Янцовська Т.М. приховує злочини прокурорів-наркоторговців

У провадженні другого СВ СУ прокуратури Харківської області перебуває на досудовому розслідуванні кримінальне провадження за № 42017220000001196 від 01.11.2017 року за ознаками кримінальних правопорушень в діях старшого слідчого другого слідчого відділу слідчого управління прокуратури Харківської області Хольченкова А.О., передбачених ч.1 ст.382, ч.1 ст.366, ч.1 ст.396 КК України.
22.01.2018 року, у злісне порушення ст. 55, 56, 21, 220, 534, 535 КПК України, Рекомендацій 8 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо допомоги потерпілим від злочинів від 14.06.2006 року, статті 57, 129, 129-1 Конституції України, старший слідчий першого слідчого відділу прокуратури Харківської області Бережний О.М. закрив кримінальне провадження за №42017220000001196 від 01.11.2017 року у зв’язку з відсутністю в діях старшого слідчого Хольченкова А.О. складу кримінального правопорушення, передбачених ч.1 ст.382, ч.1 ст.366, ч.1 ст.396 КК України.
Вважаючи Постанову від 22.01.2018 року про закриття кримінального провадження № 42017220000001196 від 01.11.2017 року слідчим першого слідчого відділу прокуратури Харківської області Бережним О.М. незаконною і передчасною, а відтак підлягаючою до скасування в судовому порядку, особа 1 подав 09.04.2019 року слідчому судді Червонозаводського районного суду м.Харкова оскарження за вих. № 3138/09. У своїй скарзі за вих. № 3138/09 від 09.04.2019 року особа 1 зазначав, що перед тим як закрити кримінальне провадження № 42017220000001196 від 01.11.2017 року старший слідчий Бережний О.М. не вчинив наступних обов’язкових слідчих і процесуальних дій:
1) не повідомив особу 1 про початок досудового розслідування;
2) не повідомив особі 1 імена слідчих і процесуальних керівників у даному кримінальному провадженні;
3) не вручив особі 1 жодного витягу з ЄРДР;
4) не надав особі 1 Пам’ятки про процесуальні права та обов’язки потерпілого у кримінальному провадженні, в той самий час як у справі досі відсутня постанова про не визнання його потерпілим;
5) не визначив статус особи 1 у кримінальному провадженні;
6) не створив Протокол допиту та не відібрав в особи 1 підписи за несення кримінальної відповідальності за надання завідомо неправдивих пояснень (що є передумовою для початку досудового розслідування);
7) жодного разу не допитав особу 1 у справі кримінального провадження;
8) жодного разу не допитав існуючих свідків у справі кримінального провадження;
9) не допитав фігуранта у справі провадження стосовно піднятих в заяві за вих. №1652/07 від 07.08.2017 року про вчинення злочину питань, в тому числі щодо не виконання слідчим Хольченковим А.О. вимог ухвал слідчих суддів у справах: № 646/3233/17 від 30.05.2017 року, № 640/7375/16-к від 18.07.2016 року, № 639/7345/16-к від 21.10.2016 року, № 640/7375/16-к від 03.06.2016 року;
10) не дослідив і не надав правової оцінки не виконанню слідчим Хольченковим А.О. вимог ухвали у судовій справі № 646/3233/17 від 30.05.2017 року;
11) не дослідив і не надав правової оцінки не виконанню слідчим Хольченковим А.О. вимог ухвали у судовій справі № 640/7375/16-к від 18.07.2016 року;
12) не дослідив і не надав правової оцінки не виконанню слідчим Хольченковим А.О. вимог ухвали у судовій справі № 639/7345/16-к від 21.10.2016 року;
13) не дослідив і не надав правової оцінки не виконанню слідчим Хольченковим А.О. вимог ухвали у судовій справі № 640/7375/16-к від 03.06.2016 року;
14) не розглянув в порядку ст.220 КПК подану особою 1 заяву за вих. № 2096/27 від 27.12.2017 року;
15) не надав особі 1 відповіді на подану в порядку ст.220 КПК заяву за вих. № 2096/27 від 27.12.2017 року;
16) не розглянув в порядку ст.220 КПК подану особою 1 заяву за вих. № 3061/22 від 22.02.2019 року;
17) не надав особі 1 відповіді на подану в порядку ст.220 КПК заяву за вих. № 3061/22 від 22.02.2019 року;
18) не дослідив і не надав правової оцінки кожному із фактів, які особа 1 зазначав у своїй заяві за вих. №1652/07 від 07.08.2017 року про вчинення кримінального правопорушення;
19) не провів жодного перехресного (одночасного) допиту фігуранта із потерпілим;
20) не призначив для особи 1 судово-медичної експертизи у відповідності до отриманого ним ушкодження здоров’я по вині фігуранта у справі провадження;
21) не надав особі 1 можливості залучити до справи провадження наявні у нього докази вчиненого злочину;
22) не надав особі 1 можливості долучити до справи провадження документи, які доказують факт отриманого ним ушкодження здоров’я по вині фігуранта у справі провадження;
23) не надав особі 1 можливості долучити до справи провадження документи, які доказують факт отримання ним збитків у даному кримінальному провадженні;
24) не надав особі 1 копії Постанови від 22.01.2018 року про закриття кримінального провадження за № 42017220000001196 від 01.11.2017 року з метою перешкоджання реалізації його законного права на звернення до суду з метою її оскарження у відповідності до ст.ст.304-307 КПК України.
Крім цього, у додатку до свого оскарження за вих. № 3138/09 від 09.04.2019 року Постанови від 22.01.2018 року про закриття кримінального провадження за № 42017220000001196 від 01.11.2017 року в якості належних доказів особа 1 надав наступні копії документів, які обгрунтовують його доводи: «копія листа Є.Шпака за № 15/1-39-18 від 22.03.2019 року, один аркуш; копія конверту з відтиском штемпелю фактичної дати відправки листа Є.Шпака за № 15/1-39-18 від 22.03.2019 року, один аркуш; копія Ухвали у судовій справі № 646/5859/17 від 25.10.2017 року, один аркуш; копія заяви про вчинення кримінального правопорушення за вих.№ 1652/07 від 07.08.2017 року, три аркуші; копія заяви за вих.№ 2096/27 від 27.12.2017 року (в порядку ст.220 КПК), один аркуш; копія рекомендованого повідомлення про вручення кореспонденції 08.01.2017 року, один аркуш; копія заяви за вих.№ 3061/22 від 22.02.2019 року (в порядку ст.220 КПК), один аркуш; копія рекомендованого повідомлення про вручення кореспонденції 26.02.2019 року, один аркуш; копія ухвали у судовій справі № 11-сс/796/550/2016 від 29.03.2016 року, пять аркушів; копія Узагальнення про практику розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність органів досудового розслідування або прокурора під час досудового розслідування Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ (Лист від 12.01.2017 № 9-49/0/4-17), два аркуші».
У відповідності до вимог ст.35 КПК України, автоматизованою системою документообігу Червонозаводського районного суду м.Харкова, судова справа № 646/2614/19 була розподіленою на слідчого суддю Янцовську Тетяну Михайлівну. 08.07.2019 року, із невиправданою затримкою розгляду судової справи № 646/2614/19 аж на вісімдесят п’ять днів (зухвале порушення вимог ч.2. ст.306 КПК України), слідча суддя Янцовська Т.М. постановила ухвалу, якою протиправно відмовила особі 1 у задоволенні поданої скарги.
Виходячи із тексту ухвали у судовій справі № 646/2614/19, слідча суддя Янцовська Т.М. постановила судове рішення, не витребовуючи від старшого слідчого першого слідчого відділу прокуратури Харківської області Бережного О.М. матеріалів кримінального провадження за № 42017220000001196 від 01.11.2017 року, обмежившись лише вивченням Постанови від 22.01.2018 року, що є неприпустимим та суттєвим порушенням вимог ст.23 КПК України. Статтею 23 КПК України встановлено вимогу щодо безпосередності дослідження показань, речей і документів. Це означає, що у даному випадку слідчий суддя Янцовська Т.М. була зобов’язаною дослідити як Постанову про закриття кримінального провадження так і матеріали кримінального провадження, які служили підставою для постановлення слідчим саме такого рішення. З тексту оскаржуваної ухвали вбачається, що слідчий суддя лише обмежився ознайомленням з матеріалами моєї скарги. Відсутність матеріалів кримінального провадження унеможливила як проведення перевірки слідчим суддею доводів, викладених у скарзі на постанову про закриття кримінального провадження, так і того, чи повноважною особою прокуратури були вчинені всі можливі слідчі і процесуальні дії, які виключають подальше проведення досудового розслідування. Крім цього, суддя Янцовська Т.М. зовсім не надала правової оцінки наданим особою 1 доказам, які обгрунтовували його доводи, а також однобокості проведення досудового розслідування, що протиправно відсторонювало участь потерпілого у досудовому розслідуванні. Крім цього, суддя неправдиво зазначила в своїй неправосудній ухвалі те, що начебто особою 1 не зазначалося конкретних дій, які слідчий був зобов’язаним вчинити перед закриттям провадження. Насправді особа 1 їх у своїй скарзі зазначав і окремо підкреслював про необхідність вчинення тих дій, які вважаються обов’язковими для слідчого: проведення допиту потерпілого і свідків, розгляд поданих заяв в порядку ст.220 КПК, надання відповіді в порядку ст.220 КПК на подані дві заяви, проведення судових експертиз, з’ясування обставин не виконання вимог чотирьох ухвал суду тощо. Зрештою, що б з’ясувати обставини не проведення досудового розслідування і що б скасувати незаконну постанову слідчого Бережного О.М., судді Янцовській Т.М. потерпілому не обов’язково було потрібно щось доказувати, так як для цього КПК передбачає етап безпосередності дослідження матеріалів кримінального провадження та матеріалів судової справи. Відповідно, належним чином досліджуючи їх, слідча суддя Янцовська Т.М. сама виявила б у них відсутність доказів того, що слідчий Бережний О.М. провів у повному об’ємі досудове розслідування та надав відповіді (аналіз) на усі питання, які потерпілий піднімав у своїй заяві про вчинення кримінального правопорушення.
Натомість, слідча суддя Янцовська Т.М. в своїй неправосудній ухвалі лише одним рядком зазначила те, що взагалі не піддається усвідомленню та розумінню (Цитата») психічно здоровій особі: «Посилання… (зазначення ПІП потерпілого) на те, що досудове розслідування по справі проведено не повно, оскільки слідчим не проведено обов’язкових слідчих дій, є необгрунтованим, оскільки на правильність висновків та повноту досудового розслідування не впливає, не є підставою для скасування постанови слідчого…».
Згідно ст.ст. 2, 284 КПК України, закриття кримінального провадження є одним із способів його остаточного вирішення, а тому провадження має закриватися після всебічного, повного та об’єктивного дослідження всіх обставин справи та оцінки слідчим всіх зібраних та перевірених доказів. Тобто, повнота дослідження кримінального провадження означає встановлення всього кола фактичних обставин, що можуть суттєво вплинути на рішення у кримінальному провадженні; використання такої сукупності доказів, яка обгрунтовує зроблені висновки як такі, що не залишають місця сумнівам. Неупередженість означає пізнання органами, що ведуть процес, обставин кримінального провадження у точній відповідності з дійсністю, неупередженість у їх збиранні, перевірці та в оцінці доказів, безсторонність щодо всіх учасників процесу та інших осіб, які беруть участь у кримінальному провадженні, оскільки на прокурора, керівника органу досудового розслідування, слідчого покладається обов’язок надати доказам правову оцінку за правилами ч.1 ст.94 КПК та забезпечити прийняття законних і неупереджених рішень. В той же час, відповідно до вимог ст.110 КПК України, Постанова слідчого про закриття кримінального провадження має бути вмотивованою, її зміст повинен відповідати фактичним обставинам, встановленим матеріалами справи, зокрема, в ній має бути викладено суть заяви особи, яка звернулась з метою захисту своїх прав та відповіді на всі поставлені нею запитання, які виключають провадження у справі і обумовлюють її закриття, що є однією з гарантій забезпечення прав і законних інтересів учасників процесу. У свою чергу слідчий під час досудового розслідування, зобов’язаний детально та всебічно перевірити доводи особи, що подала таку заяву. Зокрема, якщо слідчим закрито провадження за відсутністю в діях особи складу злочину, то він має звернути увагу на те, що б така постанова у обов’язковому порядку містила детальний виклад обставин, за яких заявник вважав, що особою вчинено злочин, а у разі, якщо такій особі ставилися в вину декілька протиправних діянь, які підпадають під ознаки різних статей кримінального закону, то чи містить вона висновки щодо відсутності вини особи у вчиненні кожного з них.
Згідно ч.2 ст.91 КПК України, доказування полягає у збиранні, перевірці та оцінці доказів з метою встановлення обставин, що мають значення для кримінального провадження.
У відповідності до положення ст.22 КПК України (Змагальність сторін та свобода в поданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості) законодавець констатує таке:
“1. Кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом.
2. Сторони кримінального провадження мають рівні права на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших процесуальних прав, передбачених цим Кодексом.
3. Під час кримінального провадження функції державного обвинувачення, захисту та судового розгляду не можуть покладатися на один і той самий орган чи службову особу.
4. Повідомлення особі про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, звернення з обвинувальним актом та підтримання державного обвинувачення у суді здійснюється прокурором. У випадках, передбачених цим Кодексом, повідомлення особі про підозру у вчиненні кримінального правопорушення може здійснюватися слідчим за погодженням із прокурором, а обвинувачення може підтримуватися потерпілим…
5. Захист здійснюється підозрюваним або обвинуваченим, його захисником або законним представником.
6. Суд, зберігаючи об’єктивність та неупередженість, створює необхідні умови для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов’язків”.
Передбачена засада є втіленням і конкретизацією в кримінальному провадженні конституційної основної засади судочинства – змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості (п.4 ч.З ст.129 Конституції України). Засада змагальності у кримінальному провадженні конкретизує також положення ч.З ст.14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права та ч.З ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. На відміну від свого попередника (КПК 1960 р.), КПК засаду змагальності поширює не лише на судові стадії, а на все кримінальне провадження, починаючи з досудового розслідування. Змагальне кримінальне провадження – це принципово нове явище у правовій дійсності України, обумовлене формуванням її як правової держави, утвердженням міжнародних демократичних стандартів побудови кримінального провадження. Засада змагальності на меті має таку побудову кримінального провадження, за якої функція правосуддя (вирішення справи) відділена від функції сторін (обвинувачення і захисту), які конкурують між собою. При цьому суд зобов’язаний забезпечити справедливе і неупереджене вирішення кримінальної справи, надавши сторонам рівні можливості для відстоювання своїх позицій. У кримінальному провадженні змагальність означає суворе відмежування функції суду (розгляд і вирішення справи) від функцій обвинувачення та захисту. Виконання кожної з цих функцій покладено на конкретних учасників провадження – суд, сторону обвинувачення і сторону захисту. Коментована засада охоплює наявність трьох елементів: 1) чіткий розподіл функцій обвинувачення, захисту, правосуддя; 2) наділення сторін рівними процесуальними правами для здійснення своїх функцій; 3) керівне становище суду у кримінальному провадженні і надання тільки суду права ухвалювати рішення у справі про кримінальне правопорушення. Сутність засади змагальності полягає у виконанні сторонами кримінального провадження дій, спрямованих на реалізацію наданих їм прав щодо участі у доказуванні та відстоювання своєї процесуальної позиції. її зміст становить сукупність закріплених у законі процесуальних приписів, способів їх виконання, завдань та інтересів, що забезпечують змагальні засади у діяльності сторін кримінального провадження. Дія засади змагальності обумовлює надання сторонам провадження (їх суб’єктам) комплексу процесуальних прав, реалізовуючи які, вони отримують можливість встановлювати обставини, що підтверджують підозру чи обвинувачення або ж навпаки – повністю чи частково спростовують їх або ж пом’якшують чи взагалі виключають кримінальну відповідальність підозрюваного, обвинуваченого.
Коментована стаття закріплює рівність прав сторін на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів. Проте сторона захисту і далі фактично позбавлена рівної можливості щодо збирання та подання доказів. Захисник може лише ініціювати перед слідчим, прокурором, слідчим суддею проведення слідчих (розшукових) дій, негласних слідчих (розшукових) дій з метою одержання сприятливої для захисту доказової інформації. Частина 6 покладає на суд обов’язок, згідно з яким він, зберігаючи об’єктивність та неупередженість, має створити умови для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав і виконання процесуальних обов’язків. Проте створенням лише умов для реалізації сторонами своїх функцій (обвинувачення і захисту) функція суду не вичерпується. У кримінальному провадженні суд виконує свою функцію, яку інші суб’єкти провадження і будь-хто інший виконувати не уповноважені, а саме: функцію розгляду і вирішення справи про кримінальне правопорушення (функцію юстиції).
Відповідно до вимог ст.370 КПК України, ухвала слідчого судді за результатами перевірки законності і обгрунтованості рішень, дій чи бездіяльності детектива має бути законною, обгрунтованою та вмотивованою. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального і процесуального права, з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обгрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об’єктивно з’ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст.94 цього Кодексу.
Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення. Зміст ухвали за результатами розгляду скарги на рішення, дії чи бездіяльність слідчого, прокурора має відповідати вимогам ч.2 ст.372 КПК. Слідчий суддя при перевірці поданої скарги на рішення, дії чи бездіяльність слідчого, прокурора та при винесенні рішення за результатами розгляду такої скарги не повинен вирішувати питання, що можуть стати предметом судового розгляду в цьому кримінальному провадженні. Одночасно із визнанням рішення, дії чи бездіяльності слідчого, прокурора незаконним або необгрунтованим, в своїй ухвалі слідчий суддя може зазначити про те, що він зобов’язує посадову особу усунути допущене порушення, визначивши, яку саме дію необхідно припинити чи вчинити. Слідчий суддя самостійно не може прийняти те рішення, яке має бути прийняте слідчим чи прокурором на виконання ухвали, прийнятої за результатами розгляду скарги на рішення, дії чи бездіяльність слідчого, прокурора.
У відповідності до статті 129-1 Конституції України (Суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов’язковим до виконання), держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Пунктом 9 ч.2 ст.129 Конституції України передбачено одну з основних засад судочинства — обов’язковість рішень суду. Виконання будь-якого судового рішення є невід’ємною стадією процесу правосуддя. Тому при вирішенні спору про відповідальність держави за невиконання судового рішення суд повинен з’ясувати причини такого невиконання та визначити державний орган, з вини якого це сталося. При цьому необхідно мати на увазі, що Європейський суд з прав людини у рішенні, ухваленому 07.05.2002 року у справі «Бурдов проти Росії», наголосив, що для держави є неприпустимим виправдання неможливості виконання судового рішення відсутністю належного фінансування, некомпетентність слідчого чи через бездіяльність керівника органу досудового розслідування.
В ст.9 (Законність) Кримінально процесуального Кодексу України зазначається: «1.Під час кримінального провадження суд, слідчий суддя, прокурор, керівник органу досудового розслідування, слідчий, інші службові особи органів державної влади зобов’язані неухильно додержуватися вимог Конституції України, цього Кодексу, міжнародних договорів, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, вимог інших актів законодавства». Ухвала слідчого судді, у відповідності до ст.370 КПК, за результатами перевірки законності і обгрунтованості рішень, дій чи бездіяльності слідчого, прокурора має бути законною, обгрунтованою та вмотивованою. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обгрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об’єктивно з’ясовуваних обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення. Зміст ухвали за результатами розгляду скарги на рішення, дії чи бездіяльність слідчого, прокурора має відповідати вимогам ч.2 ст.372 КПК. Слідчий суддя при перевірці поданої скарги на рішення, дії чи бездіяльність слідчого, прокурора та при винесенні рішення за результатами розгляду такої скарги не повинен вирішувати питання, що можуть стати предметом судового розгляду в цьому кримінальному провадженні. Одночасно із визнанням рішення, дії чи бездіяльності слідчого, прокурора незаконним або необгрунтованим, в своїй ухвалі слідчий суддя може зазначити про те, що він зобов’язує посадову особу усунути допущене порушення, визначивши, яку саме дію необхідно припинити чи вчинити.
Пункт 1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачає наступне: «Кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов’язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення…».
Відповідно до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» за №3477-IV від 23.02.2016 року, із змінами і доповненнями, суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського Суду як джерело права.
Згідно з ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 pоку, яка закріплює право на справедливий суд, кожна людина має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом.
У відповідності до ст.68 Конституції України, кожен зобов’язаний неухильно додержуватися Конституції та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. У відповідності до ст.64 Конституції України (Конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.
Хіба не за ці стандарти міжнародного і вітчизняного права щодня і на протязі майже п’яти років гинуть в АТО найперспективніша, найсвідоміша і найпатріотичніша молодь України? Суддя Янцовська Т.М. через свою нахабність, протиправність і неадекватність напевно забула про героїзм Небесної Сотні і про десятки тисяч загиблих воїнів АТО, які віддали свої безцінні життя за право решти українського народу жити у відповідності до європейських стандартів права. Більше того, суддя Янцовська Т.М. саме у такий спосіб навмисно сплюндровує добру пам’ять про загиблу Небесну Сотню і бійців АТО, нівелюючи своїми диверсійними діями героїчні досягнення українського народу. Сподіватимемося, що у м.Харкові знайдуться виживші ветерани АТО і учасники Майдану, які влаштують цій ганебній персоні фекальну люстрацію, якщо ВРП, ВРУ і Президент України Володимир Зеленський не бажають реагувати на це неподобство у встановлений законом спосіб.
Вищенаписане дає підстави вважати, що суддя Янцовська Т.М. вчинила кримінальне правопорушення, яке передбачене ч.2 ст.364, ч.2 ст.368, ч.2 ст.366, ч.3 ст.375, ч.1 ст.396, ч.2 ст.15, ч.5 ст.27 КК України.
Однак, якщо врахувати ще й те, що судова справа № 646/2614/19 частково зачіпає факти “кришування” прокурорами прокуратури Харківської області незаконної діяльності наркоторговців, а також витікає з предмету громадської діяльності особи 1, яка делегована йому Міністерством юстиції України, то протиправну діяльність судді Янцовської Т.М. слід розцінювати як таку, що направлена на зумисне перешкоджання виконанню його громадських обов’язків і тягне за собою кримінальну відповідальність, що передбачена ст.170 КК України. Крім цього, як для даного випадку, дії судді Янцовської Т.М. є явно антидержавними, що направлені на підрив довіри громадськості до органів судової влади і керівників держави вцілому, що явно на руку зовнішнім ворогам нашої держави. Суддя Янцовська Т.М., явно через підривну співпрацю з зовнішнім ворогом перевищила свої службові повноваження, вчинила підроблення, приховує вчинені злочини, винесла неправосудне рішення, порушила присягу судді, перешкоджає діяльності громадських організацій, тим самим саботуючи роботу органів судової влади. Саботаж і бойкотування роботи судових органів прирівнюється до шпіонажу і зраді інтересам держави. Суддя Янцовська Т.М. умисно вчиняє посадові злочини на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності, обороноздатності, а також державній, економічній і інформаційній безпеці України. Перехід на бік ворога в умовах воєнного стану або в період збройного конфлікту, шпигунство, надання іноземній державі, іноземній організації або їхнім представникам допомоги в проведенні підривної діяльності проти України має безжально каратися, поки не розпочалися воєнні дії в м.Києві. Навмисна протидія нинішній державній політиці суддею Янцовською Т.М. вже розчарувала частину українців у нинішньому курсі нашого уряду та призводить до агресивної настроєності населення. Зазначене підтверджує, що в діяльності судді судді Янцовської Т.М. наявний склад додаткового кримінального правопорушення, що передбачене ч.2 ст.111 КК України. Таким чином, відомості щодо вчинення кримінальних правопорушень суддею Янцовською Т.М. містять всі ознаки злочину, що передбачені ст.170, ч.2 ст.364, ч.2 ст.368, ч.2 ст.366, ч.3 ст.375, ч.1 ст.396, ч.2 ст.111, ч.2 ст.15, ч.5 ст.27 КК України та підлягають невідкладному внесенню до Єдиного реєстру досудових розслідувань і є підставою для початку проведення досудового розслідування. З цього приводу були подані відповідні заяви до ГПД НАБУ, СУ ДБР і ГСУ СБУ про вчинені кримінальні правопорушення суддею Янцовською Т.М. Крім цього, у відповідності до вимог ст.218 Закону України «Про Регламент Верховної Ради України» та ст.480, 482 КПК України, було прийнято рішення про колективне звернення до Генерального прокурора України про подання ним до Верховної Ради України пропозиції про зняття недоторканості з судді Янцовської Т.М. з метою подальшого притягнення її до кримінальної відповідальності. Крім цього, було прийнято рішення про повідомлення Вищої Ради юстиції України про не належну поведінку судді Янцовської Т.М., яка грубо і зухвало порушила присягу судді. Очікуємо результатів адекватного реагування Генерального прокурора України щодо подання пропозиції до ВРУ, а також від ГПД НАБУ, СУ ДБР, ГСУ СБУ — стосовно внесення відповідних відомостей до ЄРДР, а від Вищої Ради юстиції України — відкриття дисциплінарної справи. Також очікуємо резонансу небайдужої міжнародної і української громадськості та належної реакції не корумпованого мас-медіа.