова у прийнятті та реєстрації заяви чи повідомлення про правопорушення не допускається».
Згідно із вимогами ст.8 КПК України, судові провадження здійснюються з додержанням принципу верховенства права, відповідно до якого людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями
та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. У даному ж випадку слідча суддя Митрофанова А.О. під час прийняття рішення за скаргою особи_1 залишила поза увагою такі засади кримінального провадження як верховенство права, законність, доступ до правосуддя та забезпечення права на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності.
Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується (ч.3 ст.8 Конституції). Право на справедливий судовий розгляд також закріплено Міжнародним пактом про громадянські і політичні права та Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод (ч.1 ст.6).
Право на справедливий судовий розгляд охоплює і право кожного на доступ до правосуддя. У доктрині Європейського суду з прав людини та його практиці “право на суд” охоплює три основні елементи:
1) наявність “суду”, який встановлений відповідно до закону і відповідає вимогам незалежності і неупередженості; 2) наявність у суду достатньої компетенції для вирішення всіх аспектів спору чи обвинувачення, до яких застосовується ст.6 Конвенції; 3) особа повинна мати доступ до такого суду.
Відповідно до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» за №3477-IV від 23.02.2016 року, із змінами і доповненнями, суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського Суду як джерело права. Згідно з ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка закріплює право на справедливий суд, кожна людина має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом.
У відповідності до ст.68 Конституції України кожен зобов’язаний неухильно додержуватися Конституції та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.
У відповідності до ст.64 Конституції (Конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.
Хіба не за ці вітчизняні і міжнародні стандарти права щодня і на протязі восьми років гинули в ОСС найперспективніша, найсвідоміша і найпатріотичніша молодь України та продовжують зараз гинути у російсько-українській війні? Суддя-шизоїд Митрофанова А.О. через свою твердолобість і психічну ненормальність напевно уже забула про посмертний героїзм Небесної Сотні, воїнів АТО (ООС), солдат української армії і бійців територіальної оборони, які уже віддали свої безцінні життя за право решти українського народу жити без ярма на шиї і у відповідності до існуючих стандартів міжнародного права. Більше цього, суддя-виродок Митрофанова А.О. саме у такий підлий спосіб навмисно сплюндровує добру пам’ять про загиблу Небесну Сотню, бійців АТО (ООС), воїнів ЗСУ і бійців територіальної оборони, нівелюючи своїми диверсійними діями героїчні досягнення українського народу. Сподіватимемося, що у м.Києві знайдуться виживші ветерани АТО (ООС), учасники Майдану, воїни ЗСУ і бійці територіальної оборони, які щодня влаштовуватимуть божевільній судді Митрофановій А.О. фекальну люстрацію, якщо ВРУ, ВРП, ДСА, Президент України і СБУ не хочуть реагувати на неспростовні факти її підривної діяльності, саботажу і державної зради у визначений законом спосіб.
Вищенаписане дає підстави вважати, що суддя-аферистка Митрофанова А.О. вчинила кримінальні правопорушення, які передбачені ч.2 ст.366, ч.1 ст.396, ч.2 ст.256, ч.2 ст.15, ч.5 ст.27 КК України.
Однак, якщо врахувати ще й те, що судова справа № 760/10909/22 від 13.02.2023 року також витікає з предмету громадської діяльності особи_1, яка делегована йому Міністерством юстиції України, то протиправну діяльність судді-виродка Митрофанової А.О. слід розцінювати як таку, що направлена на умисне перешкоджання виконанню його громадських обов’язків і тягне за собою додаткову кримінальну відповідальність, що передбачена ст.170 КК України. Крім цього, як для даного випадку, дії судді-шизофреніка Митрофанової А.О. являються антидержавними, що направлені на підрив довіри громадськості до органів судової влади і керівників держави в цілому, що явно на руку зовнішнім ворогам нашої держави.
Суддя-ватник Митрофанова А.О. через підривну співпрацю з зовнішнім ворогом, перевищила службові повноваження, перешкоджає доступу до правосуддя, вчиняє підроблення, затримує розгляд судових справ понад розумний строк, приховує вчинені злочини, надає допомогу кримінальним угрупуванням, виносить неправосудні рішення, завдала шкоду економіці і бюджету держави на декілька десяток мільйонів гривень, підриває міць і безпеку держави, деморалізує бійців ЗСУ і тероборони, вчиняє саботаж і диверсії, веде підривну діяльність проти держави, сприяє поразці ЗСУ і тероборони у війні з Росією, перешкоджає діяльності громадських організацій, завдає фізичної, матеріальної і моральної шкоди учасникам судових процесів, культивує і поширює корупцію, грубо порушує присягу судді, дискредитує судову владу України, підриває авторитет держави в очах світової громадськості. Саботаж і бойкотування роботи судових органів прирівнюється до шпіонажу і зраді інтересам держави. Суддя-наволоч Митрофанова А.О. умисно вчиняє посадові злочини на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності, обороноздатності, а також державній, економічній і інформаційній безпеці України. Перехід на бік ворога в умовах воєнного стану або в період збройного конфлікту, шпигунство, надання іноземній державі, іноземній організації або їхнім представникам допомоги в проведенні підривної діяльності проти України має безжально каратися, поки наша країна ще не зазнала поразки у війні. Навмисна протидія нинішній державній політиці суддею-дегенератом Митрофановою А.О. вже розчарувала частину українців у нинішньому курсі нашого уряду та призводить до агресивної настроєності населення. Зазначене підтверджує, що в діяльності судді-аферистки Митрофанової А.О. наявний склад додаткових кримінальних правопорушень, що передбачені ч.1 ст.111 і ч.7 ст.111-1 КК України. Таким чином, відомості щодо вчинення кримінальних правопорушень суддею-зрадником Митрофановою А.О. містять всі ознаки злочину, що передбачені ч.2 ст.366, ч.1 ст.396, ч.2 ст.256, ч.1 ст.111, ч.7 ст.111-1, ст.170, ч.2 ст.15, ч.5 ст.27 КК України та підлягають невідкладному внесенню до Єдиного реєстру досудових розслідувань і є підставою для початку проведення досудового розслідування.
З цього приводу були подані відповідні заяви до ГСУ ГПУ, ГСУ ДБР і ГСУ СБУ про вчинені кримінальні правопорушення суддею-колаборантом Митрофановою А.О. Крім цього, було прийнято рішення про повідомлення Вищої ради правосуддя України про не належну поведінку судді Митрофанової А.О., яка грубо порушила присягу судді. Очікуємо результатів адекватного реагування ГСУ ДБР, ГСУ ГПУ і ГСУ СБУ стосовно вчасності внесення відповідних відомостей до ЄРДР, а від Вищої ради правосуддя України — відкриття дисциплінарної справи. Також очікуємо резонансу небайдужої міжнародної і української громадськості та належної реакції не корумпованого мас-медіа.