Онищенко К.В. і Гапоченко С.М. Калейдоскоп афер

Приблизно в другій половині липня місяця 2024 року громадська організація (особа_1), з метою фінансового забезпечення своєї діяльності (оскільки держава не вважає за потрібне утримувати громадські організації), а також з метою волонтерської діяльності, вирішила розмістити на інтернет-ресурсі “Олх” для продажу декотрі нові та що уже були у вжитку речі, а заодно і перевірити численні скарги громадян щодо фактів безчинності і свавілля, викрадання коштів і вимагательства, шахрайства і підроблення особами керівного складу ТОВ «Ємаркет Україна»: Онищенко Катериною Володимирівною, Гапоченко Сергієм Миколайовичем, Панферовою Людмилою Анатоліївною (місцезнаходження юридичної особи: 01014, м.Київ, вул.Болсуновська, буд.13-15; сайт “Олх”, ЄДРПОУ 34716896, ІПН 347168926566, п/р № 26002003144210 в ПАТ «ІНГ Банк Україна в м.Києві, МФО 300539, генеральний директор Онищенко К.В., менеджер проекту в Європі та в Центральній Азії – Гапоченко С.М., головний бухгалтер – Панферова Л.А.; засновники: приватна компанія з обмеженою відповідальністю “О ЕЛ ІКС ГЛОБАЛ БІ.ВІ.”, країна резидентства: Нідерланди, Таурус Авеню 105, 2132 ЛC Хоофддорп; Алехандро Оксенфорд і Фабріс Грінда; телефон (044) 206-84-54, 096-930-90-90).
А що б не порушувати встановлені керівниками дошки об’яв “Олх” правила, було прийнято рішення, що саме такі об’яви розміщатимуть члени громадської організації (особа_2) від свого власного імені, за своїми телефонами і за власними імейлами.
Уже з самого початку, розміщаючи об’яви про продаж вживаного і не вживаного майна, особами_2 було констатовано факти зухвалого обкрадання працівниками інтернет-ресурсу “Олх”, вимагательства, переслідування, шахрайства, підроблення, протидії діяльності громадських організацій та волонтерству, підривної діяльності, колабораціонізму. А як дещо пізніше було з’ясовано, що керівники ТОВ «Ємаркет Україна» ще й уникають сплати податків і приховують найману робочу силу від реєстрації в податкових органах та в не повній мірі сплачують військовий збір.
І це попри те, що за подібні злочини ТОВ «Ємаркет Україна» уже було і не так давно оштрафовано податковими органами України на 4 млн. грн., та що досі ведеться з цього приводу досудове розслідування у трьох кримінальних провадженнях.
Зрештою, що стосується фактів викрадання коштів та вимагательства, то було встановлено, що воно вчиняється у такий брутальний спосіб: при складанні об’яви та при спробі розмістити таку об’яву про продаж своїх товарів, сайт “Олх” нав’язливо пропонує своєму клієнту придбати один із варіантів реклами, на 3 або 7 днів, на два або три тижні, на чотири тижні або на місяць.
Якщо ж все-таки клієнт обирає варіант “Без реклами”, то модератор у 30 процентів випадках її не пропускає по причині не відповідності не існуючим правилам, а в 70 процентах випадків – навмисно змінює рубрику на “Бізнес”, де є обов’язковим оплата за розміщення такої об’яви, навіть якщо клієнт в своїй об’яві намагався розмістити майно, яке було у вжитку.
В іншому випадку, коли клієнт все-таки відважився замовити рекламу в момент розміщення своєї об’яви, при цьому маючи кошти на замовлення такої реклами, модератор інтернет-порталу “Олх” дає згоду на розміщення такої об’яви, однак, уже через декілька годин він змінює обрану клієнтом рубрику безоплатної об’яви на платну рубрику (“Бізнес”) і відразу переводить таку об’яву із уже оплаченою рекламою в статус “Не активна” та надсилає повідомлення на імейл клієнта про потребу оплатити його об’яви, оскільки реклама об’яви і платне розміщення об’яви – це різні платні послуги.
Подібне шахрайство широко практивується модераторами інтернет-дошки “Олх” і за інших, але дуже подібних обставин: після розміщення об’яви (платної або безплатної), модератор переводить об’яву клієнта в статус “Не активна” і повідомляє клієнта про те, що він уже вичерпав свій ліміт безкоштовних об’яв і що йому потрібно оплатити розміщення своєї об’яви.
Оскільки цей варіант шахрайства найчастіше практикується модераторами сайту “Олх”, то особами_2 було його всебічно вивчено, перевірено та про це зроблено дюжину скриншотів в якості належних доказів для правоохоронних і податкових органів.
А саме, особи_2, по мірі того, як модератор переводив їх безплатні об’яви в режим “Не активна. В очікуванні оплати” та надіслав їм повідомлення про потребу оплатити послуги з розміщення їх об’яви, у зв’язку з тим, що вони нібито вичерпали ліміт своїх безплатних об’яв в певній категорії, робили скриншоти свого акаунту, чим констатували, що насправді вони не використали свій ліміт безкоштовних об’яв.
Більше цього, особа_2, маючи у своєму акаунті лише п’ять товарних позицій (які були усі різними), у відповідь на незаконну вимогу модератора оплатити розміщення шостої об’яви, вирішив видалити зі свого акаунту усі п’ять товарних позицій, при цьому пробуючи безкоштовно активувати одну не активну об’яву (що була помічена модератором як така, що не може бути розміщеною через ліміт безкоштовних об’яв), а у доказ цьому робив відповідні скриншоти. Однак, раніше відхилена модератором об’ява і надалі продовжувала вимагати оплати за своє розміщення у тій же самій причині, хоча в акаунті особи_2 уже не було жодної активної об’яви.
Подібними шахрайствами було і те, яких досить часто практикують модератори дошки “Олх”, що у кожному трейтьому-п’ятому випадку вони навмисно змінюють рубрики розміщеного клієнтами товару, або яких було автоматично визначено системою веб-сайту Олх, з метою подальшого вимагательства з клієнтів розміщувати товар в платному порядку. Останнє дуже часто практикувалося модераторами на особах_2: розмістивши свою об’яву у рубриці “Інша електроніка” (за відсутності потрібної рубрики “Маршрутизатори, модеми”, модератор умисно змінив дану рубрику на рубрику “Комп’ютери та комплектуючі” та згодом почав вимагати гроші за розміщення об’яви в платному порядку. Тоді особа_2 зателефонував в Олх і поцікавився у провідного спеціаліста Юлії, “А чому ви допускаєте таку несправедливість, адже вами змінена рубрика насправді є неправильною, так як маршрутизатори насправді не являються складовими комп’ютера і ніколи такими не являлися. У відповідь послідувала така дурня: “А тому, що у нас так прийнято, що б маршрутизатори розміщалися в рубриці “Комп’ютери та комплектуючі”. Іншим подібним прикладом допущених шахрайств і вимагательства було те, що особа_2 розмістив у рубриці “Здоров’я, медичне обладнання” медичний апарат Рота, що було повністю правильним, однак модератор умисно змінив рубрику на “Інша електроніка”, і це попри те, що в даному апараті немає жодних запчастин з електроніки, крім дерева, паперу і однієї лампочки розжарювання. Третім прикладом було те, що особа_2 розмістив свою об’яву з продажу МФО (принтера) в рубриці “Інша електроніка”, яка модератором знову ж таки була навмисно зміненою на “Комп’ютери та комплектуючі”, хоча де факто, принтер не являється і ніколи не був його складовим.
Запитується, а чому модератор у цих трьох вищеприведених прикладах так дурнувато поступив? А тому, що він побачив, що в акаунті особи_2 уже були розміщеними лімітні безкоштовні оголошення, а значить, це давало йому формальний привід для наступної шахрайської дії – змінити рубрику “Безплатних оголошень” на “Платні оголошення”, або на рубрику “Бізнес-оголошення”, де оплата за розміщення усіх об’яв є обов’язковою. Якщо ж би модератор умисно не змінив обрані клієном (або автооприділені сайтом Олх) рубрики на власні не правильно вищезгадані, то і не було б у нього жодних підстав для подальшого шахрайства і вимагательства.
Але найбільшим злодіянням виявилося те, що керівництво сайту “Олх” відмовилося повертати кошти за не надану рекламу. А саме, у тих випадках, коли модератор деактивовував об’яви, для яких напередодні було придбано рекламу, особи_2 просили повернути їх кошти. Однак, їм усім було відмовлено у поверненні коштів тільки тому, що вони відмовилися ще один раз заплатити “За платне розміщення об’яв”. На запитання, а чому їх безплатні об’яви мають стати платними, адже вони були розміщеними на сайті “Олх” місяць назад в безплатному порядку, на що модератор відповів так: “Тому що ми вважаємо, що ви займаєтеся комерційною діяльністю, а для підприємців у нас усі послуги платні”. Тоді особа_2 уточнив: “А з чого ви взяли, що я підприємець? Які у вас докази цьому? Тим паче, що підприємці не торгують вживаними речами”.
У відповідь була сказана така дурня: “А ми здогадалися про це з опису товару та з вашого асортименту”.
Врешті решт, керівництво інтернет-ресурсу “Олх” протиправно заблокувало п’ять акаунтів осіб_2, а грошей так і не повернуло за не надану рекламу. А на запитання, що стало підставою для протиправного блокування 5 акаунтів, особам_2 було надано таке божевільне пояснення: “А тому, що в усіх цих акаунтах однакове ім’я і дуже специфічний товар, що доказує приналежність їх одній і тій же особі, а останнє у нас категорично не дозволяється і рахується порушенням наших правил”.
І хоча керівництвом дошки “Олх” спершу було запропоновано особам_2 отримати обмежений доступ до їх акаунтів з метою скачування інформації, але згодом останні чомусь передумали та не надали обіцяного доступу. Також, керівництво дошки “Олх” обмануло осіб_2, пообіцявши залишити один акаунт робочим із 5 заблокованих (для розміщення на ньому тих об’яв, що були заблокованими по решту 4 акаунтам). В окремому порядку потріно сказати і про шахрайства із оплаченою рекламою на 3 доби, відповідно шахрайській послузі “Легкий старт. Тoп оголошення на 3 дні”. Згідно обіцянкам аферистки Катерини Онищенко, за невеличку суму грошей (яка для кожної рубрики буде різною), можна утримувати свою об’яву вище усіх інших – першою. А як виявилося насправді, що виконати такі обіцянки просто неможливо, адже бажаючих отримати обіцяну шахрайкою Катериною Онищенко послугу налічується у десятки, а то і в сотні тисяч клієнтів (якщо виходити із заявленої дебілкою Катериною Онищенко кількості користувачів інтернет-дошки Олх). А саме, як це з’ясували особи_2, що така послуга насправді не надається. Оплачувані об’яви насправді “рекламуються” один-два рази через 20-40 разів, шляхом ротації з конкурентними об’явами інших клієнтів, що передплатили цю саму послугу. Саме тому товар, що продається на дошці Олх без придбаної реклами має більший успіх у своєму продажі, чим з придбаною рекламою. Останнє підтверджується вражаючою статистикою продажу нових і користованих товарів в 5 акаунтах осіб_2 за останні три місяці. Співвідношення їх продажу склало 4 до 25, де 25 – це кількість успішних продажів без придбання реклами (якщо не враховувати фактору помірності ціни на товар і фактору дещо більшого попиту на окремі позиції товарів широкого вжитку).
Попри все вищенаписане, справжнім шоком було для осіб_2 те, що нібито законною підставою для не повернення грошей за не надані рекламні послуги являється якась там оферта, з якою кожен клієнт сайту Олх погоджується при розміщенні своєї об’яви на сторінках сайту Олх. І не важно, чи читав клієнт цю договір-аферту або ні, чи підписував її або ні. І що керівництву дошки Олх начхати з високої гори на Закон України “Про права споживачів” та на Конституцію України, які стверджують, що “Якщо корпоративні договори, аферти, акти та усні домовленості суперечать державними законам та підзаконним актам, то вони автоматично втрачають свою силу і визнаються не чинними”. В той же самий час, як про це свідчить проведене особою_1 опитування незадоволених працівників “Олх” та детальний аналіз замовного інтерв’ю безмозкої потвори Онищенко К.В. медійному виданню “Економічна правда” (від 15 червня 2021 року), що Олх заробило в 2020 році 1,3 мільярда грн., і що в “Олх” в Україні “…працюють 330 осіб”, з яких в “…службі підтримки і модерації… працюють 200 осіб, половина з яких – віддалено”, що різко суперечить даним податкової звітності ТОВ «Ємаркет Україна», станом на цей же самий рік.
Відтак, з усього вищенаписаного витікає, що інтернет-дошка об’яв “Олх” є інструментом в руках затятих шахраїв Онищенко К.В. і Гапоченко С.М., які впродовж багатьох років обманюють людей на сотні мільйонів гривень, при цьому недоплачуючи до бюджету держави податків на ще більші суми, одночасно демонструючи свою непокараність та бандитизм.
Аферисти Онищенко К.В. і Гапоченко С.М. і надалі продовжують вчиняти шахрайства і податкові злочини, завдаючи вкрай великої шкоди громадянам України і шкоди економіці нашої держави, розмір яких сягає багатьох сотень мільйонів грн. на рік, при цьому послаблюючи боєздатність наших військ та добробут соціально незахищених верств населення (починаючи від будинків дитини до інтернатів, одиноких, інвалідів, пенсіонерів, ветеранів війни та чорнобильців, перестарілих осіб та осіб, оплата праці яких напряму залежить від наповнення державного бюджету: учні ПТУ та технікумів, студенти ВУЗів, вчителі, бібліотекарі, викладачі державних навчальних закладів, медичні працівники комунальних закладів, прибиральники державних установ, держслужбовці, ЗСУ, Тероборона, силові структури, тощо).
Вищенаписане дає підстави вважати, що Онищенко К.В. і Гапоченко С.М. продовжують безперешкодно вчиняти кримінальні правопорушення, які передбачені ч.2 ст.185, ч.2 ст.361, ч.2 ст.366, ч.3 ст.190, ч.2 ст.212, ч.2 ст.212-1, ч.2 ст.15, ч.5 ст.27 КК України та підлягають внесенню до Єдиного реєстру досудових розслідувань і є підставою для початку досудового розслідування.
Відповідно статті 190 КК України (Шахрайство), передбачено:
1. Заволодіння чужим майном або придбання права на майно шляхом обману чи зловживання довірою (шахрайство) – карається штрафом до п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або обмеженням волі на строк до 3 років.
2. Шахрайство, вчинене повторно, або за попередньою змовою групою осіб, або таке, що завдало значної шкоди потерпілому,- карається штрафом від п’ятдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк від одного до двох років, або обмеженням волі на строк до п’яти років, або позбавленням волі на строк до трьох років.
3. Шахрайство, вчинене у великих розмірах, або шляхом незаконних операцій з використанням єлектронно-обчислювальної техніки – карається позбавленням воді на строк від трьох до восьми років.
4. Шахрайство, вчинене в особливо великих розмірах або організованою групою,-карається позбавленням волі на строк від п’яти до дванадцяти років з конфіскацією майна.
Особливістю предмета шахрайства є те, що ним може бути як чуже майно, так і право на таке майно. Право на майно може бути закріплене у різних документах, наприклад цінних паперам, довіреностях на право розпорядження майном, боргових зобов’язаннях, заповітах тощо. Про поняття права на майно див. коментар. викладений у Загальних положеннях до цього розділу.
Об’єктивна сторона шахрайства полягає у заволодінні майном або придбанні права на майно шляхом обману чи зловживання довірою. В результаті шахрайських дій потерпілий – власник, володілець, особа, у віданні або під охороною якої знаходиться майно, добровільно передає майно або право на майно винній особі. Безпосередня участь потерпілого у передачі майнових благ і добровільність його дій є обов’язковими ознаками шахрайства, які відрізняють його від викрадення майна та інших злочинів проти власності.
За ознакою безпосередньої участі потерпілого у процесі незаконного вилучення майна шахрайство схоже з вимаганням, яке також передбачає передачу майна чи права на нього винній особі самим потерпілим.
Однак, якщо при вимаганні потерпілий робить це вимушено, то при шахрайстві потерпілий переконаний у тому, що він розпоряджається майном за власною волею, у своїх інтересах або принаймні не на шкоду цим інтересам. Така його переконаність є результатом впливу на нього шахрая, а саме, введенням потерпілого в оману щодо правомірності передачі ним винному майна чи надання йому права на майно.
Добровільність при шахрайстві має уявний характер, оскільки вона обумовлена обманом. Якщо потерпілий у зв’язку з віком, фізичними чи психічними вадами або іншими обставинами не міг правильно оцінити і зрозуміти зміст, характер і значення своїх дій або керувати ними, передачу ним майна чи права на нього не можна вважати добровільною. Заволодіння майном шляхом зловживання цими вадами або віком чи станом потерпілого за наявності для того підстав може кваліфікуватися як крадіжка, а одержання права на майно за таких обставин – розглядатися як недійсна угода.
Способами вчинення шахрайства є: 1) обман; 2) зловживання довірою.
Обман як спосіб шахрайського заволодіння чужим майном чи придбання права на таке майно полягає у повідомленні потерпілому неправдивих відомостей або приховування певних відомостей, повідомлення яких мало б суттєве значення для поведінки потерпілого, з метою введення в оману потерпілого.
Таким чином, обман може мати як активний (повідомлення потерпілому неправдивих відомостей про певні факти, обставини, події), так і пасивний (умисне замовчування юридичне значимої інформації) характер. У другому випадку для наявності шахрайства необхідно встановити, що бездіяльність винного призвела до помилки потерпілого щодо обов’язковості або вигідності передачі майна (права на майно) шахраєві, була причиною добровільної передачі потерпілим майнових благ. Якщо особа заволодіває чужим майном, свідомо скориставшись чужою помилкою, виникненню якої вона не сприяла, вчинене не може визнаватися шахрайством. За певних обставин (у разі, якщо таке майно має особливу історичну, наукову, художню чи культурну цінність) такі дії можуть бути кваліфіковані за ст.193 КК України.
Змістом обману як способу шахрайства можуть бути різноманітні обставини, стосовно яких шахрай вводить в оману потерпілого. Зокрема, це може стосуватися характеристики певних предметів, зокрема їх кількості, тотожності, дійсності (обман у предметі), особистості винного або інших осіб (обман у особі), певних подій, юридичних фактів, дій окремих осіб тощо. За своєю формою обман може бути усним, письмовим, виражатися у певних діях (підміна предмета, його фальсифікація тощо), у тому числі конклюдентних.
Різновидом шахрайського обману є фіктивне представництво, за якого винний, створюючи враження про свою належність до того чи іншого підприємства, має на меті укласти договори й отримати гроші без поставки товару або, навпаки, одержати товар без належної його оплати.
До найбільш поширених випадків застосування обману як способу шахрайства належать:
вчинення різних угод щодо рухомого і нерухомого майна (купівля-продаж, оренда), коли потерпілому передається фальсифікований товар або предмети гіршої якості, або ж предметом угоди виступають фіктивні предмети, які не існують Е об’єктивній реальності або не належать винній особі; незаконне отримання пенсій, субсидій, інших видів соціальної допомоги на підставі підроблених документів: обманне отримання попередньої оплати (авансу) за надання товарів чи послуг. Зловживання довірою полягає у недобросовісному використанні довіри з боку потерпілого: для заволодіння чужим майном чи правом на нього винний використовує особливі довірчі стосунки, які склалися між ним та власником чи володільцем майна. Такі стосунки можуть виникати внаслідок особистого знайомства, родинних або дружніх зав’язків, рекомендацій інших осіб, зовнішньої обстановки, цивільно-правових або трудових відносин, соціального статусу винного чи інших осіб тощо. Як шахрайство, вчинене шляхом зловживання довірою, слід розглядати отримання кредиту, попередньої оплати за товари чи виконання робіт, укладення договору позики, укладення договору прокату тощо без наміру повернути отримані кошти чи інші матеріальні цінності, виконати відповідну роботу, повернути борг чи отримані у користування речі.
Отримання майна під умовою виконання якого-небудь зобов’язання може кваліфікуватися як шахрайство лише в тому разі, коли винна особа ще в момент заволодіння цим майном мала мету його присвоїти, а зобов’язання – не виконувати. Зокрема, якщо винна особа отримує від іншої особи гроші чи інші цінності нібито для передачі посадовій особі як хабар, маючи намір не передавати їх, а привласнити, вчинене належить кваліфікувати як шахрайство. Якщо при цьому винний схилив хабародавця до замаху на дачу хабара, його дії слід також кваліфікувати за відповідними частинами ст. 15, 27 і ст.369 КК України.
Обман чи зловживання довірою при шахрайстві застосовуються винним з метою викликати у потерпілого впевненість про вигідність або обов’язковість передачі йому майна чи права на нього. Отже, обов’язковою умовою визнання обману чи зловживання довірою ознакою об’єктивної сторони шахрайства є використання його для заволодіння майном чи придбання права на майно. Якщо обман використовується для досягнення іншої мети, наприклад для створення умов для наступного заволодіння майном усупереч волі потерпілого, полегшення доступу до майна (для проникнення у Відповідне приміщення тощо) і безпосередньо не обумовлює перехід майна або права на нього до винного, він не може визнаватися способом шахрайства. Такі дії слід розцінювати як крадіжку або інший злочин проти власності. Якщо винна особа при шахрайстві з метою обману чи зловживання довір’ям вчиняє інший злочин, її дії слід кваліфікувати за відповідною частиною ст.190 КК України і за статтею, що передбачає відповідальність за цей злочин. Зокрема, самовільне присвоєння владних повноважень або звання службової особи, викрадення або інше протиправне заволодіння офіційними документами, штампами або печатками, їх умисне знищення, пошкодження чи приховування, підроблення документів, печаток, штампів та бланків з метою подальшого їх використання при шахрайстві, а так само використання при шахрайстві завідомо підробленого документа диспозицією ст. 190 КК України не охоплюються і повинні окремо кваліфікуватися за ст.353 КК України або за відповідними частинами ст.357, 358 чи 366 КК України. У разі, коли винна особа не змогла використати підроблений нею документ для шахрайського заволодіння майном чи придбання права на майно, її дії слід розцінювати як підроблення документів і готування до шахрайства (за умови, що винний мав намір вчинити шахрайство, передбачене ч.2, 3 або 4 ст.190 КК України). Особа, яка підробила документ і передала шахраєві для використання його при вчиненні шахрайських дій, підлягає відповідальності за підробку документів і пособництво у шахрайстві.
За способом вчинення (обман або зловживання довірою) шахрайство має велику схожість із заподіянням майнової шкоди шляхом обману або зловживання довірою, відповідальність за яке передбачена ст. 192 КК України. Відрізняються ці злочини між собою головним чином тим, що при шахрайстві має місце вилучення майна із фонду власника або іншого володільця, в результаті чого зменшується наявна маса такого майна, тоді як при вчиненні злочину, передбаченого ст.192 КК України, винний отримує майнову вигоду шляхом використання майна, яке лише мало ще перейти у власність тієї чи іншої особи. У останньому випадку має місце так звана не передача належного. Шахрайство вважається закінченим з моменту переходу чужого майна у володіння винного або з моменту отримання ним права розпоряджатися таким майном.
Суб’єкт злочину загальний. Шахрайство, вчинене службовою особою, якщо вона з метою обману чи зловживання довірою зловживала владою або службовим становищем, слід кваліфікувати за сукупністю злочинів, передбачених відповідними частинами статей 190 і 364 КК України. Суб’єктивна сторона шахрайства характеризується прямим умислом і корисливим мотивом.
Кваліфікованими та особливо кваліфікованими видами злочину є шахрайство: 1) вчинене повторно або 2) за попередньою змовою групою осіб (ч.2 ст.190 КК України), або 3) у великих розмірах, або 4) шляхом незаконних операцій з використанням електронно-обчислювальної техніки (ч.З ст.190 КК України), або 5) в особливо великих розмірах, або 6) організованою групою (ч.4 ст.190 КК України); 7) що заподіяло значної шкоди потерпілому (ч.2 ст.190 КК України).
У відповідності до положення ст.366 КК України, “1. Службове підроблення, тобто внесення службовою особою до офіційних документів завідомо неправдивих відомостей, інше підроблення документів, а також складання і видача завідомо неправдивих документів – карається штрафом до п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на строк до трьох років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років. 2. Те саме діяння, якщо воно спричинило тяжкі наслідки, – карається позбавленням волі на строк від двох до п’яти років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років”.
У відповідності до положення ст.185 КК України, “1. Таємне викрадення чужого майна (крадіжка) – карається штрафом до п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або позбавленням волі на строк до трьох років. 2. Крадіжка, вчинена повторно або за попередньою змовою групою осіб,- карається обмеженням волі на строк до п’яти років або позбавленням волі на той самий строк. 3. Крадіжка, поєднана з проникненням у житло, інше приміщення чи сховище або що завдала значної шкоди потерпілому,- карається позбавленням волі на строк від трьох до шести років. 4. Крадіжка, вчинена у великих розмірах,- карається позбавленням волі на строк від п’яти до восьми років. 5. Крадіжка, вчинена в особливо великих розмірах або організованою групою,- карається позбавленням волі на строк від семи до дванадцяти років з конфіскацією майна”.
Особливістю предмета шахрайства є те, що ним може бути як чуже майно, так і право на таке майно. Право на майно може бути закріплене у різних документах, наприклад цінних паперам, довіреностях на право розпорядження майном, боргових зобов’язаннях, заповітах тощо. Про поняття права на майно див. коментар. викладений у Загальних положеннях до цього розділу. Об’єктивна сторона шахрайства полягає у заволодінні майном або придбанні права на майно шляхом обману чи зловживання довірою. В результаті шахрайських дій потерпілий – власник, володілець, особа, у віданні або під охороною якої знаходиться майно, добровільно передає майно або право на майно винній особі. Безпосередня участь потерпілого у передачі майнових благ і добровільність його дій є обов’язковими ознаками шахрайства, які відрізняють його від викрадення майна та інших злочинів проти власності. За ознакою безпосередньої участі потерпілого у процесі незаконного вилучення майна шахрайство схоже з вимаганням, яке також передбачає передачу майна чи права на нього винній особі самим потерпілим. Однак, якщо при вимаганні потерпілий робить це вимушено, то при шахрайстві потерпілий переконаний у тому, що він розпоряджається майном за власною волею, у своїх інтересах або принаймні не на шкоду цим інтересам. Така його переконаність є результатом впливу на нього шахрая, а саме, введенням потерпілого в оману щодо правомірності передачі ним винному майна чи надання йому права на майно. Добровільність при шахрайстві має уявний характер, оскільки вона обумовлена обманом.
Якщо потерпілий у зв’язку з віком, фізичними чи психічними вадами або іншими обставинами не міг правильно оцінити і зрозуміти зміст, характер і значення своїх дій або керувати ними, передачу ним майна чи права на нього не можна вважати добровільною. Заволодіння майном шляхом зловживання цими вадами або віком чи станом потерпілого за наявності для того підстав може кваліфікуватися як крадіжка, а одержання права на майно за таких обставин – розглядатися як недійсна угода (ст.51,52,54,55 ЦК України).
Способами вчинення шахрайства є: 1) обман; 2) зловживання довірою. Обман як спосіб шахрайського заволодіння чужим майном чи придбання права на таке майно полягає у повідомленні потерпілому неправдивих відомостей або приховування певних відомостей, повідомлення яких мало б суттєве значення для поведінки потерпілого, з метою введення в оману потерпілого.
Таким чином, обман може мати як активний (повідомлення потерпілому неправдивих відомостей про певні факти, обставини, події), так і пасивний (умисне замовчування юридичне значимої інформації) характер. У другому випадку для наявності шахрайства необхідно встановити, що бездіяльність винного призвела до помилки потерпілого щодо обов’язковості або вигідності передачі майна (права на майно) шахраєві, була причиною добровільної передачі потерпілим майнових благ. Якщо особа заволодіває чужим майном, свідомо скориставшись чужою помилкою, виникненню якої вона не сприяла, вчинене не може визнаватися шахрайством. За певних обставин (у разі, якщо таке майно має особливу історичну, наукову, художню чи культурну цінність) такі дії можуть бути кваліфіковані за ст.193 КК України. Змістом обману як способу шахрайства можуть бути різноманітні обставини, стосовно яких шахрай вводить в оману потерпілого. Зокрема, це може стосуватися характеристики певних предметів, зокрема їх кількості, тотожності, дійсності (обман у предметі), особистості винного або інших осіб (обман у особі), певних подій, юридичних фактів, дій окремих осіб тощо. За своєю формою обман може бути усним, письмовим, виражатися у певних діях (підміна предмета, його фальсифікація тощо), у тому числі конклюдентних. Різновидом шахрайського обману судова практика визнає фіктивне представництво, за якого винний, створюючи враження про свою належність до того чи іншого підприємства, має на меті укласти договори й отримати гроші без поставки товару або, навпаки, одержати товар без належної його оплати. До найбільш поширених випадків застосування обману як способу шахрайства належать: обманне отримання попередньої оплати (авансу) за надання товарів чи послуг. Зловживання довірою полягає у недобросовісному використанні довіри з боку потерпілого: для заволодіння чужим майном чи правом на нього винний використовує особливі довірчі стосунки, які склалися між ним та власником чи володільцем майна. Такі стосунки можуть виникати внаслідок особистого знайомства, родинних або дружніх зав’язків, рекомендацій інших осіб, зовнішньої обстановки, цивільно-правових або трудових відносин, соціального статусу винного чи інших осіб тощо.
Отримання майна під умовою виконання якого-небудь зобов’язання може кваліфікуватися як шахрайство лише в тому разі, коли винна особа ще в момент заволодіння цим майном мала мету його присвоїти, а зобов’язання – не виконувати. Зокрема, якщо винна особа отримує від іншої особи гроші чи інші цінності нібито для передачі посадовій особі як хабар, маючи намір не передавати їх, а привласнити, вчинене належить кваліфікувати як шахрайство. Якщо при цьому винний схилив хабародавця до замаху на дачу хабара, його дії слід також кваліфікувати за відповідними частинами статей 15, 27 і ст.369 КК України. Обман чи зловживання довірою при шахрайстві застосовуються винним з метою викликати у потерпілого впевненість про вигідність або обов’язковість передачі йому майна чи права на нього. Отже, обов’язковою умовою визнання обману чи зловживання довірою ознакою об’єктивної сторони шахрайства є використання його для заволодіння майном чи придбання права на майно. Якщо обман використовується для досягнення іншої мети, наприклад для створення умов для наступного заволодіння майном усупереч волі потерпілого, полегшення доступу до майна (для проникнення у Відповідне приміщення тощо) і безпосередньо не обумовлює перехід майна або права на нього до винного, він не може визнаватися способом шахрайства. Такі дії слід розцінювати як крадіжку або інший злочин проти власності. Якщо винна особа при шахрайстві з метою обману чи зловживання довір’ям вчиняє інший злочин, її дії слід кваліфікувати за відповідною частиною ст.190 КК України і за статтею, що передбачає відповідальність за цей злочин. Зокрема, самовільне присвоєння владних повноважень або звання службової особи, викрадення або інше протиправне заволодіння офіційними документами, штампами або печатками, їх умисне знищення, пошкодження чи приховування, підроблення документів, печаток, штампів та бланків з метою подальшого їх використання при шахрайстві, а так само використання при шахрайстві завідомо підробленого документа диспозицією ст.190 КК України не охоплюються і повинні окремо кваліфікуватися за ст.353 КК України або за відповідними частинами ст.357, 358 чи 366 КК України. У разі, коли винна особа не змогла використати підроблений нею документ для шахрайського заволодіння майном чи придбання права на майно, її дії слід розцінювати як підроблення документів і готування до шахрайства (за умови, що винний мав намір вчинити шахрайство, передбачене ч.2,3 або 4 ст.190 КК України). Особа, яка підробила документ і передала шахраєві для використання його при вчиненні шахрайських дій, підлягає відповідальності за підробку документів і пособництво у шахрайстві. За способом вчинення (обман або зловживання довірою) шахрайство має велику схожість із заподіянням майнової шкоди шляхом обману або зловживання довірою, відповідальність за яке передбачена ст.192 КК України. Відрізняються ці злочини між собою головним чином тим, що при шахрайстві має місце вилучення майна із фонду власника або іншого володільця, в результаті чого зменшується наявна маса такого майна, тоді як при вчиненні злочину, передбаченого ст.192 КК України, винний отримує майнову вигоду шляхом використання майна, яке лише мало ще перейти у власність тієї чи іншої особи. У останньому випадку має місце так звана не передача належного. Шахрайство вважається закінченим з моменту переходу чужого майна у володіння винного або з моменту отримання ним права розпоряджатися таким майном. Суб’єктивна сторона шахрайства характеризується прямим умислом і корисливим мотивом. Кваліфікованими та особливо кваліфікованими видами злочину є шахрайство: 1) вчинене повторно або 2) за попередньою змовою групою осіб (ч.2 ст.190 КК України), або 3) у великих розмірах, або 4) шляхом незаконних операцій з використанням електронно-обчислювальної техніки (ч.З ст.190 КК України), або 5) в особливо великих розмірах, або 6) організованою групою (ч.4 ст.190 КК України); 7) що заподіяло значної шкоди потерпілому (ч.2 ст.190 КК України).
Ст.361 КК України (Несанкціоноване втручання в роботу ЕОМ (комп’ютерів), автоматизованих систем, комп’ютерних мереж чи мереж електрозв’язку передбачено:
1. Несанкціоноване втручання в роботу ЕОМ (комп’ютерів), автоматизованих систем, комп’ютерних мереж чи мереж електрозв’язку, що призвело до витоку, втрати, підробки, блокування інформації, спотворення процесу обробки інформації або до порушення встановленого порядку її маршрутизації, – карається штрафом від 600 до 1000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на строк від 2 до 5 років, або позбавленням волі на строк до 3 років, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до двох років або без такого та з конфіскацією програмних та технічних засобів, за допомогою яких було вчинено несанкціоноване втручання, які є власністю винної особи.
2. Ті самі дії, вчинені повторно або за попередньою змовою групою осіб, або якщо вони заподіяли значну шкоду, – караються позбавленням волі на строк від 3 до 6 років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до 3 років та з конфіскацією програмних та технічних засобів, за допомогою яких було вчинено несанкціоноване втручання, які є власністю винної особи.
Розвиток методів обробки інформації за допомогою комп’ютерів спричинив застосування цих машин в усіх галузях національної економіки та інших сферах суспільного життя. Значна кількість таких машин об’єднана комп’ютерними мережами, деякі з них набули інтернаціонального характеру. Комп’ютерна та інша інформація швидко передається на значні відстані за допомогою засобів електричного зв’язку. За цих умов виникли і набули суспільної небезпеки різні діяння, що заподіюють шкоду нормальній роботі електронно-обчислювальних машин (комп’ютерів), автоматизованих систем, комп’ютерних мереж і мереж електрозв’язку, яка поряд зі встановленим порядком їх використання становить об’єкт цього злочину. Додатковим факультативним його об’єктом може бути право власності на комп’ютерну інформацію.
Предметом злочину є: 1) електронно-обчислювальні машини (комп’ютери) (далі у цьому розділі – ЕОМ);
2) автоматизовані системи (далі у цьому розділі – АС); 3) комп’ютерні мережі; 4) мережі електрозв’язку.
Під електронно-обчислювальною машиною (комп’ютером) розуміється комплекс електронних та інших технічних пристроїв, за допомогою якого здійснюється автоматична обробка даних.
Основними складовими елементами ЕОМ, як правило, є системний блок, монітор та клавіатура.
Найбільш типовими різновидами ЕОМ є сервери (потужні комп’ютери, призначені для обробки великої кількості інформації, одночасного функціонування великої кількості програм, забезпечення роботи АС, мереж) та персональні комп’ютери. Під автоматизованою системою розуміють організаційно-технічну систему, в якій реалізується технологія обробки інформації з використанням технічних і програмних засобів.
Зокрема, АС слід вважати сукупність ЕОМ, засобів зв’язку та програм, за допомогою яких ведеться документообіг, формуються, оновлюються та використовуються різного роду бази даних, накопичується та обробляється інформація, яка є результатом наукових спостережень чи експериментів, збирається, систематизується та оновлюється в електронному вигляді статистична інформація.
Оскільки обробка певних даних, як правило, можлива і в результаті роботи одного комп’ютера, то АС – це і окремо взятий комп’ютер разом з його програмним забезпеченням.
Комп’ютерна мережа – це сукупність програмних і технічних засобів, за допомогою яких забезпечується можливість доступу з однієї ЕОМ до програмних чи технічних засобів іншої (інших) ЕОМ та до інформації, що зберігається у системі іншої (інших) ЕОМ, а мережа електрозв’язку – сукупність засобів та споруд електричного зв’язку, поєднаних в єдиному технологічному процесі для забезпечення інформаційного обміну.
Об’єктивна сторона злочину проявляється у формі несанкціонованого втручання у роботу ЕОМ, їх систем, комп’ютерних мереж чи мереж електрозв’язку, наслідком якого є: 1) витік; 2) втрата; 3) підробка; 4) блокування інформації; 5) спотворення процесу обробки інформації або 6) порушення встановленого порядку її маршрутизації. Несанкціоноване втручання в роботу ЕОМ, їх систем чи комп’ютерних мереж – це проникнення до цих машин, їх систем чи мереж і вчинення дій, які змінюють режим роботи машини, її системи чи комп’ютерної мережі, або ж повністю чи частково припиняють їх роботу, без дозволу (згоди) відповідного власника або уповноважених ним осіб, а так само вплив на роботу АЕОМ за допомогою різних технічних пристроїв, здатних зашкодити роботі машини. Під несанкціонованим втручанням в роботу мереж електрозв’язку слід розуміти будь-які (окрім втручання в роботу ЕОМ, їх систем чи комп’ютерних мереж, що забезпечують роботу мереж електрозв’язку) вчинені без згоди власника відповідної мережі чи службових осіб, на яких покладено забезпечення її нормальної роботи, дії, внаслідок яких припиняється (зупиняється) робота мережі електрозв’язку або відбуваються зміни режиму цієї роботи. Оскільки заборонене ст.361 КК України діяння полягає у втручанні в роботу комп’ютерів і комплексів, робота яких пов’язана з роботою комп’ютерів, то слід вважати, що інформацією, про яку йдеться у статті, головним чином є комп’ютерна інформація. Комп’ютерна інформація – це текстова, графічна чи будь-яка інша інформація (дані), яка існує в електронному вигляді, зберігається на відповідних носіях і може створюватись, змінюватись чи використовуватись за допомогою ЕОМ. У той же час дія статті поширюється і на передачу каналами зв’язку іншої інформації (наприклад, передачу інформації за допомогою факсу, телетайпу, телексу).
Частиною 1 ст.361 охоплюються як випадки проникнення (впливу) у працюючу ЕОМ, систему чи мережу (наприклад, проникнення до системи одного працюючого персонального комп’ютера з такого ж іншого), так і несанкціоноване увімкнення непрацюючої машини і проникнення до неї (вплив на її роботу).
Витік інформації – це ситуація, коли внаслідок певних дій інформація в системі стає відомою чи доступною фізичним та/або юридичним особам, що не мають права доступу до неї, а втрата інформації – ситуація, коли інформація, яка раніше існувала в АС, перестає існувати для фізичних або юридичних осіб, які мають право власності на неї, в повному чи обмеженому обсязі.
Підробка інформації означає несанкціоновану власником чи уповноваженою ним особою зміну інформації, яка зберігається в АС, а блокування інформації – дії, внаслідок яких унеможливлюється доступ до інформації в системі. Спотворення процесу обробки інформації – зміна методики чи процесу обробки інформації комп’ютером чи АС, внаслідок якої обробка інформації не дає результатів взагалі, дає неправильні результати або ж дає лише частину тих результатів, які можна було отримати до цієї зміни. Порушенням встановленого порядку маршрутизації інформації слід вважати зміну режиму роботи мережі електрозв’язку, внаслідок якої певна інформація, що передається у цій мережі, потрапляє чи може потрапити у розпорядження особи, яка за умов нормальної роботи мережі не повинна була отримати цю інформацію. Злочин вважається закінченим з моменту настання хоча б одного із зазначених у ч.1 ст.361 наслідків. Суб’єкт злочину загальний.
Суб’єктивна сторона злочину характеризується умисною виною. Злочинні дії можуть бути вчинені лише з прямим умислом, тоді як ставлення винного до наслідків злочину може характеризуватись як прямим, так і непрямим умислом. Кваліфікуючими ознаками (ч.2 ст.361 КК України) злочину є вчинення його: 1) повторно; 2) за попередньою змовою групою осіб, а так само 3) заподіяння ним значної шкоди. Поняття значної шкоди для випадків, коли вона полягає у заподіянні матеріальних збитків, визначене у примітці до ст.361 КК України. Про порядок розрахунку розміру шкоди див. коментар до ст.199 КК України. Однак із змісту примітки випливає, що значна шкода може мати і нематеріальний характер. Нематеріальна шкода у разі вчинення діянь, передбачених ст.361-363 КК України, може виразитися у тимчасовому зупиненні (припиненні) роботи або іншому порушенні нормального режиму роботи певного підприємства, організації, установи, їх окремих структурних підрозділів, підриві ділової репутації громадянина чи юридичної особи, заподіянні громадянину моральної шкоди внаслідок втрати, незаконного поширення чи витоку інформації, яка є результатом його наукової чи творчої діяльності тощо. Значна шкода нематеріального характеру є оціночним поняттям.
Отже, питання про те, чи слід визнати таку шкоду значною, вирішується органами досудового слідства, прокурором або судом з урахуванням конкретних обставин справи.
Під незаконними операціями з використанням електронно-обчислювальної техніки як кваліфікуючою ознакою шахрайства слід розуміти такі спрямовані на заволодіння чужим майном або придбання права на майно операції, в основі яких лежать обман чи зловживання довірою. При цьому вказану кваліфікуючу шахрайство обставину утворюють лише операції, здійснення яких без використання електронно-обчислювальної техніки е неможливим (наприклад, здійснення електронних платежів, інших операцій з безготівковими коштами).
Якщо з використанням такої техніки здійснюються операції, які цілком можуть здійснюватись за допомогою іншої техніки (наприклад, комп’ютер використовується для набору тексту, виготовлення документа тощо), то розглядуваний склад шахрайства відсутній.
Електронно-обчислювальна техніка у даному випадку виступає засобом вчинення злочину, а здійснювані з використанням неї операції становлять зміст шахрайського заволодіння чужим майном чи правом на нього. Використання електронно-обчислювальної техніки для неправомірного заволодіння чужим майном утворює склад злочину, передбаченого ч.З ст.190 КК України, лише тоді, коли винна особа здійснює викрадення шляхом обману чи зловживання довірою. Обман при вчиненні цього злочину може виразитись у застосуванні програмних засобів, які дають змогу винному будь-яким чином здійснити несанкціонований доступ до інформації, яка зберігається чи обробляється в автоматизованих системах, щоб ввести в оману автоматизовану систему і видати себе за того, хто має право в ній працювати і здійснювати відповідні операції.
Проникнувши у такий спосіб до відповідної електронної системи, винний здійснює ті чи інші операції, як це робив би той, хто має на це право. При цьому він може вплинути на процес обробки інформації, перекрутити її зміст чи знищити, задати необхідну для заволодіння майном чи правом на нього команду, налагодити систему так, щоб вона функціонувала в режимі, який би забезпечив винному або іншим особам незаконне отримання чужого майна чи права на нього. Суть шахрайського обману при цьому залишається незмінною, з тією лише особливістю, що реалізується він за допомогою використання електронно-обчислювальної техніки, що потребує наявності відповідних знань, рівня підготовки, навичок. Зловживання довірою як спосіб шахрайства при незаконних операціях з використанням електронно-обчислювальної техніки має місце тоді, коли винна особа в результаті довірчих відносин (у зв’язку з виконанням службових обов’язків, дружніми стосунками з потерпілим тощо) має вільний доступ до здійснення відповідних операції і недобросовісно використовує ці відносини для неправомірного заволодіння чужим майном чи правом на нього.
Якщо винна особа проникає до захищеної електронної системи в інший спосіб, наприклад шляхом блокування чи знищення захисних кодів, і здійснює незаконні операції по заволодінню чужим майном, її дії не утворюють складу шахрайства, оскільки в них відсутні обман чи зловживання довірою. Їх слід розглядати як крадіжку чужого майна і кваліфікувати за відповідною частиною ст.185 КК України.
У відповідності до ст.68 Конституції України, кожен зобов’язаний неухильно додержуватися Конституції та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.
У відповідності до ст.64 Конституції України (Конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією.
Хіба не за ці стандарти вітчизняного права щодня і на протязі десяти років гинуть на російсько-українській війні найперспективніша, найсвідоміша і найпатріотичніша молодь України?
Аферисти Онищенко К.В. і Гапоченко С.М. через свою нахабність і протиправність напевно уже забули про героїзм Небесної Сотні, воїнів АТО (ООС) та воїнів ЗСУ, які віддали свої безцінні життя в російсько-українській війні за право решти українського народу жити у відповідності до європейських стандартів права.
Більше цього, виродки Онищенко К.В. і Гапоченко С.М. саме у такий спосіб навмисно сплюндровують добру пам’ять про загиблу Небесну Сотню, бійців АТО (ООС) та бійців ЗСУ і Тероборони, нівелюючи своїми злочинними діями героїчні досягнення українського народу.
Сподіватимемося, що у м.Києві знайдуться виживші ветерани АТО (ООС), учасники Майдану, бійці ЗСУ і Тероборони, які у належний спосіб відреагують на безчинства і свавілля аферистів Онищенко К.В. і Гапоченко С.М., якщо правоохоронні і податкові органи не бажають реагувати у встановлений законом спосіб.
Вищенаписане дає підстави вважати, що проросійські орки Онищенко К.В. і Гапоченко С.М. вчинили умисні кримінальні правопорушення, які передбачені ч.2 ст.361, ч.2 ст.185, ч.3 ст.190, ч.2 ст.366, ч.2 ст.212, ч.2 ст.212-1, ч.2 ст.15, ч.4 ст.27 КК України. Однак, якщо врахувати ще й те, що протиправна діяльність недоумків Онищенко К.В. і Гапоченко С.М. являється частиною громадської діяльності особи_1, яка делегована йому Міністерством юстиції України, то любі неправомірні дії безмозких шахраїв Онищенко К.В. і Гапоченко С.М. по відношенню до особи_1 слід розцінювати як такі, що направлені на умисне перешкоджання виконанню його громадських обов’язків і тягнуть за собою додаткову кримінальну відповідальність, передбачену ст.170 КК України.
Крім цього, як для даного випадку, протиправні дії орків Онищенко К.В. і Гапоченко С.М. є антидержавними, що направлені на підрив довіри громадськості до бізнесу та керівників держави в цілому, що явно на руку зовнішнім ворогам нашої держави. Диверсанти Онищенко К.В. і Гапоченко С.М., явно через підривну співпрацю з зовнішнім ворогом, вчиняють шахрайства і підроблення, викрадають кошти у своїх клієнтів, займаються вимогательством і переслідуванням, втручаються у діяльність електронних машин з метою крадіжок, не платять в повній мірі податки, військовий збір та ЄСВ, не реєструють в податкових органах найману робочу силу, завдають збитку економіці держави, перешкоджають діяльності громадських організацій та волонтерству.
Аферисти Онищенко К.В. і Гапоченко С.М. умисно вчиняють злочини на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності, обороноздатності, а також державній, економічній і інформаційній безпеці України. Перехід на бік ворога в умовах воєнного стану або в період збройного конфлікту, шпигунство, надання іноземній державі, іноземній організації або їхнім представникам допомоги в проведенні підривної діяльності проти України має безжально каратися, поки не розпочалися воєнні дії в м.Києві. Навмисна протидія нинішній державній політиці недоумками Онищенко К.В. і Гапоченко С.М. вже розчарувала частину українців у нинішньому курсі нашого уряду та призводить до агресивної настроєності населення. Зазначене підтверджує, що в діяльності колаборантів Онищенко К.В. і Гапоченко С.М. наявний склад додаткового кримінального правопорушення, що передбачений ч.1 ст.111 КК України.
Таким чином, відомості щодо вчинення кримінальних правопорушень ватниками Онищенко К.В. і Гапоченко С.М. містять всі ознаки злочину, що передбачені ч.2 ст.361, ч.2 ст.185, ч.3 ст.190, ч.2 ст.366, ч.2 ст.212, ч.2 ст.212-1, ч.1 ст.111, ст.170, ч.2 ст.15, ч.4 ст.27 КК України та підлягають невідкладному внесенню до Єдиного реєстру досудових розслідувань і є підставою для початку проведення досудового розслідування. З цього приводу були подані відповідні заяви до ГСУ НП в м.Києві, ГСУ СБУ та до ГПД НАБУ про вчинені кримінальні правопорушення безмозкими аферистами Онищенко К.В. і Гапоченко С.М. Очікуємо адекватного реагування ГСУ НП в м.Києві, ГСУ СБУ та до ГПД НАБУ стосовно вчасності внесення відповідних відомостей до ЄРДР та результатів проведеного досудового розслідування. Також очікуємо резонансу небайдужої міжнародної і української громадськості та належної реакції не корумпованого мас-медіа.