Бездарні і неправосудні судові рішення судді Малкова В.В.

25.01.2018 року, у відповідності до ст.3,8,55,124,129 Конституції України, ст.6,13 Європейської Конвенції «Про захист прав людини і основоположних свобод, ст.1 Першого протоколу Конвенції та в порядку п.3 ст.36, п.5 ст.36, ст.40 ЦПК України та Бенгалорських принципів поведінки суддів, схвалених Резолюцією № 2006/23 Економічної і Соціальної Ради ООН від 27 липня 2006 p., особа 1 подав Кузнецовському міському суду Рівненської області заяву про відвід судді Мануляка Юрія Васильовича у судовій справі № 761/3222/17 за позовом особи 1 до ФОП Усович Василя Федоровича, Лінник Андрія Павловича і ПАТ «Страхова компанія «Країна» про відшкодування завданої матеріальної і моральної шкоди та упущеної вигоди, отриманих внаслідок ушкодження здоров’ю. Підставами для відводу судді Мануляка Ю.В. у судовій справі № 761/3222/17 стала його неналежна поведінка як судді, зловживання повноваженнями, заінтересованість у вирішенні судового спору, бездарність, шахрайство, упередженість, незаконне позбавлення процесуальних прав Позивача, тиск на свідків і т.д.
А саме, під час розгляду судової справи за № 761/3222/17 особа 1 неодноразово стикався з незаконними вказівками судді Кузнецовського міського суду Рівненської області Мануляка Ю.В., які виходили за межі норм ЦПК України (вимагав Позивача, посилаючись нібито на оперативність в непотрібність додаткових судових витрат, напряму надсилати копії змін та доповнень до позовної заяви усім 3 (трьом) вищевказаним відповідачам у справі даного провадження у вигляді цінного листа з описом вкладення, копії яких в якості доказу надати суду, що Позивач і мусив зробити).
Однак, оскільки дана дія не передбачена чинним Кодексом то призвела не тільки до зайвих і неоправданих фінансових витрат з боку Позивача, але і стала причиною для процесуального саботажу сторонами у даному судовому провадженні (через відсутність у Відповідачів копій змін та доповнень до позовної заяви, проведення декількох судових засідань було незаконним; надіслані Позивачем комплекти копій змін та доповнень до позовної заяви усім сторонам у цивільному провадженні у справі № 761/3222/17 навмисно ними не були отриманими. Відповідно, дані поштові відправлення повернулися Позивачу з платіжними вимогами оплати за їх поштове пересилання; з метою виправлення помилки судді, Позивач змушеним був повторно оплатити поштові послуги за досилання вказаних копій на адресу Кузнецовського міського суду).
Крім того, при проведенні допиту свідків Відповідача 1 і Відповідача 2, суддя Мануляк Юрій Васильович незаконно позбавив Позивача процесуального права на задавання їм запитань, мотивуючи це тим що час відеоконференцзвязку нібито обмежений і що потрібно допитувати ще й інших свідків. За наслідками вищевказаних неодноразових порушень процесуальних прав особи 1, останній вже заявляв судді Мануляку Ю.В. відвід, якого той начебто не почув, різко завершуючи проведення судового засідання в режимі відеоконференції нібито з вини технічних збоїв.
23.01.2018 року секретар судді Мануляка Ю.В. зателефонувала Позивачу та запитала про те, чому його свідки двічі не з’являються на судові засідання згідно надісланих судом Повісток, які насправді вказаним свідкам не надходили. З метою встановлення процесуальної істини, Позивач клопотав суд надати копії штрихкодів і фіскальних чеків поштових відправлень, в яких нібито і були Повістки для свідків, на що секретар судді Мануляка Ю.В. відповіла: «Дані документи зшиті у справі і їх не можливо сканувати».
24.01.2018 року, представник Відповідача 3, своїми не зовсім зрозумілими запитаннями, чинила значний тиск і провокувала на непорозуміння свідка особу 2, у відповідь на що Позивач заявив протест і просив у суду зробити зауваження даному представнику та зобов’язати його в подальшому задавати коректні та для неї зрозумілі запитання, або знімати такі запитання, на що суд належним чином не відреагував, однак незаконно зробив зауваження Позивачеві із занесенням до судового журналу.
Поміж тим, при проведенні допиту свідків Відповідача 1 і Відповідача 2, суддя Мануляк Ю.В. піддавав редакції і критиці чи не кожне запитання Позивача, або взагалі знімав його, що були вкрай важливими для вирішення спору, а згодом – взагалі позбавляв його права на подання запитань.
Усе вищенаписане доказує про явну упередженість судді Мануляка Ю.В. у судовій справі № 761/3222/17. Крім того, суддя Мануляк Ю.В. порушує Бенгалорські принципи поведінки судді, що схвалені Резолюцією № 2006/23 Економічної і Соціальної Ради ООН від 27.07.2006 року, адже вдається до сарказму і висміювання з неміщності Позивача, яку той отримав внаслідок ДТП і з приводу чого виник даний судовий спір.
За фактами службового підроблення, перевищення службових повноважень, обмеження процесуальних прав Позивача, завдання матеріальних збитків в результаті надання незаконних судових доручень, тиск на Позивача і на свідків, особа 1 у своїй заяві про відвід судді повідомив Кузнецовський міський суд Рівненської області про подання ним заяви про вчинення кримінальних правопорушень суддею Мануляком Ю.В. до ГПД НАБУ і ГСУ СБУ, що передбачене ст.364, 366 КК України. При чому, особа 1 акцентував увагу Кузнецовського міського суду Рівненської області на тому, що останнє не може не викликати відповідної негативної реакції у даного судді, який згодом ще більше буде упередженим щодо розгляду цивільної справи № 761/3222/17, якщо відвід не буде задоволений.
Відтак, для втілення довіри громадськості до суду, з метою попередження виникнення сумнівів щодо об’єктивності, компетентності та упередженості суду при розгляді цивільного позову – заява від 25.01.2018 року про відвід судді Мануляк Ю.В. у судовій справі № 761/3222/17 мала бути задоволеною.
26.01.2018 року, згідно Ухвали у провадженні № 2-і/761/565/1/18, розгляд заяви про відвід судді Кузнецовського міського суду Рівненської області Мануляка Ю.В. у судовій справі № 761/3222/17 було довірено судді Кузнецовського міського суду Рівненської області Малкову Валерію Володимировичу.
Суддя Малков В.В., згідно тексту вказаної вище Ухвали, взамін належного розгляду заяви (на паперовому носії) Позивача від 25.01.2018 року про відвід судді Мануляка Ю.В. у судовій справі № 761/3222/17, чомусь взявся розглядати коротку версію заяви в електронній формі, що було протизаконно.
Більше того, суддя Малков В.В. відмовив у задоволенні заяви особи 1 про відвід судді Мануляка Ю.В. у судовій справі № 761/3222/17 на підставі відсутності у ній “належних” доказів, в той час як дані докази містилися у формі 2 (двох) комп’ютерних дисків у даній справі суду, прослуховувати яких суддя Малков В.В. проігнорував.
А що стосується інциденту на судовому засіданні 24.01.2018 року, то суддя Малков В.В. з незрозумілих причин правової оцінки йому не надав і в даній Ухвалі нічого не зазначив.
29.03.2017 року, за дуже дивного збігу обставин, суддя Мануляк Ю.В. в 10-00 розглядав справу щодо “…залишення місця дорожньо-транспортної пригоди особою, що притягається до адмінвідповідальності: Малковим Валерієм Володимировичем”, а в 10.30 того ж самого дня – справу щодо “…порушення правил дорожнього руху, що спричинило пошкодження транспортних засобів особою, що притягається до адмінвідповідальності: Малковим Валерієм Володимировичем”. І це попри те, що п.6 ст.29 Кодексу адміністративного судочинства України (Передача адміністративної справи з одного адміністративного суду до іншого) не дозволяється розглядати судову справу судді, якщо у справі про адміністративне покарання є суддя того ж самого суду.
Як зазначив свого часу голова Вищої ради юстиції Ігор Бенедисюк, – важливо розуміти, що суддя повинен мати не лише необхідні теоретичні знання та практичні навички, але й мати моральні якості та чесноти – особистісні характеристики, що відповідають його соціальній функції.
Без встановлення високих моральних стандартів у суддівській професії відновити довіру громадян до судової влади неможливо. Тому суспільний запит щодо перевірки суддів на предмет морально-етичних якостей є значним. Водночас, всі три критерії – компетентність, професійна етика та доброчесність, при оцінюванні судді повинні розглядатися комплексно. Але про це трохи згодом…
Відповідно до чинних норм ЦПК України, суддя Малков В.В. мусив взяти відвід у справі провадження № 761/3222/17, в якій фігурантом є його давній товариш і напарник по службовим підробленням, однак цього зі злочинних міркувань не зробив.
Теж саме стосується і короткого тексту електронної заяви про відвід судді Мануляка Ю.В. у справі № 761/3222/17, яка не мала права на розгляд на підставі наступного:
– відповідно до п.8.2.1. Положення про порядок використання ресурсів локальної обчислювальної мережі в Державній судовій адміністрації України, територіальних управліннях Державної судової адміністрації України, місцевих та апеляційних судах загальної юрисдикції (Наказ ДСА України від 04.12.2013 № 164) офіційні електронні адреси призначені для службового листування між ДСА України, ТУ ДСА України, судами, представниками інших органів і установ, а також представниками міжнародних організацій;
– обмін електронними документами між судом та особами, що приймають участь у справі, здійснюється відповідно до Тимчасового регламенту надсилання судом електронних документів учасникам судового процесу, кримінального провадження (Наказ Державної судової адміністрації (ДСА) України від 07.11.2016 №227), що передбачає надсилання електронних документів в односторонньому порядку – судом особам, які беруть участь у справі;
– право на листування з судами електронною поштою юридичних та фізичних осіб забезпечено Законом України «Про доступ до публічної інформації» та Законом України «Про звернення громадян» виключно в частині звернення із запитами на отримання публічної інформації та заявами (скаргами), на які не поширюється дія процесуального законодавства України;
– чинним законодавством України не визнаються електронні листування, якщо вини не містять цифрового підпису (якого особа 1 ніколи не мав).
Більш детальна інформація щодо порядку обміну електронними документами розміщена на офіційному веб-сайті веб-порталу «Судова влада України» в розділі «Інформація для громадян» підрозділ «До уваги користувачів електронного суду», яку очевидно Малков В.В. ніколи не читав.
Пленумом Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011 року передбачено, зокрема п.2.5., що будь-які подані учасниками процесу докази (зокрема, стосовно електронної інформації) підлягають оцінці судом на предмет належності і допустимості. Вирішуючи питання щодо доказів, господарські суди повинні враховувати інститут допустимості засобів доказування, згідно з яким обставини справи, що відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Електронні листи без електронного цифрового підпису не можуть взагалі братися до уваги, так як не можна однозначно сказати хто і кому писав, судити про те, що електронний текст не піддавався ким не будь редагуванню. Електронні листи не можуть бути належним доказом у суді також через положення Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» та «Про електронний цифровий підпис» (стаття 3 Закону України від 22.05.2003 року), які регулюють листування по електронній пошті. Відповідно даним законам (ст.1, 5, 6) любі електронні документи (в том числі листи) мають бути підписані електронними цифровими підписами (в ст.4 цього Закону сказано, що електронний цифровий підпис використовується фізичними і юридичними особами – суб’єктами електронного документообігу для ідентифікації підписувача і підтвердження цілісності даних в електронній формі).
Стаття 55 Конституції України зазначає, що “кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань”.
Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується (ч.3 ст.8 Конституції).
Право на справедливий судовий розгляд також закріплено Міжнародним пактом про громадянські і політичні права та Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод (ч. 1 ст. 6).
Право на справедливий судовий розгляд охоплює і право кожного на доступ до правосуддя.
У доктрині Європейського суду з прав людини та його практиці “право на суд” охоплює три основні елементи:
1) наявність “суду”, який встановлений відповідно до закону і відповідає вимогам незалежності і неупередженості;
2) наявність у суду достатньої компетенції для вирішення всіх аспектів спору чи обвинувачення, до яких застосовується ст. 6 Конвенції;
3) особа повинна мати доступ до такого суду.
У рішенні в справі “Голдер проти Сполученого Королівства”, 1975 року Європейський суд відзначив: “Було б неприйнятним, на думку суду, якби ч.1 ст.6 детально визначала процесуальні гарантії сторонам у судовому провадженні, не забезпечивши, насамперед, того, без чого користування такими гарантіями було б неможливим, а саме: доступу до суду.
Характеристики “справедливості, публічності та оперативності судового провадження були б марними за відсутності судового провадження”.
Тож право на доступ до правосуддя в контексті кримінального провадження має дуже важливе значення, і без сумніву його необхідно вважати засадою.
Доступ до правосуддя в контексті цивільного провадження означає надання учасникові провадження можливості (права) звертатися до суду за захистом свого права чи охоронюваного
законом інтересу, заявляти різного роду клопотання, оскаржувати до судді, суду чи суду вищої інстанції рішення учасників провадження, які наділені владними повноваженнями і вчиняють ці
дії чи ухвалюють рішення.
В практиці Європейського суду з прав людини щодо питання права на суд, на доступ до нього чітко визначився підхід, згідно з яким особі має бути забезпечена можливість звернутися до суду для вирішення певного питання, і держава не повинна вводити правові або чинити нелегітимні перешкоди для здійснення цього права.
У практиці Європейського суду з прав людини, суд неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у ч.1 ст.6 Конвенції, не є абсолютним.
Воно може бути піддане допустимим обмеженням, оскільки вимагає за своєю природою державного регулювання. Держави-учасниці користуються у цьому питанні певною свободою розсуду.
Однак Суд повинен переконатись у тому, що право доступу до суду не обмежується таким чином чи мірою, що сама суть права буде зведена нанівець.
Зазначені та інші обмеження оскарження дій чи рішень органів, які ведуть провадження, не обмежують загальне право на доступ до суду (правосуддя).
Так, у низці рішень Європейського суду з прав людини, юрисдикцію якого в усіх питаннях, що стосуються тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних
свобод закріплено, що право на справедливий судовий розгляд може бути обмежено державою, лише якщо це обмеження не завдає шкоди самій суті права.
Пункт 1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачає наступне: «Кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов’язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення…».
Відповідно до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» за №3477-IV від 23.02.2016 року, із змінами і доповненнями,
суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського Суду як джерело права.
Рішенням Європейського Суду у справі «Білуха проти України» (заява № 33949/02 від 09.11.2006 року) встановлено, що відповідно до практики Європейського Суду, наявність безсторонності щодо п.1 ст.6 повинна визначатися за суб’єктивним та об’єктивним критеріями.
Відповідно до суб’єктивного критерію, беруться до уваги лише особисті переконання та поведінка окремого судді, тобто чи виявляв суддя упередженість або безсторонність у даній справі.
Відповідно до об’єктивного критерію визначається, серед інших аспектів, чи забезпечував суд як такий та його склад, відсутність будь-яких сумнівів у його безсторонності.
Стосовно суб’єктивного критерію, то особиста безсторонність суду резюмується, поки не надано доказів протилежного (див. рішення у справі «Ветштайн проти Швейцарії», пункт 43).
Стосовно об’єктивного критерію, то це означає, що при вирішенні того, чи є у цій справі обґрунтовані причини побоюватися, що певний суддя був небезсторонній.
Позиція заінтересованої особи є важливою, але не вирішальною. Вирішальним же є те, чи можна вважати такі побоювання об’єктивно обґрунтованими.
Важливим питанням є довіра, яку суди повинні вселяти в громадськість у демократичному суспільстві (див. рішення у справі «Ветштайн проти Швейцарії» та рішення у справі «Кастілло Альгар проти Іспанії», пункт 45 від 28.10.1998 року).
Згідно з ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 p., яка закріплює право на справедливий суд, кожна людина має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом.
Важливою процесуальною гарантією реалізації права кожної людини на справедливий судовий розгляд незалежним і безстороннім судом у цивільному провадженні України є інститут відводів (самовідводів) професійних суддів, який являє собою сукупність процесуальних норм, що передбачають ініціювання та вирішення питання про недопущення судді до участі або усунення його від участі в провадженні за наявності обставин, що виключають таку участь.
Важливу роль у забезпеченні права особи на доступ до справедливого судового розгляду, до правосуддя, відіграє і суддя, який здійснює судовий контроль за дотриманням прав, свобод та законних інтересів особи під час цивільного провадження і який також має бути усунутий від участі у провадженні за наявності обставин, передбачених ст.36,40 ЦПК України. Під “іншими обставинами”, які викликають сумнів у неупередженості судді, мають розглядатися, зокрема, наступні: суддя перебуває в неприязних стосунках із учасником кримінального провадження.
Відповідно до Бенгалорських принципів поведінки суддів, схвалених Резолюцією № 2006/23 Економічної і Соціальної Ради ООН від 27 липня 2006 p., перед розглядом справи (про який відомо, що він відбудеться, або це тільки передбачається) суддя утримується від будь-яких коментарів, що могли б, виходячи з розумної оцінки ситуації, якимось чином вплинути на хід цієї справи чи поставити під сумнів справедливе ведення процесу.
Суддя утримується від публічних та інших коментарів, оскільки це може перешкодити не-упередженому розгляду справи щодо певної особи чи питання (п.2.4).
Наявність у складі суду хоча б одного судді, щодо якого існували б обставини, що могли виключали його участь у провадженні, робить такий склад незаконним.
Ухвалення судового рішення незаконним складом суду є істотним порушенням процесуального закону і безумовною підставою для скасування судового рішення.
Керуючись п.3 ст.36, п.5 ст.36, ст.40 ЦПК особа 1 заявив відвід судді Мануляку Ю.В. в зв’язку з обставинами, які викликають сумнів в його об’єктивності та неупередженості.
Такі сумніви виникли після неналежної поведінки судді, зловживання повноваженнями, заінтересованістю у вирішенні судового спору, бездарністю, шахрайством, упередженістю, незаконним позбавленням процесуальних прав, тиску на свідків зі сторони Позивача, тим самим попираючи норми ЦПК України, Конституції України та Конвенції по правам людини.
Такий стан справ дає можливість Відповідачам уникнути відповідальності за спричинену його здоров’ю шкоди та залишення особи 1 в небезпеці, а також надалі порушувати його права в контексті отримання ним додаткових збитків у зв’язку з потребою у постійному лікуванні і реабілітації. Крім того, Відповідачі залишаючись непокараними у даній судовій справі і надалі завдаватимуть шкоди здоров’ю іншим пасажирам та наражатимуть їх життя на смертельну небезпеку.
Відповідно до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» за №3477-IV від 23.02.2016 року, із змінами і доповненнями,
суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського Суду як джерело права.
Рішенням Європейського Суду у справі «Білуха проти України» (заява № 33949/02 від 09.11.2006 року) встановлено, що відповідно до практики Європейського Суду, наявність безсторонності щодо п.1 ст.6 повинна визначатися за суб’єктивним та об’єктивним критеріями.
Відповідно до суб’єктивного критерію, беруться до уваги лише особисті переконання та поведінка окремого судді, тобто чи виявляв суддя упередженість або безсторонність у даній справі.
Відповідно до об’єктивного критерію визначається, серед інших аспектів, чи забезпечував суд як такий та його склад, відсутність будь-яких сумнівів у його безсторонності.
Стосовно суб’єктивного критерію, то особиста безсторонність суду презюмується, поки не надано доказів протилежного (див. рішення у справі «Ветштайн проти Швейцарії», пункт 43).
Стосовно об’єктивного критерію, то це означає, що при вирішенні того, чи є у цій справі обґрунтовані причини побоюватися, що певний суддя був небезсторонній.
Позиція заінтересованої особи є важливою, але не вирішальною. Вирішальним же є те, чи можна вважати такі побоювання об’єктивно обґрунтованими.
Важливим питанням є довіра, яку суди повинні вселяти в громадськість у демократичному суспільстві (див. рішення у справі «Ветштайн проти Швейцарії» та рішення у справі «Кастілло Альгар проти Іспанії», пункт 45 від 28.10.1998 року).
Тому, для втілення довіри громадськості до суду, з метою попередження виникнення сумнівів щодо об’єктивності та неупередженості суду при розгляді цивільної справи № 761/3222/17 про відвід судді Мануляка Ю.В. у судовій справі № 761/3222/17 мав бути задоволеним.
Однак, суддя Малков В.В., в черговий раз забувши про присягу судді, вчинив вже звичний для нього злочин (в січні місяці 2017 року виніс неправосудний вирок у кримінальній справі №12014180190000760, яким було виправдано невинно засудженого на 11 років позбавлення волі за статтею “…за не доведеністю вчинення злочину”, в той час як правильніше було застосувати статтю “…за не винуватістю”, виходячи з наявних матеріалів судової справи. Крім того, Малков В.В. у даному провадженні покрив виявлені ним злочини понад 20 посадових осіб, про які зумисно не повідомив органи НАБУ і ГПУ), що передбачений ч.2. ст.375, ч.2 ст.366, ч.2 ст.364 КК України.
З цього приводу були подані відповідні заяви ГПД НАБУ і ГСУ СБУ про вчинені кримінальні правопорушення суддею Малковим В.В. Крім того, було прийнято рішення про повідомлення Вищої Ради юстиції України про не належну поведінку судді Малкова В.В., який вже не вперше порушив присягу судді.
Очікуємо результатів адекватного реагування ГПД НАБУ, ГСУ СБУ і Вищої Ради юстиції України, а також резонансу небайдужої міжнародної і української громадськості та належної реакції мас-медіа.