Аферистка Шкоріна О.І. або байки Зеленського про В.Путіна

З 01.11.2021 року в провадженні суддів апеляційної палати з розгляду цивільних справ Київського апеляційного суду Білич І.М., Коцюрби О.П. і Слюсар Т.А. перебуває апеляційна скарга у цивільній справі № 761/26746/20 (апеляційне провадження № 22-ц/824/1240/2022) за позовом особи_1 до КМДА і КП “Київреклама” про відшкодування шкоди, заподіяної незаконними рішеннями, діями та бездіяльністю органу державної влади та їх посадовими і службовими особами. Вважаючи, що з етичних, медичних і процесуальних міркувань судді Київського апеляційного суду Білич І.М., Коцюрба О.П. і Слюсар Т.А. не мають права розглядати провадження за № 22-ц/824/1240/2022, особа_1 подав 26.01.2022 року заяву про їх відвід.
У заяві від 26.01.2022 року особа_1 зазначав наступні підстави для відводу суддям Білич І.М., Коцюрбі О.П. і Слюсар Т.А. від розгляду провадження № 22-ц/824/1240/2022.
Враховуючи те, що через не виконання КМДА Рішення Окружного адміністративного суду м.Києва у судовій справі № 826/247/18 від 24.07.2018 року приватне підприємство особи_1 не працює з 01.11.2017 року, а позивач знаходиться на межі банкрутства, особа_1 просив Київський апеляційний суд розглянути подану апеляційну скаргу від 01.11.2021 року на ухвалу Шевченківського районного суду м.Києва від 25 жовтня 2021 року (в частині зупинення провадження у справі) вчасно, відповідно до встановлених норм ЦПК України, з оглядом на вимоги ЄСПЛ і Конституції України в контексті «розумних» термінів розгляду судових справ.
У відповідності до пункту 2.3.36 Засад використання автоматизованої системи документообігу, п.2.3.50 Положення про автоматизовану систему документообігу суду, що затверджений рішенням Ради суддів України від 26.11.2010 року № 30 (зі змінами і доповненнями від 2020 року), розгляд апеляційних скарг має відбуватися без затримки і в строк до 14 (чотирнадцяти) діб, а у випадку затримки такого розгляду більше чим на 14 діб – апеляційна скарга мусить бути переданою для повторного авторозподілу (шляхом винесення відповідного Розпорядження керівником апарату суду та на підставі погодження Головою суду Акту прийняття — передачі судової справи). Натомість, станом на 26.01.2022 року розгляд апеляційного провадження № 22-ц/824/1240/2022 суддями Білич І.М., Коцюрба О.П. і Слюсар Т.А. умисно затримується.
20.12.2021 року, з цього приводу, особа_1 подав своє перше клопотання на ім’я головуючої судді Білич І.М. в апеляційному провадженні за № 22-ц/824/1240/2022.
Станом на 26.01.2022 року колегія суддів Білич І.М., Коцюрба О.П. і Слюсар Т.А. не розглянули подане клопотання та не надали належної відповіді, що перешкоджає законним правам та інтересам апелянта.
10.01.2022 року особа_1 подав друге клопотання на ім’я головуючої судді Білич І.М. в апеляційному провадженні за № 22-ц/824/1240/2022.
Станом на 26.01.2022 року судді Білич І.М., Коцюрба О.П. і Слюсар Т.А. не розглянули подане клопотання та не надали належної відповіді, що знову ж таки перешкоджає законним правам та інтересам апелянта.
Більше цього, як з’ясувалося, що суддя Білич І.М. роками працює без секретаря суду, що робить кожне її судове рішення абсолютно протизаконним. Тим не менше, суддя Білич І.М. постановила 05.12.2021 року ухвалу, якою визначила апеляційне провадження № 22-ц/824/1240/2022 у письмовому режимі, при тому що сума позову складає 8,5 млн. грн. Позаяк, суддя Білич І.М. місяцями ігнорує розгляд двох окремих заяв особи_1 про надання копії саме такої ухвали.
Саме з цього приводу особа_1 звернувся і до голови Київського апеляційного суду з питанням про потребу проведення повторного авторозподілу провадження № 22-ц/824/1240/2022, яке також чомусь не розглянуто, а суддя Білич І.М. у третій декаді лютого місяця 2022 року пішла в щорічну оплачувану відпустку, залишивши клопотання, заяви та скаргу особи_1 у провадженні № 22-ц/824/1240/2022 не розглянутими.
Запідозривши в цьому злий умисел, особа_1 з цього приводу перевірив свої архівні дані і встановив, що суддя колегії Слюсар Т.А. досі перебуває у досудовому розслідуванні в кримінальному провадженні № 62019000000001377 від 09.09.2019 року, відкритому ним за наслідком винесеного нею неправосудного рішення у провадженні № 22-ц/824/3954/2019 від 26.06.2019 року.
Дані факти свідчать про недобросовісне виконання своїх обов’язків суддею Білич І.М. та порушення права на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, визначеним ст.6 Європейської конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.
Суддя Білич І.М. свідомо створює перешкоди у доступі до правосуддя, шляхом умисного віднесення провадження № 22-ц/824/1240/2022 до категорії малозначних з метою не допущення особи_1 та його адвоката до гарантованого державою розгляду апеляційної скарги, тим самим порушивши принцип змагальності цивільного процесу. Суддя Білич І.М. ігнорує принцип гласності під час судового розгляду.
Відповідно до закону, учасникам справи, які не були присутні в судовому засіданні, або якщо судове рішення було ухвалено поза межами судового засідання чи без повідомлення (виклику) учасників справи, копія судового рішення надсилається протягом двох днів з дня його складення у повному обсязі у порядку, визначеному законом, – у випадку наявності у особи офіційної електронної адреси, або рекомендованим листом з повідомленням про вручення – якщо така адреса відсутня (ч.5 ст.272 ЦПК України). Проте, в порушення ч.5 ст.272 ЦПК України, Київський апеляційний суд чомусь досі не надає особі_1 навіть наручно копії ухвали зокрема, про розгляд судової справи у письмовому провадженні.
Більше цього, дані ухвали із запізненням реєструються в Єдиному державному реєстрі судових рішень. Даний реєстр є єдиним джерелом інформації та механізмом протидії зловживанню з боку суду шляхом не ознайомлення особи_1 із змістом постановлених рішень суду.
Тому, умисна затримка з публікацією рішень в даному Реєстрі є додатковою для особи_1 перешкодою у доступі до правосуддя. Тому, такі грубі порушення принципів цивільного процесу під час розгляду судової справи суддями Білич І.М., Коцюрбою О.П. і Слюсар Т.А. дають підстави засумніватися у їх об’єктивності та неупередженості при розгляді апеляційної скарги особи_1.
Відповідно до ч.1 ст.36 ЦПК, суддя не може розглядати справу і підлягає відводу, якщо:
“3) він прямо чи побічно заінтересований у результаті розгляду справи; 5) є інші обставини, що викликають сумнів в неупередженості або об’єктивності судді”.
Наведені обставини дають підстави вважати, що судді Білич І.М., Коцюрба О.П. і Слюсар Т.А. являються упередженими та необ’єктивним. Водночас, у відповідності до ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом.
Відповідно до ст.9 Конституції України, чинні міжнародні договори, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.
У рішенні ЄСПЛ «Мироненко і Мартенко проти України», зокрема у п.66, зазначено, що згідно з усталеною практикою Суду, наявність безсторонності має визначатися, для цілей п.1 ст.6 Конвенції, за допомогою суб’єктивного та об’єктивного критеріїв.
За суб’єктивним критерієм оцінюється особисте переконання та поведінка конкретного судді, тобто чи виявляв суддя упередженість або безсторонність у даній справі. Відповідно до об’єктивного критерію визначається, серед інших аспектів, чи забезпечував суд як такий та його склад відсутність будь-яких сумнівів у його безсторонності (рішення у справах «Фей проти Австрії», рішення від 24.02.1993, серія A, №255, с. 12, п. 27, 28 і 30, та «Ветштайн проти Швейцарії», заява №33958/96, п.42, ЄСПЛ 2000-XII).
У кожній окремій справі слід визначити, чи мають стосунки, що розглядаються, таку природу та ступінь, що свідчать про те, що суд не є безстороннім (рішення у справі «Пуллар проти Сполученого Королівства», рішення від 10.06.1996 року, Reports 1996-III, с. 794, п. 38). У пунктах 105, 106 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Олександр Волков проти України» зазначено, що у деяких випадках, коли може бути важко забезпечити докази для спростування презумпції суб’єктивної безсторонності судді, вимога об’єктивної безсторонності забезпечує ще одну важливу гарантію (“Пуллар проти Сполученого Королівства”, 10.06.1996, § 32, Звіти 1996-III). У зв’язку з цим, навіть отримане враження щодо безсторонності судді має важливе значення, бо, іншими словами, «правосуддя повинно не лише здійснюватися; але й виглядати таким, що здійснюється». На кону стоїть довіра, яку суди в демократичному суспільстві повинні вселяти громадськості («Де Куббер проти Бельгії», 26.10.1984, § 26, Серія А, N 86).
Як встановлюють Бангалорські принципи поведінки суддів, схвалені резолюцією 2006/23 Економічної і Соціальної Ради ООН від 27.07.2006, суддя заявляє самовідвід від участі в розгляді справи в тому випадку, коли у стороннього спостерігача могли б виникнути сумніви в неупередженості судді.
Частина 1 ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» за №3477-IV від 23.02.2016 року, завдячуючи чому суди України застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського Суду як джерело права.
Як зазначає практика ЄСПЛ у своїх відповідних рішеннях, “…кожний суддя, у відношенні якого маються щонайменші сумніви в упередженості, зобов’язаний вийти з процесу”.
У відповідності до ч.1 ст.7 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (Право на справедливий суд) «Кожному гарантується захист його прав, свобод та інтересів у розумні строки незалежним, безстороннім і справедливим судом, утвореним відповідно до закону».
Створення міжнародних механізмів гарантій основних прав і свобод людини є одним із найбільших досягнень світового співтовариства у ХХ столітті. Ці гарантії знайшли своє вираження та закріплення через загальносвітове визнання міжнародних договорів з прав людини, а також спеціальних органів, уповноважених здійснювати контроль за дотриманням основних прав і свобод людини.
Одним із найбільш ефективних серед таких органів є Європейський суд з прав людини. Правовою основою функціонування та діяльності ЄСПЛ є Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод. В Україні Конвенція була ратифікована, Першого протоколу та протоколів 2, 4, 7, 11 до Конвенції» від 17.07.1997 року.
Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, при визначенні цивільних прав і обов’язків особи або при розгляді будь-якого кримінального провадження. Ключовими принципами статті 6 Конвенції є верховенство права та належне здійснення правосуддя. Ці принципи також є основоположними елементами права на справедливий суд.
Виходячи з конструкції ч.1 ст.6 Конвенції, можна зробити висновок, що у ній закріплено такі елементи права на судовий захист: 1) право на розгляд справи; 2) справедливість судового розгляду;
3) публічність розгляду справи та проголошення рішення; 4) розумний строк розгляду справи; 5) розгляд справи судом, встановленим законом; 6) незалежність і безсторонність суду. Право на розгляд справи означає право особи звернутися до суду та право на те, що його справа буде розглянута та вирішена судом.
При цьому, особі має бути забезпечена можливість реалізувати вказані права без перепон чи ускладнень. Здатність особи безперешкодно отримати судовий захист є змістом поняття доступу до правосуддя.
Перешкоди у доступі до правосуддя можуть виникати як через особливості внутрішнього процесуального законодавства, так і через передбачені матеріальним правом обмеження.
Для ЄСПЛ природа перешкод у реалізації права на доступ до суду не має принципового значення.
Якщо порушується право особи, що підпадає під захист Конвенції, ЄСПЛ визнає порушенням права на доступ до правосуддя обов’язок особи до моменту звернення до суду з позовом вичерпати передбачені законодавством способи досудового врегулювання спору або внутрішньовідомчу систему подання скарг.
Практика ЄСПЛ засвідчує, що право на доступ до суду включає в себе й право на ухвалення рішення по справі. До конструкції «права на розгляд справи» також включається обов’язковий та остаточний характер судового рішення, а саме: обов’язок держав-учасниць Конвенції забезпечити остаточність судових рішень розуміється як те, що права вищих судів переглядати судові рішення мають використовуватися з метою виправлення допущених помилок, а не для проведення нових слухань.
Принцип справедливості судового розгляду в окремих рішеннях ЄСПЛ трактується як належне відправлення правосуддя, право на доступ до правосуддя, рівність сторін, змагальний характер судового розгляду справи, обґрунтованість судового розгляду тощо. Що стосується принципу публічності, то він є важливим елементом права на справедливий суд. У ст.6 Конвенції передбачається право кожної людини на те, що розгляд її справи буде відбуватися публічно. Публічний характер розгляду справи спрямований на захист особи від таємного, не підконтрольного суспільству відправлення правосуддя. З іншого боку, публічність є важливим інструментом, який сприяє зміцненню довіри до діяльності судової системи. Вимога публічності поширюється як на процес розгляду справи, так і на проголошення судового рішення. Наступним елементом права на справедливий суд згідно ст.6 Конвенції є право на розумний строк розгляду справи. ЄСПЛ не визначає жодних конкретних строків, які можна вважати розумними або нерозумними – це питання вирішується в кожній окремій справі з урахуванням усіх особливостей та обставин, а саме, звертається увага на комплексність справи – оцінювання складності справи з урахуванням обставин та фактів, що ґрунтуються на праві та тягнуть за собою певні юридичні наслідки, належну поведінку заявника, яка не повинна становити умисного затягування розгляду справи та належну поведінку органів державної влади – зобов’язання договірних сторін організувати свої правові системи таким чином, щоб дати можливість судам реалізувати п. 1 ст. 6 Конвенції та неможливість зловживання своїми зобов’язаннями через недоліки судової системи. Крім вищезазначених критеріїв розумного строку розгляду справи, у практиці ЄСПЛ звертається увага на значущість для заявника питання, що є предметом розгляду, або особливе становище сторони в процесі. У ч.1 ст.6 Конвенції прямо зазначено, що кожен має право на розгляд справи судом, встановленим законом. Термін «встановленим законом» у статті 6 Конвенції спрямований на гарантування того, що судова гілка влади у демократичному суспільстві не залежить від органів виконавчої влади, але керується законом, що приймається парламентом.
Основними критеріями, якими керується ЄСПЛ щодо визначення органу «судом» у розумінні ст.6 Конвенції є: 1) здатність ухвалювати обов’язкові для виконання рішення;
2) обов’язкова законодавча регламентація функціонування та діяльності «суду»;
3) наявність встановленої законом функції щодо розгляду значимих питань;
4) гарантія незалежності від державної виконавчої влади та інших учасників справи.
Європейський суд з прав людини досить вимогливо підходить і до встановлення того, чи був суд, який розглядав справу, незалежним та чи забезпечена його безсторонність. Практика Європейського суду з прав людини в першу чергу виходить з презумпції незалежності судів. Незалежність розуміється як здатність суду розглядати справу та ухвалювати рішення, не перебуваючи при цьому у будь-якій залежності від волі сторін чи органів державної влади. Принцип безсторонності передбачає відсутність у судді особистої заінтересованості у справі та спроможності виконати роль безстороннього арбітра, який вирішує справу незалежно, підпорядковуючись виключно закону. Право на справедливий судовий розгляд є процесуальним правом кожної людини, чиї права порушені, не визнані чи оспорюються.
Суть цього права полягає в тому, що воно є правом для захисту інших прав, а це право має власну самодостатню цінність як складовий елемент принципу верховенства права.
У п.2.5 «Бангалорських принципів поведінки судді» (схвалені резолюцією 2006/23 від 27.07.2006 року) зазначається, що суддя заявляє самовідвід від участі в розгляді справи у тому випадку, якщо для нього не є можливим винесення об’єктивного рішення у справі, або в тому випадку, коли у стороннього спостерігача могли б виникнути сумніви в неупередженості судді.
Відповідно до практики ЄСПЛ (рішення від 09.11.2006 року у справі «Білуга проти України», від 28.10.1999 року у справі «Ветштайн проти Швейцарії») важливим питанням є довіри, яку суди повинні вселяти у громадськість у демократичному суспільстві. Судді зобов’язані викликати довіру в учасників судового розгляду, а тому будь-який суддя, стосовно якого є підстави для підозри у недостатній неупередженості, повинен брати самовідвід або бути відведений. Наведене свідчить про те, що підставою для відводу/самовідводу не обов’язково має бути беззаперечно доведений факт необ’єктивності чи зацікавленості судді.
Згідно з цією нормою має бути лише унеможливлена участь судді в розгляді справи за наявності у сторони лише сумніву в його неупередженості.
Право на справедливий судовий розгляд охоплює і право кожного на доступ до правосуддя.
У доктрині Європейського суду з прав людини та його практиці “право на суд” охоплює 3 елементи обвинувачення, до яких застосовується ст.6 Конвенції; 3) особа повинна мати доступ до такого суду.
У рішенні в справі “Голдер проти Сполученого Королівства”, 1975 року Європейський суд відзначив:
“Було б неприйнятним, на думку суду, якби ч.1 ст.6 детально визначала процесуальні гарантії сторонам у судовому провадженні, не забезпечивши, насамперед, того, без чого користування такими гарантіями було б неможливим, а саме: доступу до суду. Характеристики “справедливості, публічності та оперативності судового провадження були б марними за відсутності судового провадження”.
Тож право на доступ до правосуддя в контексті цивільного провадження має дуже важливе значення, і без сумніву його необхідно вважати засадою. В практиці Європейського суду з прав людини щодо питання права на суд, на доступ до нього чітко визначився підхід, згідно з яким особі має бути забезпечена можливість звернутися до суду для вирішення певного питання, і держава не повинна вводити правові або чинити нелегітимні перешкоди для здійснення цього права. У практиці Європейського суду з прав людини, суд неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у ч.1 ст.6 Конвенції, не є абсолютним. Воно може бути піддане допустимим обмеженням, оскільки вимагає за своєю природою державного регулювання. Держави-учасниці користуються у цьому питанні певною свободою розсуду.
Однак суд повинен переконатись у тому, що право доступу до суду не обмежується таким чином чи мірою, що сама суть права буде зведена нанівець.
Зазначені та інші обмеження оскарження дій чи рішень органів, які ведуть провадження, не обмежують загальне право на доступ до суду (правосуддя). Так, у низці рішень Європейського суду з прав людини, юрисдикцію якого в усіх питаннях, що стосуються тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод закріплено, що право на справедливий судовий розгляд може бути обмежено державою, лише якщо це обмеження не завдає шкоди самій суті права.
Важливою процесуальною гарантією реалізації права кожної людини на справедливий судовий розгляд незалежним і безстороннім судом у цивільному провадженні України є інститут відводів (самовідводів) професійних суддів, який являє собою сукупність процесуальних норм, що передбачають ініціювання та вирішення питання про недопущення судді до участі або усунення його від участі в провадженні за наявності обставин, що виключають таку участь. Важливу роль у забезпеченні права особи на доступ до справедливого судового розгляду, до правосуддя, відіграє і суддя, який здійснює судовий контроль за дотриманням прав, свобод та законних інтересів особи під час цивільного провадження і який також має бути усунутий від участі у провадженні за наявності обставин, передбачених ст.36,39 ЦПК України.
У доктрині Європейського суду з прав людини та його практиці «право на суд» охоплює три основні елементи: 1) наявність «суду», який встановлений відповідно до закону і відповідає вимогам незалежності і неупередженості; 2) наявність у суду достатньої компетенції для вирішення всіх аспектів спору чи обвинувачення, до яких застосовується ст. 6 Конвенції; 3) особа повинна мати доступ до суду.
Згідно з ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка закріплює право на справедливий суд, кожна людина має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом.
Як роз’яснив Європейський суд з прав людини в рішеннях у справах «Білуха проти України» (заява № 33949/02 від 09.11.2006 року), «Ветштайн проти Швейцарії», «Микаллеф проти Мальти», в демократичному суспільстві суди повинні вселяти довіру. Тому, кожний суддя, у відношенні якого маються щонайменші сумніви в упередженості, зобов’язаний вийти з процесу.
Правила, що регулюють відвід суддів, є спробою забезпечення неупередженості судді шляхом усунення будь-яких сумнівів в учасників судового процесу.
Ці правила направлені також на усунення будь-яких ознак необ’єктивності судді та слугують зміцненню довіри, яку суди повинні асимілювати в демократичному суспільстві.
Згідно з п.12 висновку №1 (2001) Консультативної Ради Європейських суддів для Комітету Міністрів Ради Європи про стандарти незалежності судових органів та незмінюваність суддів, незалежність судової влади означає повну неупередженість і з боку суддів.
При винесенні судових рішень відносно сторін у судовому розгляді, судді повинні бути безсторонніми, а саме – вільними від будь-яких зв’язків, прихильності чи упередження, що впливає або може сприйматися як таке, що впливає на здатність судді приймати незалежні рішення.
Пунктом 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України за № 8 від 13.06.2007 року «Про незалежність судової влади» встановлено, що відповідно до закону суддя не може брати участь у розгляді справи і підлягає відводу/самовідводу, якщо він заінтересований у результаті розгляду справи або є інші обставини, які виключають сумнів в об’єктивності та неупередженості судді.
Відповідно до практики ЄСПЛ (рішення від 09.11.2006 року у справі «Білуга проти України», від 28.10.1999 року у справі «Ветштайн проти Швейцарії») важливим питанням є довіри, яку суди повинні вселяти у громадськість у демократичному суспільстві. Згідно з цією нормою має бути лише унеможливлена участь судді в розгляді справи за наявності у сторони лише сумніву в його неупередженості.
Таким чином, достатньою підставою для відводу/самовідводу є обґрунтоване припущення про існування ризику того, що суддя в силу впливу певних факторів може бути необ’єктивним і упередженим.
Отже, відводу підлягає суддя не лише у разі існування фактів, що свідчать про упередженість судді, але й у тому випадку, коли у стороннього спостерігача могли б виникнути сумніви в неупередженості судді. Аналогічне правило має розповсюджуватись і на розгляд питання щодо відводу.
Заявляючи 26.01.2022 року відвід суддям Київського апеляційного суду Білич І.М., Коцюрбі О.П. і Слюсар Т.А., особа_1 опирався на їх очевидний непрофесіоналізм і юридичну безграмотність, безтолковість, клімактеричний маразм, свавілля і безчинність, зацікавленість у розгляді провадження № 22-ц/824/1240/2022, а також на норми ЦПК України, Конституції України, висновки ВССУ та практики ЄСПЛ.
Також, особа_1 посилався в своїй заяві від 26.01.2022 року на ч.1 ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» за №3477-IV від 23.02.2016 року, завдячуючи чому суди України застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського Суду як джерело права. При цьому слід врахувати, що надаючи свою згоду на застосування практики Європейського суду з прав людини, Верховна рада України виходила з того, що любі розбіжності і неоднакові тлумачення норм ЦПК України мусять бути прерогативою ЄСПЛ.
А в обгрунтування своїх доводів особа_1 надав у додатку до своєї заяви такі докази:
1. Копію не розглянутого клопотання від 10.01.2022 року.
2. Копію не розглянутого клопотання від 20.12.2021 року.
3. Копію неправосудної ухвали судді Київського апеляційного суду Слюсар Т.А. у провадженні № 22-ц/824/3954/2019 від 26.06.2019 року.
4. Копію витягу з ЄРДР на суддю Слюсар Т.А. за № 62019000000001377 від 09.09.2019 року.
5. Копію повідомлення слідчого СУ ДБР про внесення до ЄРДР відомостей заяви особи_1 про вчинені кримінальні правопорушення суддею Слюсар Т.А. та про початок досудового розслідування.
28.01.2022 року судді Київського апеляційного суду Білич І.М., Коцюрба О.П. і Слюсар Т.А. розглянули заяву особи_1 від 26.01.2022 року про їх відвід від розгляду провадження № 22-ц/824/1240/2022 та винесли неправосудну ухвалу, якою визнали вказану заяву необґрунтованою та у відповідності до вимог частини 1 ст.33 ЦПК України передали її для вирішення зазначеного питання іншому судді.
31.01.2022 року, згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Київського апеляційного суду, заяву від 26.01.2022 року про відвід суддям Київського апеляційного суду Білич І.М., Коцюрбі О.П. і Слюсар Т.А. було передано для вирішення судді Шкоріній Олені Іванівні.
02.02.2022 року суддя-аферистка Київського апеляційного суду Шкоріна О.І. розглянула заяву особи_1 від 26.01.2022 року про відвід суддям Київського апеляційного суду Білич І.М., Коцюрби О.П. і Слюсар Т.А. від розгляду провадження № 22-ц/824/1240/2022, за результатами чого винесла найганебнішу ухвалу в історії нинішнього складу Київського апеляційного суду, якою відмовила особі_1 в її задоволенні.
Як витікає з примітивного змісту ухвали судді-маразматика, безмозка потвора Шкоріна О.І. не спростувала жодного факту, наведеного особою_1, як належних підстав для відводу суддів Київського апеляційного суду Білич І.М., Коцюрби О.П. і Слюсар Т.А. від розгляду провадження № 22-ц/824/1240/2022, натомість зазначивши бредню явно божевільної особи.
Скупо обгрунтовуючи свою злочинну відмову у задоволенні заяви від 26.01.2022 року про відвід суддів Київського апеляційного суду Білич І.М., Коцюрби О.П. і Слюсар Т.А. від розгляду провадження № 22-ц/824/1240/2022, бездарна і психічно ненормальна шльондра Шкоріна О.І. зазначила в своїй ухвалі від 02.02.2022 року таку біліберду: “Заявляючи відвід, особа_1 посилалася на недовіру колегії суддів Білич І.М., Слюсар Т.А., Коцюрби О.П. через тривале не вирішення судом його апеляційної скарги на ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 25 жовтня 2021 року в частині зупинення провадження у справі, яка призначена до розгляду в порядку письмового провадження. Крім цього, посилається на упередженість та необ`єктивність колегії суддів у зв`язку з ухваленням 26 червня 2019 року Київським апеляційним судом, під головуванням судді Слюсар Т.А., постанови у іншій справі (760/3954/2019, апеляційне провадження №22-ц/824/3954/2019). Згідно з ч.4 ст.36 ЦПК України, незгода з процесуальним рішеннями судді, не може бути підставою для відводу. Оскільки однією з підстав для відводу фактично стало процесуальне рішення суду, ухвалене у іншій справі, під головуванням судді Слюсар Т.А., з якими не погодився особа_1, тому відповідно до ч.4 ст.36 ЦПК України відсутні визначені законом підстави для задоволення заявленого відводу колегії суддів. Крім цього, доводи заяви особа_1 про відвід колегії суддів щодо тривалості розгляду його апеляційної скарги на ухвалу Шевченківського районного суду м.Києва від 25 жовтня 2021 року в частині зупинення провадження у справі, яка призначена до розгляду в порядку письмового провадження, є також безпідставними, оскільки наведені обставини не свідчать про існування обставин, які викликають сумнів у неупередженості та об`єктивності колегії суддів Білич І.М., Слюсар Т.А., Коцюрби О.П. У ч.4 ст.10 ЦПК України та ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» на суд покладено обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Європейський суд з прав людини вказав, що наявність безсторонності відповідно до пункту першого ст.6 Конвенції повинна визначатися за суб`єктивним та об`єктивним критеріями. Відповідно до суб`єктивного критерію беруться до уваги особисті переконання та поведінка окремого судді, тобто чи виявляв суддя упередженість або безсторонність у даній справі. Відповідно до об`єктивного критерію визначається, серед інших аспектів, чи забезпечував суд як такий та його склад відсутність будь-яких сумнівів у його безсторонності. Стосовно суб`єктивного критерію, особиста безсторонність суду презюмується, поки не надано доказів протилежного.
Стосовно об`єктивного критерію, то це означає, що при вирішенні того, чи є у цій справі обґрунтовані причини побоюватися, що певний суддя був небезсторонній, позиція заінтересованої особи є важливою, але не вирішальною. Вирішальним же є те, чи можна вважати такі побоювання об`єктивно обґрунтованими (Білуха проти України, N33949/02, § 49-52, від 09 листопада 2006 року). У задоволенні заяви особа_1 про відвід колегії суддів Білич І.М., Слюсар Т.А., Коцюрби О.П. – відмовити”.
Вищенаписане суддею-аферистом Шкоріною О.І. більше скидається на бредню психічно нездорової особи. Яким чином суддя-маразматичка Шкоріна О.І. могла прийти до такого рішення, якщо вона не описала в своїй ганебній ухвалі усі підстави для відводу суддям Білич І.М., Слюсар Т.А. і Коцюрби О.П., як цього вимагає закон, а потім не проаналізувала кожен з цих пунктів у відповідності із Законом України “Про судоустрій і статус суддів”, Законом України “Про забезпечення права на справедливий суд”, Конституцією України, Європейським судом з прав людини, ЦПК України і ВССУ?
Як для прикладу, суддя не може одночасно перебувати в кримінальному провадженні, відкритому на неї апелянтом і одночасно розглядати його апеляційну скаргу. Принаймні такої позиції притримуються інші судді Київського апеляційного суду, на прикладі суддів Маліновського О.А., Ігнатова Р.М. і Сітайло О.М. (в провадженні № 11-сс/824/7215/2021 від 09.12.2021 року), які регулярно беруть самовідводи від розгляду апеляційних проваджень особи_1, який також відкрив на даних суддів кримінальне провадження. А відповідно вимогам ст.415 КПК України, судова практика суддів Маліновського О.А., Ігнатова Р.М. і Сітайло О.М. мусила стати добрим прикладом для суддів Білич І.М., Слюсар Т.А., Коцюрби О.П. і Шкоріної О.І., від якого вони протиправно відмовилися.
Це саме стосується і строку 14 днів, більше якого не дозволяється утримувати апеляційну скаргу без розгляду Засадами використання автоматизованої системи документообігу та Положенням про автоматизовану систему документообігу суду. Це саме стосується і винесеної ухвали про письмове провадження, при тому що сума позову встановлена у 8,5 млн. Також це стосується і факту відсутності у суддів Білич І.М., Слюсар Т.А., Коцюрби О.П. секретаря суду, без якого жодне рішення суду не може являтися правосудним. Це також стосується і не надання суддями Білич І.М., Слюсар Т.А. і Коцюрбою О.П. копій ухвал суду особі_1. Усіх цих та багато інших негараздів в своїй ганебній ухвалі суддя-неуч Шкоріна О.І. чомусь не зазначила. Також, суддя-потвора Шкоріна О.І. заменшила вплив практики ЄСПЛ на ЦПК України і Конституцією України, яка вимагає надання відводів і взяття самовідводів суддями у подібних випадках.
Попри все це слід сказати, що якби навіть і не існувало “об’єктивних” підстав для відводу суддів Київського апеляційного суду Білич І.М., Коцюрби О.П. і Слюсар Т.А. від розгляду провадження № 22-ц/824/1240/2022, то суддя-шльондра Шкоріна О.І. все-рівно мусила задовольнити заяву від 26.01.2022 року про відвід суддів Білич І.М., Коцюрби О.П. і Слюсар Т.А. на підставі міжнародних правових актів, які є обов’язковими для виконання Україною, у відповідності до укладених міждержавних угод і наданих дозволів Верховної Ради України, на кшталт (цитата): “…кожний суддя, у відношенні якого маються щонайменші сумніви в упередженості, зобов’язаний вийти з процесу…
Останнє також було приводом для самовідводу суддів Білич І.М., Коцюрби О.П. і Слюсар Т.А. від розгляду провадження № 22-ц/824/1240/2022, чого останні ганебно уникають, при цьому виявляючи себе вельми зацікавленими особами у результатах розгляду даної цивільної справи.
Вищенаписане доводить, що суддя-аферистка Шкоріна О.І. є психічно хворою особою, інакше б вона не стала заперечувати ті очевидні норми права, на які посилався особа_1 та які чітко прописані в ЦПК, Конституції України, Законі України “Про судоустрій та статус суддів”, Законі України “Про забезпечення права на справедливий суд”, практиці ЄСПЛ, рішеннях ВССУ і т.д.
Безграмотність і бездарність судді-дебілки Шкоріної О.І. доказується і тим, що вона у порушення Інструкції з діловодства в місцевих та апеляційних судах України ДСА України (Наказ № 1196 від 24.12.2019 року «Про внесення змін до Інструкції з діловодства в місцевих та апеляційних судах України» з додатком, відповідно до якого затверджуються зміни до Інструкції з діловодства в місцевих та апеляційних судах України, затвердженої Наказом ДСА України № 814 від 20.08.2019 року, які набрали чинності з 01.01.2020 року), постановила 02.02.2022 року ухвалу у провадженні № 2-ві/824/16/2022, яка неправильним чином сформована: в правому верхньому куті не зазначено “З оригіналом згідно”, в ухвалі окремі слова виділені жирним кольором та з відступом, шрифт тексту ухвали менше встановленого, ухвала віддрукована з двох сторін одного аркушу, ухвала містить міжрядкові відступи, в ухвалі не зазначено де зберігається її оригінал, в ухвалі не вказано, коли вона набрала законної сили, в ухвалі і на пломбі немає підпису секретаря суду, в ухвалі і на пломбі не вказано ПІП секретаря суду, на пломбі і в ухвалі не вказано дати створення копії ухвали, пломба встановлена в тексті описової частини ухвали, кожна друга сторінка аркушу не перекреслена, не додано до ухвали додаткового аркушу для опломбування ухвали.
Також слід зазначити, що аферистка Шкоріна О.І. винесеною неправосудною ухвалою частково нівелювала кропіткі досягнення громадської організації та умисно перешкодила наповненню державної скарбниці на декілька мільйонів гривен, тим самим послабивши боєздатність армії і ОСС (в тому числі виживаємість бійців ОСС через брак засобів захисту і сучасного озброєння) та добробут соціально незахищених верств населення (починаючи від будинків дитини до інтернатів, одиноких, інвалідів, пенсіонерів, ветеранів війни та чорнобильців, перестарілих осіб та осіб, оплата праці яких напряму залежить від наповнення державного бюджету: учні ПТУ та технікумів, студенти ВУЗів, вчителі, бібліотекарі, викладачі державних навчальних закладів, медичні працівники комунальних закладів, прибиральники державних установ, держслужбовці, Армія, силові структури).
У відповідності до ч.1 ст.7 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (Право на справедливий суд) «Кожному гарантується захист його прав, свобод та інтересів у розумні строки незалежним, безстороннім і справедливим судом, утвореним відповідно до закону».
У доктрині Європейського суду з прав людини «право на суд» охоплює 3 елементи:
1) наявність «суду», який встановлений відповідно до закону і відповідає вимогам незалежності і неупередженості; 2) наявність у суду компетенції для вирішення всіх аспектів спору чи обвинувачення, до яких застосовується ст.6 Конвенції; 3) особа повинна мати доступ до суду.
Згідно з ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка закріплює право на справедливий суд, кожна людина має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом.
Як роз’яснив Європейський суд з прав людини в рішеннях у справах «Білуха проти України» (заява № 33949/02 від 09.11.2006 року), «Ветштайн проти Швейцарії», «Микаллеф проти Мальти», в демократичному суспільстві суди повинні вселяти довіру. Тому, кожний суддя, у відношенні якого маються щонайменші сумніви в упередженості, зобов’язаний вийти з процесу. Правила, що регулюють відвід суддів, є спробою забезпечення неупередженості судді шляхом усунення будь-яких сумнівів в учасників судового процесу.
Ці правила направлені також на усунення будь-яких ознак необ’єктивності судді та слугують зміцненню довіри, яку суди повинні асимілювати в демократичному суспільстві.
Виходячи з вищезазначеного можна прийти до висновку, що одуріла суддя-виродок Шкоріна О.І. умисно чи то через брак мізків, психічні розлади, потенційний бандитизм або через неабияку твердолобість порушує міжнародні і вітчизняні норми права, тим самим плюючи на могили десяток тисяч героїчно загиблих бійців АТО (ОСС), які віддали свої безцінні життя за право решти українського народу жити без ярма на своїх шиях у відповідності до європейських стандартів права. Більше цього, аферистка Шкоріна О.І. саме у такий підлий спосіб сплюндровує добру пам’ять про загиблу Небесну Сотню, нівелюючи своїми диверсійними діями їх героїчні досягнення. Сподіватимемося, що у м.Києві знайдуться виживші ветерани АТО (ОСС) і учасники Майдану, які щодня влаштовуватимуть курві Шкоріній О.І. фекальну люстрацію, якщо ВРП і Президент України не бажають належним чином реагувати на це неподобство у встановлений законом спосіб.
Вищенаписане дає підстави вважати, що аферистка Шкоріна О.І. вчинила кримінальні правопорушення, які передбачені ч.2 ст.364, ч.2 ст.368, ч.2 ст.366, ч.1 ст.256, ч.2 ст.15, ч.5 ст.27 КК України. Однак, якщо врахувати ще й те, що провадження № 22-ц/824/1240/2022 також витікає з предмету громадської діяльності особи_1, яка делегована йому Міністерством юстиції України, то протиправну діяльність судді-потвори Шкоріної О.І. слід розцінювати як таку, що направлена на умисне перешкоджання виконанню його громадських обов’язків і тягне за собою додаткову кримінальну відповідальність, що передбачена ст.170 КК України. Крім цього, як для даного випадку, дії аферистки Шкоріної О.І. є явно антидержавними, що направлені на підрив довіри громадськості до органів судової влади і керівників держави в цілому, що явно на руку зовнішнім ворогам нашої держави. Одуріла суддя-шалава Шкоріна О.І., явно через підривну співпрацю з зовнішнім ворогом, перевищує свої службові повноваження, вчиняє підроблення, перешкоджає доступу до правосуддя, приховує наявні підстави для відводу своїх колег від розгляду апеляційних скарг, імітує розгляд заяв про відвід, виносить неправосудні ухвали, надає допомогу злочинним особам і організованим кримінальним угрупуванням, культивує і поширює корупцію, вчиняє саботаж і диверсії, завдає шкоди економіці держави, деморалізує українську армію, протидіє громадській діяльності, шкодить бізнесу учасників бойових дій, не знає азів правознавства, грубо порушує присягу судді, дискредитує українську судову систему в очах вітчизняної і міжнародної громадськості. Саботаж і бойкотування роботи судових органів прирівнюється до шпіонажу і зраді інтересам держави. Аферистка Шкоріна О.І. умисно вчиняє посадові злочини на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності, обороноздатності, а також державній, економічній і інформаційній безпеці України. Перехід на бік ворога в умовах воєнного стану або в період збройного конфлікту, шпигунство, надання іноземній державі, іноземній організації або їхнім представникам допомоги в проведенні підривної діяльності проти України має безжально каратися, поки не розпочалися воєнні дії в м.Києві. Навмисна протидія нинішній державній політиці курвою Шкоріною О.І. вже розчарувала частину українців у нинішньому курсі нашого уряду та призводить до агресивної настроєності населення. Зазначене підтверджує, що в діяльності судді-курви Шкоріної О.І. наявний склад ще одного кримінального правопорушення, що передбачене ч.1 ст.111 КК України. Таким чином, відомості щодо вчинення кримінальних правопорушень суддею-аферисткою Шкоріною О.І. містить всі ознаки злочину, що передбачені ч.2 ст.364, ч.2 ст.368, ч.2 ст.366, ч.1 ст.256, ч.1 ст.111, ст.170, ч.2 ст.15, ч.5 ст.27 КК України та підлягають невідкладному внесенню до Єдиного реєстру досудових розслідувань і є підставою для початку проведення досудового розслідування. З цього приводу були подані відповідні заяви до ГПД НАБУ, СУ ДБР і ГСУ СБУ про вчинені кримінальні правопорушення параноїчкою Шкоріною О.І. Крім цього, було прийнято рішення про повідомлення Вищої Ради правосуддя про не належну поведінку судді-дебілки Шкоріної О.І., яка грубо порушує присягу судді. Очікуємо результатів адекватного реагування СУ ДБР, ГПД НАБУ і ГСУ СБУ стосовно вчасності внесення відповідних відомостей до ЄРДР, а від Вищої Ради правосуддя — відкриття дисциплінарної справи. Також очікуємо резонансу небайдужої міжнародної і української громадськості та належної реакції не корумпованого мас-медіа.